Слухати:
Київ, 18 серпня 2006 року.
Надія Степула: “Полум’яне слово іноді кличе до бою голосніше, як сурма. Світла лірика виліковує душу краще, ніж лікар. Бо ж література – то віковий міст духовності над безоднями людських буднів, бездуховності й розпачу, коли Слово починається з великої літери. Таке слово гранив Каменяр, “вічний революціонер”, поет і прозаїк, публіцист і критик, політик і філософ Іван Франко. Йому цього серпня сповнюється сто п’ятдесят літ.
Про деякі грані життя і творчості Івана Франка у новому випуску “ВИМІРІВ ЖИТТЯ”.
Вітаю вас, дорогі слухачі, на хвилі Свободи!
З Вами автор і ведуча Надія Степула.
Звучать фрагменти творів із ліричної драми Івана Франка “Зів’яле листя”
Надія Степула: Виявляється, і сто, і понад сто літ – це не той вимір часу, щоб виміряти ним всю велич і всю глибину Франкового таланту. Даленіють факти його життя, але з’являються нові дослідження його творчої біографії.
Іван Франко відомий передусім як поет і прозаїк, менше як критик і публіцист, а ще менше як політик і філософ. Тому не кожний читач його творів замислюється над тим, як доктор філософії І.Франко трактував поступ у людській історії та літературі.
Розповідає письменник зі Львова Іван Лучук.
Іван Лучук: Ще декілька років тому я зловив себе на думці, що в різних творах Франка присутній мотив розвитку і занепаду. Тобто, якщо щось розвивається (мається на увазі в літературному, в суспільному сенсі), то воно мусить дочекатися свого занепаду. Але занепад не є вічним, він триває певний відрізок часу, а потім знову настає період розвитку, який теж має завершитися занепадом. Але так завжди оптимістично після кожного занепаду настає період розвитку, розквіту і так далі.
Таким чином я впорядкував одну книжку, такий колаж, можна сказати, мозаїку з різноманітних Франкових творів. Цю книжку назвав (не треба було мені вигадувати якусь свою назву) за Франковим твором, його розвідкою “Що таке поступ?”
От, власне, поступ, цей розвиток, ним завершується це видання. В цій праці Франко напрочуд пророчо передбачив ті всі жахіття, які діялися з нами протягом 20 століття.
Аналізуючи різні ці соціалістичні, комуністичні ідеї, Франко передбачив, наприклад, те, якщо в руки робітничого лідера, який виступає за права пригноблених, приходить влада, то він стає лютішим від найгіршого деспота, тирана і так далі.
Але це така філософська соціальна праця, а мене більше цікавив літературний розвиток. Зрештою, Франко ці вектори й накреслив.
Наприклад, якщо брати його статтю-дослідження “Поема про створення світу”, то там йдеться про найдавнішу поезію, тобто про біблійні поетичні книги. Але Франко наголошує на тому, що мотиви древнішої поезії (назвімо її асирійсько-вавілонською чи шумеро-акадською) вплинули на формування, наприклад, такої поетичної біблійної книги, як Псалтир. А Псалтир протягом історичної тисячі років впливав на сформування “душі українського народу”.
Отже, опосередковано впливала на це і асирійсько-вавілонська поезія, яка занепала, залишилася на глиняних табличках, засипана піском, яку почали розкопувати десь в середині 19-го століття.
Потім, наприклад, у праці Франка “Із секретів поетичної творчості” йдеться про початкові стадії розвитку літератури, поезії, коли вона ще не була навіть словесною, коли йшлося про ритми, і ритми ці потім ставали словесними і розвивалися, а потім знову наступали різні такі... Це вже Франко переходить в критику, в соціальну критику і так далі.
Коли Франко пише про Овідія, то він теж змальовує розквіт античного мистецтва, літератури, поезії зокрема, і потім через те, що ця імперія виштовхнула на загомінок свого найчудовішого поета, наступає, нехай через 100, через 200 років, занепад.
Потім йдуть Середні віки, які, зрештою, не є аж такими темними, як це здавалося б, але мусить наступити якийсь період розквіту, розвиток якийсь. Це якраз і є Відродження. Якраз раннє Відродження Франко концентрує на особі Данте. Але пише більше не про Данте, а про історію Середніх віків, про ті передумови виникнення Данте і так далі.
Чому саме Данте важливий для цієї подальшої історії людства, європейської цивілізації? Тому, що саме тоді були накреслені ті вектори, якими ми, зрештою, керуємося і зараз, себто естетичними, моральними і так далі.
Але коли вже все ніби добре, все розвинулося, є небезпека занепаду, занепаду, власне, от в тому поступі. Людство розвинулося, досягло певної межі і все рівно в цьому закладений елемент занепаду.
Це можна було назвати алгоритмом розвитку людської цивілізації від найдавнішого шумеро-акадського періоду в давньому Вавилоні, Месопотамії, Межиріччі до актуальних стосовно Франка кінця 19 – початку 20 століть. Франко навіть зазирнув в майбутнє і виявився правим.
Звучить фрагмент пісні “Червона калина” Богдана Янівського на слова Івана Франка
Надія Степула: Кандидат філософських наук, заступник головного редактора журналу “Сучасність” Сергій Грабовський міркує про Івана Франка, науковця, чиї досягнення на цьому поприщі вражають своєю насиченістю.
Сергій Грабовський: Роботи І.Франка як науковця вражають своєю насиченістю. Майже неймовірним видається, що одна людина у тодішній європейській провінції, якою була Галичина, змогла опанувати таку силу-силенну матеріалів і написати стільки суто наукових та науково-популярних розвідок.
Звичайно, неможливо оминути його докторську дисертацію, присвячену духовному роману “Варлаам і Йосааф”, та габілітаційну доповідь “Розбір “Наймички” Шевченка”.
Франко видав 5-томник під назвою “Апокрифи та легенди з українських рукописів”, який містить не тільки тексти, а й їхній науковий аналіз. Історії літератури були присвячені Франкові праці “Карпаторуське письменство 17-18 століть”, “Нарис історії українсько-руської літератури до 1890-го року”, “Теорія і розвій історії літератури”.
Темою його розвідок були твори Шевченка, Котляревського, Федьковича, Лесі Українки, Винниченка і низки інших українських, польських, російських і західноєвропейських авторів.
А мовознавчі праці! “Етимологія і фонетика в южноруській літературі”, “Літературна мова і діалекти”, “Причини до української ономастики”.
А фольклорознавство! Знову тільки деякі назви. “Жіноча неволя в руських піснях народних”, “Вояцька пісня”, “Наші коляди”, “Огляд праць над етнографією Галичини у 19 столітті” і, звичайно, тритомник “Студії над українськими народними піснями”.
Саме як мовознавця, фольклориста та історика літератури визначні російські дослідники-академіки Шахматов і Корж пропонували обрати І.Франка членом Російської імператорської академії наук. Проте цьому завадила заборона з боку царського уряду. І не дивно. Адже у філосовсько-соціологічних і політологічних студіях Франко висловив ідеї категорично не сумісні як з російською самодержавною ідеологією, так і з марксистським соціалізмом. Хоча спершу і захоплювався ним.
Розвідки, “Найновіші напрямки у народознавстві”, “Соціалізм і соціал-демократизм”, “Що таке поступ?” ґрунтовно критикували марксизм і попереджували людство про небезпеку побудови тоталітарної держави на основі соціалістичної ідеології.
А ще додамо до наукового доробку Франка численні економічні праці. З-поміж них - “Земельна власність у Галичині”, “Еміграція галицьких селян”, “Про працю” та близько сотні розвідок, присвячених революції 1848 року на Галичині та українсько-польським взаєминам і будемо мати майже закінчений ескіз портрету Франка-науковця.
А кудись ще треба втулити розвідку “Тен як історик Французької революції” та “Причини до історії України-Руси” як і рецензію на книгу Юліана Бачинського “Україна irredenta”, колосальну працю у НТШ і все це буде І.Франко.
Звучить фрагмент “Вічного революціонера”, музика М.Лисенка, на слова І.Франка
Надія Степула: Виміри життя і творчості Великого Каменяра Івана Франка настільки неосяжні, що відкривати їх будуть ще й нові покоління замилуваних читачів в Україні та світі.
“Виміри життя” відзвучали, дорогі слухачі.
Фрагменти творів Івана Франка читав народний артист, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор Богдан Козак. Ви також почули фрагменти пісень композиторів Богдана Янівського і Миколи Лисенка на слова І. Франка.
З вами були автор і ведуча Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко. Дякуємо!
Радійте життю і залишайтеся зі Свободою!
Київ, 18 серпня 2006 року.
Надія Степула: “Полум’яне слово іноді кличе до бою голосніше, як сурма. Світла лірика виліковує душу краще, ніж лікар. Бо ж література – то віковий міст духовності над безоднями людських буднів, бездуховності й розпачу, коли Слово починається з великої літери. Таке слово гранив Каменяр, “вічний революціонер”, поет і прозаїк, публіцист і критик, політик і філософ Іван Франко. Йому цього серпня сповнюється сто п’ятдесят літ.
Про деякі грані життя і творчості Івана Франка у новому випуску “ВИМІРІВ ЖИТТЯ”.
Вітаю вас, дорогі слухачі, на хвилі Свободи!
З Вами автор і ведуча Надія Степула.
Звучать фрагменти творів із ліричної драми Івана Франка “Зів’яле листя”
Надія Степула: Виявляється, і сто, і понад сто літ – це не той вимір часу, щоб виміряти ним всю велич і всю глибину Франкового таланту. Даленіють факти його життя, але з’являються нові дослідження його творчої біографії.
Іван Франко відомий передусім як поет і прозаїк, менше як критик і публіцист, а ще менше як політик і філософ. Тому не кожний читач його творів замислюється над тим, як доктор філософії І.Франко трактував поступ у людській історії та літературі.
Розповідає письменник зі Львова Іван Лучук.
Іван Лучук: Ще декілька років тому я зловив себе на думці, що в різних творах Франка присутній мотив розвитку і занепаду. Тобто, якщо щось розвивається (мається на увазі в літературному, в суспільному сенсі), то воно мусить дочекатися свого занепаду. Але занепад не є вічним, він триває певний відрізок часу, а потім знову настає період розвитку, який теж має завершитися занепадом. Але так завжди оптимістично після кожного занепаду настає період розвитку, розквіту і так далі.
Таким чином я впорядкував одну книжку, такий колаж, можна сказати, мозаїку з різноманітних Франкових творів. Цю книжку назвав (не треба було мені вигадувати якусь свою назву) за Франковим твором, його розвідкою “Що таке поступ?”
От, власне, поступ, цей розвиток, ним завершується це видання. В цій праці Франко напрочуд пророчо передбачив ті всі жахіття, які діялися з нами протягом 20 століття.
Аналізуючи різні ці соціалістичні, комуністичні ідеї, Франко передбачив, наприклад, те, якщо в руки робітничого лідера, який виступає за права пригноблених, приходить влада, то він стає лютішим від найгіршого деспота, тирана і так далі.
Але це така філософська соціальна праця, а мене більше цікавив літературний розвиток. Зрештою, Франко ці вектори й накреслив.
Наприклад, якщо брати його статтю-дослідження “Поема про створення світу”, то там йдеться про найдавнішу поезію, тобто про біблійні поетичні книги. Але Франко наголошує на тому, що мотиви древнішої поезії (назвімо її асирійсько-вавілонською чи шумеро-акадською) вплинули на формування, наприклад, такої поетичної біблійної книги, як Псалтир. А Псалтир протягом історичної тисячі років впливав на сформування “душі українського народу”.
Отже, опосередковано впливала на це і асирійсько-вавілонська поезія, яка занепала, залишилася на глиняних табличках, засипана піском, яку почали розкопувати десь в середині 19-го століття.
Потім, наприклад, у праці Франка “Із секретів поетичної творчості” йдеться про початкові стадії розвитку літератури, поезії, коли вона ще не була навіть словесною, коли йшлося про ритми, і ритми ці потім ставали словесними і розвивалися, а потім знову наступали різні такі... Це вже Франко переходить в критику, в соціальну критику і так далі.
Коли Франко пише про Овідія, то він теж змальовує розквіт античного мистецтва, літератури, поезії зокрема, і потім через те, що ця імперія виштовхнула на загомінок свого найчудовішого поета, наступає, нехай через 100, через 200 років, занепад.
Потім йдуть Середні віки, які, зрештою, не є аж такими темними, як це здавалося б, але мусить наступити якийсь період розквіту, розвиток якийсь. Це якраз і є Відродження. Якраз раннє Відродження Франко концентрує на особі Данте. Але пише більше не про Данте, а про історію Середніх віків, про ті передумови виникнення Данте і так далі.
Чому саме Данте важливий для цієї подальшої історії людства, європейської цивілізації? Тому, що саме тоді були накреслені ті вектори, якими ми, зрештою, керуємося і зараз, себто естетичними, моральними і так далі.
Але коли вже все ніби добре, все розвинулося, є небезпека занепаду, занепаду, власне, от в тому поступі. Людство розвинулося, досягло певної межі і все рівно в цьому закладений елемент занепаду.
Це можна було назвати алгоритмом розвитку людської цивілізації від найдавнішого шумеро-акадського періоду в давньому Вавилоні, Месопотамії, Межиріччі до актуальних стосовно Франка кінця 19 – початку 20 століть. Франко навіть зазирнув в майбутнє і виявився правим.
Звучить фрагмент пісні “Червона калина” Богдана Янівського на слова Івана Франка
Надія Степула: Кандидат філософських наук, заступник головного редактора журналу “Сучасність” Сергій Грабовський міркує про Івана Франка, науковця, чиї досягнення на цьому поприщі вражають своєю насиченістю.
Сергій Грабовський: Роботи І.Франка як науковця вражають своєю насиченістю. Майже неймовірним видається, що одна людина у тодішній європейській провінції, якою була Галичина, змогла опанувати таку силу-силенну матеріалів і написати стільки суто наукових та науково-популярних розвідок.
Звичайно, неможливо оминути його докторську дисертацію, присвячену духовному роману “Варлаам і Йосааф”, та габілітаційну доповідь “Розбір “Наймички” Шевченка”.
Франко видав 5-томник під назвою “Апокрифи та легенди з українських рукописів”, який містить не тільки тексти, а й їхній науковий аналіз. Історії літератури були присвячені Франкові праці “Карпаторуське письменство 17-18 століть”, “Нарис історії українсько-руської літератури до 1890-го року”, “Теорія і розвій історії літератури”.
Темою його розвідок були твори Шевченка, Котляревського, Федьковича, Лесі Українки, Винниченка і низки інших українських, польських, російських і західноєвропейських авторів.
А мовознавчі праці! “Етимологія і фонетика в южноруській літературі”, “Літературна мова і діалекти”, “Причини до української ономастики”.
А фольклорознавство! Знову тільки деякі назви. “Жіноча неволя в руських піснях народних”, “Вояцька пісня”, “Наші коляди”, “Огляд праць над етнографією Галичини у 19 столітті” і, звичайно, тритомник “Студії над українськими народними піснями”.
Саме як мовознавця, фольклориста та історика літератури визначні російські дослідники-академіки Шахматов і Корж пропонували обрати І.Франка членом Російської імператорської академії наук. Проте цьому завадила заборона з боку царського уряду. І не дивно. Адже у філосовсько-соціологічних і політологічних студіях Франко висловив ідеї категорично не сумісні як з російською самодержавною ідеологією, так і з марксистським соціалізмом. Хоча спершу і захоплювався ним.
Розвідки, “Найновіші напрямки у народознавстві”, “Соціалізм і соціал-демократизм”, “Що таке поступ?” ґрунтовно критикували марксизм і попереджували людство про небезпеку побудови тоталітарної держави на основі соціалістичної ідеології.
А ще додамо до наукового доробку Франка численні економічні праці. З-поміж них - “Земельна власність у Галичині”, “Еміграція галицьких селян”, “Про працю” та близько сотні розвідок, присвячених революції 1848 року на Галичині та українсько-польським взаєминам і будемо мати майже закінчений ескіз портрету Франка-науковця.
А кудись ще треба втулити розвідку “Тен як історик Французької революції” та “Причини до історії України-Руси” як і рецензію на книгу Юліана Бачинського “Україна irredenta”, колосальну працю у НТШ і все це буде І.Франко.
Звучить фрагмент “Вічного революціонера”, музика М.Лисенка, на слова І.Франка
Надія Степула: Виміри життя і творчості Великого Каменяра Івана Франка настільки неосяжні, що відкривати їх будуть ще й нові покоління замилуваних читачів в Україні та світі.
“Виміри життя” відзвучали, дорогі слухачі.
Фрагменти творів Івана Франка читав народний артист, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор Богдан Козак. Ви також почули фрагменти пісень композиторів Богдана Янівського і Миколи Лисенка на слова І. Франка.
З вами були автор і ведуча Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко. Дякуємо!
Радійте життю і залишайтеся зі Свободою!
