Сьогоднішнє військово-політичне становище на планеті все частіше почали називати «Третьою світовою». Радіо Свобода взяло інтерв'ю у російського і берлінського історика Олександра Гогуна, який також є військовим аналітиком німецької газети Tagesszeitung. Рік тому він випустив у Лейпцигу свою чергову книгу «Продуманий кінець світу. Як Сталін готував Третю світову». З того часу ця монографія вийшла в Естонії, де вона вже встигла стати бестселером, причому у грудні була презентована автором у парламенті цієї країни. А 7 травня цього року історик представив литовське видання своєї книги в парламенті Литви. Книга «Продумане світопреставлення. Як Сталін готував Третю світову» вийшла також українською мовою.
Розмова присвячена тому, чим схожий і чим відрізняється глобалізм Кремля середини ХХ століття від агресивної експансії нинішньої авторитарної Росії під керівництвом президента Володимира Путіна.
– Чи очікує Євросоюз повномасштабного нападу Росії? Про це іноді кажуть окремі офіційні особи на Заході…
– Подібні слова ми регулярно чуємо щонайменше з лютого 2022 року. Згадаймо, що в березні 2024 року одна німецька газета з посиланням на звіт німецької розвідки BND писала, що Росія буде готова до війни з НАТО вже в 2026 році. Як бачимо, грізне російське воїнство так само старанно тупцює на Донбасі, та ще й Сирія, поміж іншими справами, пішла з орбіти Кремля.
Так, Захід міг би й більше підтримувати Київ, але й та допомога, яку вже надали, вона величезна, хоча Україна – не член НАТО і не член ЄС. Очевидно, що сукупна відповідь Заходу на напад на одну з країн альянсу стане значно потужнішою, ніж нинішня підтримка нехай і важливого демократичного союзника, але не учасника Північноатлантичного договору.
Населення Росії – 140 мільйонів, України зараз – понад 30 мільйонів, і навіть ця країна не по зубах для путінської військової машини.
Населення Євросоюзу – 450 мільйонів, а мешканців країн НАТО – один мільярд. Арифметикою володіють у Кремлі.
А якщо ми порівнюємо економічний потенціал Росії та Заходу, то це просто незрівнянні величини. Країни ЄС – від Фінляндії та Естонії до Португалії – можуть спати відносно спокійно.
– Але сил для провокацій у Путіна в будь-якому разі більше, ніж достатньо – чи не так?
– Гібридні атаки продовжуються, і, можливо, що політичні вбивства, теракти та диверсії, прикордонні провокації траплятимуться навіть частіше.
Однак повномасштабне військове зіткнення неможливе. У Путіна вже зараз складнощі з набором контрактників, а часткова мобілізація означала б втечу чоловіків за кордон, російська економіка зараз поскрипує через нестачу робочої сили. І як зможе влада переконати солдатів і навіть офіцерів напасти не на маленьку Україну, а на противника, що багаторазово перевершує саму Росію?
У Путіна вже зараз складнощі з набором контрактників, а часткова мобілізація означала б втечу чоловіків за кордон, російська економіка зараз поскрипує через нестачу робочої сили
Крім того, незважаючи на те, що людство багатше, ніж сто років тому, наш підшкірний жировий прошарок тонкий, коштів ні в кого на світову війну зараз просто немає. Коли тільки Росія з Україною воюють, то весь світ уже лихоманить – ціни на їжу та енергетику стрибають, а в Євросоюзі і житло різко подорожчало.
А сукупна частка цих двох країн у світовому ВВП – 2%. І якщо між собою боротимуться не 2, а 20% глобальної економіки чи навіть більше, це означає загальний крах та хаос, чого не можуть не розуміти у Кремлі. Кожен акт агресії там ретельно зважується, з погляду нафтодоларів, доходів та витрат.
І тема мого дослідження – світова ядерна війна була можлива в 1950-х, коли основним засобом доставки бомби була авіація, а отже, за наявності ефективної ППО ядерна зброя була не такою страшною. А з 1960-х років почалася ракетна епоха, і досі діє правило взаємного гарантованого знищення ядерних держав: хто вистрілить першим – загине другим. Це навіть не піррова перемога. Таке не потрібне ні Путіну, ні Сі Цзіньпіну.
– Але ж може бути й проста помилка. Багато хто вважає, що Путін – імперець, який мало пов'язаний із дійсністю.
– Ні, хоча такою романтичною балаканиною цей холоднокровний хитрун обводить навколо пальця власних виборців і намагається ввести в оману іноземних експертів і політиків.
Чому тоді він не завоював Казахстан? Адже це, по-перше, привабливіша сировинна ціль, ніж Україна, по-друге, легший у військовому плані здобуток, по-третє, і Захід за цю країну не став би так заступатися, як став горою за Київ.
Ні, для нинішнього режиму у Кремлі українська демократія – смертельний ворог, яка одним своїм існуванням розмиває одразу дві сусідні диктатури. Україна, як Білорусь і Росія, – східнослов'янська країна, де більшість сповідує православ'я, і, крім того, значна частина населення розмовляє російською, а розуміють її всі. Якщо там вдається побудувати вільну державу, тоді й росіяни можуть запитати себе: а ми чим гірші?
Не для всього пострадянського простору, але для його більшості російський авторитаризм – це військова загроза в середньостроковій перспективі
Ось тому наявність демократії в Естонії, Латвії та Литві, які етнічно і релігійно не близькі Росії, близькі значно менше Росії, аніж Україна, бісить путінську кліку, ніж свобода у Києві, православних Грузії чи Молдові.
Цим усім країнам, як, наприклад, і Казахстану, загрожує небезпека російського вторгнення у разі, якщо там відбувається демократична революція, і російські емігранти-опозиціонери починають критикувати путінський режим звідти.
Іншими словами, не для всього пострадянського простору, але для його більшості російський авторитаризм – це військова загроза в середньостроковій перспективі. А ось таким частинам колишньої Російської імперії, як Фінляндія, Польща чи Аляска, боятися вторгнення танкових колон не варто.
– Значить, Сталін був набагато небезпечніший, ніж Путін?
– Це лише на перший погляд. Так, у нинішній Росії немає ГУЛАГу, влада не винищує голодом мільйони людей, російський ВПК не виробляє гори хімічної та бактеріологічної зброї, – а лише отрути потроху, Кремль не планує світової м'ясорубки та поневолення планети.
Однак, незважаючи на зміну епох, путінський режим діє не менш руйнівно, ніж сталінський. В умовах, коли екологічна криза та глобальне потепління поставили планету на межу катастрофи, Кремль лише погіршує ситуацію.
За допомогою міжнародних конфліктів Кремль піднімає ціни на пальне, а також різними хитрощами гальмує розвиток відновлюваних джерел енергії
Розв'язуючи кровопролиття в Україні та Африці, побічно чи навіть заохочуючи тероризм, Москва підриває тендітну світову стабільність. Замість консолідації зусиль для порятунку біосфери, російська пропаганда через мережу тролів провокує чвари в різних країнах. При цьому дипломатія РФ, прикриваючись гаслами про багатополярний світ, насправді реалізує стародавній принцип «розділяй і владарюй», відволікаючи увагу від Росії як, мабуть, основного осередку світової дестабілізації.
Країна-бензоколонка хоче залишатися такою невизначено довго, видобуток вугілля в Росії теж стабільно високий, тому за допомогою міжнародних конфліктів Кремль піднімає ціни на пальне, а також різними хитрощами гальмує розвиток відновлюваних джерел енергії. Але гра з вогнем обертається пожежами у сибірських лісах.
Путін, як і Сталін, – цинічний глобаліст. Скрізь, куди він може дістатись, він намагається впливати і шкодити за допомогою спецслужб, іноді й «м'якої сили» – пропаганди, яка в умовах зростання авторитарних тенденцій нерідко лягає на благодатний ґрунт.
Там, куди дійдуть, російські солдати затоптують берцями паростки демократії. Рекордні в історії астрономічні суми, які тепер вкладають уряди всього світу в оснащення армій та спецслужб, могли б бути спрямовані на озеленення та очищення планети або на порятунок Землі.
– Путінський режим встояв в умовах військових невдач в Україні та безпрецедентних санкцій. Невже він буде далі шкодити людству?
– На жаль, у найближчій перспективі не видно, щоб зсередини Росії піднялася хвиля протесту. 24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномасштабної війни від 24 лютого 2022 року по лютий 2026, за оцінками загинуло понад 15 тисяч цивільних і понад 41 тисяча зазнали поранень.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Лише під час російської блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
починали для того, щоб попередити революцію в Москві, і з цим завданням російська влада впоралася. Опозицію частково вигнано, когось залякано, третіх завербовано, четвертих убито.
Не можна сказати, що і стратегія Кремля щодо Заходу виявилася провальною. Через ядерний шантаж і блеф ні ЄС, ні Північна Америка чи Австралія ніколи не ставили за мету повалення путінського режиму.
Півтора десятка років тому тодішній держсекретар США Гілларі Клінтон заявила, що Америка програє глобальну інформаційну війну і що вона поступається, зокрема, Росії. Якось не сильно змінилися просвітницькі зусилля Заходу щодо Росії з того часу, навіть лютий 2022 року не став переломним. Кремль у багатьох планах залишається на світовій арені активним і ініціативним, а Захід – реагуючим, загалом – пасивним, який навіть не контратакує.
– Невже становище безнадійне і безперспективне, і Путін або вже його наступник чи спадкоємець так і продовжуватиме ламати світопорядок – сіяти вітер, щоб пожати бурю?
– Багато європейців надмірно концентруються на Кремлі, але сама по собі Росія великого сенсу не має. У господарському плані вона – переважно сировинний придаток сусідів по планеті, а в політичному – путінський режим – передусім молодший брат комуністів у КНР.
Багато європейців надмірно концентруються на Кремлі
А російська культура і наука перебувають у дуже плачевному стані. Вдумаймося – навіть у найважливішій для влади сфері – ВПК, незважаючи на астрономічні грошові вливання, «вченим» доводиться вдаватися до варварської крадіжки і платити за ширвжиток утридорога – розламувати імпортні холодильники і посудомийки, виколупувати звідти мікросхеми, і вставляти їх у дрони.
Путінізм дуже залежить від усіх сусідніх диктатур.
Тому, найімовірніше, китайська революція стане провісником і поштовхом для російської революції, та й ще кількох сусідніх.
По-перше, лад, система влади в КНР набагато більш незграбна і відстала, ніж навіть путінщина. Тоталітаризм, монополізм Компартії, виборів жодних, інтернет під повним контролем, цифровий «дурдом». Недавно «Репортери без кордонів» опублікували новий глобальний Індекс свободи преси, тож у ньому Китай – на третьому місці з кінця, там все гірше, ніж у РФ.
Система влади в КНР набагато більш незграбна і відстала, ніж навіть путінщина
По-друге, природних ресурсів у Піднебесній менше, ніж у Росії, але на душу населення – багаторазово менше. Не можна нескінченно їх розбазарювати, не думаючи про те, щоб менеджмент став відкритим та ефективним.
По-третє, важливим є і китайський менталітет, тобто його приклади у двох сусідніх китайських державах – на Тайвані та в Сінгапурі. Обидві ці передові держави населені китайцями. Вони, як сир в маслі, розвиваються саме завдяки свободі. Та й процвітаючий Гонконг, де жителі звикли до вольностей, під час його покрокової інтеграції до червоного гіганта може стати для комуністів дорогим троянським конем.
Ті економічні труднощі в Китаї, про які зараз усі знають, це не криза в КНР, а криза самої КНР. Криза, яка неминуче закінчиться крахом, і вітер змін, а швидше ураган за ефектом доміно, змете і сусідні диктатури.
Форум