Белград – За 10 кілометрів від кордону з Угорщиною розташоване стотисячне місто Суботіца. Відколи Угорщина стала членом Євросоюзу, цей міждержавний кордон став, так би мовити, міжконтинентальним та міжцивілізаційним.
З одного боку Європа. З іншого – Балкани, а за ними – Азія. Про перетин цього кордону мріють сотні тисяч громадян азійських країн, зокрема Афганістану, Пакистану, Сирії тощо. Вони сподіваються, що потойбіч кордону знайдуть усе, чого немає на батьківщині: безпеку, роботу, гроші.
У Сербії є кілька таборів для нелегальних азійських мігрантів, яких затримали на території країни. Вони перебувають у них, поки не отримають притулок у якійсь європейський країні, або поки не депортують їх туди, звідки вони прибули.
Більшість мігрантів, як правило, не хоче зустрічатися з представниками державних органів і реєструватися. Тому вони наймають квартири в прикордонних містечках і чекають, коли місцеві мешканці допоможуть їм нелегально перетнути кордон. А хто не має грошей, той безпорадно чекає, що йому усміхнеться щастя.
Держава на дбає про тих, які формально «не існують»
У передмісті Суботіци, точніше біля міського смітника, вже давно є нелегальний табір, в якому перебувають азійські мігранти. Невідомо скільки їх є, адже вони – нелегали. Поліція не чіпає їх, поки ті не порушують закон. У разі, якщо б їх затримали, держава повинна зареєструвати їх і забезпечити умови для проживання. Отож, вони формально не існують.
Про існування нелегалів повідомили місцеві журналісти. На телебаченні показали репортаж про людей у літньому одязі в засніжених халупах із картону та бляхи. Потім відреагували деякі місцеві громадяни. Жінка, яка не захотіла, щоб називали її ім’я, розповіла: «Коли я побачила, що між ними є й семилітня дитина, то відразу вирішила, що візьму до себе хоча б ту дитину, поки не минуть холоди».
Коли упав перший сніг, добродії з Суботіци надали нелегалам необхідну допомогу – харчі та одяг. До них прилучилися гуманітарні організації. «Ми знаємо, що допомагаємо нелегалам і таким чином порушуємо закон. Однак, будемо це робити, оскільки цим людям потрібна допомога», – каже представник Червоного хреста.
Державні органи, нарешті, визнали групу формально неіснуючих безпорадних людей. Ніхто з них не замерз. Тимчасово влаштували їх у готелі. А що буде, коли потеплішає, не відомо. Більшість мігрантів не має документів, не має грошей, не хоче ані залишитися в Сербії, ані повертатися за кілька тисяч кілометрів назад – туди, де також не мають нічого. Вони мріють лише про притулок у котрійсь із європейських країн. Про той обітований континент вони також не знають майже нічого, але сподіваються, що там чекає їх те, чого досі не зазнали – нормальне життя.
З одного боку Європа. З іншого – Балкани, а за ними – Азія. Про перетин цього кордону мріють сотні тисяч громадян азійських країн, зокрема Афганістану, Пакистану, Сирії тощо. Вони сподіваються, що потойбіч кордону знайдуть усе, чого немає на батьківщині: безпеку, роботу, гроші.
У Сербії є кілька таборів для нелегальних азійських мігрантів, яких затримали на території країни. Вони перебувають у них, поки не отримають притулок у якійсь європейський країні, або поки не депортують їх туди, звідки вони прибули.
Більшість мігрантів, як правило, не хоче зустрічатися з представниками державних органів і реєструватися. Тому вони наймають квартири в прикордонних містечках і чекають, коли місцеві мешканці допоможуть їм нелегально перетнути кордон. А хто не має грошей, той безпорадно чекає, що йому усміхнеться щастя.
Держава на дбає про тих, які формально «не існують»
У передмісті Суботіци, точніше біля міського смітника, вже давно є нелегальний табір, в якому перебувають азійські мігранти. Невідомо скільки їх є, адже вони – нелегали. Поліція не чіпає їх, поки ті не порушують закон. У разі, якщо б їх затримали, держава повинна зареєструвати їх і забезпечити умови для проживання. Отож, вони формально не існують.
Про існування нелегалів повідомили місцеві журналісти. На телебаченні показали репортаж про людей у літньому одязі в засніжених халупах із картону та бляхи. Потім відреагували деякі місцеві громадяни. Жінка, яка не захотіла, щоб називали її ім’я, розповіла: «Коли я побачила, що між ними є й семилітня дитина, то відразу вирішила, що візьму до себе хоча б ту дитину, поки не минуть холоди».
Коли упав перший сніг, добродії з Суботіци надали нелегалам необхідну допомогу – харчі та одяг. До них прилучилися гуманітарні організації. «Ми знаємо, що допомагаємо нелегалам і таким чином порушуємо закон. Однак, будемо це робити, оскільки цим людям потрібна допомога», – каже представник Червоного хреста.
Державні органи, нарешті, визнали групу формально неіснуючих безпорадних людей. Ніхто з них не замерз. Тимчасово влаштували їх у готелі. А що буде, коли потеплішає, не відомо. Більшість мігрантів не має документів, не має грошей, не хоче ані залишитися в Сербії, ані повертатися за кілька тисяч кілометрів назад – туди, де також не мають нічого. Вони мріють лише про притулок у котрійсь із європейських країн. Про той обітований континент вони також не знають майже нічого, але сподіваються, що там чекає їх те, чого досі не зазнали – нормальне життя.
