Рівне – Мистецький відділ бібліотеки не вмістив усіх бажаючих послухати співачку Христину Панасюк, тож слухачі зібралися в фойє. Співачка тут змалечку бажана гостя, а вже з 13 років почала писати власні пісні.
Нині вона викладає фортепіано у музичній школі, виховує двох власних малюків, а поза тим є однією з найактивніших волонтерок рівненської організації «Дар». В зону бойових дій на Донбасі привозить не лише таку важливу матеріальну допомогу, а й духовну – пісні.
Здібності музиканта в Христини Панасюк – від мами, а від тата-скульптора Леоніда Гринбокого – образне бачення світу. Майже 2 роки тому він зробив доньці перший відеокліп. А коли побачили, що в мережі YouTube пісня не залишила байдужими ні патріотів, ні ворогів, то сказав: «Значить, дитино, правильну робиш справу. Треба продовжувати».
Після того були знайомства з волонтерами, вона співала у «Волонтерських співанках», де волонтери кожних вихідних збирають чималі кошти для бійців. Але в якийсь момент Христина зрозуміла, що повинна відвезти зібрану і закуплену допомогу сама.
Більше ніж сотня концертів – на передовій
За місяць поїздок Україною вона вже відчуває потребу знов поїхати до зони бойових дій, де вже побувала з концертами понад сотню разів.
Я не можу просто інакше. Хочеться обійняти і сказати: «Бережи себе, нехай у тебе буде все добреХристина Панасюк
«Тягне. Я не можу просто інакше. Хочеться обійняти і сказати: «Бережи себе, нехай у тебе буде все добре. І дуже-дуже сподіваюся, що колись, у мирному місті ненароком пробігаючи, побачу тебе і знову обійму… будуть пісні про мир, про перемогу, про щось світле», – каже співачка.
Секрет успіху Христининої творчості серед бійців – у справжності її вражень і емоцій, адже про війну вона знає не з телевізора, зазначає командир резервної сотні ОУН «Прикарпаття», її земляк Тарас Козлишин. Він пробув на передовій майже два роки, минулого року вперше побачив Христину у Пісках.
«За неповних два роки до нас приїжджали – можна перерахувати на пальцях однієї руки – три-чотири рази – не більше. Адже в 15-му році було досить гаряче, – каже він. – Ми стояли в Пісках, і були моменти, що не пропускали. А Христина до нас увесь час приїжджала. Мої всі побратими її вже знали, чули».
«Її пісні – це щось неймовірне, – зазначає командир добровольчого батальйону. – Особливо для тих хлопців, які пережили страхіття, і знають, що таке життя і смерть, що таке поранення і що таке – захищати свою країну. Саме про це співає Христина – таке враження, ніби вона зазирає кожному з нас у душу. Її слова так пробирають, дуже сильний енергетичний заряд дають. Дуже сильну мотивацію… Хлопці на передовій відчувають, що вони там не забуті, роблять потрібну справу і їм є кого захищати».
Дружина Тараса Козлишина Олеся розповідає, як телефонувала до чоловіка у моменти відчаю, коли за ним вголос тужила маленька донечка. І чула в телефоні свист куль. Подібні моменти по-справжньому описати може лише той, хто це бачив і пережив. Христина – саме з таких митців.
Ось у неї є пісня «Білі лебеді» – вона настільки влучно описує саму ситуацію, навіть з позиції дружини: стужені лебідки, які лишилися самі, і дитина запитує : «Коли прийде татусь?». Настільки влучно і точно передає внутрішній стан людини – і воїна, і родини, і дружини, і дитини… настільки вміє співпереживати – тому, напевне, люди так люблять Христину і її пісні.
Христина Панасюк везе туди, на передову, пісні, що нагадують воїнам про найдорожчих і найніжніших, які чекають на них.
Її творчість не раз піднімала на ноги поранених, а подекуди й психологічно зламаних бійців.
Поряд із новим аудіоальбомом на вечорі був презентований подарунок співачці: її викладач Оксана Гумінська створила нотну збірку Христининих пісень з альбому «Україно, підіймись з колін!», а присутні на презентації школярі несподівано підхопили пісню, котра дала назву новій аудіозбірці.
