Доступність посилання

24 Листопад 2017, Київ 05:57
Київ – 10 років киянка Аня провела на вулиці. Батьки дівчини померли, коли вона була маленькою, тому її разом із братами виховувала бабуся. Аня пішла з дому в 8 років, не витримавши знущання братів. «Я не планувала йти назавжди, лише на кілька днів. Я все чекала, що мене будуть шукати, чекати і непокоїтись», – розповідає 22-річна дівчина. Але ніхто так і не почав її шукати. Зрозумівши, що вона нікому непотрібна, втікачка вирішила оселитись на вулиці. Перші місяці вона щоранку заходила додому, брала підручники і йшла до школи, а опісля вешталась вулицею у пошуках прихистку. Коли ж Аня знайшла свій новий дім – підвал старого будинку, зі школи їй довелося піти. З того моменту найближчими людьми, друзями і родичами дівчинки стали 25 співмешканців підвалу.
Діти настільки швидко «підсіли» на це, що згодом одне одному кололи брудну стічну воду, а потім помирали через зараження крові
Аня

Аня
Аня
Там, де вона жила, панували свої закони.

«Серед нас було 5 старших, їм було за 20 і вони всі сиділи на голці. Нам дозволяли там ночувати за плату: половину нашого денного заробітку. Все йшло їм на «ширку». Якби ж тільки це! Вони самі кололись, і хлопців менших привчали. Діти настільки швидко «підсіли» на це, що згодом одне одному кололи брудну стічну воду, а потім помирали через зараження крові. Я також дуже багато пробувала. Але дівчата переважно нічого собі не кололи. Ми тільки нюхали клей та варили різні таблетки», – згадує Аня.

Проте у маленьких дівчат були інші проблеми. Старші часто користувались їх слабкістю і незахищеністю. Ґвалтували не тільки «свої», а й місцеві правоохоронці, називаючи це платою за проживання в їхньому районі. В свою чергу діти цього не витримували і накладали на себе руки. За словами Ані, з усіх її тодішніх співмешканок у живих залишилися лише чотири.

Так би й продовжувалось, якби одного дня тоді вже 18-річна дівчина не дізналась про свою вагітність. Це змусило її замислитись над тим, як бути далі. Адже вона знала матерів, які ростили дітей у підвалах, на горищах і вокзалах, і розуміла, що має бути інший вихід. Саме тоді, на останніх місяцях вагітності, старі знайомі «по вулиці» привели Аню до денного центру на вулиці Довженка при Київському міському центрі соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді.
Мене одразу взялися «обробляти» – психологи з одного боку, адвокати з іншого
Аня

«Мене одразу взялися «обробляти» – психологи з одного боку, адвокати з іншого. Спершу хотілося втекти, але зупиняла думка про дитину. На УЗД сказали, що буде хлопчик, і я вирішила лишити дитину. А за місяць народилась дівчинка, але що ж вже зробиш – своє не покинеш», – посміхаючись розповідає молода мама.

Із того часу життя Ані кардинально змінилось. Вона пройшла комплексну терапію, налагодила стосунки з рідними і повернулась додому. Зараз її маленькій донечці 2 роки, і нещодавно Аня отримала атестат. У планах в дівчини – здобути перекладацьку освіту.
Наталія Грицаєнко
Наталія Грицаєнко

Більше сотні дівчат повернулися додому в минулому році

У центрі «Право на здоров’я», де Аня проходила реабілітацію, її історію вважають показовою і розповідають всім новоприбулим із вулиці. За останні 2 роки 729 дівчат отримали тут допомогу, з них майже половина має дітей, кожна п’ята ВІЛ-інфікована і всі зазнали насильства.

«В результаті діяльності організації додому повернулись 154 дівчини, 306 отримали гідну медичну допомогу і 33 вагітні дівчини народили здорових дітей», – зазначила координатор проекту «Доступ дівчат та молодих жінок, вразливих до інфікування ВІЛ, до профілактичних та інших послуг в Україні» Наталія Грицаєнко.
Дуже важливим у процесі реабілітації є ефект синергії, коли можливості держави доповнюються ресурсом громадських організацій
Людмила Черкашина

Заступник директора Київського міського центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді Людмила Черкашина наголошує, що дуже важливим у процесі реабілітації є ефект синергії, коли можливості держави доповнюються ресурсом громадських організацій. Така взаємодія допомогла повернути до громади і родин більше ніж сотні дівчат за минулий рік.

Соціальна квартира – місток від безпритульності до нормального життя

На жаль, не всі дівчата прагнуть повернутися до соціального життя. Дехто не може, дехто боїться, а дехто не хоче. Провівши багато років на вулиці, поза будь-якими рамками і правилами, їм дуже важко уявити життя з обов’язками та умовностями. Для цього міжнародна організація «Право на здоров’я» ініціює новий проект – створення соціальної квартири у Києві для дівчат і молодих матерів, які живуть на вулиці. В такій квартирі в умовах цілодобового стаціонару дівчата, які зазнали важких психологічних травм і потребують термінового втручання, вагітні, або ж із маленькими дітьми зможуть отримувати послуги команди кваліфікованих спеціалістів.

«Тут зможуть одночасно проживати до 8 осіб. Поблизу оселі будуть розташовані лікарня, магазини та державні установи, щоб кожна з жительок могла користуватись послугами і привчатись до соціально активного життя», – повідомила директор представництва організації «Право на здоров’я» в Україні Галина Скіпальська.


Досвід облаштування соціальних квартир вже давно не новий для Європи. Найбільш успішними в цьому є Естонія, Литва та Польща. Навіть наші найближчі сусіди на кілька кроків попереду в організації подібних соціальних установ. Так, лише в одному російському Санкт-Петербурзі знаходиться 7 соціальних квартир із різною специфікацією. В Києві ж розраховують бодай на дві – по одній на кожному березі.
За різними оцінками експертів, від 30 до 100 тисяч дітей і молоді живуть сьогодні на вулицях столиці

За різними оцінками експертів, від 30 до 100 тисяч дітей і молоді живуть сьогодні на вулицях столиці. Чверть із них – дівчата. Саме вони найбільше наражаються на небезпеку, адже життя просто неба пов’язане з ризиками інфікування ВІЛ та іншими хворобами, неплановою вагітністю, насильством, нарко- та алкозалежністю.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG