І в Україні, і у Франції обговорюється проект закону про податок для багатих. Що схожого, а що відрізняє підходи у цих країнах? І якщо це – популізм, то чим французький популізм відрізняється від українського? Про це говоримо з українською журналісткою з Франції, кореспондентом журналу «Український тиждень», Аллою Лазарєвою.
– Алло, і у Франції і в Україні існують очікування, що багаті мають розділити труднощі кризи з біднішими. Як, на Ваш погляд, що є ефективніше, податок на багатство, як це беруться запроваджувати в Україні, чи на прибутки багатих, як у Франції?
– Соціалісти захищають ідею обкладення додатковим податком прибутки мільйонера, тобто це стосується мільйонерів. Наскільки це ефективніше, ніж брати податок з самої власності, з предметів розкоші, сказати важко. Принаймні праві французькі сили дуже критикують уряд і вважають, що краще оподатковувати предмети розкоші.
Що відрізняє, очевидно, Україну від Франції, це те, що у Франції з цього приводу тривають гострі суспільні дискусії, відбуваються конференції наукового рівня, експертні наради. Праві пропонують свої пропозиції, ліві захищають свій проект. Тобто суспільство не залишається осторонь. Коли ж в Україні в принципі людей мало питають про те, які вони хочуть податки, їм просто накидають їх згори, вирішують за них, а якщо вони виходять на «податковий майдан», то їм розповідають, що вони побили плитку і за це можуть сплатити якісь астрономічні штрафи.
– Політиків, які хочуть додатково оподатковувати багатих, звинувачують у популізмі. Чи тут є якась різниця між французьким популізмом і українським популізмом?
– Ну, Ви знаєте, різниця може бути хіба що у масштабах. Це робиться чому? Тому що під час парламентської кампанії ультраліві вимагали ще жорсткішого поводження з багатими, себто оподатковувати 100 відсотків прибутку. Починаючи з трьохсот тисяч євро на рік. І в принципі з точки зору моралі можна сказати, що багаті мусять і зобов’язані розділити свої статки з тими, хто бідніший під час кризи. Але міжнародний економічний контекст є такий, що коли в якійсь країні податки стають зависокими, бізнес просто переїздить, відкриває фірми, центральні офіси в тих державах, де оподаткування менше. І це найбільша загроза отаких от кроків.
– Відрізняє Україну від Франції, і то значно, те, що у Франції багаті все ж таки сплачують свої податки, а українські найбагатші люди воліють переводити свої гроші кудись в європейські країни, на Кіпр. Чи це є проблемою саме стягнення цього податку?
– Так, є проблема. Тут теж гроші ховають у Швейцарії, на Кіпрі, в офшорах. Та сама ситуація. Єдине що, все таки фінансова система вибудована набагато стабільніше. Вона передбачає прозоріші і ефективніші механізми контролю, і ті виробництва, які працюють на території Франції, вони не можуть отак от раз і перекидати гроші в офшори, як це роблять багато українських структур. А потім знову з того ж офшору або з Кіпру фінансувати, рефінансувати насправді національну економіку.
– Ну і у Франції, на відміну від України, найбагатші люди не пишуть закони для всіх інших.
– Зовсім не пишуть. Вони займаються бізнесом. І в принципі, навіть якщо французи не завжди задоволені своєю владою, вони все таки мають це почуття національної гідності і бажання процвітання своїй країні. В Україні питання знову ж таки стоїть гостріше.
Запис випуску «Європа на зв’язку»:
– Алло, і у Франції і в Україні існують очікування, що багаті мають розділити труднощі кризи з біднішими. Як, на Ваш погляд, що є ефективніше, податок на багатство, як це беруться запроваджувати в Україні, чи на прибутки багатих, як у Франції?
В Україні людей мало питають про те, які вони хочуть податки, їм просто накидають їх згори
– Соціалісти захищають ідею обкладення додатковим податком прибутки мільйонера, тобто це стосується мільйонерів. Наскільки це ефективніше, ніж брати податок з самої власності, з предметів розкоші, сказати важко. Принаймні праві французькі сили дуже критикують уряд і вважають, що краще оподатковувати предмети розкоші.
Що відрізняє, очевидно, Україну від Франції, це те, що у Франції з цього приводу тривають гострі суспільні дискусії, відбуваються конференції наукового рівня, експертні наради. Праві пропонують свої пропозиції, ліві захищають свій проект. Тобто суспільство не залишається осторонь. Коли ж в Україні в принципі людей мало питають про те, які вони хочуть податки, їм просто накидають їх згори, вирішують за них, а якщо вони виходять на «податковий майдан», то їм розповідають, що вони побили плитку і за це можуть сплатити якісь астрономічні штрафи.
– Політиків, які хочуть додатково оподатковувати багатих, звинувачують у популізмі. Чи тут є якась різниця між французьким популізмом і українським популізмом?
Коли в якійсь країні податки стають зависокими, бізнес просто переїздить, відкриває фірми в тих державах, де оподаткування менше
– Ну, Ви знаєте, різниця може бути хіба що у масштабах. Це робиться чому? Тому що під час парламентської кампанії ультраліві вимагали ще жорсткішого поводження з багатими, себто оподатковувати 100 відсотків прибутку. Починаючи з трьохсот тисяч євро на рік. І в принципі з точки зору моралі можна сказати, що багаті мусять і зобов’язані розділити свої статки з тими, хто бідніший під час кризи. Але міжнародний економічний контекст є такий, що коли в якійсь країні податки стають зависокими, бізнес просто переїздить, відкриває фірми, центральні офіси в тих державах, де оподаткування менше. І це найбільша загроза отаких от кроків.
– Відрізняє Україну від Франції, і то значно, те, що у Франції багаті все ж таки сплачують свої податки, а українські найбагатші люди воліють переводити свої гроші кудись в європейські країни, на Кіпр. Чи це є проблемою саме стягнення цього податку?
– Так, є проблема. Тут теж гроші ховають у Швейцарії, на Кіпрі, в офшорах. Та сама ситуація. Єдине що, все таки фінансова система вибудована набагато стабільніше. Вона передбачає прозоріші і ефективніші механізми контролю, і ті виробництва, які працюють на території Франції, вони не можуть отак от раз і перекидати гроші в офшори, як це роблять багато українських структур. А потім знову з того ж офшору або з Кіпру фінансувати, рефінансувати насправді національну економіку.
– Ну і у Франції, на відміну від України, найбагатші люди не пишуть закони для всіх інших.
– Зовсім не пишуть. Вони займаються бізнесом. І в принципі, навіть якщо французи не завжди задоволені своєю владою, вони все таки мають це почуття національної гідності і бажання процвітання своїй країні. В Україні питання знову ж таки стоїть гостріше.
Запис випуску «Європа на зв’язку»:
