Доступність посилання

ТОП новини
19 Серпень 2019, Київ 00:02

Анексована пам'ять: як Росія переписувала історію Криму впродовж 2018 року


Президент Росії Володимир Путін виступає на передвиборчому мітингу, присвяченому четвертій річниці російської анексії Криму. Севастополь, площа Нахімова, 14 березня 2018 року

Після анексії українського Криму Росія проводить на півострові свою політику пам'яті, зокрема, встановлюючи різні монументи на честь своїх видатних діячів і перейменовуючи деякі об'єкти. Наскільки послідовною і продуманої була ця політика пам'яті в Криму 2018 року? Навіщо вибори президента Росії перенесли на річницю анексії Криму? Чому Володимир Путін наполягає на тому, що Севастополь нібито «завжди залишався російським»? І що дозволило зберегти деякі українські назви?

Відповіді на ці та інші запитання в ефірі Радіо Крим.Реалії дав український історик Олександр Севастьянов.

– 2018 року Володимира Путіна переобрали вже на четвертий президентський термін, дату виборів спеціально призначили на 18 березня, тобто річницю так званого «приєднання» – анексії Криму. Як ви думаєте, Олександре, це дуже допомогло?

– Все-таки це робила Держдума, а внесла ідею фракція ЛДПР, тобто не безпосередньо «Единая Россия» або Адміністрація президента, а як би з боку. Найяскравішою подією третього шестирічного терміну Володимира Путіна стала саме подія, пов'язана з Кримом: як би ми до цього не ставилися, все одно вона ввійде в підручники історії, а ось із яким знаком – інше питання. Для повної мобілізації всього електорату Путіна й було ухвалене це рішення з датою виборів. Розрахунок був не тільки на кримські, а й на загальноукраїнські дивіденди – і взагалі він виправдався. Вся супутня виборча кампанія була побудована під конкретну особистість, ніякої інтриги не було спочатку, та й саму процедуру виборів складно назвати такою.

– Але тоді навіщо ці хитрощі, якщо і так все ясно?

Було завдання показати, що для політичного істеблішменту й для мас населення Росії 18 березня – об'єднавчий день для всієї Росії і об'єднавчий саме навколо Путіна

– Було завдання показати, що, незважаючи на санкції, незважаючи на невизнання міжнародним співтовариством для політичного істеблішменту й для мас населення Росії 18 березня – об'єднавчий день для всієї Росії і об'єднавчий саме навколо Путіна, оскільки він був центральною фігурою в тих подіях. В офіційному результаті є певні обґрунтовані сумніви і щодо явки, і щодо самого результату, проте, безумовно, домогтися його вдалося адміністративно, в тому числі перенесенням дати голосування.

– Тобто вийшов такий референдум про довіру президенту.

– Але ж цікаво, що ще п'ять кандидатів теж виступали на підтримку анексії Криму, і математично всі вони разом із Путіним отримали 96% голосів. Тобто тут уже не горезвісні 86%, а вже 96% – решта належить Ксенії Собчак і Григорію Явлінському, які засуджують анексію. Але потрібно все ж зазначити, що це 96% від 67% тих, хто прийшов на вибори. Однак після виборів через непопулярні заходи це згуртування розійшлося – це підвищення пенсійного віку й податків. Рейтинг Путіна значно впав: за одними даними, він навіть повернувся на «докримський» рівень, за іншими даними, це істотні втрати до 30% симпатій.

– 2018 року Путін заявив, що Севастополь за радянськими законами ніколи не передавався Україні разом із Кримом. У той же час Держдума Росії внесла дату першої анексії Кримського ханства – 19 квітня – у список свят. Це ланки одного ланцюга?

