Київ, 19 квітня 2003 року.
Тарас Марусик
Вітаю Вас, шановні слухачі. Ваші приймачі на радіо “Свобода”. Ви слухаєте “Розмову на часі”.
В прямому етері чергова передача присвячена черговим питанням про мову. Перед мікрофоном у київській студії - Тарас Марусик. Мені допомагає звукорежисер Михайло Петренко. Телефон 490-29-05. Прошу Вас телефонувати через хвилин 20 і висловлюватися за даною темою.
Наші гості (по телефону) – професор Львівського національного університету ім. Івана Франка, доктор філологічних наук, мовознавець Олександра Сербенська і професор Донецького національного технічного університету, доктор технічних наук, шеф-редактор аналітичного журналу “Схід” Володимир Білецький.
Отже, вітаю Вас ,шановні гості, в Львові і в Донецьку. Я хотів би розпочати нашу розмову зі стану української мови у тих областях, які Ви тут репрезентуєте.
Олександра Сербенська
Це приємно, що такі точки зору: Львів – Донецьк. Це ще одне свідчення того, що ми маємо соборну українську літературну мову. Ми себе розуміємо. У нас вже витворена та висока, вишукана мова, яка базується на природній основі. Вона високомистецька мова, естетично довершена. І це сьогодні ми маємо реальністю. Інша річ, що українська мова існує ще в різновидах: сленги, діалекти, суржик – це теж наша реальність. Бідою нашою, безперечно, є цей суржик горезвісний. Але ми вже маємо соборну українську літературну мову, якою захоплюється світ.
Я працювала в Рославі, там була одна славістка, яка говорила: “Без вивчення української мови славістом ти не можеш стати. Це мова дуже художня, мистецька, довершена”. Очевидно вона брала писемні пам’ятки 20-го століття. На моє запитання, чому вона не брала Шевченка, вона відповіла, що спеціально хотіла побачити цю мову і проаналізувати. Вона аналізувала і досліджувала українське дієслово. Захоплена цим українським дієсловом. Отже, українську мову вивчають зараз на всіх континентах. Вона стала мовою, без якої сьогодні неможливе знання будь-яких мов слов’янських і, навіть, індоєвропейських. Це безперечно великий плюс. І я рада, що дожила до цього часу, коли про це можна говорити.
Але ми не можемо бачити інших тенденцій, тенденцій агресивного наступу на все українське. На спаплюження українського. На витворення його недолугого іміджу. Ну, візьміть ту останню рекламу, яка йде про добрива. Якісь вони опецькуваті, з якоюсь дурною хитринкою, недолугі. Чому? Це перше. По-друге, ми маємо наступ словесний. Маємо навішування тих слів, які не визначають реальності. Вже одне, що варта така назва: Українська православна церква Московського патріархату. Яка вона українська? Які моделі можна створити за таким зразком? Подаймо так, як воно є: Православна церква Московського патріархату в Україні. І все буде ясно. Ні, українська. Яка вона українська? То я ставлю таке риторичне запитання. Нехай кожен для себе відповідь знайде.
Ті “глобалізації”, ті “інтеграції” призвели до того, що витісняється слово “національний”. Все громадянське: громадянське суспільство, громадянська освіта і т. д. А слово “національний” усувається. Я спостерегла ще в нашій публіцистиці 19-го століття, зокрема в публіцистиці Івана Франка, які слова тільки не є. І слова “національний”, “життя”, “завдання”, “ідеї”, “інституції”, “кривди”, “лихоліття” і цей список можна продовжити. А це є, ви самі розумієте, соціальна підступність: немає слова, немає сполучення, значить немає і цієї проблеми. Вона існує. А то можуть кинути: “Соціальна ідея не спрацювала”. Отже, маніпулювання словом зараз є дуже підступним. Зараз мусимо зважити на це і бути свідомі цих великих маніпуляцій.
Тарас Марусик
Пані Сербенська, дякую. Ми ще до Львова повернемося. А зараз я надаю слово для загальної картини Володимиру Білецькому, як він її бачить у Донецьку, в області. Будь ласка.
Володимир Білецький
Що стосується Донеччини, східної України загалом, витворено таких легенд, стереотипів, що, мовляв, то російськомовний регіон і по сьому. Я хочу сказати, що тут далеко не так. Звернімося до цифр. 16-18 століття, хто залюднював, хто освоював цей регіон? Переді мною монографія професора, завідувача кафедри Донецького університету Василя Пірка. 74% українців, лише 12% росіян, молдаван, румун 6%, греків 3,5%. Але ті умови, ті фактори, які діяли призвели до того, що в 90-му році, в переддень відновлення нашої незалежності, на Донеччині було лише 100 малих сільських українських шкіл. Повторюю, сільських. В містах їх не було. І це з 1300 шкіл, в яких навчалося лише 3% школярів. Отакий дуже плачевний стан.
Що ми маємо на 2001 рік? Понад 400 шкіл з викладанням українською мовою, які охоплюють 14% учнів. Поступ? Поступ. Слабенький? Але крок за кроком. На сьогоднішній день ми маємо 504 школи в області і то близько 1300 з українською мовою викладання. Це складає понад 42% від загальної кількості середніх навчальних закладів освіти, тоді, як 5 років тому це було 24%. Зрозуміло, що можна сказати за цими цифрами, то не повністю україномовні школи, що то тільки йде процес. Звичайно, що і якість української мови зовсім не та, яку б хотілося б мати. Але ж існує процес, про який можна говорити.
Візьмімо інший вимір. В області працюють 113 вищих навчальних закладів. Я вважаю, що існує певний ефект доміно, щоб авторитетні інститути, держава, церква, армія і вища школа, одна з перших, повинні стати україномовними. А після цього потягнуться нижчі “домінинки”. Це правила доміно, будемо образно говорити. Так от, 113 вищих навчальних закладів, в них навчаються біля 200 тисяч студентів, з яких, за статистикою, 24% вживання української мови на лекціях. Можна сказати, що це відрапортували і все. Але поступ все ж таки є.
Я знаю десятки і десятки викладачів, сам викладаю українською мовою, і хочу сказати про один цікавий ефект. Сьогодні Донбас є двомовним. Українська мова, ясна справа, що сьогодні ще в пасиві, не перейшла ще в актив, але українською мовою можна читати лекції, що не було ще 10-12 років тому, українською мовою можна проводити семінари, писати реферати і це не сприймається вороже. “Іде процес”, - як колись в СРСР ідеологи дуже правильно говорили про двомовність, але думали про перехід в одномовність, російськомовність. Так і шлях назад йде через двомовність. Отаким чином.
Що стосується стану на Донбасі, скажімо, в репертуарі обласного музично-драматичного театрі ім. Артема 5 років тому було 30% вистав українською мовою, а сьогодні біля 70%. Дуже показово у видавничій сфері. В 2002-му році за тиражем вийшло у нас 1 155 000 примірників українських і 261 назва книг. А в 1999 році було на 217 одиниць менше, а за тиражем 4,7 рази. Дивіться, який поступ. І то, дійсно, правда, і то, дійсно, так є.
Що стосується періодичних видань, на превеликий жаль, показують одне, а життя інше. За звітами 862 періодичних видання, а 621 видання використовує державну мову. Але, як? Епізодично. Лише одна газета “Донеччина” і “Світлиця”, яка виходить разом з нею, є повністю україномовними. Всі інші російськомовні на сьогоднішній день.
На Донеччині стан з українською мовою поставлений на державний рівень. Цим займається обладміністрація, ректори, але не рвучись, помірними темпами. І це для регіону Донбасу, напевне, нормальне явище.
Тарас Марусик
Дякую, пане Білецький. Тепер ми змінимо русло нашої розмови. Як ми робили протягом наших останніх етерів, деякі мовні новини. Я вважаю, що це правильно. З огляду на те, що позавчора ВР зробила чергову спробу ратифікувати європейську хартію регіональних і меншин них мов. Нагадаю, що були проголосовані два законопроекти: робочої групи і президентський законопроект. Обидва не набрали достатньої кількості голосів. Я уважно слухав, і що мене особисто здивувало, це те, що раптом з’явилося додатково ще 5 мов. Коли представник фракції “НУ” Р. Зварич доповідав, він 18 мовою назвав вірменську. Отже, вже може бути ратифіковано 14 мов, якщо ВР це зробить.
Показовою в цьому плані є заява голови ВР В. Литвина в Луганську, в якій він сказав, що необхідно приймати хартію. Але зауважив, що при ратифікації є заперечливим фактом той факт - чи відносити до мов нацменшин російську мову. Він правильно означив ситуацію, але власної думки з цього приводу не висловив.
В кінці березня Всеукраїнське товариство ім. Т. Шевченка заявило на прес-конференції, що треба більш наступально боротися з русифікацією країни.
В Харкові в середині квітня в Центрі соціальної адаптації біженців відбулося урочисте вручення свідоцтв першій групі студентів-біженців, які закінчили курси української мови.
Національна рада з питань телебачення і радіомовлення зобов’язала керівників “Інтеру”, “1+1” та “ICTV” усунути порушення щодо мовлення державною мовою, а також перевищення ліміту часу на рекламу.
Я хотів би проанонсувати два видання. Нарешті з’явився 4-й том “Етимологічного словника української мови”, який так довго чекали.І ще одна книжка, яка вийшла в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка за матеріалами наукової конференції, що відбулася в травні 2001 року, “Мовні конфлікти і гармонізація суспільства”. До речі, одним із укладників і науковим редактором цього видання був наш гість у київській студії доцент катедри теорії перекладу з германських мов Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, голова Товариства української мови Віталій Радчук.
На закінчення новин, я хотів би нагадати про два інтерв’ю, які з’явилися нещодавно: в “Молодій Україні” 17 квітня інтерв’ю з відомим мовознавцем, професором Олександром Пономаревим під назвою “Академік Патон не читав правопис, а громадськість ввели в оману”; в “Дзеркалі тижня” за минулу суботу інтерв’ю з Нвером Мхитаряном, народним депутатом, “Кожен закон стосується прав людини”. Чому я згадую це інтерв’ю? Тому що, сам Нвер Мхитарян лобіював занесення вірменської мови до ратифікаційного списку мов і це йому вдалося. Мабуть, вага почесного президента “Познякижилбуду” виявилася більшою, ніж здоровий глузд і європейський підхід до кількості мов і матеріального поширення.
У нас є вже слухач. Прошу. Добрий день.
Слухач
Слава Йсу. Брат дядько Сем. Шановні брати і сестри, скажіть мені, будь ласка, про яку мову може йти мова, якщо влада в Україні неукраїнська. “Азарови”, “Смирнови”, і всі з ними. Це навіть не влада, це креатурний цинічний режим під проводом Кучми. Ви вчора чули його інтерв’ю на BBC. Послухайте. До поки цей цинічний слимак буде при владі, ні про яку мову не може бути й речі. Дякую Вам.
Тарас Марусик
Я просив на початку етеру ставити питання за темою...
Слухач
Допоки Кучма є при владі, не може бути ніякої мови про мову. Дякую.
Тарас Марусик
Дякую. Я все розумію, але немає що коментувати. Власне ми працюємо в різних стилях. Наш слухач працює в стилі мітингу, а ми працюємо в стилі обговорення ситуації. Тому що сказати про когось те чи інше – це ще не означає вирішити мовну проблему в Україні.
Пане Віталію, Ви перебуваєте не лише в Києві, Ви часто їздите по відрядженнях в інші країни. Ваш погляд на те, що діється поза межами України.
Віталій Радчук
Не я один. Всі спостерігають, що у столиці ще більш-менше пристойно виконується закон про мову, дотримуються конституційних гарантій. А на Галичині, на Волині, особливо - на Півдні України створюється, по суті, новий субетнос, якщо не етнос. Це вже навіть не сфера нашої державної політики, сусідня держава взяла це в руки. Ми можемо звичайно констатувати факти, як наш слухач, але справа до цього не зводиться, треба зробити висновки, що робити.
Можна кричати, витратити на це всю свою енергію. А можна мовчки щось робити, не волаючи. Треба мати цю українську державу, перш за все, у себе в душі. Коли Маганді сказав “не купуйте англійських товарів”, англійці просто пішли з тієї країни, і вона зараз вільна.
Тобто починати треба з себе, перш ніж давати якусь оцінку. Тиждень тому я їздив до Кременчука маршруткою, були прекрасні водії, і замість того, щоб дивитися телевізори...
Тарас Марусик
А в маршрутках уже телевізори?
Віталій Радчук
Так, фірма пропонує касети за вибором, але вибору насправді немає, пропонують дивитися щось американське в поганому російському перекладі. Це постійні бійки. Я мав приємні розмови з водіями, бо сів спереду, а більшість пасажирів мусила це дивитися і, власне, не заперечувала. Ось Вам приклад, як можна впроваджувати в свідомість людей цінності, які на цій землі ніколи не панували.
Тарас Марусик
Чим Ви пояснюєте цю ситуацію? Потуранням смакам мас чи якоюсь політикою?
Віталій Радчук
Проведу аналогію. Коли людина захворює на грип, в неї піднімається температура. Коли людина волає на всю України, що щось не так, це значить, що, принаймні, у нього ця температура є. Але ж більшість людей не реагує ніяк. Тобто в свідомості суспільства є хвороба, але “тіло” ніяк не реагує не це. Це ненормальний стан.
А до нього можна привести суспільство саме за допомогою засобів масової інформації, коли у вас телевізор – голова сім’ї, коли люди не реагують на ґвалт над нашою мовою. Люди не реагують на такі речі!
Свита грає короля. Ми вибирали свого Президента, ми в усьому винні. Не треба винити тих, кого ми обрали. Треба починати з себе, працювати над собою.
Дуже важко працювати сьогодні з молоддю, яка має прагматичні критерії. Нещодавно Литвин визнав, що сім мільйонів українців розбіглося по світах на заробітки. Отже, нас навіть не 48 мільйонів, а десь 41. А ті - не гірші, мабуть, люди - поїхали, тому що їх щось не влаштовувало тут. І не тільки матеріальний стан. Думаю, духовний так само.
Тарас Марусик
Дякую. І в нас є слухач.
Слухач
Чи не здається вам, щоб відроджувати мову, треба починати, перш за все, з засобів масової інформації. Треба відокремити російськомовні і україномовні блоки, щоб не було так, що в одній передачі розмовляють різними мовами. І треба накладати переклад на інші мови, як це робить радіо «Свобода», «Бі-Бі-Сі».
Тільки тоді почнеться в нас відродження української мови.
Тарас Марусик
Я попрошу відповісти нашу гостю зі Львова.
Олександра Сербенська
Я абсолютно з Вами згодна. Ця вічна зміна нашої вербальної підсвідомості створює дискомфорт. Здається, це все одно, що справді може бути дві різні мови. Але це підступний засіб впроваджувати в нашу свідомість дві мови, бо мови різні. Друге, ми маємо враховувати скільки росіян, скільки російськомовних, і, відповідно, держава має зробити певні фінансові підрахунки і не все платити з бюджету на різні культурні заходи тих національних меншин.
Третє. Треба навчитися робити психолінгвістичну експертизу тих передач, реклам - наскільки вони впливають на підсвідомість.
Віталій Радчук
Я би хотів прокоментувати це дуже слушне зауваження Олександри Сербенської з приводу цього перекодування. Коли Ви зайдете на київській вокзал, побачите це блимання мов на табло, цей “шизофринізатор”. У нас навіть квитки залізничні двомовні, ведучі – двомовні, в магазині дають чек – там теж дві мови. Людина справді втомлюється. І через все це, якщо взяти докупи, проглядається чітка державна політика. Чому вона така? Тому що людина, яка сіпається з мови на мову, стає послушною, легко керованою, і з нас роблять просто бидло.
Тарас Марусик
Пане Володимире?
Володимир Білецький
Я скажу трошки інше. Для Києва, я згоден, потрібні одномовні українські і одномовні російські передачі. Мені особисто теж не подобається двомовність, я якось себе некомфортно почуваю і перемикаю на інший канал. Але якщо стати на точку зору нашого донеччанина чи луганчанина, то такі передачі можуть бути і корисними, тому що вони дають можливість людині, яка є абсолютно російськомовною, почути українську мову на рівні з російською. І такі передачі можуть бути регіональними. Що стосується передач державного рівня, то, ясна справа, вони повинні йти в одномовному режимі.
Тарас Марусик
Хотів би поділитися своїм невеликим досвідом спілкування з пивною компанією “Сармат”, зі мною спілкувалися дуже доброю українською мовою, коли брав інтерв’ю. Це цікаво.
Хотів би взяти трохи інший аспект з сусідньої області. У великою мірою зрусифікованому Луганську вперше, мабуть, за його історію суд розглядає безпрецедентну справу. Сергій Мельничук вимагає від чиновників міської влади морального відшкодування за те, що вони принизили його національну честь і гідність, надіславши листа російською мовою.
Подробиці від мого луганського колеги Василя Соколенка.
Василь Соколенко
Тимчасово безробітний Сергій Мельничук сім місяців тому звернувся до судових органів, щоб ті притягли до відповідальності працівників міської влади та співробітників Жовтневого районного відділу міліції Луганська, котрі, як він вважає, порушили його конституційні права, надавши російською мовою відповідь на його звернення. Неодноразово суд переносив термін розгляду цієї справи. Останній раз розгляд скарги Мельничука ленінський районний суд склав десятого квітня.
Суддя Матвейшина мотивувала це тим, що у приміщенні, де мало відбутися засідання, згоріла електропроводка. А тому, за її словами, неможливо здійснити технічне забезпечення запису судового процесу. Як не дивно, суддя з позивачем намагалася говорити російською мовою.
І тільки після обурливого зауваження Мельничука, вона все ж таки відповіла йому державною мовою. До речі, це типова ситуація в луганських судах. Справа вже доходить до смішного. Так, в артемівському районному суді, де розглядається справа керівника банку “Слов’янський” Бориса Фельдмана, приступив до роботи перекладач, який пояснює судді, прокурорам та всім присутнім, що саме говорить один з адвокатів Фельдмана українською мовою.
Чому так зневажливо ставляться до української мови луганські чиновники всіх рівнів, пояснює голова обласної організації товариства “Просвіта” Володимир Семистяга: “Хотілося б звернути увагу і на чиновників. На жаль, коли заходиш до їхніх кабінетів, вони розмовляють російською. Це стосується і нашого мера, його заступників. Теж саме відбувається в обласній державній адміністрації. На запитання, чому це так, чому використовується мова чужої держави, афористична відповідь: “А нам так подобається”. А якщо так подобається, зрозуміло, що так людина і думає, що так і втілює і проводить політику - абсолютно антидержавну.”
На парламентських слуханнях, де депутати розглядали стан української мови, було повідомлено: на Донбасі русифікація дійшла такої межі, що у багатьох навчальних заходах українознавчі предмети, а часто, і українську літературу, намагаються викладати російською. Голова луганської обласної адміністрації Олександр Єфремов на телепресконференції заявив, що він особисто вже вивчив державну мову, тепер опановує англійську. І закликав мешканців регіону не створювати проблему, а вивчати і українську, і російську, і інші європейські мови. Правда, все це він виголосив, як завжди, російською.
Тарас Марусик
До цього додам, що Сергій Мельничук надіслав на адресу радіо «Свобода» відповідні документи, вони всі в нас є. Я трошки пізніше повернуся до цього, після питання нашого слухача.
Слухач
Хотів запитати, чи ведеться якась боротьба з русифікацією на Дніпропетровщині, тому що вже доходить до абсурду, наприклад, було шанування Щербицького.
Тарас Марусик
На мій погляд, на Дніпропетровщині боротьба з русифікацією ведеться так само, як і приблизно в інших областях.
Віталій Радчук
Я би назвав це не Дніпропетровщиною, можливо - Січеславщина. Але там є такі люди, як Володимир Заремба – письменник, який видає газету “Січеславський край”. Скрізь є українці, які вболівають за мову і борються за неї. Доводиться, на жаль, боротися за мову в Україні.
Тарас Марусик
Повертаючись до матеріалу Василя Соколенка, я б хотів сказати, що це не нова тема. Подібне було в Печерському суді міста Києва - проблема з російською мовою і забезпеченням перекладу державною мовою. Я б хотів процитувати Конституцію УРСР 1937 року. У 109 статті там сказано: “Судочинство УРСР ведеться українською мовою, Молдавської РСР ( а тоді вона була частиною Української РСР) – молдавською та українською мовою, в залежності від національного складу більшості населення району. Отже, ось як велося судочинство на всі території УРСР, включно з Молдавією.
Але в нас ще слухач.
Слухач
Ви знаєте, у мене запитання до всіх присутніх. Ви говорите про русифікацію. Невже ви нічого не бачите, що зараз робиться в нашій державі? Перше – тютюнові і алкогольні реклами на кожному стовпі. Про яку ви свідомість розмовляєте, коли повністю наш розум задурили до такого ступеню, що люди просто на такі дрібнички не звертають уваги. Потім, візьміть професорів, деканів усіх навчальних закладів. Поки гроші не даси, дитина не поступить. І так на всіх щаблях.
Тарас Марусик
Це Ваші міркування, дякуємо. Думаю, ми всі це бачимо. Але на Вашу думку, ми мали би говорити зараз про що? Про хабарі? Це інша тема...
Віталій Радчук
Я б це прокоментував так. Про все, що говорять в мас-медіа, і те, що ми говоримо, слухач, читач має аналізувати критично. Це власне, здатність людського розуму. А в ЗМІ іде війна не тільки за мовним параметром, іде війна за кишені людей. Той же тютюн. На цигарках написано “Міністерство охорони здоров’я попереджає”, тобто вас навіть не лікарі попереджують, а чиновники. Хто ж це далі буде читати, вибачайте?
Тарас Марусик
Моя львівська колега Галина Терещук підготувала матеріал, де виклала свій погляд на те, що робиться у Львові. Львів часто опиняється в центрі уваги російських мас-медіа як місто, де, буцімто, утискається російська меншина. Під час громадських слухань щодо ситуації з українською мовою, мовознавцями і науковцями зазначалося, що потрібно захищати саме українську мову. Слово Галині Терещук.
Галина Терещук
Останнім часом у Львові трапилися доволі промовисті акції. Днями російський президент нагородив орденом “Дружби” Львівського архієпископа Української Православної Церкви Московського патріархату Августина. Львівський Владика удостоєний цієї нагороди за великий внесок і утвердження дружби між народами Росії та України. А вночі на 17 квітня на стіні будинку Російського культурного центру невідомі написали “Свистунов – есесівець”.
На вікнах були наклеєні листівки з образами на адресу голови цього центру Свистунова, якого названо зрадником. Втім, вже традиційно раз на рік, добре відомі чи невідомі ( даруйте за цей парадокс) сили чи то підпалюють двері у будинку, де розташований Російський культурний центр, чи то розмальовують стіни. Інформація відразу з’являється в усіх російських ЗМІ, миттєво реагує і Посольство Росії в Україні.
Правда, саме завдяки цим повідомленням, львів’яни і дізнаються, що в місті є якийсь Російський культурний центр, оскільки його культурна діяльність залишається цілковитою загадкою для мешканців міста.
До того ж , вже кілька місяців у Львові не вщухає скандал довкола незаконного переселення в новий будинок Генконсульства Російської Федерації. Управління СБУ у Львівській області інформувало МЗС України про наміри переїзду Генконсульства Росії у приміщення, яке розташоване неподалік військової установи, що є недопустимо, згідно з відповідними нормами.
Дипломатична установа Росії не провела законної угоди купівлі-продажу будинку і не сплатила кошти за виконані технічні роботи спецслужбами. Відтак Генконсульство Російської Федерації розташоване у престижному районі, в гарненькому будиночку і за кілька метрів від важливого військового об’єкту.
Попри ці скандали, ніяких інших важливих новин у Львові не сталося. Скажімо, тут не є проблемою придбати на розкладках газету російських націонал-більшовиків “Лимонку”, де без скорочень передається ненормативна лексика, а газетні статті скеровані на розпалювання міжнаціональної ворожнечі. А ще на шпальтах газети гасло “Россия – все, остальное – ничто”. Хто розповсюджує газету – не знають ні в обласній адміністрації, ні в управління захисту прав споживачів.
Можна говорити і про масове засилля на розкладках книжок російською мовою, про дешеву російську попсу у львівських кав’ярнях. А ще про те, що на кількох сторінках друкованого тексту розроблені заходи з проведення так званого Року Росії у Львові.
Серед культурних заходів є і такий: “Вирішити питання про відведення земельної ділянки для будівництва Кафедрального Собору УПЦ Московського Патріархату у Львові”. Себто, роком Росії в Галичині хотіли б скористатися хіба що непопулярні політики та російське духовенство для вирішення своїх власних проблем. Натомість, упродовж 4 місяців так і не відбувся жоден гідний захід, на якому була б представлена сучасна російська культура. А відтак, з її зразками у Львові можна ознайомитися, лише слухаючи російську попсу та ще з екстремістської газети з промовистою назвою “Лимонка”.
Тарас Марусик
Пані Сербенська, Ви солідаризуєтеся з тим, що сказала наша кореспондентка В. Терещук?
Олександра Сербенська
Абсолютно солідаризуюся. І скажу більше. Львів стає таким особливим об’єктом агресії, бо тут ще живий дух мови, національної гідності. Я не кажу, що він дуже сильний, бо багато вдалося зробити. Душі вбивають, і ран немає, але дуже скрито, підло, лицемірно. Так що цей процес іде. Я б сказала, що зараз робити: насамперед відчути, що ця агресія йде, зрозуміти цю ситуацію, твердо стояти на своєму.
Тарас Марусик
Пане Білецький, будь ласка, Ви хотіли сказати свою думку.
Володимир Білецький
Я хотів би сказати, що якось на мовній ниві, у мовному питанні і наша програма сьогоднішня теж це підтверджує, ми звинувачуємо, а треба конкурувати і творити. Треба мати наступальну позицію. І тут роль нашої української нової та й, можливо, старої національної еліти. Візьмемо приклад Донецької національної бібліотеки. На сьогоднішній день вона має лише 9% українських книг. У бібліотеці ім. Вернадського за експертними оцінками всього 25-30% книг на українській мові. А у Стефаника в Львові - 75%. Трохи краща ситуація, але поле для діяльності еліти, мозку нації, надзвичайно велике.
Сьогодні треба творити новий інтелектуальний продукт. Переводити його в книги і періодику. А громадська реакція, яку ми бачимо, то нормальна реакція, але вона не покращить ситуацію. Вона повинна бути. Як сказав Віталій Радчук, правильно, чудово, прекрасно. Народ показує, що є питання невирішені, є певна температура, але вирішити ці питання можна не з надривом, а працею щоденною і наступальною позицією. Наступне...
Тарас Марусик
Дякую, пане Білецький. Ми ще до цього повернемося. Я маю Вас перебити, бо є ще погляд мого колеги Починка про дух української і російської мови. Послухайте фрагмент цього матеріалу.
Олекса Починок
На стінах Софії Київської залишилися графіті, написані саме українською мовою. Писали, як думали: “порося”, “князь Володимир”, “ходити”, а не “ходіті”, як у билинах записаних у Чернігівській губернії, перекручених і записаних “Руськіми”.
Безумовно, церковнослов’янська мова, тобто, як її ще називають, старослов’янська, створена Кирилом і Методієм на базі солунського діалекту, якою і проповідувалося християнство впокореним народам, ще тривалий час побутувала як літературна в Україні, допоки її не ковтнула Московія.
Тексти тодішніх українських інтелектуалів були вишукано макоронічні. Згадаймо мову Вишенського, а й навіть Сковороди. Цей мовний покруч старослов’янської та української мов і ліг в основу т. з. російської мови, в якій залишилися південнослов’янські архаїзми. І яких в українській мові набагато менше. Чому росіяни говорять “піво”, а не “пиво”, “ходіть”, а не “ходити”. Поцікавтесь тим самим південнослов’янським солунським діалектом.
У свій час, українці Прокопович та інші вчені з Києво-Могилянської академії, які шукали ласки у царя, продовжили конструювати для нього цей новояз та великодержавний російський міф, подарувавши росіянам їхні перші абетки.
“Стоит древесно к стене примкнута, звучит прелестно, коль пальцем ткнута», - писали тодішні віршоплети. Але конструювали як попало. Спробуйте зрозуміти як, скажімо, з українського слова “сироватка”, що походить від слова “сир”, витворилася якась російська “сиворотка”. Або, якщо ми маємо дієслово “прати”, то відповідно маємо слова “прачка”, “праник”, “пральня”. Покрутивши мову одержимо “стірать”. Тоді замість “прачки” повинна була б бути “стірачка”, бо іменник означення професії походить від дієслова. Таких прикладів безліч. Знову ж таки, цей мовний вилупок було єдиним, що поєднувало панівну верству з завойованими народами, бо руська еліта говорила у ті часи тією ж мовою, з культурою якого народу вона себе асоціювала.
Таким чином нинішні росіяни повинні подякувати, в першу чергу, Кирилу і Методію разом з Прокоповичем, а вже потім українцю Гоголю та Пушкіну. Бо російська мова – це нещодавнє утворення, головним чином, покруч церковнослов’янської, староукраїнської та татарської мов. Це нинішні рекламісти львівського пива чомусь стверджують, що в Новгороді говорили “піво”. Якраз так говорив москвич Іван Грозний, який вирізав до ноги жителів цього нашого міста. Головним чином через те, що Новгородська республіка була абсолютно інша. Світоглядна і буттєва концепція зафіксована не лише у звичаях, але й у мові. Як говорив філософ Гуссерль: “Ми живемо у мові. І так стиль нашого буття формує мову, а мова відтворює наше буття. Кожна мова має свій набір т. з. мемів – мовних вірусів понять, які програмують свідомість”.Для росіянина і, скажімо, українця чи англійця, слово “правда” має різний смисл. Або ж поділити “частную собственность” для росіянина справа люба, хоча насправді поділити можна лише власність. Слово “частность” типовий російський мем. В Україні на позначення шлюбного союзу говорять “подружжя” від “друг”, “дружити”, “друзі”, а в росіян - “супругі” від “супряж”, тобто, ті, хто тягне одну лямку.
Той, хто стверджує, що нам потрібна велика мова Пушкіна і Толстого лукавить, бо поза тим стоять ще й “Салтичиха”, Ленін, Раскольников та усякі інші подібні з їхніми уявленнями про смисл нашого життя. Швидше вони хотіли, щоб ми тягли разом з ними цю лямку і далі. З цього приводу є анекдот, який говорить про величезну відмінність у, начебто, тотожних поняттях. Про росіянина і українця, які знайшли скарб. Росіянин запропонував поділити по-братськи, а українець – порівну. Єдиний спосіб не наживати собі неврозів, шукаючи з братами якихось скарбів, це скористатися тим скарбом, який у нас вже є. Це є мова, очищена без тавра державності. Мова вільних людей. Так само, як єдиний спосіб потрапити до Європи, а це означає повернутися до себе, до своєї “одісеївської Ітаки”, що незважаючи ні на що, світить нам як біла зоря, скористатися у дорозі єдино можливим провідником, своєю рідною мовою.
Олекса Починок для радіо “Свобода”.
Тарас Марусик
Прошу Вас, пане Радчук.
Віталій Радчук
Ми разом з паном Білецьким написали статтю “Мова як чинник консолідації нації”. То був час, коли ми просто аналізували становище, а зараз настав час робити такі орудні висновки. Я дякую пану Починку за такий гарний аналіз. Однак, мова – це не лише лінгвістична категорія, вона має і юридичний статус, вона є і економічним чинником, ідеологічним, освітнім, культурним, політичним, інформаційним і т. д. Я хочу побажати, щоб ми, українці, були керівниками банків, підприємств, тобто, щоб керівники цих підприємств, установ говорили українською мовою. Щоб ми реагували на факти зневаження української мови повсюдно. Це не значить, що говорять: “Я один. Що я можу зробити?” Не будьте одним, будьте першим. Навіть позиція одного може зробити дуже багато.
Тарас Марусик
Пане Радчук, є в нас мовна політика чи немає?
Віталій Радчук
Звичайно є.
Тарас Марусик
В чому вона виражається?
Віталій Радчук
Вона антиукраїнська.
Тарас Марксик
Пане Білецький, що Ви хотіли доказати про вихід з цієї ситуації?
Володимир Білецький
Дякую пану Віталію. Ми дійсно разом написали кілька праць. І хочу сказати, що питання бути чи не бути українській нації залишається. Відповідь на нього в діях нової української еліти: державної, фінансової, бізнесової, наукової, творчої, духовної, військової і т. д. Еліти на всіх рівнях: загальнодержавної, регіональної, місцевої. Що маємо робити? Колись Вернадський, президент академії, перечитуючи Сковороду, зазначив, що нація творить себе. Треба творити себе сьогодні.
Тарас Марусик
Дякуємо, пане Білецький. На жаль, час нашої передачі вичерпано. З Вами був Тарас Марусик. На все добре, шановні слухачі.
Тарас Марусик
Вітаю Вас, шановні слухачі. Ваші приймачі на радіо “Свобода”. Ви слухаєте “Розмову на часі”.
В прямому етері чергова передача присвячена черговим питанням про мову. Перед мікрофоном у київській студії - Тарас Марусик. Мені допомагає звукорежисер Михайло Петренко. Телефон 490-29-05. Прошу Вас телефонувати через хвилин 20 і висловлюватися за даною темою.
Наші гості (по телефону) – професор Львівського національного університету ім. Івана Франка, доктор філологічних наук, мовознавець Олександра Сербенська і професор Донецького національного технічного університету, доктор технічних наук, шеф-редактор аналітичного журналу “Схід” Володимир Білецький.
Отже, вітаю Вас ,шановні гості, в Львові і в Донецьку. Я хотів би розпочати нашу розмову зі стану української мови у тих областях, які Ви тут репрезентуєте.
Олександра Сербенська
Це приємно, що такі точки зору: Львів – Донецьк. Це ще одне свідчення того, що ми маємо соборну українську літературну мову. Ми себе розуміємо. У нас вже витворена та висока, вишукана мова, яка базується на природній основі. Вона високомистецька мова, естетично довершена. І це сьогодні ми маємо реальністю. Інша річ, що українська мова існує ще в різновидах: сленги, діалекти, суржик – це теж наша реальність. Бідою нашою, безперечно, є цей суржик горезвісний. Але ми вже маємо соборну українську літературну мову, якою захоплюється світ.
Я працювала в Рославі, там була одна славістка, яка говорила: “Без вивчення української мови славістом ти не можеш стати. Це мова дуже художня, мистецька, довершена”. Очевидно вона брала писемні пам’ятки 20-го століття. На моє запитання, чому вона не брала Шевченка, вона відповіла, що спеціально хотіла побачити цю мову і проаналізувати. Вона аналізувала і досліджувала українське дієслово. Захоплена цим українським дієсловом. Отже, українську мову вивчають зараз на всіх континентах. Вона стала мовою, без якої сьогодні неможливе знання будь-яких мов слов’янських і, навіть, індоєвропейських. Це безперечно великий плюс. І я рада, що дожила до цього часу, коли про це можна говорити.
Але ми не можемо бачити інших тенденцій, тенденцій агресивного наступу на все українське. На спаплюження українського. На витворення його недолугого іміджу. Ну, візьміть ту останню рекламу, яка йде про добрива. Якісь вони опецькуваті, з якоюсь дурною хитринкою, недолугі. Чому? Це перше. По-друге, ми маємо наступ словесний. Маємо навішування тих слів, які не визначають реальності. Вже одне, що варта така назва: Українська православна церква Московського патріархату. Яка вона українська? Які моделі можна створити за таким зразком? Подаймо так, як воно є: Православна церква Московського патріархату в Україні. І все буде ясно. Ні, українська. Яка вона українська? То я ставлю таке риторичне запитання. Нехай кожен для себе відповідь знайде.
Ті “глобалізації”, ті “інтеграції” призвели до того, що витісняється слово “національний”. Все громадянське: громадянське суспільство, громадянська освіта і т. д. А слово “національний” усувається. Я спостерегла ще в нашій публіцистиці 19-го століття, зокрема в публіцистиці Івана Франка, які слова тільки не є. І слова “національний”, “життя”, “завдання”, “ідеї”, “інституції”, “кривди”, “лихоліття” і цей список можна продовжити. А це є, ви самі розумієте, соціальна підступність: немає слова, немає сполучення, значить немає і цієї проблеми. Вона існує. А то можуть кинути: “Соціальна ідея не спрацювала”. Отже, маніпулювання словом зараз є дуже підступним. Зараз мусимо зважити на це і бути свідомі цих великих маніпуляцій.
Тарас Марусик
Пані Сербенська, дякую. Ми ще до Львова повернемося. А зараз я надаю слово для загальної картини Володимиру Білецькому, як він її бачить у Донецьку, в області. Будь ласка.
Володимир Білецький
Що стосується Донеччини, східної України загалом, витворено таких легенд, стереотипів, що, мовляв, то російськомовний регіон і по сьому. Я хочу сказати, що тут далеко не так. Звернімося до цифр. 16-18 століття, хто залюднював, хто освоював цей регіон? Переді мною монографія професора, завідувача кафедри Донецького університету Василя Пірка. 74% українців, лише 12% росіян, молдаван, румун 6%, греків 3,5%. Але ті умови, ті фактори, які діяли призвели до того, що в 90-му році, в переддень відновлення нашої незалежності, на Донеччині було лише 100 малих сільських українських шкіл. Повторюю, сільських. В містах їх не було. І це з 1300 шкіл, в яких навчалося лише 3% школярів. Отакий дуже плачевний стан.
Що ми маємо на 2001 рік? Понад 400 шкіл з викладанням українською мовою, які охоплюють 14% учнів. Поступ? Поступ. Слабенький? Але крок за кроком. На сьогоднішній день ми маємо 504 школи в області і то близько 1300 з українською мовою викладання. Це складає понад 42% від загальної кількості середніх навчальних закладів освіти, тоді, як 5 років тому це було 24%. Зрозуміло, що можна сказати за цими цифрами, то не повністю україномовні школи, що то тільки йде процес. Звичайно, що і якість української мови зовсім не та, яку б хотілося б мати. Але ж існує процес, про який можна говорити.
Візьмімо інший вимір. В області працюють 113 вищих навчальних закладів. Я вважаю, що існує певний ефект доміно, щоб авторитетні інститути, держава, церква, армія і вища школа, одна з перших, повинні стати україномовними. А після цього потягнуться нижчі “домінинки”. Це правила доміно, будемо образно говорити. Так от, 113 вищих навчальних закладів, в них навчаються біля 200 тисяч студентів, з яких, за статистикою, 24% вживання української мови на лекціях. Можна сказати, що це відрапортували і все. Але поступ все ж таки є.
Я знаю десятки і десятки викладачів, сам викладаю українською мовою, і хочу сказати про один цікавий ефект. Сьогодні Донбас є двомовним. Українська мова, ясна справа, що сьогодні ще в пасиві, не перейшла ще в актив, але українською мовою можна читати лекції, що не було ще 10-12 років тому, українською мовою можна проводити семінари, писати реферати і це не сприймається вороже. “Іде процес”, - як колись в СРСР ідеологи дуже правильно говорили про двомовність, але думали про перехід в одномовність, російськомовність. Так і шлях назад йде через двомовність. Отаким чином.
Що стосується стану на Донбасі, скажімо, в репертуарі обласного музично-драматичного театрі ім. Артема 5 років тому було 30% вистав українською мовою, а сьогодні біля 70%. Дуже показово у видавничій сфері. В 2002-му році за тиражем вийшло у нас 1 155 000 примірників українських і 261 назва книг. А в 1999 році було на 217 одиниць менше, а за тиражем 4,7 рази. Дивіться, який поступ. І то, дійсно, правда, і то, дійсно, так є.
Що стосується періодичних видань, на превеликий жаль, показують одне, а життя інше. За звітами 862 періодичних видання, а 621 видання використовує державну мову. Але, як? Епізодично. Лише одна газета “Донеччина” і “Світлиця”, яка виходить разом з нею, є повністю україномовними. Всі інші російськомовні на сьогоднішній день.
На Донеччині стан з українською мовою поставлений на державний рівень. Цим займається обладміністрація, ректори, але не рвучись, помірними темпами. І це для регіону Донбасу, напевне, нормальне явище.
Тарас Марусик
Дякую, пане Білецький. Тепер ми змінимо русло нашої розмови. Як ми робили протягом наших останніх етерів, деякі мовні новини. Я вважаю, що це правильно. З огляду на те, що позавчора ВР зробила чергову спробу ратифікувати європейську хартію регіональних і меншин них мов. Нагадаю, що були проголосовані два законопроекти: робочої групи і президентський законопроект. Обидва не набрали достатньої кількості голосів. Я уважно слухав, і що мене особисто здивувало, це те, що раптом з’явилося додатково ще 5 мов. Коли представник фракції “НУ” Р. Зварич доповідав, він 18 мовою назвав вірменську. Отже, вже може бути ратифіковано 14 мов, якщо ВР це зробить.
Показовою в цьому плані є заява голови ВР В. Литвина в Луганську, в якій він сказав, що необхідно приймати хартію. Але зауважив, що при ратифікації є заперечливим фактом той факт - чи відносити до мов нацменшин російську мову. Він правильно означив ситуацію, але власної думки з цього приводу не висловив.
В кінці березня Всеукраїнське товариство ім. Т. Шевченка заявило на прес-конференції, що треба більш наступально боротися з русифікацією країни.
В Харкові в середині квітня в Центрі соціальної адаптації біженців відбулося урочисте вручення свідоцтв першій групі студентів-біженців, які закінчили курси української мови.
Національна рада з питань телебачення і радіомовлення зобов’язала керівників “Інтеру”, “1+1” та “ICTV” усунути порушення щодо мовлення державною мовою, а також перевищення ліміту часу на рекламу.
Я хотів би проанонсувати два видання. Нарешті з’явився 4-й том “Етимологічного словника української мови”, який так довго чекали.І ще одна книжка, яка вийшла в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка за матеріалами наукової конференції, що відбулася в травні 2001 року, “Мовні конфлікти і гармонізація суспільства”. До речі, одним із укладників і науковим редактором цього видання був наш гість у київській студії доцент катедри теорії перекладу з германських мов Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, голова Товариства української мови Віталій Радчук.
На закінчення новин, я хотів би нагадати про два інтерв’ю, які з’явилися нещодавно: в “Молодій Україні” 17 квітня інтерв’ю з відомим мовознавцем, професором Олександром Пономаревим під назвою “Академік Патон не читав правопис, а громадськість ввели в оману”; в “Дзеркалі тижня” за минулу суботу інтерв’ю з Нвером Мхитаряном, народним депутатом, “Кожен закон стосується прав людини”. Чому я згадую це інтерв’ю? Тому що, сам Нвер Мхитарян лобіював занесення вірменської мови до ратифікаційного списку мов і це йому вдалося. Мабуть, вага почесного президента “Познякижилбуду” виявилася більшою, ніж здоровий глузд і європейський підхід до кількості мов і матеріального поширення.
У нас є вже слухач. Прошу. Добрий день.
Слухач
Слава Йсу. Брат дядько Сем. Шановні брати і сестри, скажіть мені, будь ласка, про яку мову може йти мова, якщо влада в Україні неукраїнська. “Азарови”, “Смирнови”, і всі з ними. Це навіть не влада, це креатурний цинічний режим під проводом Кучми. Ви вчора чули його інтерв’ю на BBC. Послухайте. До поки цей цинічний слимак буде при владі, ні про яку мову не може бути й речі. Дякую Вам.
Тарас Марусик
Я просив на початку етеру ставити питання за темою...
Слухач
Допоки Кучма є при владі, не може бути ніякої мови про мову. Дякую.
Тарас Марусик
Дякую. Я все розумію, але немає що коментувати. Власне ми працюємо в різних стилях. Наш слухач працює в стилі мітингу, а ми працюємо в стилі обговорення ситуації. Тому що сказати про когось те чи інше – це ще не означає вирішити мовну проблему в Україні.
Пане Віталію, Ви перебуваєте не лише в Києві, Ви часто їздите по відрядженнях в інші країни. Ваш погляд на те, що діється поза межами України.
Віталій Радчук
Не я один. Всі спостерігають, що у столиці ще більш-менше пристойно виконується закон про мову, дотримуються конституційних гарантій. А на Галичині, на Волині, особливо - на Півдні України створюється, по суті, новий субетнос, якщо не етнос. Це вже навіть не сфера нашої державної політики, сусідня держава взяла це в руки. Ми можемо звичайно констатувати факти, як наш слухач, але справа до цього не зводиться, треба зробити висновки, що робити.
Можна кричати, витратити на це всю свою енергію. А можна мовчки щось робити, не волаючи. Треба мати цю українську державу, перш за все, у себе в душі. Коли Маганді сказав “не купуйте англійських товарів”, англійці просто пішли з тієї країни, і вона зараз вільна.
Тобто починати треба з себе, перш ніж давати якусь оцінку. Тиждень тому я їздив до Кременчука маршруткою, були прекрасні водії, і замість того, щоб дивитися телевізори...
Тарас Марусик
А в маршрутках уже телевізори?
Віталій Радчук
Так, фірма пропонує касети за вибором, але вибору насправді немає, пропонують дивитися щось американське в поганому російському перекладі. Це постійні бійки. Я мав приємні розмови з водіями, бо сів спереду, а більшість пасажирів мусила це дивитися і, власне, не заперечувала. Ось Вам приклад, як можна впроваджувати в свідомість людей цінності, які на цій землі ніколи не панували.
Тарас Марусик
Чим Ви пояснюєте цю ситуацію? Потуранням смакам мас чи якоюсь політикою?
Віталій Радчук
Проведу аналогію. Коли людина захворює на грип, в неї піднімається температура. Коли людина волає на всю України, що щось не так, це значить, що, принаймні, у нього ця температура є. Але ж більшість людей не реагує ніяк. Тобто в свідомості суспільства є хвороба, але “тіло” ніяк не реагує не це. Це ненормальний стан.
А до нього можна привести суспільство саме за допомогою засобів масової інформації, коли у вас телевізор – голова сім’ї, коли люди не реагують на ґвалт над нашою мовою. Люди не реагують на такі речі!
Свита грає короля. Ми вибирали свого Президента, ми в усьому винні. Не треба винити тих, кого ми обрали. Треба починати з себе, працювати над собою.
Дуже важко працювати сьогодні з молоддю, яка має прагматичні критерії. Нещодавно Литвин визнав, що сім мільйонів українців розбіглося по світах на заробітки. Отже, нас навіть не 48 мільйонів, а десь 41. А ті - не гірші, мабуть, люди - поїхали, тому що їх щось не влаштовувало тут. І не тільки матеріальний стан. Думаю, духовний так само.
Тарас Марусик
Дякую. І в нас є слухач.
Слухач
Чи не здається вам, щоб відроджувати мову, треба починати, перш за все, з засобів масової інформації. Треба відокремити російськомовні і україномовні блоки, щоб не було так, що в одній передачі розмовляють різними мовами. І треба накладати переклад на інші мови, як це робить радіо «Свобода», «Бі-Бі-Сі».
Тільки тоді почнеться в нас відродження української мови.
Тарас Марусик
Я попрошу відповісти нашу гостю зі Львова.
Олександра Сербенська
Я абсолютно з Вами згодна. Ця вічна зміна нашої вербальної підсвідомості створює дискомфорт. Здається, це все одно, що справді може бути дві різні мови. Але це підступний засіб впроваджувати в нашу свідомість дві мови, бо мови різні. Друге, ми маємо враховувати скільки росіян, скільки російськомовних, і, відповідно, держава має зробити певні фінансові підрахунки і не все платити з бюджету на різні культурні заходи тих національних меншин.
Третє. Треба навчитися робити психолінгвістичну експертизу тих передач, реклам - наскільки вони впливають на підсвідомість.
Віталій Радчук
Я би хотів прокоментувати це дуже слушне зауваження Олександри Сербенської з приводу цього перекодування. Коли Ви зайдете на київській вокзал, побачите це блимання мов на табло, цей “шизофринізатор”. У нас навіть квитки залізничні двомовні, ведучі – двомовні, в магазині дають чек – там теж дві мови. Людина справді втомлюється. І через все це, якщо взяти докупи, проглядається чітка державна політика. Чому вона така? Тому що людина, яка сіпається з мови на мову, стає послушною, легко керованою, і з нас роблять просто бидло.
Тарас Марусик
Пане Володимире?
Володимир Білецький
Я скажу трошки інше. Для Києва, я згоден, потрібні одномовні українські і одномовні російські передачі. Мені особисто теж не подобається двомовність, я якось себе некомфортно почуваю і перемикаю на інший канал. Але якщо стати на точку зору нашого донеччанина чи луганчанина, то такі передачі можуть бути і корисними, тому що вони дають можливість людині, яка є абсолютно російськомовною, почути українську мову на рівні з російською. І такі передачі можуть бути регіональними. Що стосується передач державного рівня, то, ясна справа, вони повинні йти в одномовному режимі.
Тарас Марусик
Хотів би поділитися своїм невеликим досвідом спілкування з пивною компанією “Сармат”, зі мною спілкувалися дуже доброю українською мовою, коли брав інтерв’ю. Це цікаво.
Хотів би взяти трохи інший аспект з сусідньої області. У великою мірою зрусифікованому Луганську вперше, мабуть, за його історію суд розглядає безпрецедентну справу. Сергій Мельничук вимагає від чиновників міської влади морального відшкодування за те, що вони принизили його національну честь і гідність, надіславши листа російською мовою.
Подробиці від мого луганського колеги Василя Соколенка.
Василь Соколенко
Тимчасово безробітний Сергій Мельничук сім місяців тому звернувся до судових органів, щоб ті притягли до відповідальності працівників міської влади та співробітників Жовтневого районного відділу міліції Луганська, котрі, як він вважає, порушили його конституційні права, надавши російською мовою відповідь на його звернення. Неодноразово суд переносив термін розгляду цієї справи. Останній раз розгляд скарги Мельничука ленінський районний суд склав десятого квітня.
Суддя Матвейшина мотивувала це тим, що у приміщенні, де мало відбутися засідання, згоріла електропроводка. А тому, за її словами, неможливо здійснити технічне забезпечення запису судового процесу. Як не дивно, суддя з позивачем намагалася говорити російською мовою.
І тільки після обурливого зауваження Мельничука, вона все ж таки відповіла йому державною мовою. До речі, це типова ситуація в луганських судах. Справа вже доходить до смішного. Так, в артемівському районному суді, де розглядається справа керівника банку “Слов’янський” Бориса Фельдмана, приступив до роботи перекладач, який пояснює судді, прокурорам та всім присутнім, що саме говорить один з адвокатів Фельдмана українською мовою.
Чому так зневажливо ставляться до української мови луганські чиновники всіх рівнів, пояснює голова обласної організації товариства “Просвіта” Володимир Семистяга: “Хотілося б звернути увагу і на чиновників. На жаль, коли заходиш до їхніх кабінетів, вони розмовляють російською. Це стосується і нашого мера, його заступників. Теж саме відбувається в обласній державній адміністрації. На запитання, чому це так, чому використовується мова чужої держави, афористична відповідь: “А нам так подобається”. А якщо так подобається, зрозуміло, що так людина і думає, що так і втілює і проводить політику - абсолютно антидержавну.”
На парламентських слуханнях, де депутати розглядали стан української мови, було повідомлено: на Донбасі русифікація дійшла такої межі, що у багатьох навчальних заходах українознавчі предмети, а часто, і українську літературу, намагаються викладати російською. Голова луганської обласної адміністрації Олександр Єфремов на телепресконференції заявив, що він особисто вже вивчив державну мову, тепер опановує англійську. І закликав мешканців регіону не створювати проблему, а вивчати і українську, і російську, і інші європейські мови. Правда, все це він виголосив, як завжди, російською.
Тарас Марусик
До цього додам, що Сергій Мельничук надіслав на адресу радіо «Свобода» відповідні документи, вони всі в нас є. Я трошки пізніше повернуся до цього, після питання нашого слухача.
Слухач
Хотів запитати, чи ведеться якась боротьба з русифікацією на Дніпропетровщині, тому що вже доходить до абсурду, наприклад, було шанування Щербицького.
Тарас Марусик
На мій погляд, на Дніпропетровщині боротьба з русифікацією ведеться так само, як і приблизно в інших областях.
Віталій Радчук
Я би назвав це не Дніпропетровщиною, можливо - Січеславщина. Але там є такі люди, як Володимир Заремба – письменник, який видає газету “Січеславський край”. Скрізь є українці, які вболівають за мову і борються за неї. Доводиться, на жаль, боротися за мову в Україні.
Тарас Марусик
Повертаючись до матеріалу Василя Соколенка, я б хотів сказати, що це не нова тема. Подібне було в Печерському суді міста Києва - проблема з російською мовою і забезпеченням перекладу державною мовою. Я б хотів процитувати Конституцію УРСР 1937 року. У 109 статті там сказано: “Судочинство УРСР ведеться українською мовою, Молдавської РСР ( а тоді вона була частиною Української РСР) – молдавською та українською мовою, в залежності від національного складу більшості населення району. Отже, ось як велося судочинство на всі території УРСР, включно з Молдавією.
Але в нас ще слухач.
Слухач
Ви знаєте, у мене запитання до всіх присутніх. Ви говорите про русифікацію. Невже ви нічого не бачите, що зараз робиться в нашій державі? Перше – тютюнові і алкогольні реклами на кожному стовпі. Про яку ви свідомість розмовляєте, коли повністю наш розум задурили до такого ступеню, що люди просто на такі дрібнички не звертають уваги. Потім, візьміть професорів, деканів усіх навчальних закладів. Поки гроші не даси, дитина не поступить. І так на всіх щаблях.
Тарас Марусик
Це Ваші міркування, дякуємо. Думаю, ми всі це бачимо. Але на Вашу думку, ми мали би говорити зараз про що? Про хабарі? Це інша тема...
Віталій Радчук
Я б це прокоментував так. Про все, що говорять в мас-медіа, і те, що ми говоримо, слухач, читач має аналізувати критично. Це власне, здатність людського розуму. А в ЗМІ іде війна не тільки за мовним параметром, іде війна за кишені людей. Той же тютюн. На цигарках написано “Міністерство охорони здоров’я попереджає”, тобто вас навіть не лікарі попереджують, а чиновники. Хто ж це далі буде читати, вибачайте?
Тарас Марусик
Моя львівська колега Галина Терещук підготувала матеріал, де виклала свій погляд на те, що робиться у Львові. Львів часто опиняється в центрі уваги російських мас-медіа як місто, де, буцімто, утискається російська меншина. Під час громадських слухань щодо ситуації з українською мовою, мовознавцями і науковцями зазначалося, що потрібно захищати саме українську мову. Слово Галині Терещук.
Галина Терещук
Останнім часом у Львові трапилися доволі промовисті акції. Днями російський президент нагородив орденом “Дружби” Львівського архієпископа Української Православної Церкви Московського патріархату Августина. Львівський Владика удостоєний цієї нагороди за великий внесок і утвердження дружби між народами Росії та України. А вночі на 17 квітня на стіні будинку Російського культурного центру невідомі написали “Свистунов – есесівець”.
На вікнах були наклеєні листівки з образами на адресу голови цього центру Свистунова, якого названо зрадником. Втім, вже традиційно раз на рік, добре відомі чи невідомі ( даруйте за цей парадокс) сили чи то підпалюють двері у будинку, де розташований Російський культурний центр, чи то розмальовують стіни. Інформація відразу з’являється в усіх російських ЗМІ, миттєво реагує і Посольство Росії в Україні.
Правда, саме завдяки цим повідомленням, львів’яни і дізнаються, що в місті є якийсь Російський культурний центр, оскільки його культурна діяльність залишається цілковитою загадкою для мешканців міста.
До того ж , вже кілька місяців у Львові не вщухає скандал довкола незаконного переселення в новий будинок Генконсульства Російської Федерації. Управління СБУ у Львівській області інформувало МЗС України про наміри переїзду Генконсульства Росії у приміщення, яке розташоване неподалік військової установи, що є недопустимо, згідно з відповідними нормами.
Дипломатична установа Росії не провела законної угоди купівлі-продажу будинку і не сплатила кошти за виконані технічні роботи спецслужбами. Відтак Генконсульство Російської Федерації розташоване у престижному районі, в гарненькому будиночку і за кілька метрів від важливого військового об’єкту.
Попри ці скандали, ніяких інших важливих новин у Львові не сталося. Скажімо, тут не є проблемою придбати на розкладках газету російських націонал-більшовиків “Лимонку”, де без скорочень передається ненормативна лексика, а газетні статті скеровані на розпалювання міжнаціональної ворожнечі. А ще на шпальтах газети гасло “Россия – все, остальное – ничто”. Хто розповсюджує газету – не знають ні в обласній адміністрації, ні в управління захисту прав споживачів.
Можна говорити і про масове засилля на розкладках книжок російською мовою, про дешеву російську попсу у львівських кав’ярнях. А ще про те, що на кількох сторінках друкованого тексту розроблені заходи з проведення так званого Року Росії у Львові.
Серед культурних заходів є і такий: “Вирішити питання про відведення земельної ділянки для будівництва Кафедрального Собору УПЦ Московського Патріархату у Львові”. Себто, роком Росії в Галичині хотіли б скористатися хіба що непопулярні політики та російське духовенство для вирішення своїх власних проблем. Натомість, упродовж 4 місяців так і не відбувся жоден гідний захід, на якому була б представлена сучасна російська культура. А відтак, з її зразками у Львові можна ознайомитися, лише слухаючи російську попсу та ще з екстремістської газети з промовистою назвою “Лимонка”.
Тарас Марусик
Пані Сербенська, Ви солідаризуєтеся з тим, що сказала наша кореспондентка В. Терещук?
Олександра Сербенська
Абсолютно солідаризуюся. І скажу більше. Львів стає таким особливим об’єктом агресії, бо тут ще живий дух мови, національної гідності. Я не кажу, що він дуже сильний, бо багато вдалося зробити. Душі вбивають, і ран немає, але дуже скрито, підло, лицемірно. Так що цей процес іде. Я б сказала, що зараз робити: насамперед відчути, що ця агресія йде, зрозуміти цю ситуацію, твердо стояти на своєму.
Тарас Марусик
Пане Білецький, будь ласка, Ви хотіли сказати свою думку.
Володимир Білецький
Я хотів би сказати, що якось на мовній ниві, у мовному питанні і наша програма сьогоднішня теж це підтверджує, ми звинувачуємо, а треба конкурувати і творити. Треба мати наступальну позицію. І тут роль нашої української нової та й, можливо, старої національної еліти. Візьмемо приклад Донецької національної бібліотеки. На сьогоднішній день вона має лише 9% українських книг. У бібліотеці ім. Вернадського за експертними оцінками всього 25-30% книг на українській мові. А у Стефаника в Львові - 75%. Трохи краща ситуація, але поле для діяльності еліти, мозку нації, надзвичайно велике.
Сьогодні треба творити новий інтелектуальний продукт. Переводити його в книги і періодику. А громадська реакція, яку ми бачимо, то нормальна реакція, але вона не покращить ситуацію. Вона повинна бути. Як сказав Віталій Радчук, правильно, чудово, прекрасно. Народ показує, що є питання невирішені, є певна температура, але вирішити ці питання можна не з надривом, а працею щоденною і наступальною позицією. Наступне...
Тарас Марусик
Дякую, пане Білецький. Ми ще до цього повернемося. Я маю Вас перебити, бо є ще погляд мого колеги Починка про дух української і російської мови. Послухайте фрагмент цього матеріалу.
Олекса Починок
На стінах Софії Київської залишилися графіті, написані саме українською мовою. Писали, як думали: “порося”, “князь Володимир”, “ходити”, а не “ходіті”, як у билинах записаних у Чернігівській губернії, перекручених і записаних “Руськіми”.
Безумовно, церковнослов’янська мова, тобто, як її ще називають, старослов’янська, створена Кирилом і Методієм на базі солунського діалекту, якою і проповідувалося християнство впокореним народам, ще тривалий час побутувала як літературна в Україні, допоки її не ковтнула Московія.
Тексти тодішніх українських інтелектуалів були вишукано макоронічні. Згадаймо мову Вишенського, а й навіть Сковороди. Цей мовний покруч старослов’янської та української мов і ліг в основу т. з. російської мови, в якій залишилися південнослов’янські архаїзми. І яких в українській мові набагато менше. Чому росіяни говорять “піво”, а не “пиво”, “ходіть”, а не “ходити”. Поцікавтесь тим самим південнослов’янським солунським діалектом.
У свій час, українці Прокопович та інші вчені з Києво-Могилянської академії, які шукали ласки у царя, продовжили конструювати для нього цей новояз та великодержавний російський міф, подарувавши росіянам їхні перші абетки.
“Стоит древесно к стене примкнута, звучит прелестно, коль пальцем ткнута», - писали тодішні віршоплети. Але конструювали як попало. Спробуйте зрозуміти як, скажімо, з українського слова “сироватка”, що походить від слова “сир”, витворилася якась російська “сиворотка”. Або, якщо ми маємо дієслово “прати”, то відповідно маємо слова “прачка”, “праник”, “пральня”. Покрутивши мову одержимо “стірать”. Тоді замість “прачки” повинна була б бути “стірачка”, бо іменник означення професії походить від дієслова. Таких прикладів безліч. Знову ж таки, цей мовний вилупок було єдиним, що поєднувало панівну верству з завойованими народами, бо руська еліта говорила у ті часи тією ж мовою, з культурою якого народу вона себе асоціювала.
Таким чином нинішні росіяни повинні подякувати, в першу чергу, Кирилу і Методію разом з Прокоповичем, а вже потім українцю Гоголю та Пушкіну. Бо російська мова – це нещодавнє утворення, головним чином, покруч церковнослов’янської, староукраїнської та татарської мов. Це нинішні рекламісти львівського пива чомусь стверджують, що в Новгороді говорили “піво”. Якраз так говорив москвич Іван Грозний, який вирізав до ноги жителів цього нашого міста. Головним чином через те, що Новгородська республіка була абсолютно інша. Світоглядна і буттєва концепція зафіксована не лише у звичаях, але й у мові. Як говорив філософ Гуссерль: “Ми живемо у мові. І так стиль нашого буття формує мову, а мова відтворює наше буття. Кожна мова має свій набір т. з. мемів – мовних вірусів понять, які програмують свідомість”.Для росіянина і, скажімо, українця чи англійця, слово “правда” має різний смисл. Або ж поділити “частную собственность” для росіянина справа люба, хоча насправді поділити можна лише власність. Слово “частность” типовий російський мем. В Україні на позначення шлюбного союзу говорять “подружжя” від “друг”, “дружити”, “друзі”, а в росіян - “супругі” від “супряж”, тобто, ті, хто тягне одну лямку.
Той, хто стверджує, що нам потрібна велика мова Пушкіна і Толстого лукавить, бо поза тим стоять ще й “Салтичиха”, Ленін, Раскольников та усякі інші подібні з їхніми уявленнями про смисл нашого життя. Швидше вони хотіли, щоб ми тягли разом з ними цю лямку і далі. З цього приводу є анекдот, який говорить про величезну відмінність у, начебто, тотожних поняттях. Про росіянина і українця, які знайшли скарб. Росіянин запропонував поділити по-братськи, а українець – порівну. Єдиний спосіб не наживати собі неврозів, шукаючи з братами якихось скарбів, це скористатися тим скарбом, який у нас вже є. Це є мова, очищена без тавра державності. Мова вільних людей. Так само, як єдиний спосіб потрапити до Європи, а це означає повернутися до себе, до своєї “одісеївської Ітаки”, що незважаючи ні на що, світить нам як біла зоря, скористатися у дорозі єдино можливим провідником, своєю рідною мовою.
Олекса Починок для радіо “Свобода”.
Тарас Марусик
Прошу Вас, пане Радчук.
Віталій Радчук
Ми разом з паном Білецьким написали статтю “Мова як чинник консолідації нації”. То був час, коли ми просто аналізували становище, а зараз настав час робити такі орудні висновки. Я дякую пану Починку за такий гарний аналіз. Однак, мова – це не лише лінгвістична категорія, вона має і юридичний статус, вона є і економічним чинником, ідеологічним, освітнім, культурним, політичним, інформаційним і т. д. Я хочу побажати, щоб ми, українці, були керівниками банків, підприємств, тобто, щоб керівники цих підприємств, установ говорили українською мовою. Щоб ми реагували на факти зневаження української мови повсюдно. Це не значить, що говорять: “Я один. Що я можу зробити?” Не будьте одним, будьте першим. Навіть позиція одного може зробити дуже багато.
Тарас Марусик
Пане Радчук, є в нас мовна політика чи немає?
Віталій Радчук
Звичайно є.
Тарас Марусик
В чому вона виражається?
Віталій Радчук
Вона антиукраїнська.
Тарас Марксик
Пане Білецький, що Ви хотіли доказати про вихід з цієї ситуації?
Володимир Білецький
Дякую пану Віталію. Ми дійсно разом написали кілька праць. І хочу сказати, що питання бути чи не бути українській нації залишається. Відповідь на нього в діях нової української еліти: державної, фінансової, бізнесової, наукової, творчої, духовної, військової і т. д. Еліти на всіх рівнях: загальнодержавної, регіональної, місцевої. Що маємо робити? Колись Вернадський, президент академії, перечитуючи Сковороду, зазначив, що нація творить себе. Треба творити себе сьогодні.
Тарас Марусик
Дякуємо, пане Білецький. На жаль, час нашої передачі вичерпано. З Вами був Тарас Марусик. На все добре, шановні слухачі.
