Доступність посилання

ТОП новини
21 Жовтень 2019, Київ 08:03

Нобелівська лауреатка Алексієвич про знесення хрестів у Куропатах, Лукашенка, Путіна і вибори в Україні


Білоруська влада екскаватором знесла встановлені громадськістю хрести на місці страти кількох сотень тисяч людей під час сталінських репресій. Білорусь, Куропати. 5 квітня 2019 року

Знесення хрестів у Куропатах – місті масових розстрілів НКВС у Білорусі – сколихнуло білоруське суспільство. У цьому побачили символ «краху усіх мрій» на демократичний розвиток країни. Про це, а також про те, який знак подають пострадянському усьому простору українські вибори – у розмові Радіо Свобода із нобелівською лауреаткою Світланою Алексієвич.

– Білоруська влада знесла хрести, встановлені громадськістю у Куропатах (урочище під Мінськом, де під час сталінських репресій НКВС розстріляло за різними даними від 40 до 300 тисяч невинних людей​ – ред.). Чому це відбувається? Ці дії засудили і православна і католицька церкви Білорусі. Із прецедентів згадується тільки хрест в пам'ять про жертви сталінського терору в Києві, який зрізала у 2012 році представниця «Фемен». Росія – зовсім не демократія, але не пригадую, щоб там влади зносили хрести. Так чому ж білоруська влада в Куропатах зносить християнські хрести?

– Влада перевіряє «з'їсть» чи ні це громадянське суспільство, перевіряє, чи є це суспільство взагалі. Я зараз дивилася на фотографії, якими переповнений інтернет, коли трактор тягне по полю хрести, вони там розкидані по всьому полю – це справляє жахливе враження.

Куропати, місце маових розстрілів. Знесення хрестів. Блорусь. 5 квітня 2019 року
Куропати, місце маових розстрілів. Знесення хрестів. Блорусь. 5 квітня 2019 року

Це жахливо і для православної людини, і взагалі для будь-якої людини.

Хрест – це свята форма зв'язку з небесами, з вищою справедливістю.

Вочевидь, «довга влада» – у 25 років, розбещує. Людина втрачає контроль над собою. Йому здається, що він все знає, все розуміє. У мене все частіше виникає думка, ніде правди діти, що не дозріли ні ми, ні Росія, ні інші пострадянські країни до президентських республік. У нас повинні бути тільки парламентські республіки, щоб кращі люди разом виробляли рішення. А дати владу в руки однієї людини – це було великою помилкою в 90-і роки.

Світлана Алексієвич, лауретка Нобелівської премії із літератури, білоруська письменниця
Світлана Алексієвич, лауретка Нобелівської премії із літератури, білоруська письменниця

– Парламентські республіки не завадили прийти до влади ні Муссоліні, ні Гітлеру.

– Так. Але у нас інша ситуація. Я пам'ятаю ці чудові дебати, які були на перших сесіях Верховної Ради, коли люди приїхали в Москву з усіх куточків країни. Як розумно і добре вони говорили.

Президент – це для нас «на виріст», не на сьогоднішній день. Ми бачимо поразку всіх своїх мрій і сподівань. Вважаю, що в цьому винна і форма правління. Чомусь ми вирішили, що відразу можемо стати Америкою або Францією.

– Я пропоную подивитися на ситуацію ширше. Нещодавно у Вашому інтелектуальному клубі відбулася дискусія «Ціна компромісу». А яка Ваша позиція? Чи можна йти на компроміс із владою, яка зносить хрести?

– Ну, не буде завтра нової влади. Я не думаю, що якщо завтра поміняти Лукашенка, то відразу тут все зміниться. Люди-то залишаться ті ж самі. Ось про це я говорила, про цей компроміс – про людей, які не беруть участі у нашій боротьбі. Як їм допомогти? Що ми, як інтелектуали, можемо для них зробити?

– Ще питання про компроміс, питання до інтелектуалів, громадянського суспільства. Лукашенко відбивається від зазіхань Кремля на білоруську незалежність, від нових інтеграційних пропозицій Росії. Проти них і значна частина громадянського суспільства Білорусі. Як поєднати безкомпромісність і певну єдність цілей? Лукашенко – за незалежність, громадянське суспільство – за незалежність. Вони певною мірою «в одному човні». Так що робити? Гребти, не звертаючи уваги один на одного?

– Сьогодні в Куропатах ми побачили, що Лукашенко не шукає навіть у цей критичний момент єдності з народом.

У Куропатах ми побачили, що Лукашенко не шукає навіть у цей критичний момент єдності з народом

Лукашенко знову продемонстрував неповагу до народу, до нашої пам'яті, до жертв, які лежать під кожною п'яддю землі. Тут порівняння з «одним човном» не підходить. Не в одному ми човні. Лукашенко сидить там десь нагорі, а усі інші внизу. Йому здається, що він один переможе східного сусіда, перехитрить його по-селянськи.

Немає великої стратегічної задачі. Є характерна хитрість голови колгоспу – те продати, це купити, там обдурити. Це інша форма мислення.

– А незалежна Білорусь – це не один човник?

– Незалежна Білорусь – це один човник, але ми не в одному човні. На жаль. Ми таляпаємося у воді, кожен пливе як може сам по собі.

Якби ми були «в одному човні», то Лукашенко би не тягнув сьогодні екскаватором хрести по полю. Президент шукав би об'єднання з народом,думав як згуртувати народ навколо єдиної ідеї. Цього ж не відбувається.

– Іншими словами, в цій ситуації, в стосунках між громадянським суспільством і владою, ви за безкомпромісність?

– Громадянське суспільство в такі моменти повинна проявити себе. Ми маємо справу з владою, яка і крові не побоїться.

Я не з тих людей, які готові вивести людей на вулиці. Найголовніший чинник – це час. Треба працювати на нього, треба готувати новий час. А просто кричати «геть Лукашенко» – це сьогодні нічого не дасть.

Президент Білорусі Олександр Лукашенко. Мінськ, 1 березня 2019 року
Президент Білорусі Олександр Лукашенко. Мінськ, 1 березня 2019 року

– Для багатьох результати І туру президентських виборів в Україні стали шоком. Вони породили побоювання, що народ відвернувся від результатів революції, яку зробив 5 років тому.

– Звідки ви це взяли?

– Такі думки висловлюються. На думку деяких, прихід до влади Володимира Зеленського – це буде катастрофа, капітуляція перед Росією. Про це пишуть.

Петро Порошенко і Володимир Зеленський вийшли у ІІ тур президентських виборів в Україні
Петро Порошенко і Володимир Зеленський вийшли у ІІ тур президентських виборів в Україні

​– Народ сам про себе сказав.

Тепер за всім стоїть «тінь Зеленського». Він тепер буде стояти весь час за спиною і Путіна, і Лукашенка.

Вони побачили, що влада, яка здавалася непохитною, може бути втрачена.

Народ може швидко об'єднатися і вибрати зовсім іншу людину, з іншого покоління, іншої професії, з іншими уявленнями. І для них це шок.

Досить подивитися на обличчя, коли Лукашенко йде зі своєю свитою. Видно, що це йде епоха, яка вже пішла. Навколо Путіна хоча б більше молодих осіб.

– Ви не згадуєте Петра Порошенка. Мені здається, що «тінь Зеленського» в першу чергу його проблема.

– Це і його стосується, зрозуміло. У мене на початку були великі надії на Порошенка. Але вони, на жаль, не виправдалися. І я за те, щоб Зеленський переміг. Мені здається, що він переможе. І ми побачимо, як приходить нове покоління. Воно приходить в Україні, у Хорватії, у Словаччині.

Відеорепортаж: як Зеленський та Порошенко здавали аналізи
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:03:58 0:00

– А ви не думаєте, що Зеленський скасує всі завоювання, які все ж були досягнуті за ці 5 років, піде на капітуляцію щодо Донбасу і Криму і поверне від Європи? Молодий, гарний, креативний, а зробить так. Ви це виключаєте?

– Я хотіла б вірити, що це нове покоління не буде красти і буде чесно виконувати свою роботу. Президентство – це не більше ніж робота, а не месіанство. Може, у цих молодих людей не все відразу вийде, але красти вони не будуть. Вони захочуть залишитися в історії чесними. Але що буде насправді, ніхто з нас не знає.

Читайте ще: 25 відповідей Володимира Зеленського на запитання Радіо Свобода

– Ситуація із британським Брекзітом (процесом виходу Британії із ЄС) це приклад кризи демократії? Може, авторитаризм був би виходом із подібних патових ситуацій?

Демократія – єдина можливість руху. Народовладдя, демократія і політична попса – це різні речі

– Врешті-решт, в Англії є королева. Але вона чомусь цього не робить. Її уявлення, яким повинен бути світ, що повинен робити монарх, суперечить тому, про що ви говорите. Незважаючи на відступ демократії, яке спостерігається сьогодні в світі, абсолютно зрозуміло для освіченого світу, що демократія – єдина можливість руху. Так, бувають такі критичні моменти, коли щось буксує, коли панує популізм. Все ж народовладдя, демократія і політична попса – це різні речі.

Треба спокійно ставитися до того, що ми повинні домовлятися один із одним. Іншого шляху немає. Інакше знову революція, війна. Я все ж вірю в можливості демократії і не приймаю авторитаризму ні в якому вигляді.

– Ви вже почали говорити про популізм. Нещодавно разом із групою європейських інтелектуалів ви підписали маніфест про загрозу Європі з боку популізму. Зараз ви сказали, що демократія – це не політична попса. А в чому різниця? Демократія – це влада народу, populus – це народ і є. Або народ все ж не завжди правий? Якщо так, то судді хто? Хто наділив їх правом і владою судити, розрізняти демократію від політичної попси?

– Народ дуже часто не має рації. Він не мав рації 1917 році, і у часи Сталіна, і у часи Гітлера. Не треба ідеалізувати народ. Ми вже давно його не ідеалізуємо.

Демократія – це все-таки мистецтво домовлятися один з одним, а популізм – це просто обман

А демократія – це складний організм, який Європа і решта цивілізованого світу виробляли століттями. І особливо Європа просунулася у цьому після Другої світової війни. І це неможливо сплутати із популізмом.

Ніхто з нас не вірить у платонівська утопію або у «Місто Сонця» Кампанели. Але демократія – це все-таки мистецтво домовлятися один з одним, а популізм – це просто обман.

Люди вразливі, вони ведуться на популізм через страх і бідність. У складному економічному становищі люди починають вірити у чудо, або в щось подібне.

– А з популістами домовлятися не треба?

– З популістами? Не знаю як можна домовитися із Трампом.

Читайте ще:

Білорусь: після знесення десятків хрестів у Куропатах є затримані​

Росії не вдасться знищити пам’ять про розстріли в Сандармоху – дослідник​

Путінська Росія продовжує традиції «Великого терору» 1937-38 років​

Без строку давності. Хто, як і кого розстріляв у Сандармоху

  • 16x9 Image

    Юрій Дракахруст

    Народився в 1960 році в Хабаровську (Росія). У 1964-му з батьками переїхав до Мінська. Закінчив механіко-математичний факультет Білоруського державного університету. У 1986 захистив кандидатську дисертацію по алгебраїчних теорії чисел. Працював в Інституті математики АН Білорусі (1982–1991), академічному Інституті економіки (1991–1994), в Незалежному інституті соціально-економічних і політичних досліджень (1992–2000). Виступав із статтями в білоруській пресі. У 1990–1991 роках – секретар управи Білоруського народного фронту «Відродження». На Радіо Свобода з 1991 року, з 1996-го – співробітник Білоруського служби в Празі. Ведучий аналітичної програми «Празький акцент» на Радіо Свобода. Автор книг «Акценти Свободи» (2009) і «Сім худих років» (2014 рік). Із 2015-го регулярно публікується на порталі TUT.BY. Лауреат премії Білоруського асоціації журналістів (1996).

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG