Територіальні поступки в обмін на мир: «українці не готові до капітуляції»

В Абу-Дабі (ОАЕ) сьогодні, 4 лютого, стартували чергові переговори у тристоронньому форматі – Україна, США і Росія, повідомив секретар Ради національної безпеки й оборони Рустем Умєров. Раніше президент США Дональд Трамп заявляв, що домовленості про гарантії безпеки для України практично підписані. Про це ж говорив і президент України Володимир Зеленський.

Держсекретар США Марко Рубіо повідомив, що, згідно з цими гарантіями, в Україні планується розмістити обмежений контингент іноземних військ – переважно французьких та британських. Але помічник президента Росії Юрій Ушаков вихідними уточнив, що ці гарантії безпеки з російською стороною ніхто не узгоджував. 2 лютого МЗС Росії опублікувало свою позицію щодо можливої присутності в Україні західних військ: «Розміщення на Україні військових підрозділів, військових об’єктів, складів та іншої інфраструктури західних країн для нас є неприйнятним і буде кваліфікуватися як іноземна інтервенція, що несе пряму загрозу безпеці Росії. Зрозуміло, всі ці кроки Києва та його кураторів враховуються при визначенні нашої переговорної позиції».

Окрім гарантій безпеки, однією з найскладніших тем залишається питання територій, а саме: тієї частини Донецької області, яку Росія не може захопити. Москва вимагає від ЗСУ вийти з цих територій. Київ заявляє, що це неприйнятно.

Київський міжнародний інститут соціології провів опитування серед громадян України, згідно з яким 40% респондентів допускають виведення військ із Донбасу в обмін на припинення війни. Проти цього – 52%. При цьому 65% опитаних заявили, що готові терпіти війну стільки, скільки буде потрібно.

Опитування було проведене на територіях, підконтрольних Україні. Самі соціологи допускають статистичну похибку в опитуваннях, але вважають результати високо репрезентативними. Детальніше про результати цього дослідження телевізійна та онлайн-мережа «Настоящее время», створена Радіо Свобода для російськомовної аудиторії, поговорила з виконавчим директором Київського міжнародного інституту соціології Антоном Грушецьким.

Антон Грушецький

– Наскільки ці цифри щодо готовності українців до територіальних поступок змінюються, залежно від умов? Зокрема, наскільки на них впливають блекаути, відсутність електрики, світла та тепла?

– Те, що ми бачимо – ні. Українці відчувають, звісно, холод і проблеми, але при цьому вони не готові до капітуляції. Тобто все одно є ця стійкість, опір триває. І один із наших ключових індикаторів – це те, як довго ви готові терпіти війну.

Ось у вересні було 62%, які були готові терпіти стільки, скільки буде потрібно. У грудні – 62%, наприкінці січня – 65%. Різниця, з урахуванням похибки, – це помилка вибірки, але ми бачимо, що показник жодним чином не змінився. Ті самі близько 60% категорично не готові відступати та погоджуватися на якісь там важкі умови.

– Передача Донбасу під контроль Росії – це саме капітуляція?

– Це дуже складне питання, тому що в цьому випадку для українців важливішим є питання збереження незалежності, суверенітету та створення умов, за яких Росія не нападе знову на Україну. Наразі формально 52% категорично проти передачі Донбасу під контроль Росії навіть з урахуванням гарантій безпеки від Європи та США; 40% готові прийняти цю умову.

Коли ми ставили це запитання в середині січня, ті, хто готовий передати контроль над Донбасом Росії, говорили, що гарантії безпеки мають бути дуже надійними. Наприклад, розгортання західних військ в Україні, і не десь на заході, а ближче до лінії зіткнення. Тобто ці люди очікують, що гарантії безпеки будуть не якоюсь умовною підтримкою у разі нападу, а чимось серйозним.

Але навіть ті, хто категорично проти, теж часто пояснювали це недовірою до Заходу та Росії. Тобто ці люди могли б розглядати певний варіант, навіть виведення військ із Донбасу, якби були якісь реальні гарантії безпеки.

Зараз, до речі, ключовим питанням є навіть не залишення територій на Донбасі, а конфігурація гарантій безпеки. Я впевнений: якби американські війська увійшли в Україну і розмістилися ближче до нової лінії, наприклад, на межі Дніпропетровської та Донецької областей, і ми знали б, що у нас є ядерна парасолька, у нас є вся необхідна зброя, «Томагавки» тощо, – українці (це було б дуже важко) могли б прийняти такий варіант.

Але в ситуації, якщо українці почують варіант «вийти з Донбасу в обмін на повітря», а не на серйозні гарантії безпеки, – звичайно, це сприйматиметься як капітуляція. Тому що ми залишаємо територію, ми залишаємо людей і отримуємо у відповідь нічого.

Аліна стоїть у своєму домі, пошкодженому внаслідок, як заявила російська влада, удару українського безпілотника в Донецьку, місті України, що контролюється Росією. 17 січня 2026 року. Фото REUTERS

– Чи відрізняються якось відповіді, залежно від географії в різних областях України?

– Якщо коротко, то ні. З моменту повномасштабного вторгнення ми бачимо єднання регіонів, і навіть у таких дуже складних питаннях, як війна та мир, гуманітарна та культурна політика, ми спостерігаємо консолідацію різних областей. Є певні розбіжності: лише найбільш прифронтові громади більшою мірою готові прийняти деякі умови для закінчення війни, тому що вони щодня надзвичайно сильно страждають від обстрілів. Але навіть у цих громадах – це і Херсон, і Харків, і Дніпро, та інші – все одно абсолютна більшість проти умов капітуляції.

Навіть якщо ви бачите людину в умовному Слов’янську, Краматорську чи Херсоні, яка втомилася від війни і хоче завершення, – якщо ви цій людині скажете, що вона закінчиться без надійних гарантій безпеки, ця людина, найімовірніше, відповість, що це їй не підходить.

Є глибока недовіра до Росії. Наше опитування в середині січня показало, що 70% українців вважають, що Росія хоче або влаштувати фізичний геноцид українців, або знищити українську націю. Це екзистенційна війна. І якщо ви розумієте, що росіяни не збираються зупинятися навіть на Донбасі, якщо росіяни мріють про Київ, то вони не зупиняться.

Тому питання «просто зупинити війну» – це, звісно, не підходить українцям. Ми гинемо, ми страждаємо, нам холодно, у нас немає світла, але краще так, ніж у ситуації, коли за пів року чи рік Росія знову нападе з новими силами, і це закінчиться ще більшою катастрофою для української нації.

Найактивніше просування військ РФ за січень було на ділянці між Сіверськом та Костянтинівкою на півночі Донецької області. Костянтинівка Донецької області, грудень 2025 року

– Який у людей настрій щодо війни в цілому? Ви запитували, якою українці бачать свою країну за 10 років. Якими були відповіді?

– Ми ставили це запитання у грудні, і 60 відсотків українців через 10 років бачили Україну процвітаючою країною у складі Європейського Союзу. Наприкінці січня таких – 66%. Це різниця з урахуванням похибки. Це те саме число, тобто нічого не змінилося за останній місяць.

І це більшість українців, попри все, що вони зараз мають – це холод, відсутність світла, війна, невизначеність наших союзників, – тобто вони все одно залишаються оптимістами. Так, у нас є 20-30%, які з різних причин є песимістами, але загалом більшість українців є оптимістами.

І що цікаво, у нас рівень оптимізму знижувався до травня 2025 року, але після травня він почав знову зростати. І зараз рівень оптимізму навіть трохи вищий, ніж був наприкінці 2024 року.

Тобто ситуація з українцями не є односпрямованою, вона динамічна, але на цей момент українці навіть у цьому питанні демонструють стійкість і відповідають: «Ми впевнено дивимося у своє майбутнє. Ми переживемо наших ворогів».