Українські музеї, лікарні, різні соціальні проекти потребують меценатів – людей, які будуть віддавати цій справі не лише частину свого прибутку, але і частину своєї душі, свого часу, своїх знань. Проте відповідний закон, який би міг заохотити меценатство та полегшити цю справу вже існуючим меценатам, і далі заблокований у парламенті. Про це говоримо з меценатом і народним депутатом, лікарем і волонтером Ольгою Богомолець. А розпочали ми нашу розмову з того, в чому, на її думку, полягає різниця між спонсором і меценатом.
Спонсор – це людина, яка віддає гроші і не переймається дуже глибоко тим, на що він віддав ті гроші
– Для мене різниця, власне, між меценатством і спонсорством ідеологічна. Тобто, спонсор – це людина, яка віддає гроші і не переймається дуже глибоко тим, на що він віддав ті гроші. Спонсори це – ті люди, які не просто віддають гроші, вони в переважній більшості за свої кошти отримують рекламу. Є спонсори і футбольних команд, і баскетбольних, і хокейних, і різних-різних подій, ми бачимо їхню рекламу, і вони є спонсорами. Через спонсорство відбувається розвиток їхнього бізнесу.
Меценат – це людина, яка ідеологічно опікується тим чи іншим проектом
Меценат – це людина, яка ідеологічно опікується тим чи іншим проектом, тому що для цього потрібні не тільки гроші. Для проектів потрібно і вміти зорганізувати людей, і вміти зробити систему, потрібен організатор, власне, меценат, який би цим всім опікувався. Тому різниця безперечно є, і різниця достатньо велика.
– У Вашому містечку Радомишль, де є Ваш Музей домашньої ікони – Ви цим проектом займаєтесь вже давно – як Вам вдалося організувати це? Як Вам вдається це фінансувати?
Замок-музей «Радомисль» був започаткований мною як історико-культурний комплекс, відкритий всім громадянам, де зберігається унікальна колекція українських домашніх ікон
– Замок-музей «Радомисль» був започаткований мною як історико-культурний комплекс, відкритий всім громадянам, де зберігається унікальна колекція українських домашніх ікон, які були куплені на барахолках, які нищилися під час радянської влади, викидалися. І оскільки в мене був бізнес до приходу в парламент, цьому бізнесу вже понад 20 років – це і моя приватна практика і клініка лазерної медицини, потім Інститут дерматології і косметології, де я сама своїм трудом заробляла ці кошти.
Історико-культурний комплекс «Замок Радомисль»
І на той надлишок, який в мене був, спочатку я купувала домашні ікони, а потім почала реставрацію будівлі старого млина для того, що зробити музей. Ніякої допомоги ні від інших меценатів, чи спонсорів, ні від держави я ніколи не отримувала.
Мало того, і зараз, незважаючи на те, що музею вже 10 років буде в наступному році, що його відвідало 130 тисяч українських і громадян з усього світу, все одно місцева влада і люди не розуміють, що таке ідея меценатства. Вони вважають, що замок-музей «Радомисль» нічого не зробив для Радомишля. Хоча коли в містечку 13 тисяч населення, привезти 130 тисяч туристів, то будь-який мінімальний економіст зрозуміє, що це меценатство, і що це дає поштовх і розвитку міста. Музей досі є дотаційним. Тобто, він потребує ще від мене інвестицій, але я сподіваюся, що він буде жити самостійно.
Меценатство в Україні насправді, коли ти робиш ідеологічні проекти, коли це не просто комусь там пральний порошок, комусь цукерки, комусь велосипед подарувати, а коли ти робиш речі, які змінюють державу
Тому меценатство в Україні насправді, коли ти робиш ідеологічні проекти, коли це не просто комусь там пральний порошок, комусь цукерки, комусь велосипед подарувати, а коли ти робиш речі, які змінюють державу. Це безперечно стикається з нерозумінням дуже великих верств населення, які живуть такими дуже побутовими проблемами.
Це не єдиний меценатський проект, який я ідеологічно підтримую. Є ще громадська платформа «Люди допомагають людям», яка сьогодні опікується понад 250 дітьми загиблих в зоні АТО
Це не єдиний меценатський проект, який я ідеологічно підтримую. Є ще громадська платформа «Люди допомагають людям», яка сьогодні опікується понад 250 дітьми загиблих в зоні АТО, яка не є благодійним фондом, а є платформою прямої адресної допомоги. У нас також виникають інколи непорозуміння щодо підтримки цієї платформи, хоча вона абсолютно прозора і її можна перевірити кожний крок. За півтора року роботи понад 4,5 мільйони коштів пішли на рахунки родин. Але не завжди громадяни, які не постраждали від війни, готові надавати допомогу. Причому не тільки коштами, можна речами, підручниками, поїздками. Для цього потрібно бути зрілим суспільством, щоби цей рух розвивався.
– Серед Ваших колег у парламенті, судячи з того, які декларації вони заповнювали, є багато багатих людей. Разом з тим чомусь в українському парламенті досі не пройшов закон про меценатство, який би відкрив можливості для того, щоби ці гроші можна було списувати з податків, так, як це відбувається в західних країнах, які, незважаючи на те, що держава там повністю виконує свої функції, все одно заохочують добродійні внески меценатство. Чому це відбувається?
Декілька тижнів тому парламент не підтримав нашу ініціативу – закон про медичне капеланство
– На сьогоднішній день в парламенті дуже складна ситуація. Можу сказати, що декілька тижнів тому парламент не підтримав нашу ініціативу – закон про медичне капеланство, щоби священники могли приходити допомагати людям в хоспіси. Для того, щоб це було офіційно. Не підтримали по такій цікавій дуже причині – частина членів парламенту сказала, що вони «по системі Дарвіна живуть і походять від мавп». Я думаю, що нам з цим потрібно працювати. Якщо буде більше людей, які усвідомлюють необхідність, то безперечно у закону будуть шанси.
Потрібен ще один закон, який би дозволив частину прибутків громадянам розподіляти самостійно на громадські організації
Ще би наголосила, що потрібен ще один закон, який би дозволив частину прибутків (і цей закон дуже успішно працює в Румунії) громадянам розподіляти самостійно на громадські організації. Ти сплачуєш податок на прибуток, і один відсоток чи піввідсотка цього податку ти можеш самостійно спрямувати тій громадській організації, якій ти довіряєш. І це також один з шляхів підтримки таких системних проектів, які змінюють державу.
Коли я усвідомила, що смертність від меланоми в Україні складає 85%, а в США лише 5%, і тоді я започаткувала в Україні День меланоми, який щорічно вже проводиться 9 років, ми оглядаємо сотні тисяч людей безкоштовно.
Такі проекти громадські меценатські – вони не просто укріплюють суспільство, не просто роблять добрі справи. Хочу навести приклад мого, напевно, першого меценатського проекту, який розпочався ще тоді, коли я навчалася в США, коли я усвідомила, що смертність від меланоми в Україні складає 85%, а в США лише 5%, і тоді я започаткувала в Україні День меланоми. І через цей День меланоми, який щорічно вже проводиться 9 років, ми сьогодні оглядаємо сотні тисяч людей безкоштовно. Навчені тисячі лікарів, які виходять в День меланоми. І що нам вдалося?
Нам вдалося виключно на громадському, волонтерському, меценатському русі за останні 5 років зменшити в Україні смертність від меланоми на 18%
Нам вдалося виключно на громадському, волонтерському, меценатському русі за останні 5 років зменшити в Україні смертність від меланоми на 18%!
Тобто такої статистики немає ні в одній країні і тільки тому, що є таке меценатське бажання підтримувати цей проект – є люди, які як волонтери, лікарі, приватні клініки, державні клініки, які це підтримують. У нас є результат системних державних змін. Тому такі волонтерські проекти і меценатські проекти – вони обов’язково мусять бути спрямовані на отримання результату, який можна обчислити. Ми маємо йти на зміни в державі і це реально можна зробити.
