Доступність посилання

29 Травень 2017, Київ 09:15

Голодомор: чому українці опинилися в прицілі Кремля?


Максим Стріха: Україна. ХХ століття. Голодомор. Трагедія, яка стоїть врівні з найбільшими жахіттями цієї кривавої доби. Трагедія, яка досі не знайшла свого адекватного осягнення, і відверто говорити про яку значна частина українського суспільства просто боїться.

Сьогодні наш радіожурнал побудований нестандартно. Мій колега-співведучий «Країни Інкогніта» Сергій Грабовський чималий час займається дослідженням політичної історії ХХ століття. І сьогодні він виступає не як журналіст, а як експерт-науковець, пропонуючи загалу свою версію головних причин Голодомору.

Сергій Грабовський: Українська історіографія останніх років зробила дуже багато для дослідження перебігу і причин Голодомору. Хоча, звичайно, навряд чи коли-небудь можна буде точно встановити число жертв

цього геноциду. Так само, як навряд чи можна буде вичерпно відповісти на дуже неприємне для західних демократій запитання: чому тоді, у 1930-х роках, практично всі уряди країн Заходу замовчували сам факт Голодомору, хоча добре знали про нього, чому існувала фактична цензура у тодішніх засобах масової інформації, і правдиві розповіді про нищення українського народу дуже важко пробивали собі шлях?

«У селі під Харковом я зайшов до хати, у якій жили худенька дівчинка 14 років і її брат 2,5 років. Маленький хлопчик повзав підлогою, і його бідне маленьке тіло було настільки деформоване від голоду, що він не був схожий на людську істоту. Його мати померла від голоду, коли йому був рік...

Як розповіла сестра, ця дитина ніколи не пила молока і не їла масла, і лише раз у житті вона покуштувала м‘ясо. Єдине, чим хлопчик харчувався впродовж свого життя, це чорним хлібом і картоплею в обмеженій кількості...

Ці двоє дітей, котрі не мали жодної надії на допомогу, справили на мене найжахливіше враження за час усієї подорожі. У порівнянні з голодом, на який вони були приречені, смерть була б милосердям».


Сергій Грабовський: Так писав американський журналіст Томас Вокер, котрого совєти запросили в числі інших західних газетярів спростувати чутки про голод, але котрий натомість вчинив справжній подвиг, зумівши звільнитися від опіки ОҐПУ і не тільки побачити й описати реальну ситуацію, але й зробити та вивезти на Захід чимало фотографій, які неспростовно засвідчили Голодомор. Але тільки 1935-го року він зумів надрукувати свої свідчення.

Отож українським історикам хоч-не-хоч, а доведеться писати не лише про політику більшовизму, а і про тривале замовчування факту голоду урядами країн Заходу. Але навіть про політику більшовизму не сказане головне, тобто причинно-наслідковий ряд, який зробив Голодомор фактично неминучим, досліджений не до кінця. Беруться окремі чинники, а не їхня система.

Максим Стріха: Сергію, я пропоную визначити, якими ж є ці чинники в розумінні провідних українських істориків.

Слово має професор Юрій Шаповал.


Юрій Шаповал: Якщо виділяти головну, стрижневу причину, то її добре висловив Сталін у своєму листі до Лазаря Кагановича 11 серпня 1932 року, де він поставив під сумнів лояльність цілої партійної організації України. Не лише селянство, про яке він, до речі, раніше писав роздратовано, ще на весні 1932-го, що українські селяни їздять і розповідають про свої там якісь продовольчі труднощі, в серпні це такий більш радикальний крок і радикальна оцінка, він каже, що ми повинні зберегти Україну, а відтак підсилити репресії і підсилити хлібозаготівлі.
Лазарь Каганович



Сталін скористався тією ситуацією, яка виникла в 1932 році і вирішив покарати українське селянство і за його минуле, за спротив режимові, і за його поведінку, власне, на початку 1930-их років, і, нарешті, за те, що недостатньо чітко партійне державне керівництво і, ясна річ, колгоспники виконували ці жахливі і нереальні плани хлібозаготівель, які їм виписував Кремль.

Максим Стріха: Дещо інакше дивиться на питання професор Станіслав Кульчицький, автор чи не першої розвідки про Голодомор, яка легально з’явилася в УРСР на хвилі горбачовської перебудови.

Станіслав Кульчицький: Голодомор-1933 відрізняється від голоду 1932-1933 років в інших регіонах СРСР, тому що голод був пов’язаний з хлібозаготівлями, коли забирали весь хліб, а Голодомор був пов’язаний з акцією, яку Сталін зробив у січні 1933 року в Україні і на Кубані, коли після того, як забрали весь хліб (хліб забрали раніше), у селян забрали все продовольство, яке вони нагромаджували до нового врожаю і яким годувалися, власне кажучи, тому що купити продовольство не можна було.

Криза колгоспного ладу дійшла свого апогею в 1932 році. Це причина суто соціально-економічна. А причина національна – це те, що в першій половині 1932 року селяни українські вже відчули колосальний голод, від якого загинуло приблизно 150 тисяч селян, голод пов’язаний з вилученням зерна. Нагромадився колосальний потенціал протестний, який Сталін вирішив погамувати за допомогою терору голодом. Коли людина зовсім охляла, коли у неї немає перспектив (це довів 1921 рік), то не можна їй вже протестувати.

Максим Стріха: А тепер слово має професор Михайло Кірсенко.

Михайло Кірсенко: Політика комуністичного керівництва СРСР і його посіпак в Харкові і в Києві, політика, яка потребувала, по-перше, кошти на індустріалізацію, щоб платити іноземним інженерам і завозити іноземні машини; по-друге, превентивно виснажити українське селянство як потенційну силу опору; по-третє, перед тим, як винищити українське селянство, вилучити інтелігенцію як потенційне керівництво опору. А далі - за відомими словами товариша Сталіна - «нєт чєловєка – нєт проблєми». А немає народу – тим більше.

Максим Стріха: Нарешті свою думку висловлює відомий дослідник механізму більшовицьких репресій, професор Сергій Білокінь.

В’ячеслав Молотов і Йосиф Сталін

Сергій Білокінь: Недавно я додумався до того, що мені здається головною причиною, принаймні однією з найголовніших причин Голодомору. Це зробив у розвідці озброєний чоловік як перший і головний ворог більшовизму. Тут є розділи про селян, які протягом 1920-их років піднялися на антибільшовицьку селянську війну. Це заборонена зовсім тема у нас зараз, закриті джерела, люди не реабілітовані... Але я думаю, що ось ця боротьба, зрештою, і кінчилася колективізацією і Голодомором.

Максим Стріха: Отже, Сергію, чому ти вважаєш ці пояснення причин Голодомору неповними, частковими, не зібраними у систему?

Сергій Грабовський: Максиме, як на мене, слід поставити український Голодомор у загальний контекст
Павло Постишев
подій 1920-1930-их років і виокремити головну лінію, мету більшовицької політики цієї доби.

Звучить гімн Комінтерну «ЗАВОДИ, ВСТАВАЙТЄ, ШЕРЄНГІ СМИКАЙТЄ...”

Сергій Грабовський: Комуністичний Інтернаціонал – так звалася міжнародна організація з центром у Москві, яка ставила на меті буквально “перекинути світ” догори дригом, встановивши повсюдно «диктатуру пролетаріату».

Партія російських більшовиків із самого початку була основою Комінтерну, вона фінансувала його діяльність, не рахуючи гроші, та готувала значну частину комінтернівських кадрів.

Звичайно, серед активістів Комінтерну було чимало романтиків світової революції, але реально організація все більше перетворювалася на сліпе знаряддя в руках Кремля.

Звучить гімн Комінтерну «НАШ ЛОЗУНГ ВСЕМІРНИЙ СОВЄЦКІЙ СОЮЗ...»
Станіслав Косіор



Сергій Грабовський: Створити такий Союз Комінтерн спершу намагався, підштовхуючи й ініціюючи революції в різних країнах з тим, щоб усе більше держав об‘єднувалися навколо червоної Москви.

У 1923-му та 1926-1927 роках Комінтерн намагається довести до перемоги вже початі революції чи розгорнути їх у Болгарії, Німеччині, Великій Британії, Польщі, Естонії, Литві, Китаї, Індії, Індонезії, навіть Бразилії, але несвідомі пролетарі міста й села не бажали стрункими лавами крокувати до перемоги всесвітнього Великого Жовтня.

Колосальні фінансові ресурси, згромаджені більшовиками за рахунок нової економічної політики та конфіскації церковних цінностей, зникли у ці роки в ненаситній пащі комуністичної революції.

А що далі? Складати руки, відмовлятися від світової революції? Ні, адже весь сенс існування Совєтського Союзу – у світовій місії комунізму. І тому всередині партії більшовиків та Комінтерну розгортається страшна боротьба між прибічниками Йосифа Сталіна та прихильниками Лева Троцького. Головна різниця між ними в тому, що Троцький вважає, що слід продовжувати спроби ініціювання перманентної світової революції, а Сталін бере курс на так звану «революцію ззовні», яку принесуть у Європу, Азію, Африку й Америку багнети Червоної армії. Перемагають сталінці.

1928 року ухвалюється нова програма розвитку Червоної армії. Вона має перетворитися на масове мобільне військо, оснащене найпередовішою на той час технікою.

Задля цього Сталін розпочинає форсовану індустріалізацію та суцільну колективізацію. Розробляється і відповідна військова стратегія: Тухачевський, Тріандафіллов, Шапошніков створюють теорію «глибокої операції» з використанням тисяч танків та літаків.

«Треба за короткий термін (2-3 тижні) впоратися із совєтизацією цілих держав чи, стосовно більших держав, із совєтизацією протягом 3-4 тижнів справді великих областей...

При організації ревкомів дуже важко буде розраховувати на місцеві сили. Тільки частину технічного персоналу і найменш відповідальних працівників можна буде знайти на місці. Всі відповідальні працівники і навіть частина технічного персоналу мусять бути приведені з собою...

Число цих працівників, потрібних для проведення совєтизації відвойованих областей, буде величезним».

Володимир Тріандафіллов, заступник начальника Штабу Червоної армії, 1929 рік.


Така тотальна совєтизація - як мета, так і основа планованого походу Червоної армії.

А поки Червона армія тільки готується до походу, 1928 року політбюро ЦК ВКП(б) схвалює програму військового будівництва, за якою наприкінці 1-ї п`ятирічки передбачалося мати 5 500 танків (це більше, ніж в усьому світі) та 3 500 бойових літаків (це стільки, скільки в усьому світі).

Забігаючи наперед, скажу, що програма ця була перевиконана: за першу п‘ятирічку виготовлені 7 500 танків, переважно найновіших, кращих у світі моделей.

Максим Стріха: Сергію, можливо, такі термінові колективізація й індустріалізація були спричинені загрозою нападу на СРСР? Принаймні, про таку загрозу постійно повторювала тодішня офіційна радянська пропаганда.

Сергій Грабовський: Максиме, жодних реальних зовнішніх загроз для Совєтського Союзу у цей час не існувало. Адже по закінченні Першої світової війни західні держави скоротили свої армії і флоти до мінімуму, пустивши на металобрухт тисячі новісіньких танків, десятки лінкорів, крейсерів та есмінців. У всіх країнах Заходу панували антивоєнні настрої.

Звучить пісня «ПО ДОРОГАМ ЗНАКОМИМ ЗА ЛЮБІМИМ НАРКОМОМ МИ КОНЄЙ БОЄВИХ ПОВЄДЬОМ...»

Сергій Грабовський: І хоча Сталін офіційно звинувачував інших у «запамороченні від успіхів», першою жертвою такого запаморочення став він сам, вирішивши спробувати захопити бодай частину Європи, охопленої тяжкою економічною кризою.

«Якраз 1932 року заступник наркома оборони Тухачевський, напевне з санкції Ворошилова і Сталіна, розробив план нападу на Польщу...

Жертви голоду.
Хотіли скористатися світовою економічною кризою і розчавити давнього противника, розраховуючи, що через фінансово-економічні проблеми і зростання соціальної напруженості Англія та Франція побояться прийти на допомогу Пілсудському.

Однак для такої війни потрібен був доброзичливий нейтралітет Німеччини, якщо не союз із нею.

З німцями, які боялися, що після загарбання Польщі майже мільйонна Червона армія легко зімне і 100-тисячний рейхсвер, тоді домовитися не вдалося, і радянське вторгнення до Польщі не відбулося”.

Борис Соколов, професор історії, 1999 рік.


Але, очевидно, не лише цей зірвало тоді «визвольний похід». Схоже, під час проведення 1932 року часткової мобілізації до Червоної армії та висування чималої кількості військ до радянсько-польського кордону Кремль упритул зіштовхнувся з дією якогось “чинника Х”. І передусім на території Радянської України, яка була оперативним тилом планованого походу, звідки мав бути завданий головний удар.

Що ж це міг бути за чинник? І чому він так і не «засвітився» у сусідній Білорусі, на території якої також розгорталася Червона армія?

  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG