Доступність посилання

ТОП новини
14 листопада 2019, Київ 23:20

Антін Мухарський: «Народ сам розбирається, що йому святкувати, а що не святкувати»


Антін Мухарський про 23 лютого
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:14:32 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ

Антін Мухарський про 23 лютого

Київ – Антін Мухарський, музикант, фронт-мен музично-культурологічного проекту «Лагідна українізація» розповів про власне ставлення до святкування 23 лютого.

Наскільки логічним видається вам святкування 23 лютого?
Треба ставитися до цього дійсно з філософським контекстом – не «педалювати»

– Мені зараз вже є повних 43 роки. Я у свій час відслужив у радянській армії. Навіть маю чин сержанта радянської армії. Я служив у Німеччині, в «окупаційному» контингенті радянських військ у Німеччині.

Можна розмірковувати з різних точок зору. По-перше, для України радянська армія, а саме армія, яка у 1918 році стараннями Троцького постала, є окупаційною. Якщо ми святкуємо цей день, то ми підживлюємо традицію святкування дня окупаційної армії, як в свій час захопила Україну.

Але якщо брати з точки зору людей, які жили у Радянському Союзі і примусово бралися державою і служили цій армії. Під час цієї служби у них виникали чоловічі братства, виникали якісь спомини, якісь події тривали… У кожної молодої людини це юність, це те що триває і те, що викликає найбільший вир емоцій. Хіба можна вирвати це із життя? Тому мені здається, треба ставитися до цього дійсно з філософським контекстом – не «педалювати».

Я знаю багатьох україноцентричних людей, які так само служили в радянській армії і просто вже за якоюсь усталеною звичкою зустрічаються 23-го числа, щоб відзначити не стільки свято радянської армії і віськово-морського флоту, а просто посидіти за келихом пива.

Два роки тому ми з нашими анархомитцями 23 лютого влаштували анархічну «паті». Це була така присвята українським бійцям, які, можливо, воювали з цією Червоною армією. Але ми відзначали не свято Червоної армії, а свято махновського руху.

Зараз, як мені здається, це здебільшого привід для «чоловічого» свята.

Багато кому може здатися образливим святкування цієї дати…
В історичному контексті для України 23 лютого – це вітання окупаційної армії. Це абсолютний нонсенс

– Зараз ми живемо в посттоталітарний час. Частина людей (45+), так чи інакше, провела свою молодість у тих історіях. Їм треба дати право робити те, що вони вважають за потрібне.

Слава Богу, що підростає нове покоління, яке вже не ставиться з таким пієтетом до цього свята. В історичній перспективі воно не має передумов, щоб затвердитися. Ще певний час його будуть відзначати, а потім, думаю, воно тихесенько відімре…

В історичному контексті для України 23 лютого – це вітання окупаційної армії. Це абсолютний нонсенс.

Але в даному випадку я дозволю собі зайняти центристську позицію. Є люди, які хочуть святкувати це свято, хай вони це роблять, але не на державному рівні.

Треба розділяти: хто хоче, хай святкує, хто не хоче… Але давайте не будемо на державному рівні цим займатись.

Офіційним святом в Україні День захисника Вітчизни став за указом Леоніда Кучми у 1999 році. Його мета тоді звучала так: свято має ушанувати ветеранів і «сприяти патріотичному вихованню молоді». Та чи може колишній День Радянської армії «сприяти патріотичному вихованню молоді»?
Свято української армії – 14 жовтня

– Цей день не може сприяти патріотичному вихованню молоді. Свято української армії – 14 жовтня, Покрова, козацьке свято. Так, на мою думку, має виглядати патріотичне українськоцентричне виховання. А оці сурогати – ліпити з 23-го день патріотичного… Патріотичного чого? Винищення всього українського? Тут дійсно відбуваються якісь посттоталітарні і пострадянські мутації, що просто жах бере!



Але в Україні це лишається державним святом. Чиновники беруть участь у офіційних заходах до 23 лютого. А нардеп Таїсія Повалій взагалі виступить у цей день у московському Кремлі. Українці ж свідомо обирають цих людей, можливо, вже і є демонстрацією цінностей українського суспільства?
Якщо політики хочуть дотиснути і створити з цього прецедент для конфлікту, вони це зроблять

– Цим усе сказано: у Кремлі, так у Кремлі!

Занурюся у той проблемний вир, який існує із самоідентифікацією українців. Є українці-русофіли – український паспорт є, але йому той паспорт до одного місця. Це проблема, яка нам дісталася у спадок від Радянського Союзу.

Але я думаю, що не треба занадто «педалювати» цю тему. Йде зміна поколінь, йде зміна ідеологій. Якщо політики хочуть дотиснути і створити з цього прецедент для конфлікту, вони це зроблять. Але це провокація, не треба на цю провокацію піддаватися. Росте молоде покоління… Все буде гаразд!

Коли відмовляються від одних цінностей, варто, мабуть, пропонувати якусь альтернативу. Що запропонуєте Ви?

– Я пропоную починати позбавлятися від «пропагандистської» моделі, яку нам нав’язував Радянський Союз, коли, як написав Юрій Винничук, одних бовдурів в будьонівках замінили на інших…

Вже були спроби «лагідно українізувати» цю дату. Як Ви ставитесь до такої ініціативи?
Згори зараз уже нав’язати щось неможливо

– Я ставлюся до цього так, щоб менше робити з цього якихось інформаційних приводів. Треба не привертати до цього якусь надмірну увагу.

Я розумію, що нашим державним мужам не вистачає якихось акцій, які відвернуть увагу від їхньої безпорадності в господарських історіях. Замість того, щоб зайнятися практичною діяльністю, вони завжди апелюють до якихось ідеологічних мотивів.

З приводу переносу, мені здається, це не зовсім справедливо. Але дійсно – свята бою під Крутами, 14 жовтня мають більше завдяки живій енергії молодих людей, які вливаються в українські рухи, які сами організовують ці свята. Це все така робота, яка має бути з низів. Згори зараз вже нав’язати щось неможливо. Вольовим рішенням сказати: «Тут святкуємо, а тут уже не святкуємо!» – зараз уже не можна. Народ сам розбирається, що йому святкувати, а що не святкувати. Це природна тенденція.

Я вважаю, що воно саме якось «вирулить»…

Дивитись коментарі (13)

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG