Київ – Через місяць після сумнозвісних подій на Михайлівській площі, коли побили кореспондентку телевізійного «5-го каналу» Ольгу Сніцарчук, у дописувача «Українського тижня» немає ніякої впевненості, що за побиття журналістів хоч когось покарають. Тим часом на підтримку Вадима «Румуна» влада кинула чималі PR-ресурси. В аванагарді захисту бойовика-«антифашиста» – активісти «Українського вибору» Віктора Медведчука, стверджує видання. Стаття називається «Справа про побиття журналістів: Тітушку допомагають люди Медведчука».
Нині в Україні політика – це не мистецтво можливого, це мистецтво можливостей вкрасти, стверджує «Дзеркало тижня. Україна». Сотні законів, указів та доручень президента, постанов і розпоряджень уряду, усіляких програм та послань помирають із висиханням чорнила на факсиміле. І ніхто за це не відповідає, за однієї умови – якщо справно працюють «ліфти» інкасації, що піднімають здобич нагору. Практично в усіх сферах кожен наступний міністр деградує, з погляду інтелектуального і морального рівня. Відтак у нинішніх умовах еліта України, її політичний клас не мають права жити 2015 роком. Якщо збережеться нинішній рівень інтелектуальної й моральної відповідальності формального авангарду країни, на Україну чекає тільки одна доля – перетворення на донора. Як людське тіло розбирається на рогівку, нирки, судини і печінку, країна має дуже високі шанси бути розібраною на землю, надра, недорогу робочу силу, питну воду та окремі високооплачувані мозкові клітини. Про те, як відновити ефективність і керованість держави та як зупинити тотальне падіння професіоналізму, йдеться в статті «SOS, або Лісапетна моя Україна».
Рівень довіри українців до державних та політичних інститутів впав до історичного мінімуму, стверджує тижневик «Кореспондент». Наслідками розчарування стають зниження економічних показників, відтік населення і дедалі більша радикалізація суспільства, констатує видання. Настільки масового розчарування в держінституті в Україні не було з часів розвалу СРСР. Випадок безпрецедентний і для Європи: навіть в охоплених кризою країнах ЄС населення може не довіряти окремим верствам влади, але ніколи – державі у всіх його проявах. Вся верхівка влади, за даними соціологів, перебуває на піку народних антипатій – лиш один українець із чотирьох може сказати, що він довіряє тим, хто управляє його державою. Стаття називається «Вежа, що падає».
Нині в Україні політика – це не мистецтво можливого, це мистецтво можливостей вкрасти, стверджує «Дзеркало тижня. Україна». Сотні законів, указів та доручень президента, постанов і розпоряджень уряду, усіляких програм та послань помирають із висиханням чорнила на факсиміле. І ніхто за це не відповідає, за однієї умови – якщо справно працюють «ліфти» інкасації, що піднімають здобич нагору. Практично в усіх сферах кожен наступний міністр деградує, з погляду інтелектуального і морального рівня. Відтак у нинішніх умовах еліта України, її політичний клас не мають права жити 2015 роком. Якщо збережеться нинішній рівень інтелектуальної й моральної відповідальності формального авангарду країни, на Україну чекає тільки одна доля – перетворення на донора. Як людське тіло розбирається на рогівку, нирки, судини і печінку, країна має дуже високі шанси бути розібраною на землю, надра, недорогу робочу силу, питну воду та окремі високооплачувані мозкові клітини. Про те, як відновити ефективність і керованість держави та як зупинити тотальне падіння професіоналізму, йдеться в статті «SOS, або Лісапетна моя Україна».
Рівень довіри українців до державних та політичних інститутів впав до історичного мінімуму, стверджує тижневик «Кореспондент». Наслідками розчарування стають зниження економічних показників, відтік населення і дедалі більша радикалізація суспільства, констатує видання. Настільки масового розчарування в держінституті в Україні не було з часів розвалу СРСР. Випадок безпрецедентний і для Європи: навіть в охоплених кризою країнах ЄС населення може не довіряти окремим верствам влади, але ніколи – державі у всіх його проявах. Вся верхівка влади, за даними соціологів, перебуває на піку народних антипатій – лиш один українець із чотирьох може сказати, що він довіряє тим, хто управляє його державою. Стаття називається «Вежа, що падає».