Прага, 23 липня 2002 – Масові поховання та етнічні чистки останнього десятиліття не затьмарили інтерес громадськості до злочинів минулого. На вістку про те, що в українській Жовкві було знайдено тіла понад 200 людей, відгукнулася американська преса статтею у газеті Вашинґтон Пост. Кореспондент газети побував у Жовкві та розмовляв із мешканцями цього західноукраїнського міста. Детальніше з його репортажем вас ознайомимо.
Відкриття масового поховання у містечку Жовква неподалік Львова приголомшило людей у цьому куточку колишньої радянської імперії, але не те, щоб дуже їх здивувало, пише кореспондент американської газети. В той час, як Україна та інші країни, над якими панувала Москва, намагаються збудувати нові суспільства, події з минулого часто нагадують їм, що вони ще не до кінця знають жахливу історію старої ери.
«Потрібно подивитися в очі минулого заради майбутнього», - наводить американський журналіст слова місцевого правозахисника Євгена Гриніва, завдяки зусиллям якого поховання в Жовкві та в інших місцях стають надбанням громадськості та вчених. «Зараз модно говорити про тероризм. А це і був тероризм проти народу. Тут майже кожне місце пов’язано із трагедією, із смертю», - веде далі Євген Гринів, якого цитує американська газета Вашинґтон Пост.
Поховання у жовквівському монастирі отців Василіян є лише однією з масових могил, що були знайдені протягом останнього десятиліття, але вона вражає своєю жорстокістю. Серед 225 тіл, скинених докупи і без залишків одягу, було знайдено останки 80 дітей, і навіть рештки ще ненародженої дитини, вбитої ще у материнському лоні. Багато черепів було знайдено зі слідами від куль, інші мали проломлені кістки черепу, схожі на ті, що їх завдають поранення сокирою, чи молотком, розповідає читачам американської газети її кореспондент в Україні.
Кому точно належать ці решти поки що невідомо, але старші мешканці Жовкви пригадують, що після війни тут базувався відділ НКВС. На час захоронень натякають і деякі монети, що збереглися у масовому похованні. З найбільшою ймовірністю, пише американський журналіст, йдеться про поховання українців, страчених радянською владою під час приборкання Західної України після перемоги над нацистською Німеччиною.
Деякі місцеві люди сподіваються, що нарешті зараз вони дізнаються про долю своїх рідних. «Мій брат пропав, і ми нічого про нього не знаємо», - говорить колишній робітник автобусного заводу Богдан Кондрат. «Я знаю близько 40 людей, які думають, що можуть тут знайти своїх родичів», - говорить він. Але навряд чи вони знатимуть напевно, зауважує американський журналіст. Без дорогих тестів на ДНК установити тотожність останків півстолітньої давності практично неможливо. Хіба що з’явиться якийсь надійний свідок, або Росія надасть архіви, в існуванні яких переконані місцеві мешканці.
Поки що похилі віком активісти такі, як Євген Гринів чи Мирослав Горбаль, який воював проти комуністів утратив у цій війні двох братів, самі шукають правди. Без урядової допомоги, на власні кошти, їм уже вдалося зібрати книгу у майже тисячу сторінок про жертв радянського терору у Західній Україні у 1944 по 1954 рік. Там є вісім тисяч імен, але Мирослав Горбаль вважає, що це лише п’ята частина закатованих на заході України.
Минуло вже понад 50 років, але і зараз українське суспільство залишається поділеним у своєму ставленні до вояків Української Повстанської Армії. Нещодавня пропозиція уряду прирівняти їх у правах до ветеранів Радянської Армії викликала бурхливу критику з боку симпатиків комуністів та з Росії, яка вважає ідею неприпустимою. Але Мирослав Горбаль говорить, що вони воювали з усіма ворогами за незалежну Україну, і в нинішній незалежній Україні вони повинні бути визнані якщо не героями, то хоча б шановними людьми. Розповідає своїм читачам газета Вашинґтон Пост.
Відкриття масового поховання у містечку Жовква неподалік Львова приголомшило людей у цьому куточку колишньої радянської імперії, але не те, щоб дуже їх здивувало, пише кореспондент американської газети. В той час, як Україна та інші країни, над якими панувала Москва, намагаються збудувати нові суспільства, події з минулого часто нагадують їм, що вони ще не до кінця знають жахливу історію старої ери.
«Потрібно подивитися в очі минулого заради майбутнього», - наводить американський журналіст слова місцевого правозахисника Євгена Гриніва, завдяки зусиллям якого поховання в Жовкві та в інших місцях стають надбанням громадськості та вчених. «Зараз модно говорити про тероризм. А це і був тероризм проти народу. Тут майже кожне місце пов’язано із трагедією, із смертю», - веде далі Євген Гринів, якого цитує американська газета Вашинґтон Пост.
Поховання у жовквівському монастирі отців Василіян є лише однією з масових могил, що були знайдені протягом останнього десятиліття, але вона вражає своєю жорстокістю. Серед 225 тіл, скинених докупи і без залишків одягу, було знайдено останки 80 дітей, і навіть рештки ще ненародженої дитини, вбитої ще у материнському лоні. Багато черепів було знайдено зі слідами від куль, інші мали проломлені кістки черепу, схожі на ті, що їх завдають поранення сокирою, чи молотком, розповідає читачам американської газети її кореспондент в Україні.
Кому точно належать ці решти поки що невідомо, але старші мешканці Жовкви пригадують, що після війни тут базувався відділ НКВС. На час захоронень натякають і деякі монети, що збереглися у масовому похованні. З найбільшою ймовірністю, пише американський журналіст, йдеться про поховання українців, страчених радянською владою під час приборкання Західної України після перемоги над нацистською Німеччиною.
Деякі місцеві люди сподіваються, що нарешті зараз вони дізнаються про долю своїх рідних. «Мій брат пропав, і ми нічого про нього не знаємо», - говорить колишній робітник автобусного заводу Богдан Кондрат. «Я знаю близько 40 людей, які думають, що можуть тут знайти своїх родичів», - говорить він. Але навряд чи вони знатимуть напевно, зауважує американський журналіст. Без дорогих тестів на ДНК установити тотожність останків півстолітньої давності практично неможливо. Хіба що з’явиться якийсь надійний свідок, або Росія надасть архіви, в існуванні яких переконані місцеві мешканці.
Поки що похилі віком активісти такі, як Євген Гринів чи Мирослав Горбаль, який воював проти комуністів утратив у цій війні двох братів, самі шукають правди. Без урядової допомоги, на власні кошти, їм уже вдалося зібрати книгу у майже тисячу сторінок про жертв радянського терору у Західній Україні у 1944 по 1954 рік. Там є вісім тисяч імен, але Мирослав Горбаль вважає, що це лише п’ята частина закатованих на заході України.
Минуло вже понад 50 років, але і зараз українське суспільство залишається поділеним у своєму ставленні до вояків Української Повстанської Армії. Нещодавня пропозиція уряду прирівняти їх у правах до ветеранів Радянської Армії викликала бурхливу критику з боку симпатиків комуністів та з Росії, яка вважає ідею неприпустимою. Але Мирослав Горбаль говорить, що вони воювали з усіма ворогами за незалежну Україну, і в нинішній незалежній Україні вони повинні бути визнані якщо не героями, то хоча б шановними людьми. Розповідає своїм читачам газета Вашинґтон Пост.
