Доступність посилання

27 Червень 2017, Київ 05:24

Гройсман і парламент: любов за розрахунком (інтернет-видання)


Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман

Дописувач інтернет-видання «Лівий берег» аналізує першу річницю уряду Володимира Гройсмана. Він наголошує на вмінні прем'єра знаходити конструктивний діалог із парламентом. І це при тому, що Гройсман не має власної фракції, як це було в Яценюка, і не може спиратися на якесь власне лобі. Більш того, дуже тендітна конструкція коаліційного уряду з представниками різних груп впливу в міністерських кріслах, не заважають прем'єр-міністру вибудовувати свою командну гру, уникаючи при цьому гучних політичних і фінансових скандалів. Дописувач не виключає, що Гройсман отримає парламентське схвалення і залишиться прем'єр-міністром ще на рік. Його вміння знаходити спільну мову з різними, часто протиборчими групами впливу, демонструють його потенціал керівника і політика. Про те, чи має шанси чинний прем'єр на політичне майбутнє, йдеться в матеріалі «Гройсман vs Парламент: любов за розрахунком».

«Чому «партія Савченко» – це чергова «партія фінансового штибу» – у статті під таким заголовком інтернет-видання «Главред» стверджує, що «Громадсько-політична платформа Надії Савченко» створена для того, щоб на якийсь час забезпечити фінансову стабільність самій Савченко та її найближчому оточенню. Бо як реальний політик вона не годиться. Проте спільними зусиллями як її тюремників, так і всіх людей доброї волі, котрі вимагали її звільнення, Савченко перетворилася на медійну персону. Тож рано чи пізно мала б знайтися особа, готова фінансувати її гру в політика.

«Коли державі щось від тебе потрібно, вона називає себе Батьківщиною». На пострадянському просторі афоризм Дюрренматта прижився саме в такій, трохи перефразованій формі, констатує дописувач «Української правди». Він нагадує, що з початком російської агресії небайдужі громадяни несподівано опинилися по один бік фронту з мешканцями Печерських пагорбів. Державне насильство виявилося життєвою необхідністю, нехтувані раніше силовики – героями, чиновники в строгих костюмах – захисниками України на міжнародній арені. Сталося диво: найбільш енергійна частина суспільства, що роками боролася з державою, визнала її Батьківщиною і підставила своє плече. Потім ейфорія пішла на спад. Видання наголошує, що державній машині, яка протистоїть Кремлю, прощається багато з того, чого не пробачили б державі часів Кучми і Януковича. Але, перетворюючи патріотизм в заяложену карту, раз у раз видобуту з рукава, держава його знецінює, наголошує дописувач статті «Держава, яка стала Батьківщиною».

Патріотизм різні групи суспільства розуміють по-різному, констатує дописувач сайту «Хвиля». Для одних патріотизм, це жити по правді, для інших – це гучний спів гімну, «пускання сльози» від виду прапора в перервах між, скажімо, копанням бурштину чи вирубкою лісів. Такого патріотизму дописувач не визнає, і переконує, що здоровий егоїзм українців значно корисніший для держави, ніж ура-патріотизм. Свою статтю дописувач так і назвав «Я не називаю себе патріотом. Я егоїст».

Видання «Фокус» у публікації «Віддані забуттю» досліджує, чому радянська ідеологія забороняла фільми про запорізьких козаків. Видання пише, що практика тоталітарного кіномистецтва засвідчила, що при постановці ідеологічних завдань автори легко трансформують шаровари хоч в галіфе, хоч в джинси, хоч у будь-що потрібне для пропаганди сучасних ідей.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG