Україна – найзамінованіша країна в світі. За даними The Washington Post, станом на літо 2023 року загальна площа замінованих тут територій складає понад 173 тисячі квадратних кілометрів. Аби розмінувати їх, за оцінками експертів, знадобляться сотні років і десятки мільярдів доларів. Найщільніше заміновані Запорізька, Донецька, Луганська, Харківська та Херсонська області, де тривають бої і де триває наступальна кампанія Сил оборони України.
Хто першим йде уперед під час штурмів українських сил? І як росіяни мінують українські землі в районі нещодавно звільненого Роботиного на Запоріжжі? Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розповідає в історіях саперів 47-ї ОМБр «Магура».
«Гамбургери» і «сюрпризи»
49-річний Сергій має позивний «Дід». До повномасштабного вторгнення чоловік жив в Оріхові на Запоріжжі. Тепер, за півтора року після початку великої війни, він воює поблизу свого дому. Сергій служить у саперному взводі 3-го батальйону 47-ї ОМБр «Магура».
Разом з іще десятьма побратимами у групах по 2-3 людини чоловік «пробиває» піхоті та техніці шлях уперед.
«Щоразу перед штурмом, – каже, – ми маємо розчистити для своїх проходи. Якщо ведемо за собою піхоту – міни можна і не знімати: просто позначаєш мітками небезпечні ділянки, і все, йдеш. А от для техніки, звісно, треба більше місця – у кілька метрів завширшки. Плюс стараємося робити реверс: щоб машина заїхала одним шляхом, відпрацювала і повернулася іншим. Залежно від складності замінування, така робота може тривати від пів години до кількох годин».
Те, що у новинах називають контрнаступом, для батальйону Сергія почалося 7 червня – наступного дня після підриву у сусідній Херсонській області дамби Каховської ГЕС.
Група «Діда» йшла перед штурмовими загонами та технікою. Між селами на Запоріжжі, у бік Роботиного, сапери працювали, як самі кажуть, «по сірому» – на світанку, коли ще не сильно розвиднилося, але вже й можна побачити мінні загородження без додаткового світла.
«Ми їздимо на MaxxPro (американський колісний бронетранспортер. – ред.), – розповідає чоловік, затягуючись сигаретою з фруктовою капсулою, – або під’їжджаємо на визначену точку простою автівкою. Далі йдемо кілька кілометрів пішки. Наші саперні групи працюють максимально тихо – так, щоб не привернути увагу противника. Через це ми, до речі, і не підриваємо міни – просто відставляємо їх у бік, щоб могла проїхати техніка. Якщо щось рвоне – росіяни знатимуть про нас і одразу ж «насиплять», тому це дуже відповідальна і дуже нервова робота. Я вже по дві пачки на день курю».
За останні три місяці «Дід» власноруч «відсунув» близько 60 мін. Більшість із них були ТМ-62 – радянськими протитанковими мінами.
Тут, на Запоріжжі, саме мінні загородження стали однією з основних проблем для українських військ.
Росіяни, як розповідають сапери, мінують тутешні землі цілими гектарами: за антитанковими мінами, викладеними у кілька рядів і довжиною в кілометри, одразу ж стоять протипіхотні міни, а поміж ними й поруч – «лепестки» (радянські протипіхотні міни – ред.) і різного штибу «розтяжки».
Знали, що буде непросто, але щоб аж так – не уявляли навітьСапер «Дід»
«Було ясно, – продовжує Сергій, – що тут буде багато мін, але такої кількості ніхто не очікував. Кажуть, противника не можна недооцінювати. І ми не грішимо таким – знали, що буде непросто, але щоб аж так – не уявляли навіть. Справа в тому, що росіяни на цій ділянці такі, можна сказати, достатньо креативні. Вони роблять подвійні, а інколи й потрійні мінування. Ми називаємо це «сюрпризами» або «гамбургерами». Знімаєш ТМку, а за нею ще одна така сама, чи ще інша міна».
На Запоріжжі російська армія, як розповідають бійці, мінує буквально кожен метр – якщо у росіян є час перед відходом з власних позицій, вони також заміновують траншеї та окопи, бліндажі й усе довкола них. Інколи мінують тіла своїх загиблих, а також тіла українських військових і підбиту у боях техніку Сил оборони.
«Раз було, коли наші хлопці, на жаль, загинули. Це була група Bradley (бойова машина піхоти США – ред.). Їх поцілили чимось, важко сказати, чим. І нас попросили забрати тіла. Тоді підійшли до авта, зачепили тросом двері і смикнули. Потім ще тіла екіпажа оглядали, щоб ніде під ними не було гранат. Обійшлося того раз без мінувань, але загалом для росіян це – нормальна практика: якщо в них є можливість щось замінувати – будьте впевнені, що це буде зроблено».
«Ми мали перевірити хати»
Поруч із Сергієм під час нашої розмови сидить його колега – 25-річний сапер Артур. Разом із іншими бійцями 47-ї бригади «Магура» він 40 днів навчався у Німеччині. На військовій базі українців вчили, зокрема, інструктори із США: кожен із них відповідав за свій напрям роботи.
«Наш взвод, – розповідає Артур, – вчили саперній справі. Звісно, у реальному житті, особливо в наших умовах із дуже щільним замінуванням територій, все інакше. Але загалом особисто для мене отримані знання виявилися корисними. Запам’ятав, як інструктор казав, що «на вашому боці мають бути час, місцевість, обстановка, а також сили та засоби». Сапер повинен бути швидким, ідеально, аби місцевість була знайомою для нього і ще, аби не було обстрілу. Ну, з останнім у нас майже ніколи не складалося: якщо росіяни засікли нас чи техніку – точно «насипатимуть».
7 червня, коли «Дід» був із пішими саперними групами, Артура відкомандирували в одну зі штурмових рот. Разом з іще одним побратимом він пересувався на УР-77 – радянській розмінувальній машині, зробленій на базі самохідної гаубиці 2С1 «Гвоздика» і здатній після підриву заряду створювати проходи для піхоти і техніки шириною близько 6 метрів і довжиною до 90 метрів.
Сапери мали розчистити дорогу для техніки, зокрема й для Bradley, а також розмінувати територію для піхоти. УР-77, в якій був Артур, однією з перших заїжджала у Роботине на Запоріжжі – завдяки роботі саперів та штурмовиків тоді вдалося взяти та закріпитися на околицях селища.
Читайте також: «Хочуть послабити головний напрямок нашого контрнаступу». Репортаж із передової на півночі Донеччини
Під час подібної задачі, але вже у серпні, загинув побратим Сергія та Артура – сапер Сергій Калашніков.
«Тоді ще Роботине було не наше. Ми мали перевірити хати, щоб там могла закріпитися піхота. Росіяни були вже на сусідній вулиці, почали нас масовано обстрілювати. Я майже одразу отримав контузію. Коли виходив на евакуацію, то поруч прилетіла, ймовірно, 82-мм міна, і мене ще раз контузило. Сергій Калашніков тоді продовжив роботу», – згадує Артур.
Про загибель Сергія він дізнався вже у шпиталі: «Хлопці сказали, що мій побратим кілька разів вибирався з-під завалів у хатах – казав, хай там що, має продовжити оглядати, і за потреби, розміновувати територію. Але черговий «приліт» став для нього останнім. Роботине ми звільнили за кілька тижнів після цього».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум