Архітектора з Великого Новгорода Антона Горбаня звинуватили у «дискредитації Збройних сил Росії» за те, що він ліг у центрі міста у синьо-жовтому мішку та перелічував зруйновані міста України: Буча, Маріуполь, Харків, Львів. Горбань розповів кореспондентові проєкту Радіо Свобода «Север.Реалії» про те, що штрафи за «дискредитацію ЗС РФ» «незрівнянно малі», порівняно з можливістю очистити совість, і чому «багато людей не вміють думати».
Архітектор Антон Горбань працює у приватній фірмі у Великому Новгороді. Він народився і виріс у Росії, але в Україні у Горбаня є родичі: рідні по батьку – українці, а його прапрадід – український художник та графік Іван Падалка, якого розстріляли у Києві у липні 1937 року за звинуваченням у «пропаганді націоналістичного формалізму». Посмертно реабілітували 1 лютого 1958 року.
Акцію в центрі міста Антон влаштував 11 квітня: вдома пошив синьо-жовтий мішок розміром у людський зріст і заліз у нього біля пам’ятника Тисячоліттю російської державності на території Новгородського кремля. Акція проти війни Росії в Україні тривала 20 хвилин. Її перервали четверо росгвардійців. Дістати Горбаня одразу з мішка не вдалося, тому співробітники Росгвардії розрізали мішок, а потім тягли його до машини. Ближче до вечора Антона таки доставили у відділення поліції, де на нього склали протокол за статтею 20.3.3 КоАП РФ за «дискредитацію Збройних сил Росії».
«Я планував різні варіанти. Зробив кілька плакатів різного ступеня дурості/сміливості, але оскільки зараз забирають за все, результат передбачуваний. Коли я побачив людей, що лежать у містах на асфальті, мені спала на думку інша ідея: бути тілом, відчути, що це означає, коли ти – тіло», – так він пояснив ідею своєї акції.
У протоколі мовиться, що Горбань «загорнувся у мішок кольору прапора України та ліг на тротуарні плити, при цьому перелічував міста України: Буча, Маріуполь, Харків, Львів та інші, записані у блокноті, тим самим спотворював та дискредитував завдання щодо використання Збройних сил РФ за межами території Російської Федерації та самі Збройні сили РФ, які використовуються за межами території Російської Федерації на основі загальновизнаних принципів та норм міжнародного права». Дата суду наразі невідома.
Це вже четверте затримання Антона з початку війни проти України. Але жодних протоколів проти нього раніше не було. Сам Горбань каже, що штрафи та адміністративні справи «незрівнянно малі», порівняно з тим, щоб «хоч якось очистити свою совість».
Всі ці адміністративні ризики незрівнянно малі, порівняно з можливістю хоч якось очистити свою совість
– Всі ці адміністративні ризики незрівнянно малі, порівняно з можливістю хоч якось очистити свою совість, щоб можна було сказати: «Я ні секунди не був за все, що коїться, що відбувається від мого імені». У мене трирічна донька. Коли це все вже буде історією, вона мене запитає: «Тату, а ти що тоді робив?». І маю можливість їй пояснити, – розмірковує Антон Горбань. – У нацистській Німеччині проти політики Гітлера виходили люди, і вони позбувалися життя за це. А зараз… Ну, що таке арешт на добу? Це просто санаторій. Що таке штраф 30 тисяч? Це ніщо, навіть якщо для тебе це одна або дві зарплати. Це незрівнянно низька ціна. Це насправді зовсім не страшно заплатити таку маленьку ціну: вийшов із карткою «Мир» – отримав штраф у 30 тисяч (мається на увазі затримання жителя Москви за акцію з банківською картою «Мир» – ред.), вийшов із білим папірцем або з написом «Не убий» – знову 30 тисяч, пісню «Миру – мир» заспівав – знову заплати 30 тисяч. Все коштує однаково, як у FixPrice.
– Як на вашу акцію реагували пересічні перехожі?
– Під час акції один перехожий радив скинути моє тіло у Волхов. Одна жінка похилого віку запропонувала мене копнути
– Під час акції один перехожий радив скинути моє тіло у Волхов, прокляття на мою адресу йшли. Одна жінка похилого віку запропонувала мене копнути.
– Ви бачите настрій жителів Великого Новгорода. За вашими відчуттями, вони більше підтримують те, що відбувається сьогодні в Україні, чи, навпаки, засуджують?
– Однозначно більше підтримують вторгнення. У моєму оточенні засуджує багато хто, але в масштабах всього міста засуджує дуже мало.
– З чим це може бути пов’язано?
– 30 років пропаганди. Щоб ставити запитання, насамперед треба думати. Думати – це дуже енерговитратний процес, це потрібно робити роботу, потрібно видобувати інформацію: шукати джерела, проводити аналітику, вибирати експертів, чиїм думкам ти довіряєш, а це можна робити лише довго. Потрібно знати, що експерт говорив раніше, щоб розуміти, що він помиляється, або, навпаки, що він має рацію. Це дуже тривалий процес. Це не можна зробити за день. А тут все просто – щодня тобі кажуть все готове: розжувала «мама-пташка» і в дзьобик поклала, і не треба робити жодної роботи. Пропаганда так і працює, там є лише одна думка, і жодної роботи не треба робити. Все шляхом найменшого опору рухається: багато людей не вміють думати. Усі, хто вміє думати, на жаль, думають та їдуть. Як тільки людина доходить певних висновків, що вона не готова миритися з тим, що відбувається, у неї, по суті, один вибір, якщо вона не готова принести себе в жертву і провести залишок життя в клітці.
– Ви отримали перший протокол за «дискредитацію». Після другого є ризик порушення кримінальної справи проти вас. Ви маєте намір продовжувати проводити акції протесту?
На жаль, такі сміливіші вчинки я почав робити тільки зараз – знадобилося таке горе, щоб це мене розворушило
– Я продовжуватиму, шукатиму нові форми. Немає сенсу робити одне й те саме – треба змінювати мову виразності. Я не думаю, що мені зараз щось загрожує. Набагато важче тим активістам, які давно цим займаються. До подій 24 лютого свою позицію я висловлював лише в інтернеті, лише кілька разів виходив на мітинги: щодо поправок до Конституції та арешту Навального. На жаль, такі сміливіші вчинки я почав робити тільки зараз – знадобилося таке горе, щоб це мене розворушило. Я розумію, що ми всі якось боїмося. Я – не дуже смілива людина за своєю натурою, але навіть якщо я вийшов, то, може, це означає, що, напевно, багато хто зараз перед таким самим вибором постав.
– Ви не плануєте їхати з Росії?
– На жаль, зараз у мене можливості немає. Але певні думки щодо цього є.
– Як ви вважаєте, що після війни буде з Росією в найближчі 5-10 років?
– Складно сказати. Я не бачу такого терміну в Росії як у держави. Бути стільки років ще в цій північнокорейській комі, скочуючись усе глибше і глибше в Середньовіччя... Мені здається, такий сценарій для нас неможливий. Буде або краще, або ще гірше. Влада намагатиметься для себе отримати будь-яку вигоду з цього: заробити на війні завжди можна. Люди, які мають владу, мають і бізнес. Так, зараз вони втрачають гроші, вони думають, як їх заробляти, як вбудуватись у нову економічну систему. Вони думатимуть тільки про себе, як і раніше думали.
– Звичайним росіянам тоді що робити?
– Тим, хто все розуміє, звичайно, краще їхати.
По всій Росії після набрання чинності законом про «дискредитацію російської армії» складено сотні протоколів на активістів, політиків, громадських діячів та звичайних громадян РФ, які не згодні з офіційною позицією Кремля щодо війни з Україною. Точної статистики за кількістю протоколів немає. За даними проєкту «Мережеві свободи», відомо щонайменше про 298 адміністративних справ. Правозахисний проєкт «ОВД-Інфо» писав про 400 протоколів.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
