ЛЬВІВ – Культурна менеджерка з німецького міста Нюрнберг Тетяна Ерляйн з 2014 року працює волонтером і постійно організовує та привозить гуманітарну допомогу в Україну. Вона говорить, що у неї «паспорт німецький, а душа українська».
Чому волонтерка не втомлюється допомагати Україні?
Кожні три тижні Тетяна Ерляйн везе в Україну гуманітарну допомогу. Минулого разу це був автомобіль для збору донорської крові. Цим спеціальним транспортом медики їздитимуть містами і селами до донорів. На цей автомобіль німці зібрали 22 тисячі євро через громадську організацію «Bamberg:UA». До того ж, машина, яку привезла в Україну німецька волонтерка, була повністю заповнена гуманітарною допомогою для військовослужбовців.
Медикаменти і тактична медицина – це те, чого найбільше потребують українські воїниТетяна Ерляйн
«Щоб зібрати гроші для України, ми описуємо, під який саме проєкт потрібне фінансування. Кожна швидка, автобус, автомобіль, який їде як гуманітарна допомога в Україну, ще й напакований до даху всім, що ми маємо на складах. Медикаменти і тактична медицина – це те, чого найбільше потребують українські воїни. І ми стараємось пояснити партнерам і організаціям в Німеччині, що потрібні якісні турнікети. Це те, чого найбільше просить Україна. Спершу ці турнікети ми купували у США, але доставка займала час. Зараз американська компанія відкрила виробництво в Німеччині, і ці турнікети ми маємо швидше», – говорить волонтерка Тетяна Ерляйн, голова громадської організації «Bamberg:UA».
Тетяна Ерляйн організовує гуманітарну допомогу для України з 2014 року, відколи Росія анексувала Крим. Тоді відкрилася громадська організація «Bamberg:UA». А у 2017 році у Німеччині зареєстрували благодійний фонд. Привозили в Україну швидкі допомоги, одяг, взуття для бійців, шукали фінансування на лікування українських онкохворих дітей в Німеччині.
Шукали, бронежилети, шоломи, яких просто не булоТетяна Ерляйн
24 лютого, коли почалась повномасштабна війна в Україні, Тетяна одразу почала активно працювати і залучати німецьких волонтерів.
«Ми зіштовхнулись з тим, що потрібне було військове обладнання, зокрема тепловізори. Тоді у Нюрнберзі відкрилась військова виставка, і ми на неї змогли потратити, і домовились з виробниками. Шукали, бронежилети, шоломи, яких просто не було. Знайшли на виставці німецьких партнерів, з якими і зараз маємо зв'язок».
Маємо два склади в містах Бамберг і НюрнбергТетяна Ерляйн
Понад 2 млн євро зібрала організація для допомоги Україні від початку повномасштабної війни. За ці гроші, які перераховували німці, придбали близько 30 машин швидкої допомоги, 35 евакуаційних автобусів, а ще привозили пікапи, турнікети, бинти, наплічники, декомпресійні голки. Тобто, тактична медицина, швидкі і евакуаційні машини – це головні напрямки діяльності німецьких волонтерів.
«Маємо два склади в містах Бамберг і Нюрнберг. Таким чином логістично закриваємо велику частину північної Баварії. Туди гуманітарну допомогу везуть з усієї Німеччини, а це товар, який компанії надають безкоштовно, який ми не купуємо. Це, зокрема, медичне обладнання, ліжка, білизна, перев’язувальні матеріали. Ми завезли 500 тонн такої допомоги», – розповідає Тетяна Ерляйн.
Ми кожного місяця відкриваємо збір на новий проєктТетяна Ерляйн
Перші три місяці повномасштабної війни в Україні німецькі волонтери швидко закривали всі фінансові питання. Кажуть, німці активно допомагали і відгукувались на прохання про допомогу. Сьогодні в організації працюють 40 волонтерів.
«Ми кожного місяця відкриваємо збір на новий проєкт. Спершу обговорюємо з українським партнером «Народною самообороною Львівщини», що, чого і скільки треба, і на конкретні потреби шукаємо в Німеччині фінансування», – каже Тетяна Ерляйн.
Родинна історія волонтерки
Тетяна Ерляйн по маминій лінії – українського походження, а по батьковій – німецького. Обидві родини пережили власні історії в роки Другої світової війни і правду про пережите переказали Тетяні. Ба більше, вона старалась осмислити сімейні травми.
Її бабуся і дідусь, мамині батьки, жили в селі Вербиця, на колишніх етнічних українських землях, яке після Другої світової війни опинилось у складі Польщі. До 1939 року тут жила більшість українців греко-католицької віри. У 1947 році під час примусової операції «Вісла» польська армія виселила з села всіх українців на північно-західні терени Польщі. Село Вербиця зникло. Про нього нагадує хіба старий цвинтар, яким опікується, зокрема, і мама Тетяни – Марія, яка народилась у Польщі, а на початку 80-х років ХХ століття виїхала у Німеччину. І там уже створила свою родину.
Де б не жили мої рідні, у нас спільна мова – українська, і це вже четверте покоління за кордономТетяна Ерляйн
«Українське походження весь час має великий вплив на моє життя. Я народилася в Німеччині, але моя родина – з України, Польща не кажу. Моя бабця завжди мені говорила: «Знаєш свою історію – вирішиш своє майбутнє». Я знаю свою історію, я знаю українську мову. Я в дитинстві їздила до бабці в Польщу, але в хаті ніколи не розмовляли польською мовою, тільки українською. Де б не жили мої рідні, у нас спільна мова – українська, і це вже четверте покоління за кордоном. Мої рідні пережили велику травму, коли їх в 1947 році виселили з дому. Ставлення до історії, до ідентичності були дуже важливі у нашій родині, на кшталт, «ніколи не забувай, звідки твоя мова, твоя ідентичність» і це збереглося і передалося від одного покоління і до другого. У моїй українській родині були вояки УПА. Моя мама, яка народилася в Польщі, відчуває себе українкою. Вона зустріла німецького чоловіка, але зі мною спілкувалася виключно українською мовою».
У моїй німецькій сім'ї ми дуже відкрито говорили про те, ким хто був на війніТетяна Ерляйн
«Інша половина моєї родини – німецька. Я знаю історію також і своєї німецької родини. Мої дідусь і бабуся народилися у 1942 році, але я знаю, що їхні батьки робили в роки Другої світової війни. Мій прадід був військовим пілотом. Я знаю, що це означає, і це також впливає на мої рішення, я маю з цієї сторони відповідальність. У моїй німецькій сім'ї ми дуже відкрито говорили про те, ким хто був на війні. Це теж травма, яку слід осмислити, розуміти, пережити. Варто, поки старші люди є у родині запитати у них, що їхні батьки робили у важкі часи, варто знати про ті травми, які родина пережила. Ми маємо це проговорювати», – наголошує Тетяна Ерляйн.
Допомагати Україні – обов’язок»
Тетяна Ерляйн опікувалась у себе вдома українськими воїнами, яких скеровували в Німеччину на оперування і протезування у рамках програми між Міністерством охорони здоров’я України і Європейським союзом. На початках цієї співпраці не було налагоджено процедуру, як після перебування у німецькій лікарні воїнів відправляти додому, каже Тетяна.
Воїни відмовлялись у шпиталях від послуг російськомовних перекладачівТетяна Ерляйн
«Німецька лікарня якнайшвидше намагається виписати людину, бо кожне ліжко, яке зайняте, коштує велику суму грошей. Не те, що там хтось лежить і це коштує 150 євро за ліжко, а бракує ліжок для тих, кого мають оперувати. Але після операції не знали, куди скерувати українських воїнів. Сюди прилітали одним літаком, а назад це вже була проблема, на вирішення якої був потрібен час. Мені подзвонив німецький хірург-волонтер і просив допомогти, бо не знав, куди скерувати воїнів. Треба було швидко реагувати. Я забрала до себе в помешкання 12 осіб. Хтось без руки, хтось без ноги. Громада допомогла опікуватися ними. А ще було таке, що воїни відмовлялись у шпиталях від послуг російськомовних перекладачів. Лікарні намагались знайти україномовних, і цю проблему доводилось вирішувати», – розповідає волонтерка з Німеччини Тетяна Ерляйн.
Волонтерка наголошує, що не втомилась допомагати Україні. Хоча і були важкі моменти, довелось долати численні проблеми, але ані вона, ані її однодумці-волонтери не припиняють організовувати допомогу для українців.
Ми ж не можемо сказати, що ми вже не хочемо допомагати, бо всі розуміємо, що відбуваєтьсяТетяна Ерляйн
«Ми ж не можемо сказати, що ми вже не хочемо допомагати, бо всі розуміємо, що відбувається. Ми розуміємо також, як воно дійшло до цієї ситуації. Німеччина мала політичний вплив на цю ситуацію. Це пояснити нам, хто живе в Німеччині, дуже важливо. І, до того ж, російська пропаганда працює дуже сильно в Німеччині. Ми намагаємось пояснити німцям, що війна не означає тільки, коли літають ракети. А війна – це вплив на вибори в іншій країні. До того ж, стараємось знаходити популярних людей у Німеччині, які є амбасадорами, для прикладу, наші справи, підтримує один відомий рок-гурт у Німеччині», – зазначає волонтерка.
Тетяна Ерляйн за роки волонтерства має величезний досвід перевезення через український кордон гуманітарного вантажу. І незавжди, за її словами, там все ефективно працює. Для прикладу, волонтерка може самостійно з дому заповнювати декларацію і заносити її в систему. Це б зменшило час очікування на пункті пропуску, коли працівник вручну вводить всі дані у декларацію. І на таку вона очікує. Нині у Німеччині багато говорять про зміни у перевезенні гуманітарного вантажу з 1 грудня цього року. Зокрема, ці нововведення мали б унеможливити перевезення під «гуманітаркою» комерційних товарів, а ще зміни стосуються звітності і на подання звіту у набувачів гуманітарки є лише 90 днів, додає вона.
Ми не боїмось звітностіТетяна Ерляйн
«Зміни, з німецької перспективи, нам дуже зручні. Бо ми мусимо звітувати за всю нашу гуманітарну допомогу перед фінансовою службою в Німеччині. Якщо є якась помилка, якщо чогось бракує, то служба може у нас забрати офіційний статус громадської організації. А ми цього не хочемо, бо це і дорого, і, по друге, дуже соромно. Ми не боїмось звітності. Ми завжди маємо правильні документи. З другого боку, ми ж існуємо тільки тому, щоб допомогти людям в Україні, і мусимо не тільки перед фінансовою службою звітуватися, а також перед донорами. І на це нам дуже потрібна звітність з української сторони. Але тут треба мати надійного партнера в Україні. Тобто, якщо ти чесно везеш гуманітарний вантаж, маєш партнера в Україні, який чесно все віддає і чесно звітує, то проблеми не має бути. Я виросла в Німеччині. Всі ми знаємо когось в Україні, хто загинув. І наша робота має приносити лише користь. Фактично ці зміни такі, що ми вже добровільно робимо. А теоретично, я вважаю, вони добрі, бо дуже чітко обмежують можливість щось вкрасти. Але коли зміни будуть діяти, то можна побачити, які проблеми виникатимуть», – зауважує Тетяна Ерляйн.
Волонтерка знову збирається у свою чергову поїздку в Україну. І вкотре з допомогою для українців. Бо відчуває відповідальність і має велике бажання допомагати тим, хто так потребує нині підтримки.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум