Дмитро Багненко – журналіст з Херсону, який фільмував життя рідного міста через призму його родини з перших днів російської окупації. Задокументовані три місяці життя лягли в основу документального фільму відділу розслідувань ВВС під назвою «Окупація». У стрічці чоловік розповідає про реальність життя під окупацією, коли не вистачає їжі, ліків, люди живуть у страху, а деякі містяни починають зникати.
Як часто Дмитро переглядає особисті свідчення окупації Херсона? Які зараз його охоплюють почуття, коли згадує той період? Як змінилося його життя за роки повномасштабної війни та чим зараз займається журналіст? Про все це читайте в інтервʼю проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
«Давно не дивився фільм»
Дмитро та його родина після того, як виїхали з окупованого Херсону оселилися в Києві, де досі перебувають. Донька журналіста Ксюша, яка стала головною героїнею фільму, вже ходить у перший клас. Сам херсонець – тепер військовослужбовець ЗСУ. Він зізнається, що згадувати період окупації нелегко, тому великого бажання передивлятися стрічку не виникає.
– Одразу маю зазначити, велику роботу всієї команди, яка була зроблена. Тому що це ж документальна зйомка, і я знімав багато всього, що було та відбувалось навколо мене, і надзвичайно важлива роль режисерки фільму Альбіни Ковальової – в тому, щоб з цієї кількості матеріалу потім створити історію.
– Чесно кажучи, я не пам'ятаю, коли я дивився цей фільм останній раз. Я пам’ятаю, що не передивлявся точно матеріал, то скоріше як зафіксований період життя в Херсоні, і це як знести в одну кімнату якісь речі, які відбувалися, у цьому випадку події, закрити й залишити до якогось періоду, більш слушного, напевно. Тому що це дуже складно – дивитися, як змінюються насправді постійно наші життя, навіть не настільки змінюються, а занадто велика кількість подій на одиницю часу тоді відбувалася.
Дмитро зізнається, що згадувати час окупації та те, що відбувається з Херсоном під час цієї війни, морально важко.
Це дуже травматично, тому поки що я залишив і фільм, і матеріали до інших часів
– Дуже багато речей були навіть не тільки фізично, а й ментально, емоційно знищені, які пов'язані з Херсоном і з моєю родиною, з моїми близькими людьми, і, напевно, це дуже травматично, тому поки що я залишив і фільм, і матеріали до інших часів. Можливо, мої внуки будуть це розгрібати.
«Рефлексія на події в окупації»
Фільм «Окупація» про Херсон переглядали по всьому світу, каже журналіст. За словами Дмитра, він отримав багато відгуків. Відео, яке врешті стало документальним фільмом, автор характеризує як максимально щире і пояснив, чому?
– Пам'ятаю, мені писали друзі з Польщі про те, що показують мене та мою родину. Щодо того, як це «оголитися»? Я не думав про це в той момент. Тому що частково те, що я знімав, фіксував – це була рефлексія на те, що відбувається, можливість осмислити те, що відбувається навколо. Можливо, тому воно через складність подій, через швидкість цих реакцій, воно є щирим. Але я не думав про людей, які будуть його дивитися.
«Знімати було небезпечно»
Думки про те, що треба фіксувати окупацію і подальші події, виникли одразу, каже журналіст. Хоча, зазначив він, робити це було небезпечно навіть до того, як російські війська захопили Херсон.
Я мало знімав, хоча були прекрасні кадри
– Люди очікували багато провокацій, шукали багато провокаторів. І якщо в цей момент діставати камеру і знімати, то можна було дуже швидко отримати. Тому я мало знімав, хоча були прекрасні кадри. Прекрасні не тільки візуально, а й подієво. Після цього зі мною зв'язались журналісти ВВС. Спочатку однієї передачі британської служби, потім іншої і запропонували бути їхнім репортером в місті. Я погодився.
За словами журналіста, весь відзнятий у Херсоні матеріал він не зберігав в себе, а одразу відправляв у віртуальну хмару. Адже зберігання такого відео під час окупації було небезпечним.
«Херсон – це Україна»
Найбільше, що згадується про період окупації – спротив херсонців загарбникам, зазначив Багненко. Він каже, що це, мабуть, єдині позитивні спогади того часу – єдність людей.
– З позитивного також – волонтерська допомога, те, як люди шукали можливості взаємодіяти один з одним. Заміняли собою в якийсь момент місцеве самоврядування. Або самі ставали місцевим самоврядуванням, буквально. Як люди виходили на протести постійно. До цього були якісь у багатьох думки, що Херсон – це не проукраїнське місто. Але через всі ті події було вже чітке розуміння, що Херсон – це Україна.
– Серед сумних спогадів… В принципі весь цей період окупації, він неприємний. Жахливий. Я намагаюся зробити так, щоб він ніколи більше не повторився.
«Будуть нові фільми, але пізніше»
Після того, як Дмитро та його родина виїхали з Херсону, зйомки продовжувалися в Києві, куди переїхала сімʼя чоловіка. Потім над фільмом почала працювати британська команда – більшою мірою над сценарієм, залучаючи журналіста до якихось деталей.
Фільм вийшов у жовтні 2022 року. Найскладнішим під час роботи над фільмом «Окупація» було бути одночасно і учасником, і фіксатором подій, поділився чоловік.
Коли я прийшов з ЗСУ, я вирішив, що я хочу фокусуватись на тому, що я роблю тут і зараз
– Тому що зазвичай ми виконуємо якось одну роль. Ми або танцюємо, або знімаємо, як хтось танцює. Одночасно і танцювати, і знімати – це дві різні людини. Але в моєму випадку мені доводилось розділяти себе і фіксувати те, що я роблю. Оскільки я цим займався кілька місяців, то насправді було дуже складно потім вийти з цього стану і зібрати себе знову до купи в єдину особистість, скажімо так. Тому, коли я прийшов з ЗСУ, я вирішив, що я хочу фокусуватись на тому, що я роблю тут і зараз. І робити це максимально мудро. Тому я обираю для себе, скажімо так, менш емоційно затратні спроби фіксації і розуміння цієї реальності.
Багненко зізнається, що на службі часом відбувається таке, що неможливо не знімати.
– Дещо проситься, щоб його знімали. І це просто неможливо зупинити. Але це не відбувається кожного дня. Тому що це насправді як виснажливо, так і просто відволікає від завдань, які переді мною зараз стоять. Тому я це роблю іншими способами. Тобто це не є цілеспрямована відеофіксація. Я думаю, цей матеріал згодом також можна буде обробити та знайти форми втілення. Але це буде пізніше.
- Російські війська почали штурм Херсону 1 березня 2022 року. Відтоді місто тривалий час перебувало в окупації. 26 квітня стало відомо, що російські окупаційні сили призначили своїх «керівників» міста та області.
- 11 листопада 2022 року Міноборони України повідомило, що Херсон повертається під контроль української армії. Російські військові відступили з правого берега Дніпра, де, зокрема, розташований обласний центр.
- Російські війська щодня обстрілюють деокуповану частину Херсонщини, зокрема обласний центр. Попри докази і свідчення, Москва від початку повномасштабного вторгнення заперечує цілеспрямовану атаку на цивільних.
Форум