Доступність посилання

ТОП новини
20 Червень 2019, Київ 04:33

Українська ідентичність – це єдиний шанс для Зеленського (огляд преси)


Дівчинка під час відзначення Дня Незалежності України. Київ, 24 серпня 2015 року

Єдиним шансом зберегти політичну перспективу для Володимира Зеленського є орієнтація на зміцнення української ідентичності, стверджує дописувач «Українського тижня» Олександр Крамар. Він пише, що після набуття повноважень перед Зеленським постане дилема вибору ідентичності. Це для нього буде значно складнішим завданням, ніж вибір геополітичний. Так чи інакше бути «своїм для всіх» довго не вдасться. Намагання замінити важливі з міркувань національної ідентичності теми популістським дискурсом, сурогатом, який зведе на манівці всі стратегічні питання та змусить борсатися у вирішенні поточних приземлених проблем, є деструктивними й у майбутньому безперспективними для самих таких політиків. У країні, яка перебуває в постколоніальному стані, не може бути компромісів щодо питань ідентичності, наголошує автор. Безповоротний розрив із результатами тотальної русифікації культурно-інформаційного простору є необхідною умовою для виходу зі сфери впливу колишньої метрополії. Тому Зеленському потрібно зробити ставку саме на українську ідентичність і сприяти її консолідації та зміцненню. Це для нього єдиний шанс сформувати надійну ідеологічну основу під свою владу й зберегти Українську державу. Інакше він стане тим, на що його розраховують перетворити в «Опозиційній платформі ‒ За життя» Медведчука та в Москві, ‒ тараном для російського реваншу й поступового поглинання країни.

Зорієнтовані на «русский мир» сили в країні усвідомлюють, що вікно можливостей розвернути країну назад для них невблаганно зачиняється. А це робить їх агресивнішими та безкомпроміснішими, змушує шукати опосередкованих методів підриву Української держави. Позаяк для цього в країні немає достатньої підтримки, то спроби Зеленського йти на повідку в сил реваншу загрожуватимуть тільки дестабілізацією країни. Навряд чи він зацікавлений у перетворенні на президента громадянського протистояння за сирійським чи аналогічним сценаріями. Це розуміють і вороги України. Недарма ж діяльність спікерів політсили Медведчука останнім часом дедалі більше спрямована на те, щоб підштовхнути Зеленського до виконання їхньої програми-мінімум ‒ підриву та згортання тих змін у масовій свідомості та державній політиці, які дають шанс остаточно відірватися від Росії в усіх царинах. Їм важливо дискредитувати та зняти з порядку денного питання, пов’язані з формуванням національної ідентичності, наголошує дописувач «Українського тижня».

Про те, як розмита ідентичність створює ґрунт для непослідовної політики та підвищує ризик реваншу, розповідає автор публікації в «Українському тижні» Максим Віхров. Він не схвалює ідеї створити з України «анти-Росію». Адже, калібруючи внутрішню та зовнішню політику за таким принципом, українці прирікають себе жити з оглядкою на Росію, постійно звіряючись з її курсом, нехай лише для того, щоб діяти протилежним чином. Бути «анти-Росією» – це просто ще один спосіб лишитися в заручниках Москви. Насправді ж єдина можливість позбутися непослідовності в багатьох аспектах державного, культурного та суспільного життя України – це наполегливо формувати власну національну ідентичність. Ідеться не про те, щоб вилучити з неї все, що можна вважати російським, у цьому контексті то питання вторинне. Мова про те, щоб повернути собі впевненість у власній силі, бути, існувати як самодостатня нація. І тут без ефективної гуманітарної політики не обійтись. Однак це питання не лише коштів і кадрів, а й самого державного підходу, наголошує дописувач. Допоки в бюрократичних кабінетах культуру сприйматимуть у дусі вульгарного марксизму, як вторинну «надбудову» або як протокольний елемент у роботі «міцних господарників», процес формування української ідентичності гальмуватиме. На цьому автор наголошує в статті «Небезпеки половинчастого буття».

Зверхність, спрощення, агресія, архаїка, вторинність – ось на що прирікає себе кожен українець, який наполягає на збереженні російської матриці, стверджує дописувач «Українського тижня» Юрій Макаров. Він вважає, що розквіт сучасної української культури все ще далекий від тотального. Те позитивне, що відбувається в літературі, кінематографі, музиці, візуальних мистецтвах, легко відкрутити назад, якщо держава вирішить змінити курс або дасть зрозуміти, що «какая разніца». Автор статті наголошує, що будь-яке загравання з електоратом, будь-які спроби примирити між собою дві картини світу – український та «русский мир», ні до чого путнього не приведуть. Буде або Росія, тільки слабосила, квола, провінційна, або повноцінна Україна, наголошує дописувач у матеріалі «Реванш олів'є».

В Україні вже чотири роки поспіль зростає зарплата, яка нині сягнула вже майже $ 400. Одним з основних драйверів нинішнього зростання доходів став безвізовий режим. Українські роботодавці тепер конкурують з польськими і змушені піднімати зарплати. І це дуже не подобається великому бізнесу, який вперше зіткнувся з дефіцитом робочої сили. Однак, як стверджує «Новое время», головна причина зростання зарплат ‒ досягнення макроекономічної стабільності. Якщо її зруйнувати, зруйнується і це досягнення. Тобто зарплати знову стануть набагато меншими. Тому перше завдання нової влади: зберегти стабільність економіки, що базується на співпраці з МВФ. Це не означає, що МВФ платить зарплату українцям. Ні. Але якщо МВФ піде, то зарплата різко знизиться. Зберігши стабільність, можна ставити нові цілі. Але при цьому пам'ятати, що можливості для різкого зростання доходів уже вичерпані, і воно буде сповільнюватися. Хіба що нагряне великий приплив іноземних інвестицій. Але для цього, як наголошує тижневик, потрібна лише дещиця ‒ впровадити реформи.

Амбіції генпрокурора Юрія Луценка і адвоката Дональда Трампа Рудольфа Джуліані зробили Україну співучасницею американського внутрішньополітичного скандалу, стверджує тижневик «Новое время». У статті «Майже Українагейт» видання пише, що для офіційного Києва подібна ситуація загрожує різким погіршенням відносин із Вашингтоном. Видання зазначає, що хоча Джуліані ‒ приватний адвокат Трампа, а не держслужбовець, і у нього неоднозначна репутація навіть серед республіканців, недооцінювати його негативне ставлення до команди нового українського президента не варто. Адже екс-мер Нью-Йорка дійсно близький до нинішнього господаря Овального кабінету в Білому домі, уточнює експерт видання, директор центру «Нова Європа» Олена Гетьманчук. А тому Зеленському і Ко варто діяти акуратно. Після американських виборів 2016 року Порошенку і його дипломатам насилу вдалося почати діалог із Трампом, який вважав, що Україна підтримувала його конкурентку Гілларі Клінтон. І повторювати колишні помилки не варто, наголошує видання.

Нинішня система земельних відносин в Україні призводить до стрімкої деградації ґрунтів, стверджує «Український тиждень». За даними Держстату, на початок минулого року деградація сягнула майже 40% українських ґрунтів. Видання зазначає, що українці бояться іноземців, які, мовляв, прийдуть і скуплять українську землю після скасування мораторію. Але нащо такий ворог, якщо держава має таких «друзів» – українських аграріїв із ментальністю хижаків, ладних залишити після себе випалену землю. Про те, як і чому нищаться українські ґрунти, йдеться в матеріалі «Аграрії проти землі».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG