(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Інна Кузнецова: 25 листопада – це Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства по відношенню до жінок.
Як правило, коли говорять про насильство над жінками в Україні, то йдеться в основному про побутове так зване насильство.
Одначе я скажу, що цей день пов'язаний з тим, що в 1960 році у Домініканській Республіці за наказом домініканського правителя Рафаеля Трухильо були по-звірячому вбиті три сестри Мірабал, які були політичними активістками і членами підпільного товариства.
Так от, насильство по відношенню до жінок поширене у всьому світі і притаманне усім суспільствам та культурам. Воно буває незалежно від раси, незалежно від етнічної приналежності, соціального статусу, достатку і так далі.
Якщо говорити про жінок в Україні, про що може йтися? З чоловічої точки зору.
Олександр Павліченко: Передовсім насильство – це одна із форм дискримінації в суспільстві, дискримінації між чоловіками і жінками, яка характерна для багатьох суспільств, зокрема для українського.
Олександр ПавліченкоЩодо насильства по відношенню до жінок в Україні, то сьогодні це так само є проблемою, як і було проблемою вже декілька років тому. Тому і відбуваються різні програми, різні рухи і намагання подолати цю проблему і на інституційному рівні через запровадження певних кроків на державному рівні, і через створення серед громадськості такої атмосфери, яка стала б нетерпимою до таких виявів, таких форм ставлення до жінок зокрема.
- Пані Гош, за статистикою, від чого найбільше потерпають жінки?
Мрідула Гош: Я думаю, що це від побутового насильства все-таки.
А організований злочин щодо жінок, то там є певні структури. Це і МВС, і комплекс інших інституцій в суспільстві, які можуть протидіяти, які взагалі мають протидіяти тому.
А взагалі побутове насильство – це тоді відбувається, коли жінка мовчить. Як правило.
- Ну, іноді не мовчить. І кажуть, що 80% засуджених жінок в Україні засуджені саме за те, що вони зазнавали побутового насильства і дали відсіч, а потім потрапили за грати.
Мрідула Гош: Це є такий термін. Це «перебільшення спротиву».
- Так.
Мрідула Гош: Спротиву коли буває більше, коли менше – не знаю. Але коли пригнічена людина, то чи могло це бути елементом для оправдання жінок? Я не знаю. Якщо це вчинена насильницька смерть над іншою людиною, тут, знаєте…
- Це характерно тільки для України? Спротив я маю на увазі.
Мрідула Гош: Ні, абсолютно ні.
Мрідула ГошСьогодні 21 століття. Ми не можемо в рамках України чи не України говорити. Хоча є деякі національні специфіки і континентальні специфіки.
Тут ми глибоко не аналізуємо, а відповідаємо тільки на прояви, а не дивимося на коріння.
Коріння – це коли розрізняють хлопчиків і дівчат, абсолютно по інших стандартах їх виховують. Тобто, хлопець знає, що це робити можна, дівчину можна трохи побити і нічого не станеться, вона поплаче і все буде нормально.
Це дуже складна річ, бо це починається з сім’ї. Навіть не в школі і не в дитячому садку. Я думаю, що це є проблема ще того, знаєте, «мачос», є такі певні елементи чоловічої культури кожної країни.
- Як це викорінювати?
Сьогодні відбуваються прес-конференції, є урядові програми. Чи можна урядовими програмами викорінити стосунки в родині?
Олександр Павліченко: Питання непросте. Я думаю, що передовсім має бути чітке розуміння цієї проблеми. І пані Мрідула чітко сказала, що все починається від сім’ї.
І мають всі випадки такого насильства, по-перше, бути видимими, а по-друге, знаходити відповідне якесь реагування. Тобто, суспільство має бути нетолернатним до того.
Це загальні слова. А якби концепція, як це зробити насправді? Кожен маленький випадок такого насильства має стати кричущим, значимим для суспільства.
Я можу сказати, що започатковуються такі самі гарячі лінії, які сприяють тому, щоби повідомлялося про такі випадки, щоби таких жінок можна було захистити, надається їм притулок, надається їм якась допомога, супровід відповідний.
- Можливо, якщо хтось з жінок, які зазнавали цього всього, чує нас, і Ви можете назвати телефон такої гарячої лінії, то прошу.
Олександр Павліченко: Є телефон гарячої лінії. Він до січня до наступного року за старим стандартом йде. Це 8-800-500-33-50. А з нового року це й же телефон буде працювати, тільки він починається 0-800-500-33-50.
Це телефон, за яким можуть отримати і консультацію, і допомогу, і відповідно якимсь чином розв’язати ту складну ситуацію, в яку потрапляють жінки, які потерпають від насильства.
- Очевидно, в першу чергу не потрібно мовчати.
До речі, статистика свідчить про те, що кожна третя жінка у світі піддається насильству.
Не знаю, як в Україні зі статистикою, але ми опитали киян стосовно насильства, то говорять люди іноді навіть з посмішкою. Хоча не до посмішок в даному випадку.
Якщо в родині хлопчик виховувався так, що був свідком насильства батька чи діда по відношенню до мами, до сестри, він в своїй родині робитиме таке ж саме…
Мрідула Гош: Я не впевнена. Це залежить від його особистості. Він може не повторити. Я знаю такі приклади, коли вони це побачили і зворотна реакція була, щоби не бути схожими.
Тому що в кожній людині живе її совість, власна совість незалежно від батьків або чоловіка, дружини, або брата, сестри.
Тобто, якщо совість в людини є, то він пізнає, що є добре, а що є зле. І тому від цього означає навіть самовиховання, дитина сама себе виховує дуже часто. Бо ви не все можете дати і моделювати дитину, як ви хочете.
Олександр Павліченко: У Швеції в першій країні розпочалася така програма виховання дітей без застосування фізичних методів впливу, тобто навіть ляскання уникати треба було. І виховували батьків відповідно у програмі було з тим, щоби, як вважалося, дитина, яка не зазнає такого впливу, вона не передасть цього дітям.
Тому певний сенс у Вашій пропозиції був.
І хочу сказати, що ми зараз зводимо питання до фізичного насильства, а є ще й психологічне насильство, є й сексуальне насильство по відношенню до жінок. Тобто, всі форми по відношенню до жінок.
- А наскільки може допомогти вдосконалення законодавчої бази у протидії насильству? Закон, ну що? Ну, покарають, ну посадять…
Олександр Павліченко: Ми маємо досить досконалу законодавчу базу.
Чому у нас така латентна ситуація з прихованою такою статистикою навіть щодо цього насильства? Тому що, як правило, карають відповідно ту ж саму жінку, яка потерпає від насильства. Наприклад, якщо вона заявить про свого чоловіка, то йому дадуть адмінарешт або адмінштраф. Цей штраф так само йде на сім’ю. І фактично жінка, яка заробляє ті кошти, буде змушена сплачувати ще й той штраф або з спільного сімейного бюджету.
Тобто, подвійне покарання відбувається. Тому, розуміючи це все, переживають такі випадки насильства, не йдуть скаржитися, не йдуть шукати справедливості до державних органів.
Хоча мушу сказати, що законодавча база досить солідна і вона працює на те, щоб був відповідний захист. Але практика показує, що не все врегульовано належним чином…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Інна Кузнецова: 25 листопада – це Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства по відношенню до жінок.
Як правило, коли говорять про насильство над жінками в Україні, то йдеться в основному про побутове так зване насильство.
Одначе я скажу, що цей день пов'язаний з тим, що в 1960 році у Домініканській Республіці за наказом домініканського правителя Рафаеля Трухильо були по-звірячому вбиті три сестри Мірабал, які були політичними активістками і членами підпільного товариства.
Так от, насильство по відношенню до жінок поширене у всьому світі і притаманне усім суспільствам та культурам. Воно буває незалежно від раси, незалежно від етнічної приналежності, соціального статусу, достатку і так далі.
Якщо говорити про жінок в Україні, про що може йтися? З чоловічої точки зору.
Олександр Павліченко: Передовсім насильство – це одна із форм дискримінації в суспільстві, дискримінації між чоловіками і жінками, яка характерна для багатьох суспільств, зокрема для українського.
- Пані Гош, за статистикою, від чого найбільше потерпають жінки?
Мрідула Гош: Я думаю, що це від побутового насильства все-таки.
А організований злочин щодо жінок, то там є певні структури. Це і МВС, і комплекс інших інституцій в суспільстві, які можуть протидіяти, які взагалі мають протидіяти тому.
Мрідула Гош: Побутове насильство – це тоді відбувається, коли жінка мовчить.
А взагалі побутове насильство – це тоді відбувається, коли жінка мовчить. Як правило.
- Ну, іноді не мовчить. І кажуть, що 80% засуджених жінок в Україні засуджені саме за те, що вони зазнавали побутового насильства і дали відсіч, а потім потрапили за грати.
Мрідула Гош: Це є такий термін. Це «перебільшення спротиву».
- Так.
Мрідула Гош: Спротиву коли буває більше, коли менше – не знаю. Але коли пригнічена людина, то чи могло це бути елементом для оправдання жінок? Я не знаю. Якщо це вчинена насильницька смерть над іншою людиною, тут, знаєте…
- Це характерно тільки для України? Спротив я маю на увазі.
Мрідула Гош: Ні, абсолютно ні.
Тут ми глибоко не аналізуємо, а відповідаємо тільки на прояви, а не дивимося на коріння.
Коріння – це коли розрізняють хлопчиків і дівчат, абсолютно по інших стандартах їх виховують. Тобто, хлопець знає, що це робити можна, дівчину можна трохи побити і нічого не станеться, вона поплаче і все буде нормально.
Це дуже складна річ, бо це починається з сім’ї. Навіть не в школі і не в дитячому садку. Я думаю, що це є проблема ще того, знаєте, «мачос», є такі певні елементи чоловічої культури кожної країни.
- Як це викорінювати?
Сьогодні відбуваються прес-конференції, є урядові програми. Чи можна урядовими програмами викорінити стосунки в родині?
Олександр Павліченко: Питання непросте. Я думаю, що передовсім має бути чітке розуміння цієї проблеми. І пані Мрідула чітко сказала, що все починається від сім’ї.
І мають всі випадки такого насильства, по-перше, бути видимими, а по-друге, знаходити відповідне якесь реагування. Тобто, суспільство має бути нетолернатним до того.
Це загальні слова. А якби концепція, як це зробити насправді? Кожен маленький випадок такого насильства має стати кричущим, значимим для суспільства.
Я можу сказати, що започатковуються такі самі гарячі лінії, які сприяють тому, щоби повідомлялося про такі випадки, щоби таких жінок можна було захистити, надається їм притулок, надається їм якась допомога, супровід відповідний.
- Можливо, якщо хтось з жінок, які зазнавали цього всього, чує нас, і Ви можете назвати телефон такої гарячої лінії, то прошу.
Олександр Павліченко: Є телефон гарячої лінії. Він до січня до наступного року за старим стандартом йде. Це 8-800-500-33-50. А з нового року це й же телефон буде працювати, тільки він починається 0-800-500-33-50.
Це телефон, за яким можуть отримати і консультацію, і допомогу, і відповідно якимсь чином розв’язати ту складну ситуацію, в яку потрапляють жінки, які потерпають від насильства.
- Очевидно, в першу чергу не потрібно мовчати.
До речі, статистика свідчить про те, що кожна третя жінка у світі піддається насильству.
Не знаю, як в Україні зі статистикою, але ми опитали киян стосовно насильства, то говорять люди іноді навіть з посмішкою. Хоча не до посмішок в даному випадку.
Якщо в родині хлопчик виховувався так, що був свідком насильства батька чи діда по відношенню до мами, до сестри, він в своїй родині робитиме таке ж саме…
Мрідула Гош: Я не впевнена. Це залежить від його особистості. Він може не повторити. Я знаю такі приклади, коли вони це побачили і зворотна реакція була, щоби не бути схожими.
Тому що в кожній людині живе її совість, власна совість незалежно від батьків або чоловіка, дружини, або брата, сестри.
Тобто, якщо совість в людини є, то він пізнає, що є добре, а що є зле. І тому від цього означає навіть самовиховання, дитина сама себе виховує дуже часто. Бо ви не все можете дати і моделювати дитину, як ви хочете.
Олександр Павліченко: У Швеції в першій країні розпочалася така програма виховання дітей без застосування фізичних методів впливу, тобто навіть ляскання уникати треба було. І виховували батьків відповідно у програмі було з тим, щоби, як вважалося, дитина, яка не зазнає такого впливу, вона не передасть цього дітям.
Тому певний сенс у Вашій пропозиції був.
І хочу сказати, що ми зараз зводимо питання до фізичного насильства, а є ще й психологічне насильство, є й сексуальне насильство по відношенню до жінок. Тобто, всі форми по відношенню до жінок.
- А наскільки може допомогти вдосконалення законодавчої бази у протидії насильству? Закон, ну що? Ну, покарають, ну посадять…
Олександр Павліченко: Ми маємо досить досконалу законодавчу базу.
Чому у нас така латентна ситуація з прихованою такою статистикою навіть щодо цього насильства? Тому що, як правило, карають відповідно ту ж саму жінку, яка потерпає від насильства. Наприклад, якщо вона заявить про свого чоловіка, то йому дадуть адмінарешт або адмінштраф. Цей штраф так само йде на сім’ю. І фактично жінка, яка заробляє ті кошти, буде змушена сплачувати ще й той штраф або з спільного сімейного бюджету.
Тобто, подвійне покарання відбувається. Тому, розуміючи це все, переживають такі випадки насильства, не йдуть скаржитися, не йдуть шукати справедливості до державних органів.
Хоча мушу сказати, що законодавча база досить солідна і вона працює на те, щоб був відповідний захист. Але практика показує, що не все врегульовано належним чином…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
