У складі ЗСУ, НГУ та інших силових структурах є і ЛГБТ-військові. Окрім боротьби за незалежність Україні, вони також відстоюють рівноправ'я для спільноти ЛГБТ+, а саме право на шлюб, повноцінну сім'ю та недискримінацію. Однак, від контексту мирних країн українська ситуація відрізняється тим, що тут це – ще і питання безпеки для людей. Чому – розбиралось Радіо Донбас.Реалії.
«Отримати звістку про смерть людини – невже це багато?»
Анна Зяблікова – пан-сексуалка, громадська діячка, співоорганізаторка ХарківПрайду, а з вересня – солдатка 47-го окремого штурмового полку.
До повномасштабного вторгнення Росії дівчина займалася наукою, зокрема досліджувала кажанів, працювала 5 років з дітьми в сфері екоосвіти та активно займалась волонтерством. Жила у Бельгії, але не змогла лишатись за кордоном і повернулась додому.
«Пам’ятаю, як ми з подругою їздили на кладовище, бо там похований її хлопець, що загинув на війни. І на цій Алеї Слави в Харкові було два ряди гранітних могил – спочатку старі, з 2014 року, а перед ними – багато свіжих могил за 2022 рік. Я сперлася на цей граніт і усвідомила, що це війна мого покоління», – ділиться Анна.
Коли вона побачила знайомі прізвища людей, з якими росла, прийшло ще одне усвідомлення.
«У цій війни або ти йдеш на ризик і, можливо, не повертаєшся, або сидиш тут та ридаєш. І я вирішила, що не хочу бути людиною біля могили», – розповіла дівчина.
Анна має багато знайомих ЛГБТ-пар, які так само зараз боронять Україну. І всі вони позбавлені прав, які мають гетеросексуальні пари. Приміром, коли людина приходить служити в полк, у неї запитують контакти найближчих родичів – чоловіка або дружини, дітей та батьків.
Виходить, наголошує вона, що ЛГБТ-військовий не може надати контакти свого партнера, бо юридично вони є чужими людьми.
«Якщо громадянин України готовий віддати життя за свободу своєї країни, то він має право на те, аби кохана/коханий мали можливість піклуватися про його дітей, наслідувати майно, заходити в реанімацію або поховати тіло. Я вже не кажу про те, щоб просто отримати звістку про смерть людини – невже це багато?», – не розуміє військова.
Чи є вирішенням проблеми узаконення стосунків одностатевих пар?
Питання легалізації цивільного партнерства – альтернативи шлюбу – обговорюється в Україні тривалий час. Але особливого резонансу воно набуло з початком повномасштабного вторгнення – саме через згадані ризиковані ситуації, що можуть виникати у таких партнерів.
У червні на сайті представництва президента була розміщена електронна петиція щодо легалізації в Україні одностатевих шлюбів. Вона швидко набрала необхідні для розгляду 25 тисяч голосів і вже в серпні Володимир Зеленський її розглянув.
Президент наголосив, що згідно з Конституцією України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. А через те, що Конституція не може бути змінена під час воєнного стану, він передав це питання на розгляд уряду. Кабмін жодної відповіді ще не надав.
Віталій Пилипенко, відомий під позивним «Француз» – український військовий, служив у батальйоні «Донбас», а з початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у 72-гу окрему механізовану бригаду імені Чорних Запорожців. Він також є одним з перших військових, який відкрито заявив про свою гомосексуальну орієнтацію.
У 2018 році Віктор створив громадську організацію «Українські ЛГБТ військові за рівні права» для боротьби за рівноправ'я ЛГБТ+ спільноти. Чоловік розповідає, що наразі не побачив чітких кроків, які б зробив уряд для вирішення проблеми.
«Це була перша петиція, яка зібрала понад 25 тисяч голосів. Це стало можливим, бо насправді дуже багато ЛГБТ-людей бере участь у війні, і всі ми потребуємо юридичного захисту від держави. Скажу чесно, відповідь президента нас спочатку дуже потішила, але ми не побачили ніяких конкретних дій. На жаль, ми досі не отримуємо найменшого, що міг дати нам уряд – інструменту захисту наших фактичних шлюбів».
Військовий розповів, що організація брала участь в інформаційній кампанії Arm Ukraine Now, метою якої було закликати західних партнерів постачати Україні важке озброєння. Для цього, зокрема, вони зробили фото військових ЛГБТ та під хештегом Arm Ukraine Now.
«Згодом наші портрети проносилися на гейпрайдах в європейських містах. Таким чином люди закликали світ допомагати Україні та не вірити російській пропаганді, що в нас є неонацизм. Бо найперше що руйнує цей міф – це наявність в лавах ЗСУ відкритих геїв та лесбійок», – додає Віктор Пилипенко.
Що має бути в законопроєкті про цивільні партнерства
Закони про «цивільні партнерства» існують в різних видах вже в багатьох західних країнах. Вони різняться за своїми пунктами та визначеннями, але суть одна – забезпечення відповідними правами людей зі спільноти ЛГБТ+.
В Україні «цивільні партнерства» цілком можуть стати першою сходинкою до легалізації «одностатевих шлюбів» так само, як, наприклад, це було в Британії. Віктор Пилипенко зазначає, що таким чином Україна могла би показати Європі, що вже готова зробити важливий крок до рівності в суспільстві.
«Цивільні партнерства передбачають інструменти, які захищають партнера гея/лесбійки або навіть гетеросексуальної людини юридично. У разі смерті чи поранення держава гарантує виплату компенсацій цивільним партнерам і також надає необхідні гарантії їхнім дітям», – наголошує голова ГО «Українські ЛГБТ військові за рівні права».
Але, зазначає він, цивільне партнерство, не дозволяє всиновлювати дитину.
У законі «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» можна знайти чіткий перелік прав, пільг та гарантій родин загиблих, поранених та військових, які перебувають на службі. Зокрема, такі:
- одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності;
- грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям із дітьми;
- допомога сім'ям з похороном;
- безоплатна медична допомога у військово-медичних закладах охорони здоров’я;
- санаторно-курортне лікування;
- 50-відсоткова знижка плати за користування житлом та плати за комунальні послуги для загиблих, поранених та зниклих безвісти.
І жодні з них не застосовуються до сімей ЛГБТ-військових та їхніх дітей. Віктор Пилипенко зазначає, що вже у цей закон можна було ввести поняття «цивільного партнера/партнерки». Таким чином людина мала б можливість бути під захистом держави.
«Тобто цивільний партнер був би наділений такими правами, які дозволяють заходити до людини в реанімацію, мати доступ до впізнання тіла, у разі його смерті – мати доступ до загиблого тіла, а також отримувати відповідні компенсації та пільги, як і всі інші гетеросексуальні пари», – пояснив голова ГО «Українські ЛГБТ військові за рівні права».
«Бойові єдинороги»
Шеврон з єдинорогом (символ ЛГБТ+ в армії) сьогодні все частіше можна побачити на формі військових. Координаторка ГО «Українські ЛГБТ військові за рівні права» Ірина Нірша розповідає, що розробили цей шеврон ще два роки тому.
На питання, чому саме єдиноріг, дівчина відповідає: «У геральдиці єдиноріг уподібнений до відважного солдата, який скоріше готовий загинути, ніж живим потрапити до рук ворога».
Солдатка Анна Зяблікова також має такий шеврон, але про його значення не спішить розповідати кожному.
«Я ношу цей шеврон абсолютно спокійно. Коли питають люди, з якими я хочу поділитися, то я пояснюю його значення. А якщо питають дурні, то кажу, що це бойові єдинороги. Напевно, більше через те, що я дівчина, на це не дуже звертають увагу. А ось, можливо, якби я була хлопцем, це могло б викликати більше запитань. Звісно, такого поділу теж не має бути, але зустрічається», – ділиться дівчина.
За даними опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у 2022 році, з 2016 року в Україні у півтора рази скоротилася кількість тих, хто негативно ставиться до ЛГБТ – з 60,4% до 38,2%.
Ірина Нірша каже, що це може бути пов'язано з тим, що з повномасштабним вторгненням значимість та «видимість» військових ЛГБТ+ в українському суспільстві істотно підвищилась. Вона зазначає: вони захищають Україну зі зброєю в руках, на рівних з усіма іншими, отримують поранення та також гинуть.
«Легалізація одностатевих стосунків, зараз, під час війни, є необхідним кроком саме через те, що партнер мусить мати право приймати життєво необхідні рішення, мати доступ до реанімації, право на спадок, усиновлення дітей та право розпоряджатися тілом», – наголошує Координаторка ГО «Українські ЛГБТ військові за рівні права».
Ангеліна Аредова
Матеріал створено за підтримки ГО «Жінки в медіа»
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
