Підприємець, медсестра, харчовий технолог: три історії цивільних заручників на Донбасі

Про щонайменше 89 цивільних, які утримуються в заручниках на непідконтрольній уряду України частині території Донбасу, говорить «Медійна ініціатива за права людини». За словами правозахисників, йдеться про тих людей, чиї дані їм вдалося встановити. На звільнення декого з них родичі чекають місяцями і навіть роками. Тим часом, українські переговорники у Мінську вчергове заявили про блокування переговорів щодо обміну іншою стороною.

Днями співкоординаторка організації Марія Томак оприлюднила інфографіку, за якою на Луганщині російські гібридні сили силоміць утримують 13 цивільних людей, а на Донеччині – 76 цивільних.

Звільнення заручників не просувається, але не з вини українських перемовників, переконує представник України в гуманітарній підгрупі на переговорах у Мінську віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко.

«Ми готові до широкого компромісу, і одна з останніх пропозицій зроблених: ми готові помилувати і передати 66 сепаратистів в обмін на 19 українців, яких незаконно утримують на окупованих територіях. І серед цих 19 якраз є чоловіки і жінки, цивільні і військові, ті, хто більше трьох років утримується у тюрмах окупованих Донецька і Луганська, а також журналісти», – розповіла вона у коментарі Радіо Свобода.

Радіо Свобода зібрало для вас три історії людей, на звільнення яких із заручників з нетерпінням чекають удома, не маючи можливості ні побачитись із ними, ані поговорити.

Олександр

Медсестра із Донецька Світлана Тимофєєва зізнається, що вже майже рік не може нормально спати. Сьогодні минає 359-й день, як вона чекає на повернення додому свого чоловіка Олександра, якого утримують у заручниках у нині непідконтрольному уряду України Донецьку.

Затримали його минулої зими на блокпосту угруповання «ДНР» – напередодні останнього великого обміну полоненими. Подружжя, що разом із сином виїхало до Києва після початку конфлікту на Сході, перед новим роком вирішило навідати маму Світлани, частково паралізовану після двох мікроінсультів. Світлана розповідає: винайняти хоча б двокімнатну квартиру в Києві у них можливості не було, тому вирішили тимчасово залишити маму в Донецьку – там жінці допомагав її брат та сусідка, а дочка або зять приїжджали щомісяця.

«Мій чоловік працює технологом у ковбасній промисловості, його фірма виїхала до Києва, і він тут працював. Син закінчив технічний університет у Донецьку якраз у 2014-му і теж тут вже працевлаштувався», – каже Світлана.

Пригадує: того разу все було, як зазвичай – нормально минули український блокпост, але на наступному Олександра «запросили» до вагончика, а потім з’явилися двоє чоловіків, які назвалися представниками донецького «МГБ», не показавши ніяких документів, і поїхали до них додому нібито проводити обшук. Після цього Олександра Тимофєєва забрали і вивезли у невідомому напрямку.

«Ми того ж дня викликали поліцію (у Донецьку – ред.), а та сказала, що ми – неадекватні. Мовляв, як ви могли пустити в оселю невідомих людей, без документів, шукайте тепер чоловіка, де хочете», – розповідає Світлана.

За словами жінки, ще через кілька днів, увечері 31 грудня, їй подзвонив незнайомець і сказав: не хочеш отримати свого чоловіка шматками – готуй 20 тисяч доларів і не смикайся.

«Але я смикалась: пішла і написала заяву про шантаж у те ж відділення поліції, що й попередню – про викрадення. 7 січня вранці дзвінок у двері, я дивлюся – а там четверо «камуфляжників» стоять. Із автоматами», – каже вона.

У під’їзд повиходили сусіди, і чоловіки поїхали геть – донині невідомо, хто це був, зауважує Світлана Тимофєєва. За її словами, майже два місяці, попри всі намагання щось з’ясувати, від Олександра не було жодної звістки, потім сказали, що він перебуває під адміністративним арештом на 30 діб, а ще пізніше виявилося, що його звинувачують у шпигунстві.

«Нібито у ноутбуці у нього знайшли фотографії, які ми робили з вікна нашої квартири: ідуть п’яні «ополченці» так звані – один падає, другий його тягне. Ось таке фото було», – розповідає Світлана.

З того часу побачити свого чоловіка їй вдалося тільки одного разу – коли приїжджали проводити «слідчий експеримент» до них додому. Каже: той схуд на кілька кілограмів, просив дати йому чистий одяг і знеболювальне, змусив пообіцяти якнайшвидше забиратися з Донецька.

«Зараз, коли я спілкуюсь із психологом, бо сьогодні мені дуже потрібна така допомога, я кажу, що дійсно моє життя з цією людиною було дуже щасливим. І буде. Тому що таких людей більше немає, як він», – каже Світлана.

Зараз вона продовжує боротися за визволення чоловіка у Києві. Каже: вдалося встановити імена «слідчого» і тих людей, що затримували Олександра на блокпосту – вони виявилися у базі на сайті «Миротворець».

Світлана Тимофєєва дуже сподівається на новий обмін, хоча, за її словами, Олександр донині залишається серед «неузгоджених» заручників. Як розповідає жінка, українська сторона внесла Олександра до списків військовополонених і цивільних заручників угруповання «ДНР», але бойовики вперто це заперечують, хоча у своїх відповідях на її запити вони спочатку визнавали його утримання у приміщенні захопленого арт-центру «Ізоляція», а пізніше – у СІЗО міста Донецька. Серед останніх новин – переведення Олександра Тимофєєва у медичну частину. Світлана боїться, що це може бути пов’язано із катуваннями, які він пережив.

Марина

Двоє синів чекають на повернення із заручників Марини Чуйкової, яку угруповання «ДНР» звинувачує у шпигунстві. Один із них, Савва Чуйков, розповідає: до війни матір працювала медсестрою у Горлівці, після початку конфлікту виїхала до Харкова, де влаштувалася у ювелірний магазин, але пізніше була змушена час від часу повертатися – бабуся відмовилася виїжджати.

«Вона – літня жінка, у неї принципова позиція: я тут народилась, я тут і помру. Тобто мамі доводилося періодично туди їздити і більше часу проводити разом із нею у Горлівці. Саме тому вона там і була», – каже він.

19 березня цього року Марину Чуйкову затримали на блокпосту, коли та намагалася виїхати із підконтрольної російським гібридним силам Горлівки до Бахмута.

«Ми досі не розуміємо, через що. Нібито у неї в телефоні знайшли контакт когось із СБУ, і нібито вона на веб-камеру комп’ютера фотографувала техніку, яка там була розташована недалеко від дому. Але, щоб ви розуміли – від комп’ютера до вікна там метрів п’ять, мабуть», – ділиться Савва.

За його словами, зараз родині відомо, що тримають Марину Чуйкову в Донецькому СІЗО, прямого зв’язку із нею немає – тільки через місцевого адвоката. Як розповідає Савва, разом з нею у камері перебуває близько шести жінок.

«У різний час їх або переводять, або додають інших, але їх близько шести», – каже він.

​Незадовго до затримання Марина Чуйкова лежала в реанімації із внутрішньою кровотечею, але на запити родини із СІЗО відповіли, що її нібито обстежили – і жодних проблем зі здоров’ям не виявили.

Принаймні, вони офіційно визнають її утримання, зауважує Савва Чуйков.

«Мама є у списках полонених. Але про кого конкретно говорять у Мінську – невідомо. Переговори закриті. Незрозуміло, про що вони говорять, про кого домовляються, кого мінятимуть у першу чергу, кого у другу – ця інформація для нас залишається невідомою», – каже чоловік.

Роман

У непідконтрольному українському уряду Луганську тримають підприємця Романа Сагайдака, розповідає його колишня однокласниця Яніна Смелянська. За її словами, чоловіка викрали у червні минулого року біля його офісу.

«Якісь чоловіки у масках і камуфльованій формі одягли йому мішок на голову і просто відвезли у невідомому напрямку», – говорить Яніна.

Розповідає: протягом місяця про Романа не було жодної інформації, і тільки потім, коли серед медіа і правозахисників пройшла інформаційна хвиля про це викрадення, на родичів вийшли представники тамтешнього «МГБ» і викликали на допит його матір.

«Перший місяць після затримання його тримали в якомусь підвалі, його там катували, і коли вперше матері дали нагоду поспілкуватися з ним, на ньому були сліди катувань. Ламали пальці, ребра ламали, він дуже погано виглядав на той момент, коли йому дозволили побачення з матір’ю. А потім ці побачення теж припинили», – зазначає вона.

Протягом року Романові просто продовжували запобіжний захід, змінювали обвинувачення – від шпигунства до розбою, а перед самим оголошенням «вироку» у жовтні цього року зненацька затримали його батька, каже Яніна Смелянська.

«Ми намагалися з’ясувати, в чому причина, але це не вдалося. Він побачив, що біля їхнього двору тривалий час стоїть автомобіль, і почав хвилюватися, що, можливо, водію стало погано, вийшов на вулицю. А з машини, як у випадку Романа, вийшли люди в камуфляжі і забрали. Звинувачень йому ніяких не висували», – зауважує вона.

Як розповідає жінка, Роман Сагайдак ніколи не займався активізмом до затримання, був абсолютно аполітичним, до того ж тривалий час перебував за кордоном. Тому, вважає вона, він просто «неправильно оцінив ризики».

«Роман не до кінця розумів, що є ця «самопроголошена республіка», і чим це може для нього обернутися. Він просто підняв заново свій бізнес, який був у нього до війни (щось пов’язане із ювелірними виробами) і намагався працювати. Але в «МГБ» його плани трохи «підкорегували», – каже Яніна.

Смелянська розповідає, за той час, що Роман перебуває в заручниках, до батьків кілька разів зверталися щодо «викупу»: у них «віджали» все, що було цінного у будинку, в гаражі, кілька разів йшлося про великі суми в доларах, але сина не відпускали.

Зараз, зазначає вона, за вироком суду у родини намагаються відібрати будинок: угруповання «ЛНР» засудило його до 13 років позбавлення волі із повною конфіскацією майна.

За інформацією Яніни Смелянської, Роман Сагайдак зараз перебуває у списках заручників, сім’я дуже сподівалася на його обмін ще минулого року, але тоді його так і не віддали Україні.