28 січня прийнято вважати датою відкриття Антарктиди експедицією Російської імперії. Проте українські фахівці в цій даті сумніваються, бо існують старші дані про відкриття континенту. Серед таких дослідників – Сергій Гордієнко, який був у складі першої української експедиції до найпівденнішого материка. Гордієнко розповів Радіо Свобода, що робив на Антарктиді, чим його вразила наукова станція «Фарадей» (перейменована згодом на честь академіка Володимира Вернадського) та в чому пінгвіни нагадують людей.
200-річчя відкриття Антарктиди, яке, як вважається, відзначають 28 січня, Сергій Гордієнко вважає суперечливою датою.
«Я не зовсім із цим згоден. Зустрічав джерела, які кажуть, що материк був відомий з давніх часів. Про це існує багато легенд. Навіть є мапи дуже старі, періоду 13, 14, 16 століть. Одна з них – турецька, де мореплавці говорять, що цей материк існував завжди, туди ходили за китами. Російська експедиція – це просто найбільш відомий і зафіксований факт», – каже дослідник.
Схожу думку висловлює виданню «Експедиція ХХІ» кандидат біологічних наук Василь Придатко-Долін. За його розрахунками, експедиція російського дослідника Фабіана фон Беллінґсгаузена не могла побачити новий материк 16 січня 1820 року (28 січня за новим стилем).
61-річний дніпрянин Сергій Гордієнко – професійний мандрівник-одинак, фахівець із виживання в екстремальних умовах з багаторічним досвідом. Він був одним із 12 сміливців, які взяли участь у першій українській антарктичній експедиції 1996 року. Мрія дитинства – побувати в Антарктиді – здійснилася в 38 років, каже Сергій.
Радіо Свобода зібрало спогади Сергія Гордієнка про роботу на науковій базі «Академік Вернадський» в 1996 році.
«Космічний комплекс» в Антарктиді
Велика Британія тоді якраз передала Україні антарктичну наукову базу на Аргентинських островах у Західній Антарктиці. До того вона носила ім’я Фарадея – зараз називається «Академік Вернадський».
Наприкінці січня 1996-го року учасники першої експедиції вирушили з Києва літаком, дістались до найпівденнішого міста планети – аргентинського Ушуайа, звідки судно «Борис Петров» 1 лютого доставило їх на колишню британську станцію.
Науковий центр, переданий англійцями, справив неймовірне враження – Гордієнко порівнює її з космічним кораблем.
Станція була схожа на космічний комплекс. Усі двигуни були розфарбовані в різні яскраві кольори. І в кожного було жіноче ім’я
«Коли ти виходиш з печери і входиш в палац, настає шок. Станція була схожа на космічний комплекс. Там було все! Їжа – її було дуже багато і така, яку ми ніколи не бачили в своїй країні. Там було спорядження, якого ми ніколи не бачили. Не дивувало, а вражало: заходиш до цеху з дизель-двигунами, а там – килимок на підлозі! Туди можна було зайти босоніж! І запаху мастила не було. Ще й усі двигуни були розфарбовані в різні яскраві кольори. І в кожного було жіноче ім’я. Та й працювали вони напрочуд тихо.Я ніколи такого не бачив ніде, на жодному нашому заводі», – згадує мандрівник.
Найбільше його вразило те, як порядок створює відчуття комфорту в умовах, що найменше нагадує рідний дім. «Абсолютна акуратність, точність, порядок. В Англії, особливо у флоті, дуже жорсткий порядок: п’ятниця – день приведення до ладу приміщення. І це не просто прибирання – усе вимивається до блиску. На нас це справило враження! Ми все це потім намагались перенесли на свої власні домівки й родини. Хоча, чесно кажучи, коли я запропонував таке прибирання, навіть моя дружина сказала: «Та це ж витримати неможливо»… Станція британців повністю перейшла у наше розпорядження. Перша експедиція принесла багато відкриттів, багато відповідей на питання», – зауважив він.
Вітер, який руйнує кригу
У складі першої української антарктичної місії Гордієнко мав кілька важливих завдань. Він був інструктором з техніки й психології виживання у високих широтах, адже більша частина зимівників тоді не мала полярного досвіду.
Окрім того, він працював польовим метеорологом – здійснював одиночні багатокілометрові «вилазки» поза станцією, на острови й материкову частину, стежив за природними явищами, які не фіксує техніка, і навіть зробив відкриття.
Раніше вважалось, що фронтальний вітер, який входить у гірські системи й льодовики, охолоджує воду. Насправді це не так. Повітря за рахунок тертя й швидкості, навпаки, нагрівається. Причому досить сильно: на 3-4 градуси
«За погодою не завжди можна стежити за допомогою приладів, тому дуже важливо, щоб були спостерігачі, які можуть фіксувати явища, які не фіксує техніка. Зокрема, я виявив дуже цікаву особливість. Раніше вважалось, що фронтальний вітер, який входить у гірські системи й льодовики, охолоджує воду. Насправді це не так. Повітря за рахунок тертя й швидкості, навпаки, нагрівається. Причому досить сильно: на 3-4 градуси. І це впливає на майбутнє судноплавства, оскільки крижаний покрив при теплих потоках починає руйнуватись набагато раніше. Кілька британців працювали над цією темою в 1960-ті роки, але потім про неї чомусь забули», – розповів Гордієнко.
Самопорятунок і «скарб», залишений британцями
День екстремала-дослідника в Антарктиді був розписаний по хвилинах: підйом, приготування їжі, збір спорядження, обов’язково – замітки, збір метеоданих, а потім цілий день – робота. «Вихідний? От коли заметіль, тоді й вихідний», – посміхається Сергій.
Його місії в Антарктиді передувало багато одиночних мандрівок в екстремальних умовах, був і неабиякий досвід виживання в умовах Крайньої Півночі. Однак, каже Гордієнко, «мати Антарктида» показала: знаєш і вмієш далеко не все. Під час одного з дослідницьких виходів сталося непередбачуване: він упав у крижану воду.
Льодовики Антарктиди в постійному русі. І таке враження, ніби вони живі, наче дихають
«Мені доводилось пересуватися по льодовиках. А вони не гірські: льодовики Антарктиди – це інше, вони в постійному русі. І таке враження, ніби вони живі, наче дихають. Щодня відбуваються відколи айсбергів. А це колосальне видовище! Коли багатотонні брили, які можуть бути кілька кілометрів завдовжки, падають в океан, піднімається велетенська хвиля, яка іноді дорівнює цунамі – що найближчі острови аж вкриваються водою», – згадує дослідник.
«Це був перехід від островів до берегової зони. Станція розташована на островах, а безпосередні точки досліджень – це материк. 17 кілометрів протоки, які треба було пройти. Був дуже теплий період, крига була ненадійна. Я зробив саморобний каяк зі шкір тюленів, як це робили малі народи. І такий плавзасіб я тягнув по кризі на випадок, якщо провалюсь. Я провалився під лід перед самою береговою лінією. Температура води складала мінус 2 градуси: за рахунок високої солоності вода не замерзала. Пробув у воді недовго, хвилини півтори-дві. Але берег Антарктиди – стрімкий, який треба долати за допомогою альпіністського спорядження. Щоб вибратись нагору, пішло години півтори. Переохолодження. І плюс, мабуть, привезені з собою віруси… Я захворів на запалення легенів».
Лікуватись довелось самостійно. Українця врятував «скарб», залишений британцями.
Англійці – люди дивовижні. Вони складають спорядження й продукти в ящики й розкидають їх по зоні дослідження
«Англійці – люди дивовижні. Після кожної експедиції вони складають спорядження й продукти, що лишилися, в ящики й розкидають їх по зоні дослідження. Мені довелось майже дві доби діставатись до такого ящика. Коли я його відкрив, я знайшов необхідні медикаменти. Лікувався близько пів місяця. Спочатку в наметі, потім – відкопав англійський будиночок. Уже через півтора місяці почав спокійно працювати», – пригадав Сергій Гордієнко.
Дружба з китом і «людські» стосунки між пінгвінами
Про Антарктиду, яка магнітом притягувала з дитинства, каже Сергій Гордієнко, можна розповідати годинами. Серед найпозитивніших вражень – спостереження за тваринами. Під час антарктичної експедиції Сергій заприязнився з китом, спіймав на «злочині» пінгвіна, зауважив схожі на людські стосунки у пінгвінячому сімействі.
Читайте також: На станції «Академік Вернадський» буде більше молодих науковців – МОН
«Чорно-білі, маленькі пінгвіни – це аделі. Королівські – ті вищі, майже півтора метри на зріст. Я підходив до них впритул. Вони людей не бояться, вони не знають людей, думаю, сприймають нас за таких же птахів, як вони самі. Якось пінгвін вкрав мого капелюха від сонця. Він намагався перетворити його на гніздо. Я хотів забрати, але він спробував мене вкусити. Довелося залишити. Їхня поведінка нагадує мені поведінку людей. Скажімо, будують гніздо. Щоразу, коли самець приносить новий камінець, – він ніби кланяється самці, а вона таким собі шипінням його схвалює. Але є такі, які не хочуть йти до моря за камінцями, а крадуть їх із сусідніх гнізд, і самка також це схвалює».
Наразі Сергія Гордієнка не полишає думка продовжити досліджувати Антарктиду, яку він називає однією з найцікавіших територій планети й місцем, де зароджується планетарна погода.
«Є кілька варіантів. Але всі важливі речі впираються у фінансування. Орієнтуюсь на одиночні експедиції. У світі є мандрівники-одинаки, які здійснюють дослідницькі завдання й приносять величезну користь своїй країні, науці», – каже мандрівник.
Україна – одна з 30 країн світу, яка має постійну станцію в Антарктиці, що функціонує цілий рік. Щороку на станцію «Академік Вернадський» вирушає річна експедиція, в яку входять вчені й технічний персонал. Також під час антарктичного літа проводяться сезонні експедиції.
