Доступність посилання

26 Червень 2017, Київ 03:44

«Ваш прадід – масовий вбивця»: історія сталінського ката і його правнучки з Британії


Тамарі Гречухіній було 15 років, коли в 1938-му її батька заарештували і він зник у катівнях НКВС. Незабаром від туберкульозу померла мати. Закінчивши десятирічку і курси медсестер, Тамара стала працювати в госпіталі. У 1942 році, коли Ростов взяли німці, Тамару відправили на примусові роботи до Дортмунда. Там вона познайомилася з поляком, теж остарбайтером, і вийшла за нього заміж. У СРСР у неї родичів майже не залишилося, і після війни Тамара з чоловіком оселилася в селі неподалік польського міста Легніца. Під час хрущовської відлиги вона дізналася про те, що її батько в лютому 1939 року був розстріляний.

Лише в 1964-му Тамара Гречухіна наважується надіслати до Верховної ради СРСР листа про долю свого батька, згадавши, що він працював разом з «товаришем Микитою Сергійовичем Хрущовим, який тоді був першим секретарем партії України». Російську мову вона вже почала забувати.

«У 1938 році в листопаді місяці він був заарештований і слід його зник, а нас з матір’ю вивезли в бараки за місто, де вона померла з горя через раптові сухоти. Я залишилася сама без всяких засобів для існування, тому що наша квартира була опечатана і все майно було відібране. У СРСР жила мачуха мого батька. Від неї я дізналася, що решті родин, члени яких за сталінської влади були арештовані і загинули, як мій батько, тепер в СРСР виплачують відшкодування збитків. Через те, що я є єдиною дочкою вищезгаданого Гречухіна Дмитра Дмитровича, яка втратила тоді найдорожче в житті – батька і матір, яка померла з горя після арешту батька, прошу вас про винагороду за все втрачене майно та величезне моральне терпіння. Ми маємо 6 дітей, і нам важко всім їм дати виховання та освіту. А тому ще раз прошу взяти до уваги вищенаведені обставини і не відмовити мені в моєму проханні», – розповіла Гречухіна.

Єдина фотографія батька, що збереглася у Тамари Гречухіної
Єдина фотографія батька, що збереглася у Тамари Гречухіної

Але жінка отримала відмову, оскільки її батько не був реабілітований. Знову вона пише з Польщі до Москви, до головної військової прокуратури 24 роки потому, в розпал перебудови, просить про реабілітацію батька, але в червні 1988 року отримує відмову.

Минає майже 30 років, і онука Тамари Гречухіної вирішує з’ясувати, що сталося з її прадідом і чому він досі не реабілітований. Перекладачка Агата Опріхал народилася в Польщі і зберегла польське громадянство, але вже багато років живе у Великобританії. Вона не говорить російською і ніколи не була в Росії. Відомості про свого прадіда вона збирає по крихтах, перекладаючи російськомовні сайти через «гугл-перекладач».

В американських і британських газетах Агата знаходить статті про Дениса Карагодіна з Томська, який вже багато років веде розслідування обставин вбивства свого прадіда в катівнях НКВС, просить у нього поради і отримує несподівану відповідь: «Ваш прадід – масовий вбивця».

«Моя бабуся померла, коли мені було 12, – розповідає Агата. – Вона не знала, чим займався її батько і чому його заарештували. Не знала вона і що його стратили. Я ніколи не сумнівалася, що рано чи пізно розберуся в тому, що трапилося з моїм прадідом. У нас велика сім’я, у бабусі було шестеро дітей. Звичайно, всі хотіли дізнатися правду про дідуся з Росії, але якось було не прийнято говорити про цю історію. Тільки зараз, коли я почала розбирати документи і перекладати один уривок за іншим, я стала розуміти, ким він був. Коли Денис мені написав «він був масовим вбивцею», я справді засмутилася».

Дмитро Дмитрович Гречухін народився в селі Наволоки Володимирської губернії у 1903 році. Він як людина найбіднішого прошарку спритно скористався можливостями, які надавало гасло «хто був нічим, той стане всім». За 15 років Гречухін робить кар’єру у «органах», що змінюють свою назву, її вершина припадає на роки Великого терору. У 1937 році швидко перестрибує з одного крісла до іншого в Управлінні НКВС в Західному Сибіру, потім очолює Управління НКВС в Красноярському краї. З Красноярська Гречухін пише в Москву листа, в якому просить збільшити ліміт на розстріл ворогів народу. Йому здається, що 750 осіб – занадто мало. На Луб’янці легко погоджуються, збільшуючи ліміт до 6600 осіб.

1938 рік. Співробітники Томського НКВС після масових вбивств відпочивають в Сочі. Незабаром багатьох з них заарештують і розстріляють. Знімок наданий Денисом Карагодіним
1938 рік. Співробітники Томського НКВС після масових вбивств відпочивають в Сочі. Незабаром багатьох з них заарештують і розстріляють. Знімок наданий Денисом Карагодіним

Нагорода за старанність у Сибіру – переведення в лютому 1938 року на боротьбу з ворогами народу в Україні. На три місяці Дмитра Гречухіна призначають начальником управління НКВС в Одеській області, потім вже в Києві в чині майора держбезпеки він стає виконувачем обов’язків заступника наркома внутрішніх справ Української РСР (той самий період роботи разом з Хрущовим, згаданий в листі Тамари Дмитрівни).

Дмитро Гречухін не тільки був причетний до фальсифікації кримінальних справ щодо осіб, нібито «вороже налаштованих проти радянської влади», а й до організації «конвеєра смерті» в Одеській області. Трійкою при Управлінні НКВС в Одеській області протягом першого півріччя 1938 року було винесено понад 3000 смертних вироків

«Через місяць після прибуття до Одеси Дмитро Гречухін рапортував до Києва про досягнуті успіхи з виселення із прикордонних районів області до Казахстану неблагонадійного елемента загальною кількістю 7691 особа. У березні-квітні 1938 року репресій зазнали єврейські релігійні діячі. У катівнях НКВС опинилося 29 представників православної церкви, звинувачених у приналежності до контрреволюційної фашистської церковної організації. Під час перебування Гречухіна на посаді начальника УНКВС в Одеській області (26 лютого – 28 травня 1938 року) подальший розвиток отримали репресії через «національні лінії» (переслідування греків, поляків, болгар, румунів). Дмитро Гречухін не тільки був причетний до фальсифікації кримінальних справ щодо осіб, нібито «вороже налаштованих проти радянської влади», а й до організації «конвеєра смерті» в Одеській області. На чолі квазісудового карального органу (так звана «трійка НКВС») Гречухін утверджував «революційну законність» в регіоні. Трійкою при Управлінні НКВС в Одеській області протягом першого півріччя 1938 року було винесено понад 3000 смертних вироків. Вести боротьбу з «ворогами народу», «шпигунами всіх мастей» Гречухін з кінця травня 1938 року продовжив в статусі начальника особливого відділу НКВС Київського округу і одночасно заступника наркома внутрішніх справ УРСР. За особистою вказівкою Гречухіна в липні-серпні 1938 року по всій республіці прокотилася хвиля масових необґрунтованих арештів демобілізованих військовослужбовців Червоної Армії на підставі анкетних даних, в яких вказувалося, що вони є уродженцями регіонів царської Росії, які після Першої світової війни відійшли до Румунії, Польщі, Латвії, Литви, Естонії, Фінляндії», – розповідає український історик Олег Бажан.

У вересні 1938 року починається останній і дуже короткий етап кар’єри Дмитра Гречухіна – він очолює Управління НКВС у Ростовській області. Тут настає його зоряний час – запрошення в Кремль, до Сталіна, але за цим недовгим злетом відбулося падіння: арешт, вирок і страта. Дмитро Гречухін вирішив придумати антирадянську змову за участю Михайла Шолохова, і Сталіну це не сподобалося.

Про те, що сталося у вересні 1938 року, ми знаємо завдяки листу «чекіста запасу» (він не працював в «органах» з 1923 року) Івана Погорєлова. У 1961 році Погорєлов вирішив детально відтворити всі обставини свого знайомства з Гречухіним, і його сповідь збереглася в архіві Шолохова. Коли Погорєлова викликали на зустріч з Гречухіним, нещодавно призначеним в Ростов, він був переконаний, що це привід для арешту. Однак Гречухін приголомшив його повідомленням про те, що Шолохов, з яким Погорєлов був знайомий, а також його тесть і ще кілька людей готують «за допомогою закордону» повстання «терських, донських і кубанських козаків» проти радянської влади. Гречухін сказав, що його викликали до Москви, зажадали змову викрити і дали завдання підіслати до Шолохова свою людину, яка «вміло говорила б проти радянської влади». Погорєлову запропонували стати цим агентом і направити його в станицю Вєшенську. Готовий був детальний ретельно розроблений план арешту Шолохова і його оточення, який передбачав і вбивство письменника. Погорєлов не повірив, що такий наказ міг дати Сталін, і, після довгих роздумів, вирішив погодитися, але повідомити про все і Шолохова, і Сталіна.

Погорєлов ховається від людей Гречухіна, у той час як його переслідувачі, що здогадалися про обман, поширюють чутки, що якийсь білий офіцер убив старого чекіста і видав себе за нього. Але Сталін вирішує вислухати всі сторони – і запрошує до Москви і Погорєлова з Шолоховим, і Гречухіна з його людьми. Погорєлов все розповідає Сталіну («він уважно слухав і дивився мені прямо в очі, а я дивився йому прямо в очі»). Завершується розмова тріумфом Погорєлова і Шолохова: Сталін оголошує, що вони вчинили правильно і він їм вірить. Лише в одному місці, як думає, виходячи з Кремля, Погорєлов, він припустився помилки: сказав Сталіну, що не довіряє наркому Єжову. Але незабаром з’ясовується, що і це було правильно: до арешту Єжова залишається кілька місяців. А ще раніше, 3 грудня 1938 року заарештовують Дмитра Гречухіна. 22 лютого 1939 року його розстріляли. Про те, що трапилося з його дружиною і дочкою, ми вже знаємо.

Схоже, настав час для онуків і правнуків жертв та організаторів Великого терору заговорити про минуле

«Я була вражена, коли прочитала, що він винен у стількох злодіяння, – каже Агата Опірхал, правнучка Дмитра Гречухіна, яка живе у Великобританії. – Але я хочу дізнатися все до кінця. І хочу розшукати родичів в Росії. У Гречухіна була зведена сестра, яка приїжджала до Польщі до мого народження і листувалася з моєю бабусею. Вони жили в Кривому Розі. У неї були діти, але потім листування припинилося, і ми втратили контакт з її сім’єю».

Агату Опірхал зацікавила опублікована в газеті The Guardian стаття журналістів Радіо Свобода про Дениса Карагодіна, який проводить розслідування вбивства свого прадіда, і Володимира Яковлєва, який розповів, що його дід був сталінським катом. «Схоже, настав час для онуків і правнуків жертв та організаторів Великого терору заговорити про минуле», – розмірковує Агата. Вона збирається писати запит до ФСБ, однак шансів на те, що їй дозволять ознайомитися зі справою її прадіда, дуже мало, оскільки він був заарештований за «порушення соціалістичної законності» і не реабілітований.

У 1988 році Тамара Гречухіна отримала лист про те, що її батько не буде реабілітований
У 1988 році Тамара Гречухіна отримала лист про те, що її батько не буде реабілітований

Лист Агати Опірхал – не перше повідомлення від родичів співробітників НКВС, яке отримав Денис Карагодін. У листопаді 2016 року до нього звернулася онука Миколи Зирянова, одного з чекістів, причетних до загибелі його прадіда. Юлія подякувала Денису за його розслідування і попросила у нього пробачення. «Завдання наступних поколінь просто не замовчувати, всі речі і події повинні бути названі своїми іменами. І мета мого листа до вас – це просто сказати вам, що я тепер знаю про таку ганебну сторінку в історії своєї сім’ї і повністю на вашому боці», – написала онука чекіста.

Денис Карагодін протягом декількох років встановлював обставини, які призвели до арешту і вбивства його прадіда в Томську. Насамперед його цікавлять співробітники радянських спецслужб, які прямо або побічно брали участь в цьому злочині. Денис розраховує, що найближчим часом йому вдасться довести справу про вбивство його прадіда до суду, створивши таким чином прецедент для інших родичів жертв радянської репресивної машини.

Денис Карагодін розповів Радіо Свобода про те, що він думає про історію Агати Опірхал і про те, як просувається його розслідування:

– Дмитро Гречухін був визнаний порушником «соціалістичної законності» і розстріляний в лютому 1939 року. Наприкінці 80-х років його справа переглядалася, але в підсумку все залишилося без змін – в реабілітації було знову відмовлено.

Денис Карагодін
Денис Карагодін

Тут потрібно відразу роз’яснити, що за формулюванням «порушення соціалістичної законності» ховається не що інше, як «ключова і провідна роль у масових вбивствах завідомо невинних радянських громадян», ще зустрічається синонім: «необґрунтовані політичні репресії» – означає те ж саме.

Отже, Дмитро Гречухін – масовий вбивця, це встановлений факт, причому неодноразово підтверджений державою, яка сама його на цю «роботу» свого часу, до речі, і запросила.

Денису Карагодіну вдалося розшукати посвідчення Миколи Зирянова, одного з тих, хто винен у вбивстві його прадіда
Денису Карагодіну вдалося розшукати посвідчення Миколи Зирянова, одного з тих, хто винен у вбивстві його прадіда

В доступі до «розстрільної» справи Гречухіна Агаті буде, швидше за все, відмовлено з формальних підстав

Тому в доступі до «розстрільної» справи Гречухіна Агаті буде, швидше за все, відмовлено з формальних підстав. Такий закон.

– У всіх випадках, якщо засуджений не реабілітований, в доступі до його справи відмовляють навіть близьким родичам?

– Так, на жаль, це так. Однак, не все так погано. Агата може зробити запит до ФСБ, тобто за місцем постійного архівного зберігання справи, і апелювати до того, що з моменту створення документа минуло вже понад 75 років і тому обмеження для неї (як для прямого родича) повинні бути зняті. Можливо, це спрацює. Але, знову ж таки це все, якщо ми говоримо саме про формальний варіант доступу до матеріалів.

У разі, якщо цей сценарій реалізується, то перед нами відкриваються досить широкі перспективи. Тому що тоді не тільки Агата, але інші дослідники зможуть отримати доступ до подібних справ. Наприклад, в Управлінні ФСБ Росії в Томській області на постійному архівному збереженні знаходиться аналогічна справа, але стосовно начальника Томського міськвідділу НКВС Івана Овчинникова – прямого винуватця вбивства мого прадіда Степана Карагодіна. Отримавши доступ до неї, ми зможемо знайти справді багато цікавого.

Справи сформовані найчастіше самими ж чекістами або підлеглими, або кимось, кого вони просто знали особисто. Коли щодо тебе працює «свій» – це найнебезпечніше, тому доступ до подібних справ – велика дослідницька удача, якщо не сказати більше – справжній інформаційний бенкет.

Деякі, користуючись своїм службовим становищем, навіть робили на цьому академічні кар’єри. Наприклад, колишній співробітник Управління КДБ у Томській області полковник Валерій Уйманов захистив відносно нещодавно докторську дисертацію якраз ось за цими матеріалами фонду архіву Управління КДБ/ФСБ у Томській області (в тому числі і на матеріалах справи Овчинникова). Тут, знаєте, справа така. Причому цікаво те, що посилання на документи є, а перевірити їх не можна (бо доступу до них немає). Хоча у випадку з Уймановим особисто у мене немає ні найменшого сумніву, в тому, що всі зазначені ним джерела на сто відсотків правильні. Тобто до нього як до автора не може бути ніяких претензій; все інше – це вже стилістичні розбіжності, авторські акценти і особисті позиції. Користуючись нагодою, сердечно дякую Валерію Миколайовичу за часткове «засвічення» досить цікавих матеріалів і відомостей.

У випадку ж Агати важливим буде наступне – вона точно дізнається причини, які призвели до смерті її прадіда, окрім того, теоретично може з’ясуватися, хто саме його розстріляв, хоча я вважаю, краще, навіть у випадку Гречухіна говорити – «вбив», а не «розстріляв». На цьому власне все. Всю іншу інформацію щодо нього вона може вільно (ну або майже вільно) отримати з інших джерел і архівів.

– Була відома історія з онукою Миколи Зирянова, тепер Вам написала Агата Опірхал. Чи були ще випадки, коли родичі співробітників НКВС до Вас зверталися?

– На сайт дійсно продовжують писати. Зараз, звичайно, не так багато, як на піку медійного хайпу кінця 2016 року, коли тільки через контактну форму я отримував листи кожні 15 секунд (і це без урахування коментарів в соціальних мережах і загального фідбеку), але все ж... Іноді бувають дійсно цікаві листи, але весь потік знову ж переробляється, що називається «під задачу», використовується як джерело або ресурс.

Бувають повідомлення і від людей, які представляються нащадками співробітників НКВС, що згадуються в матеріалах сайту; як правило, це завжди коментарі до постів з серії «це все брехня», або «насправді він був хороша людина, що б ви про нього тут не писали» тощо. Загалом, нічого цікавого.

А ось такі листи, як від Агати або Юлії, – це особливі, одиничні випадки, я називаю такі ситуації «гуманітарні виключення».

– В історії Дмитра Гречухіна, хоча вона досить типова, є цікава деталь: те, що він копав під Шолохова...

– До речі, у Дмитра Гречухіна було тільки 4 класи освіти, ви знали про це? Взагалі, Гречухін мені був цікавий лише оскільки він згадувався в тексті, присвяченому Сибірському військовому округу, щодо якого я серйозно працював, виявляючи там мережу чекістів. На той період часу він був у званні капітана ДБ і одночасно обіймав посади помічника начальника УНКВС по ЗСК, начальника 5-го відділу УДБ, був заступником начальника ГО ГУДБ НКВС Сиб-ВО, а пізніше і начальника УКНВД Красноярського краю. Власне, на цьому у мене щодо нього все; більше я його не розробляв, він мені був не потрібен, адже до справи моєї стосунку не мав... Хоча і згадується в матеріалах на сайті – це так. Коли мені написала Агата, я пробив його по базі, і він був. Власне, це вся історія. Далі ще трохи побіжного дослідження, і ось я вже підказую Агаті, як краще сформувати запит для доступу до його справи. Людина щиро хоче все дізнатися, чому йому не допомогти?

– Як просувається Ваше розслідування?

– О, розслідування вийшло на крейсерську швидкість. Якщо коротко, то основні останні успіхи такі:

– Виявлено фотографії всіх катів (з таки біографічними відомостями як, наприклад, медичні характеристики зору – який плюс-мінус, і на яке око; подальша кар’єра, відомчі документи тощо. Дуже багато даних, аж до домашніх адрес і наявності домашньої тварини – з фотографіями;

Микола Зирянов з котом
Микола Зирянов з котом

– Зібрані додаткові відомості щодо багатьох інших вбивць, які займалися фабрикацією звинувачення, наприклад, абсолютного маніяка прокурора міста Томська Пілюшенка Миколи Лаврентійовича (дані щодо якого були закриті, було скоєно окремий і багаторічний квест з включенням МВС, Прокуратури та ФСБ); а також людей, які здійснювали політичне прикриття масових вбивств – наприклад, керівника міста Томська у 1936-1937 роках товариша Куравського Саула Зіновійовича та інших. Окремо йде робота щодо прокурора Баркова, який подав Єжову і Вишинському матеріали щодо мого прадіда Степана Карагодіна. Бонусом розкритий майже повний кадровий склад Томського міськвідділу НКВС, виявлені додаткові відомості щодо низки ключових співробітників...

– Сторонні люди (чиї рідні були вбиті в Томську), спираючись на досвід мого розслідування, пішли тим же шляхом, що і я – запитують документи, акти розстрілів – звіряються з моєї базою, знаходять «своїх» вбивць; надсилають мені дані, ми розкриваємо розстрільні бригади. Я називаю цей метод «сітка». Все відмінно працює. Окрім того, мені відомий вже як мінімум один випадок, коли людина налаштована так само рішуче, як і я, – хоче домогтися притягнення до кримінальної відповідальності винних у вбивстві свого родича.

– Все відбувається гладко, нікому не відмовляють?

– Поки проблем немає, адже фреймворк створений, він робочий. Просто бери і роби. Я дуже задоволений.

– На сайті Радіо Свобода опубліковане інтерв’ю з істориком Олегом Бажаном, який займається розслідуванням в тому ж напрямку, збирає дані про співробітників НКВС, які брали участь в масових репресіях на території України. І там ця програма існує на державному рівні. Яке у Вас враження від того, як вона здійснюється?

Збір даних такого роду в Росії і Україні відрізняється колосально. В Росії ж всі ці відомості або повністю закриті, або доступ до них серйозно обмежений

– По-перше, не в «масових репресіях», а в «масових вбивствах», а по-друге, маю зауважити, що збір даних такого роду в Росії і Україні відрізняється колосально. В Україні весь корпус документів на цю тему повністю відкритий (і судячи з того, що ви мені зараз повідомили, це ще й підтримується державою), в Росії ж всі ці відомості або повністю закриті, або доступ до них серйозно обмежений.

Окрім того, поклавши руку на серце, чесно вам сажу: мене абсолютно не цікавлять абстракції, я займаюся зовсім конкретним, абсолютно приватним, особистою сімейною справою – конкретним кримінальним вбивством, і тільки ним.

До речі, в статті на яку ви посилаєтеся, згадується Олексій Тепляков, новосибірський історик. Це блискучий фахівець, суперпрофесіонал, всім рекомендую його статті, книги, та й взагалі будь-які його публікації або інтерв’ю. Кращого експерта в Росії з цієї теми не знайти.

Що ж стосується неісториків, то зараз в Томську йде абсолютно конкретна, предметна робота із залучення до кримінальної відповідальності абсолютно конкретних причетних до вбивства Карагодіна Степана Івановича осіб (від друкарки Томського міськвідділу НКВС, водіїв «чорного воронка» і катів, і далі по всьому ланцюжку відповідальних – до складу Політбюро зі Сталіним на чолі). Тут немає ніяких абстракцій, все чітко: ось документ, ось підпис, ось наслідки цього підпису, ось акт про вбивство, ось сліди приховування слідів вбивства тощо. Це чисто кримінальний кейс, не історичний і не гуманітарний, і я це особливо підкреслюю.

Прокурор Микола Пілюшенко, один із тих, хто винен у вбивстві Степана Карагодіна
Прокурор Микола Пілюшенко, один із тих, хто винен у вбивстві Степана Карагодіна

Завдання на найближчі тижні – опублікувати масив виняткової за цінністю інформації, виявленої щодо співробітників Томського міськвідділу НКВС. Включаючи, наприклад, фотоальбом відпочинку на курорті в Сочі в 1938 році конкретних катів Томського міськвідділу НКВС, відправлених туди по лінії НКВС поліпшити своє здоров’я після скоєних ними масових вбивств в 1937-1938 роках. Цінність цього фотоальбому ще і в тому, що на ньому в плавках на пляжі засмагають і в шахи грають не тільки томські кати, а й їхні колеги з усього СРСР.

Офіцери НКВС на відпочинку в Сочі, 1938 рік. Знімок наданий Денисом Карагодіним
Офіцери НКВС на відпочинку в Сочі, 1938 рік. Знімок наданий Денисом Карагодіним

Все, про що я зараз вам розповів, всього лише кілька найяскравіших і наочних прикладів, але ж існує і безліч непублічних ліній, про які я поки просто не можу говорити.

Тому, повертаючись до вашого запитання, скажу так: всім, хто цікавиться темою, я рекомендую все ж уважніше придивитися саме до Томська, тому що, можливо, все в підсумку відбудеться саме тут.

*****

Денис Карагодін готовий відповісти на питання слухачів Радіо Свобода на своєму сайті. Агата Опірхал буде рада будь-якій інформації про долю її родичів, які жили в радянські часи в Кривому Розі.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG