ЗАПОРІЖЖЯ – Мала Токмачка стала своєрідним військовим мемом та предметом численних інтернет-жартів. Оборона цього села, розташованого на Запоріжжі, триває фактично від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну – з кінця лютого 2022 року.
Як вибудовувалася його оборона та якою тоді була обстановка на напрямку, Радіо Свобода розпитало заступника командира 18-го армійського корпусу Костянтина Філіпова. На початку повномасштабної війни він командував батальйоном, завданням якого було втримати Малу Токмачку та сусідні населені пункти в умовах російського наступу на півдні України.
«Звичайно, гріє душу і смішно від того, що противник не може нічого зробити з таким маленьким населеним пунктом, що, наприклад, У 7-му корпусі ДШВ кореспонденту створеної Радіо Свобода телевізійної та онлайн-мережі «Настоящее время» раніше розповіли, що російські війська намагаються перетворити Покровськ на логістичний хаб. Туди стягують і піхоту, і бронетехніку, і артилерію, і ударні дрони для подальших штурмів. Цивільну забудову і бетонні укриття по всьому місту використовують як укриття або позиції для запуску російських дронів. Знайти все це – завдання українських пілотів.
Російські війська розпочали наступ на Покровськ – місто з довоєнним населенням 60 тис. осіб – у лютому 2024 року після захоплення Авдіївки (приблизно за 39 кілометрів на південний схід від Покровська). За твердженнями аналітиків Інституту вивчення війни (ISW), російські війська захопили більшу частину Покровська лише у грудні 2025 року – через 21 місяць після початку фронтальних атак на місто.
В ISW заявляли, що від кінця січня 2026 року не спостерігали доказів дій українських військ у Покровську, «що свідчить захоплення всього міста російськими військами».
Проєкт DeepState на своїй мапі позначив Покровськ як повністю захоплений російськими військами 18 травня.
Генштаб ЗСУ не підтверджував захоплення міста російськими силами і вихід із міста українських військ. – Бахмут впав, а Мала Токмачка – ні, і що вони задіюють туди доволі великий ресурс, багато війська, а не виходить», – ділиться заступник командира 18-го армійського корпусу Костянтин Філіпов.
На момент початку повномасштабного вторгнення РФ до України він очолював 2-й батальйон 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Розповідає, як зі своїм підрозділом опинився в кінці лютого 2022 року на Запоріжжі під Малою Токмачкою.
«Перший день війни ми зустріли безпосередньо в ешелоні. На той час 128-ма окрема гірсько-штурмова бригада була на відновленні. Ми якраз вийшли з Маріупольського напрямку – Широкине – Водяне. І 24 лютого якраз мій батальйон один з останніх завантажувався на платформу і вирушав залізницею, як нам тоді сказали, на південь. Вже безпосередньо мені 26-го числа, коли прибули до Дніпропетровської області, на станцію розвантаження, довели завдання на напрямку», – пригадує Костянтин Філіпов.
Додає: «Тоді дуже стрімко так розвивалися події. Ми їхали півтори доби, і завдання змінювалися: батальйон мав розвантажуватися у Фастові, а потім під Києвом ближче. Останнє завдання прийшло 26-го числа – зайняти лінію оборони від населеного пункту Кам’янське (село Запорізької області на трасі Харків – Сімферополь – ред.) до Малої Токмачки. Це безпосередньо на мій один батальйон із низкою приданих підрозділів. Наш перший батальйон, який на добу раніше вирушив, на той час уже був у районі мелітопольського аеропорту і намагався втримати противника на тому напрямку».
Бої за південь
Бої між українськими і російськими силами на півдні України точилися вже від ранку 24 лютого 2022 року. Надвечір того ж дня російські війська змогли вийти до важливої логістичної розв’язки регіону – Мелітополя Запорізької області. Упродовж кількох наступних днів у місті тривали бої.
Костянтин Філіппов ділиться: після прибуття на південь готувався зі своїм підрозділом саме до зустрічних боїв із російськими силами.
«Зустрічний бій – це один із найважчих видів бою. Є наступ, є оборона, а зустрічний бій – це коли противник тебе застане зненацька. Динаміка боїв була доволі інтенсивною, і в принципі більше на чуйку свою розраховували, бо не було у нас засобів, щоб побачити, орієнтуватися і чітко знати, де хто перебуває, щоб була у нас якась комунікація або взаємодія.
Було дуже важко, бо треба було їхати від станції розвантаження до Запоріжжя близько 100 кілометрів, і їхали колоною з великою кількістю людей і техніки, не розуміючи, де противник, де можемо вступити в бій», – розповідає заступник командира 18-го армійського корпусу.
Нагадує, якою була ситуація на фронті до того, як широкого поширення набуло застосування дронів:
«На 2022 рік тоді не було так, щоб яскраво виражено застосовувалися БПЛА. Були поодинокі випадки використання. У мене в батальйоні на той час було всього-на-всього два «Мавіки». Це не так, як зараз, що ми можемо підняти в будь-якій точці БПЛА і дати стрім, подивитися, що відбувається. Тоді розвідку робили старими способами, як раніше вчили. Розвіддозор їде на дальність 3–5 кілометрів: проїхав, доповів – поїхали далі».
Та додає: «Великий внесок тоді зробило швидке ухвалення рішень і реагування на обставини командирами на своїх місцях. Як правило, ми могли тільки розраховувати на самих себе і на те, що ми бачимо перед собою – максимально на кілометр-півтора, бо далі в нас можливості такої не було».
Оріхівський напрямок
Завданням батальйону, яким тоді командував Костянтин Філіпов, було, зокрема, зайняти оборону в напрямку Оріхова Запорізької області. Цим містом пролягає траса, яка з’єднує Запоріжжя з Маріуполем.
«Ми вже займали оборону, безпосередньо згідно із завданням. Встигли зайняти оборонні рубежі буквально за день перед тим, як противник почав стрімко просуватися в район Роботиного і потім у напрямку Новоданилівки (село під Оріховим – ред. ), до Оріхова та Малої Токмачки. Коли ми заїхали в Оріхів, ми там розвернули командно-спостережний пункт батальйону. Мала Токмачка у мене була крайнім, лівим флангом батальйонного району оборони. Це невеличкий населений пункт, але доволі протяжний», – розповідає Костянтин Філіпов.
Із трьох тисяч людей, які проживали у Малій Токмачці до повномасштабного вторгнення, на кінець лютого 2022 року залишалися одиниці. Через відкриту місцевість навіть військові намагались мінімально пересуватись цим населеним пунктом:
«Ми переміщалися по Малій Токмачці в темну пору доби, бо село було відкрите, великих будівель немає, тож вдень їздити було небезпечно – противник постійно відкривав вогонь».
Від самого початку повномасштабної війни як Мала Токмачка, так і сусіднє місто Оріхів були в досяжності російської артилерії. Населені пункти вже тоді зазнавали і систематичних ударів з повітря.
«Вони ФАБи прямо закидали туди. В перші дні і навіть місяці війни авіація противника працювала дуже часто. Бувало п’ять-шість авіанальотів безпосередньо і по Малій Токмачці, і по Оріхову. Декілька разів було, що літаки залітали і просто пролітали над цими населеними пунктами, розверталися і відходили назад. Настільки на початку війни вони себе нахабно поводили. Вогневий вплив їхній був доволі високий, поки там за певний період часу ми не змогли побудувати свою систему ППО і збили декілька літаків», – пригадує Костянтин Філіпов.
«Останній рубіж» для російських військ
Російські сили, які тоді діяли на напрямку, були представлені підрозділами зі складу 58-ї загальновійськової армії Росії, продовжує Костянтин Філіпов.
«Ми були на стику двох дивізій. Навпроти нас, на напрямку Новоданилівки і в бік Роботиного стояла 42-га дивізія, а далі в бік Кам’янського стояла 19-та дивізія. Це 58-ма армія. У нас батальйон, згідно з тактичними нормативами, повинен стояти в обороні від 3,5 до 5 кілометрів. А на той час було від Малої Токмачки до Кам’янського десь близько 54 кілометрів. Противник стояв, переходив до оборони і наступав так, як було визначено у нього в статуті щодо кількості сил: безпосередньо на напрямку відповідальності мого батальйону стояло декілька полків», – розповідає заступник командира 18-го армійського корпусу.
«Нас сусіди відкопували»: як живе село на Запоріжжі, що потерпає від обстрілів військ РФ (фотосвідчення)
Як же навесні 2022 року вдавалося стримувати значно більші сили противника на Запоріжжі, зокрема в районі Малої Токмачки?
Костянтин Філіпов пояснює: «По півтори, по дві години буквально спали на добу. І я, і мої заступники, всі організовувались і здійснювали мінування, обладнання системи фортифікацій. Від командира до солдата – всі включно займались цим.
Мала Токмачка, в принципі, ніякого стратегічного значення не мала. Але як нас вчать, військових, коли займаєш оборону на певному рубежі, то його потрібно готувати дуже якісно, щоб він для противника став останнім. Тому ми одразу з перших днів, коли туди зайшли, почали мінування, інженерне обладнання позиції для того, щоб можна було перейти якісно до оборони, зберегти особовий склад. На той час нам це вдалося. І, як я дивлюсь, на цей час це також вдається тим підрозділам, які там перебувають».
Від 2023 року оборону на напрямку Малої Токмачки тримає 118-та окрема механізована бригада. У травні 2025 року підрозділ потрапив «за утримання району оборони та щоденне відбиття атак противника» на відповідному напрямку до Книги рекордів України. Нею офіційно зафіксовано тривалість оборони Малої Токмачки у понад 1500 днів. Утримання Малої Токмачки не дозволяє російським військам взяти в облогу Оріхів та отримати зручніші плацдарми для посилення тиску на місто Запоріжжя.
Форум