ПРАГА – Брюссельський блог.
Цей рік стане рекордним роком за кількістю виборів у всьому світі. Майже 4 мільярди людей у понад 50-ти країнах голосуватимуть на національних виборах.
Серед тих, хто голосуватиме, будуть виборці США, країн G20, таких як Індія, Індонезія, Мексика та Південна Африка, а також виборці ЄС, які обиратимуть депутатів до Європарламенту. Рекордна кількість людей матиме можливість скористатися своїми демократичними правами і проголосувати на виборах.
Однак, на тлі наростаючого тиску дезінформації слід очікувати нескінченних дебатів про стан демократії, з подальшим зростанням кількості популістів, новоспечених політиків та антисемітських партій. У цьому сенсі президентські вибори у Фінляндії – одні з тих, що відбудуться цього року – можуть бути чимось надзвичайним.
Звісно, вибори 28 січня у Фінляндії – далеко не найважливіші для більшості людей у світі. І можна сперечатися, чи є кандидати на цих виборах найбільш харизматичними, популярними чи підходящими. Але, дивлячись на їхні резюме, не виникає сумнівів у їхній кваліфікації.
Серед п’яти головних претендентів – колишні прем’єр-міністр, міністр закордонних справ і міністр фінансів, діючі та колишні єврокомісари, голова центрального банку та спікер парламенту. Більшість людей, які звертали увагу на фінську або принаймні європейську політику протягом останнього десятиліття, швидше за все, знають такі імена, як Олександр Стубб, Пекка Гаавісто, Оллі Рен, Ютта Урпілайнен або Юссі Галла-аго.
Це досить непоганий набір кандидатів на посаду, яка навіть не є найпотужнішою в цій скандинавській країні, де найбільшу вагу має прем’єр-міністр. Проте президент є головнокомандувачем, він представляє країну на самітах НАТО, має досить широкі кадрові повноваження і може формувати зовнішню політику спільно з усією владою.
Загалом, президент чи президентка має бути таким собі «батьком чи матір'ю нації». І це буде нелегке завдання.
Чинний президент Саулі Нііністе (Sauli Väinämö Niinistö), чиї два шестирічні терміни наближаються до кінця, минулого року привів Фінляндію до НАТО. За словами дипломатів, з якими я спілкувався, він здобув велику повагу серед іноземних лідерів.
То хто ж переможе?
Аналітики припускають, що жоден із кандидатів не отримає 50% голосів виборців, тому два найсильніші кандидати через два тижні знову зійдуться у другому турі.
Згідно з опитуваннями, цими двома кандидатами, швидше за все, будуть кандидат від правоцентристської Національної коаліційної партії Олександр Стубб і незалежний кандидат Пекка Гаавісто, який вже давно асоціюється із партією «Зелений союз».
Очікується, що обидва кандидати отримають від 20 до 25% голосів у першому турі, а Стубб буде фаворитом у другому турі.
Якщо колись і існував колись так званий «улюбленець Брюсселя», то це був Стубб. Щоразу коли йдеться про найвищі інституційні посади в Брюсселі, його ім’я з’являється автоматично.
Якщо він не стане президентом Фінляндії цієї зими, то, враховуючи його портфоліо, цілком можливо, що восени він стане наступним фінським кандидатом на посаду єврокомісара. Адже саме в Брюсселі він розпочав свою кар’єру, пропрацювавши чотири роки депутатом Європейського парламенту.
Також працював міністром з європейських справ і зовнішньої торгівлі, міністром закордонних справ, прем’єр-міністром, міністром фінансів – до того, як став віце-президентом Європейського інвестиційного банку, а останнім часом – директором і професором Інституту Європейського університету.
Стубб вільно володіючи обома офіційними мовами Фінляндії - фінською та шведською, а також англійською, французькою та німецькою. Якщо можна так сказати, то він завжди здавався занадто «сонячним» та європейським у порівнянні зі стереотипним образом стоїчних фінів.
Другий топ-кандидат, Пекка Гаавісто, був би досить «екзотичним» вибором на посаду президента. Почнемо з того, що він був би першим відкритим гомосексуалом на цій посаді, оскільки ще в 2002 році вступив у зареєстроване партнерство зі своїм еквадорським партнером.
Як і Стубб, він також обіймав посаду міністра закордонних справ, зробивши вражаючу дипломатичну кар’єру. Він був спеціальним представником ЄС на мирних переговорах щодо провінції Дарфур в Судані у 2005 році та посланником блоку в Ефіопії під час нещодавньої війни в Тиграї.
Протягом останніх трьох десятиліть Стубб також працював на різних посадах в ООН в Афганістані, Іраку та на Західних Балканах, а в 1995 році, після того, як його призначили міністром екології, увійшов в історію, ставши першим європейським міністром кабінету міністрів, який представляв «Партію Зелених». Займаючи друге місце на двох попередніх президентських виборах у 2012 та 2018 роках, цього разу Олександр Стубб сподівається на перемогу.
А як щодо інших кандидатів?
Ютта Урпілайнен, нинішній фінський єврокомісар і колишній віце-прем’єр-міністр та міністр фінансів, схоже, не отримає більше 5% голосів. Це не той результат, на який очевидно сподівалася людина, якій пророкували стати наступною важливою жінкою у фінській політиці, після того, як вона стала першою жінкою-лідером могутньої Соціал-демократичної партії в 2008 році.
Оллі Рен, який балотується як незалежний кандидат, але пов’язаний з аграрною Партією Центру, також не буде задоволений своїми прогнозованими 10% голосів. Мало хто в цьому столітті був настільки залучений до ухвалення важливих європейських рішень, як Рен.
Під час його перебування на посаді Єврокомісара з питань розширення ЄС у 2004-2010 роках – Болгарія та Румунія приєдналися до ЄС. Він готував Хорватію до вступу в 2013 році і, можливо, брав активну участь в ухваленні найбільш суперечливого рішення з усіх – початку переговорів про вступ з Туреччиною.
Але ще більше він був вирі подій під час своєї другої каденції в Єврокомісії з 2010 по 2014 рік, коли відповідав за економічні та фінансові питання в найгірші роки кризи Єврозони.
Після цього Оллі Рен став міністром економіки Фінляндії, а з 2018 року обіймає посаду голови Центробанку Фінляндської Республіки.
Але найсуперечливішим кандидатом, мабуть, є Юссі Галла-аго з популістської партії «Істинні фіни», якому прогнозували третє місце.
Галла-аго, нинішній спікер фінського парламенту, який також був членом Європейського парламенту, був підданий різкій критиці як за «богохульство», так і за «розпалювання етнічної ненависті», після того, як виступив проти ісламу та імміграції у своєму блозі. І немає сумнівів, що він повів свою партію у більш радикальному напрямку, відколи очолив її у 2017 році.
Але на відміну від багатьох інших популістів на Заході, Галла-аго – більше, ніж просто політичний агітатор.
Фінські дипломати, з якими я спілкувався, називають його «гострим і небезпечно розумним інтелектуалом». На відміну від інших представників ультраправого політичного спектру, він також виступає за НАТО, критикує Росію і нещодавно аплодував стоячи в українській Верховній Раді після того, як виголосив усю свою промову майже ідеальною українською мовою, що висвітило його здібності та підкреслило ступінь доктора наук зі слов’янської лінгвістики.
Рікард Юзвяк – редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум