Доступність посилання

14 Грудень 2017, Київ 19:31

Київ – Українському дисидентові Василеві Овсієнку заборонили в’їзд на територію Росії. В ніч на 23 липня російські прикордонники без пояснень висадили колишнього політв’язня з потяга «Київ-Москва» і відправили додому. Овсієнко намагався потрапити до Уралу, щоб вшанувати пам’ять про українських політичних в’язнів та репресованих. Про це Василь Овсієнко розповів в інтерв’ю Радіо Свобода.

– Як так трапилось, що Вас висадили з потяга на кордоні з Росією?

–Я їхав у селище Кучино, що у Пермській області Росії (це на Уралі) у музей історії та політичних репресій і тоталітаризму. У Брянську, коли прикордонники перевіряють в усіх паспорти, дивляться в усіх на обличчя, а потім заглядають у свій список, – потім виявляється, що в цих списках є моє прізвище і мені не дозволено в’їздити на територію Російської Федерації. Мене висадили, потримали десь годину, ніякого насильства, все чемно. І першим потягом, що їхав в Україну, повернули. Звичайно, паспорта у мене забрали, повернули вже у Конотопі, коли мене прийняли українські прикордонники. Я підпорядкувався як законослухняний громадянин.

– Яку причину Вам назвали прикордонники?

– Я запитував, але ніхто з них нічого не міг пояснити. От Ваше прізвище є в списку осіб, яким не дозволено в’їздити на територію Росії. І все, ніяких більше пояснень.

– Як Ви особисто думаєте, що могло стати причиною для росіян, щоб оголосити Вас персоною нон-грата?


– Я так думаю, що це пов’язано з моєю працею, я ж працюю у Харківській правозахисній групі, збираю матеріали про колишніх політв’язнів, пишу довідки про них. Іноді я ще, так би мовити, грішу публіцистикою. Ось якось була опублікована стаття «Актуальні цитати», де було процитовано Леніна «Потерять Украину – потерять голову», або Бжезинського «Без України Російська імперія неможлива». Такі речі, очевидно, російським властям не подобаються.

– Коли Ви востаннє перетинали українсько-російським кордон?

– Востаннє мене запрошували 2006 року – Людмила Алексеєва на відзначення 30-річчя московської Гельсінської групи.Інцидентів не було. Надалі знатиму. Я думаю, цивілізована держава, якщо вона позбавляє громадянина права приїхати на її територію, повинна попередити, що ви є в такому списку.

– Як Ви будете реагувати на цей інцидент? Писатимете скарги?

– Мені сказали, що начебто нещодавно російський президент Дмитро Медведєв відмовився від практики «чорних списків», а виявляється, що «чорні списки» далі існують. Мені підказують, що, може, треба звернутися до суду, але що це дасть, я не знаю. Очевидно, що доведеться звернутися, але треба писати не до президентів, а в установи, які безпосередньо за це відповідають.

– Що це за музей на Уралі? Чому Ви туди їхали саме зараз і саме в цей музей?

– Це те приміщення, де був табір, колонія особливого суворого режиму ВС-389/36, я там перебував з 1981 по 1987 рік. Це відомий табір, де загинув Василь Стус. Там каралися Олекса Тихий, Юрій Литвин, Марченко, Лук’яненко, Горинь, Кандиба, Сокульський і багато правозахисників. Музей діє з 1995 року, і я їздив туди раніше вже багато разів. Коли там відбувалися наукові конференції, мене завжди туди запрошували, ніколи не було проблем. Як правило, туди приїздять колишні в’язні цього табору. Я зустрічався там із Мартом Ніклусом (естонцем), Балісом Ґаяускаском (литовець), Віктор Пестов із російського Єкатеринбурга приїздив. Ми туди їздили колись із Михайлом Горинем, там бував Левко Лук’яненко, Євген Сверстюк. Мені шкода. Я з колишніми політв’язнями хотів пов’язати рушника на тому хресті, котрий стоїть на кладовищі, звідки ми забрали Юрія Литвина і Василя Стуса, хотів там свічку поставити і прапорця.
  • 16x9 Image

    Ярина Матвійчук

    Співпрацюю з Радіо Свобода з 2004 року. Редактор та ведуча програми «Ранкова Свобода». Редактор та ведуча новин. Народилась у 1981 році у Камені-Каширському Волинській області. Вищу освіту здобула у Волинському Державному університеті ім. Лесі Українки.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG