День пам'яті жертв сталінського Великого терору

5 серпня 1937 року в СРСР вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Її обґрунтував новий нарком НКВС Микола Єжов і відредагував сам Йосип Сталін. На виконання цієї постанови за наказом НКВС СРСР № 00447 розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «зачистка» усіх, хто на думку вищого компартійного керівництва не підходив для «будівництва світлого комуністичного майбутнього».

В Україні 5-го серпня вшановують пам’ять жертв сталінського терору 1937-38 років, який отримав назву – «Великий терор».

Тоді загинули тисячі безневинних людей.

За даними істориків, які у 1989 році отримали доступ до статистичної звітності ОГПУ-НКВД-МВД-МГБ з Центрального держархіву СРСР, протягом 1937-38 років з політичних міркувань в Радянському Союзі «розстрільні вироки» винесли 681 692 людям, що склало 85% усіх офіційно розстріляних за «сталінський період» громадян «великой страны».

Йосип Сталін (праворуч) і Микола Єжов, 1937 рік

Розпочалося все з так званої «чистки» компартійних лав та органів безпеки.

Для спрощення судової процедури та прискорення винесення вироків Політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про створення позасудового репресивного органу – обласних «трійок».

Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян СРСР:

Вироки за І-ю категорією означали «розстріл»;
Вироки за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВС СРСР.
початковий ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб;
у січні 1938 року ліміт був збільшений до 83122 осіб.
із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

Працівники НКВС розстрілювали приговорених до смерті вистрілом у потилицю

Історики, вивчивши архіви, свідчать, що масові репресії розпочалися задовго до 1937 року.

Специфічними формами репресій, спрямованими проти селянства, були примусова колективізація, розкуркулення та Голодомор-геноцид.

«Великий терор» був більше спрямований проти людей розумової праці та управлінців. Він став найстрашнішим періодом винищення еліти сталінською диктатурою через розстріли. Репресії ж в інших формах існували в СРСР аж до самого розпаду радянської імперії.

За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу.

Лише в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорська в Карелії за кілька днів із 27 жовтня по 4 листопада 1937 року було розстріляно 1111 людей. Із них 287 українців та людей, долі яких пов’язані з Україною.

Місце першого розкопу у Сандармосі. Ось що побачили представники Санкт-петербурзького «Меморіалу» і історик Юрій Дмитрієв 1 липня 1997 року.

Радіо Свобода склало список, розстріляних у Сандармосі українців та виходів з України та зібрало багато історій про життя цих людей.

Серед них:

та інші яскраві постаті українського відродження 20-х років ХХ століття.

Десятки тисяч людей були відправлені до в'язниць та таборів, а тільки 0,3 % із заарештованих були звільнені.

«Великий терор» став завершальним етапом майже двадцятилітнього періоду встановлення більшовицької диктатури і упокорення бунтівної України та усього населення колишньої російської імперії.

Сталін, Молотов, Ворошилов і Єжов голосують. 13 грудня 1937 року

Відкриття архівів в Україні і декомунізація

У незалежній Україні не припиняється робота із опрацювання і оприлюднення архівів радянських каральних органів.

Архіви відкриті і велика частина матеріалів оцифрована і викладена в Інтернет.

Ось деякі з них:

За президентства Віктора Ющенка у січні 2010 року на основі зібраних матеріалів, зокрема свідчень очевидців (3,5 тисячі документів, справа налічує 253 томи), відбувся суд над організаторами Голодомору 1932-33 років, зокрема і над Йосипом Джугашвілі (Сталіним).

Суд своїм рішенням підтвердив висновок слідчих – в Україні комуністична радянська влада влаштувала «геноцид української національної групи, тобто штучне створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення».

Your browser doesn’t support HTML5

Геноцид проти українців – це помста Сталіна за спротив (відео)

З ухваленням навесні 2015 року законів «Про декомунізацію» процеси громадського осудження усіх організаторів і виконавців «Великого терору» та подальших репресій ще посилилися.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

До 135-річчя Євгена Коновальця. Кремль ліквідував лідера ОУН, щоб розколоти організацію

А що ж в Росії?

З початком «перебудови» за Михайла Горбачова і у перші роки після розпаду СРСР у Росії рухалися до встановлення історичної правди про сталінський «Великий терор» та усі подальші радянські репресії.

Історики та рідні репресованих отримали можливість, хоч і доволі обмежену, вивчати архівні документи і відвідувати місця масових розстрілів.

Багато матеріалів публікувалося, вони ставали предметом наукових дискусій та конференцій, зокрема і російсько-українських.

У листопаді 1989 року дозволили групі українських ентузіастів, серед них були і колишні політв’язні, ексгумувати і перевезти для перепоховання у Києві останки доведених до смерті в ув’язненні Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Як вивозили останки Стуса, Литвина і Тихого з ГУЛАГу: розповідає співорганізатор перепоховання дисидентів Володимир Шовкошитний

Після того, як російський дослідник Юрій Дмітрієв знайшов місце розстрілу з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року 1111 соловецьких в’язнів у карельському урочищі Сандармох, там щороку проводилися меморіальні заходи, на які приїжджали люди з усіх колишніх республік СРСР.

Вшановувати пам’ять вихідців з України (список, складений Радіо Свобода разом із дослідником розстрілів «соловецького етапу» Сергієм Шевченком – ред.) їздили в Карелію члени українського товариства «Меморіал», історики та журналісти.

Your browser doesn’t support HTML5

Сандармох. Проща

Все змінилося, коли президентом Росії став колишній полковник КДБ Володимир Путін.

Процеси відновлення історичної пам’яті і відкриття правди про злочини ЧК-ГПУ-НКВД-МГБ-КДБ спочатку сповільнилися через бюрократичні та інші перепони, а потім згорнулися повністю.

Того ж Сергія Шевченка 3 серпня 2012 року зняли з автобуса, в якому їхала українська делегація на меморіальні заходи на Соловки, і не впустили до Росії. Потім у в'їзді до Росії було відмовлену політв'язню і хронологу репресії проти дисидентів Василю Овсієнку.

Музей пам'яті жертв репресій «Пермь-36» перетворили у музей «героїчних військ НКВС». На Соловках теж не залишилося місця для пам’яті про жертв радянського терору, пам’ять може бути тільки про монастирське минуле».

А Юрія Дмитрієва звинуватили за старим «гебістським прийомом» спочатку у розповсюдженні порнографії, а потім і у сексуальному насиллі над прийомною донькою і ув'язнили.

Як писав український філософ і публіцист Сергій Грабовський, у Росії фактично реабілітовують Сталіна і дії радянських каральних органів, які за кількістю знищених людей і масштабами репресій «нічим не кращі за разом узяті СС, СД і Гестапо».

«Російський президент Володимир Путін пишається своєю службою і на прийняттях підіймає келихи за «чекістську доблесть», а 20 грудня – день заснування з ініціативи Леніна «ЧК» («Надзвичайна комісія» – каральний орган з необмеженими повноваженнями – ред.) у Росії є офіційним святом – Днем працівника органів держбезпеки. А написана у знаменному 1937 році «Пісня про партію більшовиків», яка у трохи модифікованому вигляді стала гімном СССР і Росії, звучить по світу на відповідних урочистостях», – зазначає Сергій Грабовський.

Ув'язнення людей за надуманими звинуваченнями, арешти за відмінну від кремлівської позицію, катування, етапування до Сибіру, насаджування атмосфери несвободи та страху – цим, кажуть правозахисники, сучасна Росія під керівництвом президента Володимира Путіна нагадує атмосферу радянських часів та наслідує дії тогочасних репресивних органів.

Масштаби не такі як у часи «Великого терору» 1937-38 років, людей не розстрілюють, але методи тиску російської влади на права людини схожі.

У сучасній Росії тепер головному ініціатору Великого терору і репресій Йосипу Сталіну ставлять пам'ятники, носять його портрети на урочистостях у Москві, застосовують різноманітні методи тиску на «інакомислячих» і , жорстоко придушують усілякі прояви антипутінських настроїв.

Законодавство теж все більше набуває рис класичної диктаторської держави.