– Я б розвів ці події. Взагалі 19 квітня 1783 року – дата оформлення анексії території Кримського ханства, і цю тему постійно експлуатували різні проросійські політичні сили на півострові задовго до другої анексії. Зараз просто вводять цю дату в загальноросійський контекст, де вона майже не існувала до 2014 року. Крим був на периферії російської свідомості, тим більше його історія. Туга за втраченим півостровом була обивательською і близько політичною. Але ж «приєднували» не тільки Крим, але і Тамань, і Кубань, про це ніколи не говорили. Не змогли за 20 із гаком років перейменувати Краснодар у Катеринодар, зате поради з приводу Дніпропетровська і Катеринослава давати були мастаки.

– А як щодо заяви Путіна про Севастополь?

– Це з розряду «іноді краще мовчати». У цієї людини є юридична освіта, причому в хорошому Ленінградському університеті імені Жданова. Але будь-яка людина, яка відкриє радянські Конституції СРСР, РРФСР і УРСР і прочитає статті 14, 15, 19, все зрозуміє.

Абсолютно незрозуміло, до чого тут окремо Севастополь і Крим. Є версія, що Путін сказав це для заспокоєння публіки: мовляв, Севастополь «завжди був наш», забули, давайте вже не згадувати це. Інша справа, що він говорив це меру Москви Сергію Собяніну як куратору Криму. Є чутка про те, що він може очолити Севастополь або об'єднаний «регіон» Крим-Севастополь, а потім після цього трампліну, «мідних труб», стане наступником Путіна через п'ять років. Деякі факти побічно підтверджують цю версію. Але якщо відкинути інтриги, то тоді Собянін обмовився, а Путін його поправив одразу: мовляв, немає, буде так, як я сказав. Зараз це властиво зовнішній політиці Росії: «Все одно буде по-нашому», – нехай так, але юридично це абсолютно безграмотно.

– 2018 року аеропорт Сімферополя, який уже носить ім'я відомого радянського льотчика, двічі героя СРСР Амет-Хана Султана, з подачі російської влади і в їхньому правовому полі отримав ім'я художника Івана Айвазовського. З іншого боку, Кримська республіканська універсальна наукова бібліотека залишилася при імені Івана Франка, а депутатка Держдуми Росії від анексованого Криму Наталія Поклонська не змогла домогтися перейменування декількох кримських вулиць Петра Войкова. Що все це означає?

– Щодо аеропорту мене турбує практичне питання: чи не випаде він остаточно з усіх міжнародних баз після перейменування? А щодо бібліотеки Франка – 2014 року з подачі місцевого «міністерства культури» розпорядилися взагалі прибрати ім'я. Але Путін у своїй промові 18 березня 2014 року сказав, що Крим «завжди був російським, українським, кримськотатарським», і позначив, що українським іменам і культурі буде забезпечено захист. Інше питання, як це реалізується на практиці, але декларація така є. Залишилися бульвар Франка й вулиця Лесі Українки в центрі Сімферополя, а також парк і пам'ятник Шевченку.

Група ідеологів «кримської весни» знову висунула ідею перейменування й почала обговорювати її через російську Громадську палату

Щодо бібліотеки прийшов окрик із Адміністрації президента повернути все на місце, тому що це була занадто явна демонстрація. Тепер група ідеологів «кримської весни», що залишилася без роботи і не отримує з неї бонусів, знову висунула ідею перейменування й почала обговорювати її через російську Громадську палату. Ця ідеологічна група намагається таким чином знову зняти ними не улюблену ім'я Франка і повісити ім'я соціолога Миколи Данилевського, їм хочеться наполягти на цьому.

– Поклонську теж осмикнули з перейменуванням вулиць Войкова?

– Тут політика: вона заходить не на свою територію. Декомунізацію намагався проводити і нинішній сенатор від анексованого Криму Сергій Цеков: він пропонував перейменувати проспект Кірова на проспект Республіки, а багатьом вулицям повернути історичні дорадянські назви. Поклонська ж, я думаю, розглядає можливість своєї самостійної кар'єри і намагається зайняти політичну нішу захисника дорадянської історичної пам'яті. Відверто незрозуміло, чому ідея з Войковим не проходить, адже це торкнулося б переважно його рідного міста Керч, а в Сімферополі всього одна вулиця його імені.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG