Київ, 12 жовтня 2001 - Андрій Ніковський народився 14 жовтня 1885 року у селі Малому Буялику на Одещині. Він отримав освіту на історико-філологічному факультеті Новоросійського університету. Літературознавець і публіцист, перекладач та редактор, Ніковський очолював газети «Рада» і «Нова Рада» у Києві та журнал «Основи» в Одесі.
1913 року Ніковський вступив до київської масонської ложі «Світло правди». Як і інші тодішні українські політики, він не дуже цікавився містичним боком масонства, сподіваючись використати наявну мережу масонських лож для здобуття політичної свободи.
Політичну діяльність Ніковський розпочав у Товаристві українських поступовців, згодом був обраний заступником голови Центральної Ради та заступником голови проводу Української партії соціалістів-федералістів. Взимку 17-го року він був комісаром Києва, а влітку 18-го на чолі Українського Національного Союзу готував повстання проти гетьмана Скоропадського. 19-го року, під час денікінської окупації Києва, Ніковський вступив до «Братства Української Державності», яке сам згодом охарактеризував як «самостійну українську масонську організацію».
26 травня 20-го року Ніковський став міністром закордонних справ УНР і незабаром у складі уряду виїхав на еміґрацію до Польщі. Там у місті Тарнові він очолював «Комісію з вироблення Конституції УНР».
24-го року Всеукраїнська Академія Наук домоглася дозволу більшовиків на повернення Ніковського до України. Приїхавши до Києва, він працював головою Правописно-термінологічної комісії, підготував і видав «Словник українсько-російський», переклав українською мовою низку творів Гоголя, Лондона та Шекспіра.
23 липня 29-го року Ніковський був заарештований у справі процесу «Спілки Визволення України» і у квітні наступного року засуджений до десяти років ув’язнення та п’яти років позбавлення політичних прав. Після звільнення у квітні 40-го року він переїхав до Ленінграда, де загинув під час блокади, імовірно, 42-го року.
1913 року Ніковський вступив до київської масонської ложі «Світло правди». Як і інші тодішні українські політики, він не дуже цікавився містичним боком масонства, сподіваючись використати наявну мережу масонських лож для здобуття політичної свободи.
Політичну діяльність Ніковський розпочав у Товаристві українських поступовців, згодом був обраний заступником голови Центральної Ради та заступником голови проводу Української партії соціалістів-федералістів. Взимку 17-го року він був комісаром Києва, а влітку 18-го на чолі Українського Національного Союзу готував повстання проти гетьмана Скоропадського. 19-го року, під час денікінської окупації Києва, Ніковський вступив до «Братства Української Державності», яке сам згодом охарактеризував як «самостійну українську масонську організацію».
26 травня 20-го року Ніковський став міністром закордонних справ УНР і незабаром у складі уряду виїхав на еміґрацію до Польщі. Там у місті Тарнові він очолював «Комісію з вироблення Конституції УНР».
24-го року Всеукраїнська Академія Наук домоглася дозволу більшовиків на повернення Ніковського до України. Приїхавши до Києва, він працював головою Правописно-термінологічної комісії, підготував і видав «Словник українсько-російський», переклав українською мовою низку творів Гоголя, Лондона та Шекспіра.
23 липня 29-го року Ніковський був заарештований у справі процесу «Спілки Визволення України» і у квітні наступного року засуджений до десяти років ув’язнення та п’яти років позбавлення політичних прав. Після звільнення у квітні 40-го року він переїхав до Ленінграда, де загинув під час блокади, імовірно, 42-го року.
