Доступність посилання

19 Серпень 2017, Київ 19:48

Правда і війна. Чому супротивник відправляє солдатів на смерть і здійснює масові воєнні злочини


Учасниця пікету з плакатом «Війна з Україною – ганьба і злочин Путіна» біля Генерального консульства Росії в Сан-Франциско, США, 21 вересня 2014 року (ілюстраційне фото)

(Рубрика «Точка зору»)

Боєць, в якого немає сумнівів, це не солдат, а фанатик. Воювати проти фанатиків дуже важко, але й перемогти з такою армією практично неможливо.

Війна не народжує героїв, вона виховує воїнів і суспільство, гартує правила і норми. Якщо перемога вимагає масового героїзму, це означає, що суспільство хворіє на масову істерію, внутрішньо роз’єднане, вороже, його модель управління хибна, ідеали слабкі, а правила штучні. Перемога за рахунок героїзму, перемога фанатиків завжди обертається соціальною катастрофою, бо фанатик нездатний вчитися.

Це стосується не лише воєн, а будь-яких конфліктів – від масових протестів до терористичних атак. Особливо актуальним це стає зараз, коли природа конфліктів зазнає істотних змін.

Еволюція типу конфліктів

Причини конфліктів змінюються разом із соціально-економічною еволюцією суспільства: замість війн заради наживи, системно організованого грабежу, ми спостерігаємо поширення конфліктів ціннісних.

Причиною таких змін є, в першу чергу, усвідомлення того, що грабіж не є ефективним способом збагачення. Ще Адам Сміт у 1776 році зазначив, що багатство нації полягає у людському капіталі: людях, що роблять корисну роботу, та їхніх вміннях, які і створюють додану вартість. Отже, ефективне накопичення не може полягати лише у захопленні природних ресурсів чи дешевої робочої сили. Цю концепцію розвинув Норман Енджелл, який у 1909 році довів, що торгівля сприяє збагаченню набагато ефективніше, ніж війна.

З тих пір нажива втратила значення основного мотиву конфліктів, і війни ведуться переважно навколо цінностей. Друга світова війна вже може розглядатися як такий конфлікт. Саме тому за нею слідувала Холодна війна.

Еволюція природи конфліктів

Коли 8 березня 1983 року Рональд Рейган назвав СРСР «імперією зла», він таким чином ідентифікував тип конфлікту. Так само і Джордж Буш, оголосивши війну світовому тероризму 20 вересня 2001-го, визначив очевидний конфлікт цінностей.

Між цими подіями сталося дещо, що промайнуло поза увагою світового співтовариства. Незважаючи на те, що ціннісна природа сучасних конфліктів загальновизнана, глобальний характер змін, що відбулися, і загальність природи новітніх конфліктів залишилися поза увагою.

Простим способом пояснення суті ціннісного конфлікту нового типу є його опис як конфлікту «моральної ясності» проти «морального релятивізму». Популярною є теза, що зло є наслідком віри, що всі цінності відносні. Тоді нібито зникають моральні підстави заперечувати несправедливість і насильство. І лише з твердим переконанням у перевазі власних етичних цінностей ми можемо перемогти.

Це є занадто простою відповіддю на складне питання. Цей підхід не лише спрощує, а й істотно спотворює реальну проблему. Втім, на думку Стенлі Кобера, проблема конфлікту, дійсно, може бути сформульована як зіткнення «філософії впевненості» і «філософії сумнівів».

Історія свідчить, що саме «філософія впевненості» призводить до злочину. Будучи переконаними у своїй абсолютній правоті, люди легко вбивають незгодних, виправдовуючи свої дії вищими міркуваннями.

Парадигма розвитку. Філософія сумніву

Основа нашого прогресу – сучасна наука – побудована на припущенні, що наше знання є апріорі неповним і невизначеним. А наш науковий метод – це не більше, як набір правил, яких ми дотримуємося в пошуках пояснень поведінки навколишнього світу.

Але саме ці правила і визначають і нашу кінцеву правоту, і нормативи нашого співіснування.

Дослідження і навчання обов’язково має включати готовність до змін. Якщо ми заздалегідь впевнені в нашій сакральній правоті, така готовність відсутня, а значить ані навчання, ані пізнання не буде. Власне, саме наша «філософія сумніву» і пояснює науковий, економічний і соціальний прогрес нашої цивілізації.

Культура соціального діалогу, конкуренції влади і опозиції, різноманіття громадської думки засновані на загальних правилах – це свого роду політичний еквівалент наукового методу. Таким чином, створюється середовище, в якому наші знання зростають, а ми розвиваємося політично і соціально.

Однак, зараз змінилася природа не тільки воєн, але і всіх конфліктів. Сьогодні терористи практично не висувають політичних вимог. За допомогою своїх атак вони мобілізують своїх прихильників, сприяючи побудові необхідної політичної ідентичності. Так саме змінилася і природа протестів, змінилася природа політичних дискусій, перетворивши їх в інформаційні спецоперації проти ворожих угруповань. І це впливає на правила, на метод ведення дискусій.

Парадигма війни. Філософія впевненості

Сьогоднішні війни набагато більш яскраво, ніж Друга світова або навіть Холодна війна, є відображенням боротьби між різними системами цінностей. Відображенням ціннісних конфліктів є сьогоднішній тероризм. І ту ж природу мають політичні протистояння в різних країнах. Але тепер системи цінностей формує не ідеологія, етнічність чи релігія, а ідентичність.

І «філософія впевненості», яка формується політикою ідентичностей, є набагато більш безкомпромісною, ніж в період ідеологічного протистояння.

Комуністи і нацисти, керовані ідеологією, Бін Ладен та «Талібан», керовані релігією, не мали сумнівів, тому що усвідомлювали себе суб’єктами соціальної діяльності зі спадковими цілями, мотивами і смисловими установками.

Так само не мають сумнівів у своїх рішеннях і думках сьогоднішні прихильники «русского мира» або «Ісламської держави». Але їхня штучна ідентичність, побудована на політтехнологіях, вимагає набагато більшої безглуздої жорстокості для підтвердження своєї приналежності до групи.

Сьогоднішній конфлікт є вільним від правил, заборон і сумнівів набагато більше, ніж будь-який попередній. Наш супротивник відправляє своїх солдатів на смерть і здійснює масові воєнні злочини не тільки тому, що впевнений у своїй правоті, але і для того, щоб продемонструвати свою приналежність, мобілізувати своїх прихильників, закріпити свою ідентичність.

Ця логіка проста і зрозуміла: оскільки моя група хороша, будь-яка інша група має бути поганою. І абсурдність звинувачень не має значення.

Як загроза тут розглядаються будь-які інші люди. Насильство не припиниться доти, допоки загроза не буде усунена. Саме тому конфлікти, зумовлені ідентичностями найбільш небезпечні – вони не мають кінця. Вони ведуть або до знищення, або до повного розмежування окремих груп. Тоді як людське суспільство розвивається завдяки взаємному спілкуванню, розвитку соціальних комунікацій.

Право на сумнів

Захист нашого права на недосконалість, на сумнів, на різноманітність, на спілкування – це відстоювання нашого права на розвиток, права на життя. Ми не маємо нікого переконувати, ми маємо шукати істину на основі твердих правил і принципів, не плутаючи при цьому сумніви з відсутністю переконань, а наявність позиції з фанатизмом.

Тому правильна інформаційна політика в сьогоднішніх умовах – це політика розробки і дотримання чітких правил – не задля розмежування і обмежень, а для збереження різноманітності, спрямованого на ускладнення соціальних комунікацій.

Юрій Костюченко – експерт з безпекових питань, провідний науковий співробітник Наукового центру аерокосмічних досліджень НАН України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

«Гібридний» тероризм: як Путін йде слідами Усами бін Ладена

Занепад міфів. Війна Росії проти України показала сутність російських інтелектуалів​

  • 16x9 Image

    Юрій Костюченко

    Юрій Костюченко, науковець, фахівець у галузі супутникових спостережень, геоінформатики і статистики, експерт з питань безпеки і ризиків. Провідний науковий співробітник Наукового центру аерокосмічних досліджень НАН України, доцент географічного факультету КНУ імені Шевченка, виконавчий секретар Комітету із системного аналізу Президії НАН України.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG