Серед багатьох міжнародних організацій, які допомагають Україні у час війни, – заснована актором Шоном Пенном благодійна організація CORE. Початок війни застав його в Україні, де він знімав документальне кіно про президента Зеленського. СОRE – скорочене від «Організована громадою допомога» – працює в зонах конфліктів та стихійних лих вже 12 років, надаючи швидку та цільову допомогу, взаємодіючи безпосередньо з місцевими громадами. В Україну вони прийшли з перших днів війни, допомагаючи вимушеним переміщеним українцям як в самій Україні, так і за її межами.
Співзасновниця та виконавча директорка організації CORE Енн Лі перші тижні бойових дій провела в Україні. Каже: такого рівня розвитку громадянського суспільства та об’єднаності громади, як в Україні, не бачила за всі роки роботи. Про гуманітарну кризу в Україні, першочергові та довготривалі потреби і головні виклики вона розповіла в інтерв’ю «Голосу Америки».
– Ви займаєтеся благодійництвом досить давно, з 2010 року. Були в зонах конфліктів і стихійних лих. Чому і як ви вирішили працювати в Україні?
Зараз це одна з найбільших і головних криз нашого часу
– Зараз це одна з найбільших і головних криз нашого часу. В Україні відбувається щось на кшталт того, що відбувається і в глобальному масштабі, і в Сполучених Штатах, – атаки на демократію. Тому ми не задумувалися ні на секунду. Ми були зобов’язані долучитись, і ми побачили кількість людей, які фактично залишали країну та ставали біженцями. Для нас було очевидним, що ми повинні долучитися.
– Які конкретні речі ваша організація робить як для українських біженців за кордоном, так і, можливо, на місцях?
Одна з найбільших речей, на якій ми зосереджуємося, – це захист жінок і дітей, які покинули країну
– Ми працюємо в трьох різних місцях. В Україні у кількох містах, враховуючи Одесу, Київ та Львів. А ще ми є в Польщі, в прикордонних містах Жешув і Чемеш. І ми теж у Кракові. Крім того, ми також у Румунії. У всіх цих місцях ми надаємо підтримку місцевим притулкам, які взялися допомагати. І часто це люди з приватного сектору, готелі, які перетворюються на притулки, щоб підтримати велику кількість біженців і переміщених осіб. Ми також забезпечуємо харчами, водою. Також велика програма – це готівкова підтримка жертв конфлікту. І, звісно, одна з найбільших речей, на якій ми зосереджуємося, – це захист жінок і дітей, які покинули країну.
Кордон України та Польщі: «гуманітарний коридор» для біженців на пункті пропуску «Краковець» (фотогалерея)
– А як українці можуть говорити з вами напряму? Чи можуть вони звернутися по допомогу безпосередньо?
Ми працюємо над створенням у цих місцевих організацій довгострокового потенціалу та додаткової підтримки
– Так, у нас є низка партнерських організацій в Україні. І саме через них ми можемо ідентифікувати потреби та виконувати багато роботи на місцях. І, знову ж таки, це дуже відрізняється від багатьох інших криз, тому що українське громадянське суспільство та сектор неурядових організацій є дуже міцними. На жаль, дуже засмучує той факт, що значна частина величезної фінансової допомоги, яка надходить зі Сполучених Штатів та інших країн, не досягає швидко адресата, аби підтримати місцеві організації та громадянське суспільства. Існує нестикування, вони не можуть отримати ці гроші досить швидко на місцях. Тож ми намагалися створити міст. Ми працюємо над створенням у цих місцевих організацій довгострокового потенціалу та додаткової підтримки, щоб вони могли служити своїм громадам.
– Фінансування, про яке ви згадали, звідки воно?
Наше фінансування надходить від приватних осіб, ми також отримуємо певні кошти від американського Червоного Хреста
– Наше фінансування надходить від приватних осіб, ми також отримуємо певні кошти від американського Червоного Хреста, який завжди був нашим провідним партнером у всіх катастрофах, на які ми реагували, – вони дуже-дуже чуйні, вони ефективні. Тому вони були для нас чудовими партнерами. Але значна частина нашого фінансування надходить від приватних осіб, і це величезна частина. Американці зацікавлені надавати підтримку. Вони знають, що ми можемо потрапити на місце дуже швидко, інтегруватися в ці спільноти та в ті місцеві організації і надати дуже цільову допомогу.
– Ви згадали, що криза в Україні значно відрізняється від інших конфліктів, які ви бачили в минулому. Чим саме?
Рівень міжнародної підтримки виявився приголомшливим. Крім того, є так багато українців за кордоном, які буквально кинулися допомагати
– Рівень міжнародної підтримки виявився приголомшливим. Крім того, є так багато українців у Польщі, українців за кордоном, які буквально кинулися допомагати. Люди, які не мали попереднього досвіду, зробили так багато. І це вражає. І нарешті, звісно, це місцеві організації. Якщо ви подивитесь на кількість організацій в Україні, які були там до цієї кризи, які зараз якось перепрофілюються, щоб зосередитися на підтримці своїх співвітчизників, це вражає. І це такий рівень відповіді, реакція на місцевому рівні, реакція місцевої влади, якої ми не бачили в інших місцях.
– Хто, на вашу думку, є найбільш уразливими групами, які найбільші проблеми та виклики, з якими вони мають справу, які потрібно вирішити?
Коли у вас стільки жінок і дітей без повної сім’ї, вони потрапляють у зону ризику
– Як ми всі знаємо, багато чоловіків не можуть виїхати з країни. Отже, більшість людей, які виїхали за межі України, – жінки, діти та люди похилого віку. На жаль, після катастроф виникає сексуальна експлуатація та насильство. І коли у вас стільки жінок і дітей без повної сім’ї, вони потрапляють у зону ризику. Ми також маємо багато людей похилого віку, які ніколи не покидали своїх регіонів, і для них це надзвичайно важко.
– Я хотіла б також торкнутися питання довгострокового впливу цієї війни. Як його пом’якшити, щоб покоління українців не страждали від посттравматичного синдрому протягом багатьох років?
Потрібно постійно заохочувати тих, хто допомагає
– Я вважаю психічну допомогу дуже важливою. Як ми бачили під час різних криз, на початку існує величезна підтримка та багато розкритих обіймів, але незабаром це вичерпується. І тому вам потрібно постійно заохочувати тих, хто допомагає, країни та приймаючі громади, не втрачати доброзичливість. А нам потрібно підтримувати такі громади, які також відчувають складнощі. Якщо у вас є громада, яка поглинає групу українців, мова йде не лише про підтримку цих українців, а також про підтримку приймаючої сторони, яка абсорбує цих людей, їм також потрібні ресурси, щоб мати можливість це робити.
Імміграційне питання дуже важливе. Інтегруватися в ці громади дуже важливо на ранньому етапі, допомагати цим людям знайти засоби для існування, створювати довготермінові притулки, яких не існує у цих громадах – дуже важливо. Ми знаємо, що наближається зима, у нас залишилося менше шести місяців. Люди залишаються в шкільних спортзалах чи центрах надзвичайної допомоги, вони не витримають зиму. Нам потрібно зосередитися на довгострокових рішеннях.
Щодо більш високого, політичного рівня, ми, як спільнота, міжнародне співтовариство, повинні продовжувати чинити сильний тиск на наші уряди, щоб не зменшувати тиск на Росію, і не відмовлятися від підтримки українського народу, який так сильно страждає.
– Тим більше зараз, коли здається, що настала втома від війни, як зробити так, щоб українська війна залишалася на радарах міжнародної спільноти, а зусилля допомогти українцям не припинялися?
– Я думаю, президент Зеленський надає чудовий приклад, як це робити. Він вміє говорити безпосередньо зі звичайними людьми, пояснювати, що станеться, якщо про конфлікт забудуть. Є мільйони переміщених людей. Ми їх не бачимо, тому що вони не в традиційних наметових містечках. Вони в інших сім’ях, вони з людьми, яких вони не знають, в групових центрах допомоги. Ви знаєте, нам потрібно висвітлювати це, які ви робите, нагадувати світу, що ця криза не зникла. Ця криза вплине на кілька поколінь. Тому нам потрібно постійно привертати увагу до цих людей і регулярно розповідати їх історії.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
