Доступність посилання

ТОП новини

Чи можлива в Україні стабільна широка коаліція?


У парламенті
У парламенті
Розмови про неї і обіцянки широкої коаліції у Верховній Раді перетворюються у свого роду «казки» про комунізм часів Хрущова і Брежнєва, мовляв, от-от прийде це світле майбутнє і полються молочні ріки та з’являться береги з солодкого киселю. Але з роками це світле комуністичне майбуття Кремлівські казкарі, відсували все далі й далі за горизонт, допоки не рухнула їхня імперія. Так і з українською «ширкою», всі нею лякають, всі її кличуть. Але вона все більше перетворюється на «казку по білого бичка». Чому ж так? І чим це може скінчитися?

Які сили могли б цю нову коаліцію, альтернативну нинішній «демократичній» , та й створити. Перший варіант – це НУНС і Партія регіонів. Це вже було і сьогодні виглядає навіть не смішним. Але при всій несерйозності цього проекту, він може виникнути, як не дивно, найшвидше, але не для стабільної роботи у парламенті, а для його розпуску та оголошення нових виборів. Вибори. Їхня перспектива і є, мабуть, головною перепоною створення нині будь-яких «широких», «демократичних», «кольорових» коаліцій у Верховній Раді.

Парламентські лідери одне заявляють, інше тримають в голові

Фактично всі політичні сили у Верховній Раді не мають сьогодні намірів створювати якусь там нову стабільну коаліцію. Кожна з парламентських сил спить і мріє взяти одного дня всю повноту влади в державі. Ну, якщо і не на сто відсотків, то хоча б на сімдесят. Так би мовити – контрольний пакет влади, коли можна без проблем розпоряджатися тим товарним майном, що ще є в цій. Влада і гроші – ось головна мета і нинішніх і найближчих коаліцій в цій державі. Один знайомий депутат розповів днями, як був на дні народження свого колеги по парламенту. Був там і Президент. На запитання, про що там в основному точилися розмови, відповів: «Про гроші».

Тому й, наприклад, представники Блоку Литвина, коли говорять про можливість якихось нових комбінацій у Верховній Раді, чи критикують нинішню коаліцію, чи іронізують над варіантами «ширки», вони абсолютно не мають намірів нині брати участь у якихось нових політичних комбінаціях в рамках існуючого парламенту. Володимир Литвин всюди розпочинає з критики поточної ситуацій і намагання набрати найбільший рейтинг і завершує словами, от, мовляв, прийдуть вибори, там і побачимо. Ясно що і Литвин, і Тимошенко, і Янукович, і Луценко, і Ющенко – всі вони хочуть разом із своїми політичним соратниками по партіях і блоках лише одного – контрольного пакету влади. В даній парламентській ситуації витворити його просто не реально.

Але чому нереально і які сили, є найбільшими промоутерами такого політичного максималізму? Нереально, тому, що за спинами блоків і партій нинішнього парламенту стоять непримиренні «лялководи», які якраз і хочуть того контрольного пакету влади. Частина цих диригентів – це олігархи, які переважно дивляться на Україну, як на бізнес-проект, непримиренні один до одного і не бажають ні з ким ділитися. Частина ж з промоутерів сіпають за мотузочки своїх «яструбів» з-за кордону і сподіваються, що ця територія, рано чи пізно, стане їхньою внаслідок створення відповідної «ширки» з контрольним пакетом влади

Створити стабільну політичну коаліцію можуть нові сили

Коли західні спостерігачі з «Файненшел Таймс» пишуть, наприклад, що «президент Віктор Ющенко звинувачує Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, вона ж, у відповідь, звинувачує його. І разом вони критикують лідера опозиції Віктора Януковича. А всі троє чекають президентських виборів 2010 року», то яких же ще сьогодні коаліцій очікувати в Україні? Держава стала заручником дивної політичної ситуації – всі обіцяють народові всілякі блага але роблять це не для самих цих благ і стабільного життя суспільства та країни, а для єдиної мети – мати контрольний пакет влади для «дерибану» держави.

Невеличка купка мільярдерів в Україні, довкола якої вимушені крутитися кількасот тисяч, залежних від олігархів, дрібних і середніх власників, яких важко назвати якимось класом – ця купка не здатна, та й не бажає змінити політичну ситуацію на стабільну і контрольовану суспільством. Ситуація ця в Україні має два вирішальних негативи – немає сильного середнього класу, який політично незалежний і дбає про державу, то й немає і організованих кращих представників народу, згуртованих у справжні політичні партії, які змогли б створити стабільну правову політичну систему в Україні.

Чим це все може скінчитися?

Чимало міжнародних експертів переконані, що в Україні необхідно приборкати інфляцію оскільки фона серйозно загрожує фінансовій системі держави. Сьогодні політичні незгоди, розмови про нові коаліції, «ширки», провокації нових виборів, заважають ухвалити бюджет з нульовим дефіцитом і тим самим зменшити небезпеку поглиблення економічної кризи. Частині політичних сил, особливо «про-кремлівських яструбів» з Партії регіонів, наближення гірших часів дуже бажане, адже тоді є шанс створити свій політичний трест під назвою «ліквідація території під назвою Україна». Таких – але прихованих прихильників згаданого політичного проекту, є чимало і в БЮТі, і в інших силах. Чи здатний президент України контролювати ситуацію, маневруючи між «аполітичними олігархами» і бажаючими всієї повноти влади серед чисельних «демократів», це питання.

Такі фактори, як нова ціна на газ у 400 євро за тисячу кубів, намагання вручну регулювати фінанси і кредит та розтринькувати гроші на «соціальне загравання» з народом, можуть призвести до того, що у виборах чи в кінці 2008-го, чи у 2009, чи у 2010 роках, що всі політичні сили собі планують, вже нікого сенсу не буде. Не буде й сенсу в коаліціях «вузьких» чи «широких». Бо політичні проекти лише задля проектів і для «швидких грошей» – це дорога в нікуди і для України, і для її народу.
  • Зображення 16x9

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG