Доступність посилання

17 Листопад 2017, Київ 22:34

Правопис давньоукраїнської мови досліджують в Угорщині


Угорщина – Керівник відділення української мови на кафедрі славістики в Сеґедському університеті Мігай Кочіш успішно захистив докторську дисертацію в Національній Академії наук. Вчений досліджував правопис текстів українських православних літургій XVI століття. Такі церковні відправи проводились в Угорському королівстві на автохтонних українських територіях. Радіо Свобода зустрілося з доктором Кочішем одразу після захисту ним дисертації.

В Угорщині доктор Мігай Кочіш чи не єдиний, хто займається вивченням історії української мови, а саме – дослідженням правопису церковнослов’янських пам'яток, або, як їх зараз називають в наукових колах Угорщини, «українських кодексів». У давнину це була одна з форм книги: скріплені з одного боку зошити із зігнутих навпіл і прошитих по згину аркушів пергаменту або папірусу, пізніше – паперу.

Ще в студентські роки Мігай Кочіш зацікавився вчительською Євангелією зі Скотарського, гірського села на Закарпатті. Скотарське Євангеліє виготовили у 1588 році за часів, коли Закарпаття входило до складу Угорського королівства.

«Я ставив перед собою мету: якщо ми більше дізнаємося про правопис давньоукраїнських рукописних пам’яток, то зможемо відокремити в тексті, образно кажучи, зерна від полови. Мене, як угорського україніста, цікавлять ті слова зі Скотарського Євангелія, які використовуються в українській мові до цього часу», – каже Мігай Кочіш.

Українські пам’ятки збереглися в чудовому стані

На думку вченого, в угорських архівах зберігається принаймні 12 таких старовинних церковних збірників, що їх активно використовували майже півтисячоліття тому українці, котрі населяли південні схили Карпат. Ці пам'ятки потрапили на сучасну територію Угорщини в XVIІ на початку XVIІІ століть завдяки населенню, яке називало себе «руснаками», або «русинами». Вони були носіями діалекту української мови.

Це населення переселилося на південь, зараз це територія областей Боршод-Абауй-Земплин, Гайду-Бігар та Саболч-Сатмар-Береґ в Угорщині. З метою проведення літургійних служб переселенці потребували писаних джерел. Частину з них новоприбульці принесли з собою, а частину замовляли пізніше. Серед таких джерел були рукописи та друковані пам'ятки.

Пам'ятки датуються XVI-XVIІІ століттями. Мігая Кочіша зацікавили джерела XVI століття, які залишилися на території Ніршиг (Ніредьгаза) від асимільованих слов'ян. Пізніше вони потрапили до бібліотеки греко-католицької семінарії, де зберігаються й донині. Декілька кодексів опинилися в Дебрецені внаслідок закриття бібліотеки Чину отців-базиліян (1950 рік). Інші пам'ятки потрапили до Будапешта (Національна бібліотека імені Сечені). Серед них і Скотарське Євангеліє, яке зберігається в бібліотечному архіві завдяки збирачеві рукописної старовини і дослідникові історії та звичаїв західних слов’ян, вихідцю з Ужгорода Антону Годинці.

Українська мова не є штучним витвором ХІХ-ХХ століть

Мігай Кочіш у своєму дослідженні звертає увагу на подібність деяких особливостей звукової будови у давньоукраїнській та сучасній мовах.

«Є чимало таких фонетичних подібностей попри те, що й відмінностей не бракує, – зазначає дослідник. – Не слід забувати, що в цих церковних збірниках фігурує не «народна» мова, за винятком Скотарського Євангелія, написаного простою мовою. Інші українські кодекси переважно написані церковнослов’янською. Однак зауважу, що кожен кодекс, навіть най-найархаїчніший, містить у тій чи іншій мірі українську мовну складову, навіть початкові форми тогочасного написання сучасних українських літер «і», «и», «ї», «є»... Їх найбільше знаходимо у Скотарській вчительській Євангелії».

Угорські науковці поставились до випущеної раніше книги Мігая Кочіша на цю тему і до його дисертації з інтересом як до речей, які заповнюють існуючі прогалини в даній галузі, зазначаючи, що в такому дослідженні була потреба. Адже важливо не тільки знати типовий правопис того часу, а й визначити його вплив на подальше творення сучасної української мови.

«Я досить ґрунтовно вивчав згадані вище тексти, – розповідає Мігай Кочіш. – Не хочу сказати, що втомився від роботи, але переконаний, що аж надто великих сюрпризів чи відкриттів XVI століття чекати не варто. Справа в тому, що 12 старовинних текстів містять в собі аж 27 правописів. Не слід вважати, що це якісь окремі чи особливі системи літературного письма. Більше йдеться про тих осіб, які переписували чи укладали ці збірники, про зразки, якими перед тим користувалися ці люди. Серед цих правописів є такі, що збігаються між собою, є якісь незначні відмінності. Зараз мене найбільше цікавить, як складалася історія українського літературного правопису і чи дотичні до нього ті дані, які я отримав у процесі дослідження цього історичного періоду XVI-XVII століть, який називають другим періодом у становленні українського правопису».

Це визначатиме майбутній напрямок наукових пошуків доктора Мігая Кочіша. Водночас науковець звертає увагу на те, що питання про походження українських кодексів і до сьогоднішнього дня залишається надзвичайно складним для дослідників в Угорщині.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG