З 1931 до 1956 років на теренах Хакасії, що тоді входила до складу Красноярського краю, діяла ціла система таборів і поселень. Через них пройшли сотні тисяч людей з 15 колишніх країн СРСР. Достеменної цифри жертв сталінських репресій немає, зауважила у розмові науковець з Хакасії, автор численних праць Олена Лактіонова.
Лише у гірничому місті Чорногорську з 1942 до 1953 існували 11 таборів різного режиму утримання політичних в’язнів. Як нещодавно з’ясувала Олена Лактіонова, у таборах у шахтарському містечку утримували акторів московських, санкт-петербурзьких театрів, а також зі Львова — за політичною 58-ю статтею. Тут були німці, поляки, українці, фіни, корейці, росіяни, білоруси та інші народи. Вони важко працювали у шахтах по 12-16 годин на добу. Їм видавали їсти протухлий оселедець без хліба (після чого людей мучила спрага, а вода була поганої якості, через що сотні осіб вмирали), перловий суп або ж замерзлу неочищену картоплю, гнилу капусту, тухлу камбалу, з кишок тварин з фекаліями готували суп, а норма хліба на день становила 450 грамів. У такі жахливі умови і прибули у 1942 році львівські актори, яких засудили за буцімто співпрацю з німецькими окупантами.
Львів’янки вимінювали сукні на їжу
За свідченням мешканців Хакасії, зі Львова приїхали митці оперного театру, драматичного, модельєри будинку мод і конструкторського бюро. Радіо Свобода Олена Лактіонова розповіла: «40 тисяч осіб пройшли через табори, але це мізерна цифра, було значно більше. Документи усі знищені, були спалені, важко щось відновити і знайти».
Олена Лактінова приїхала у Львів, щоб у місцевих архівах довідатись інформацію про засуджених львівських акторів. Адже після ліквідації таборів у 1955 році більшість документів були знищені, енкаведисти працювали під псевдо. Скільки львів’ян були засуджені і скільки померли, невідомо.
У Хакасії є ще літні люди, які дещо пригадують про львівських панів та панянок, які так важко працювали у шахтах. Талановиті митці ставили вистави і організовували концерти.Вони знали іноземні мови.А ще привезли з собою крепдешинові та крепжоржетові сукні. Ці плаття львів’янки вимінювали у сибірячок на їжу. Розказують, що львівські модельєри навчили тамтешніх жінок носити білизну, про таку розкіш там ніхто й не чув, і шили її відповідно до кожної жіночої фігури.
До могил загиблих українців ніхто не приходить
На території Хакасії на місцевих цвинтарях є тисячі занедбаних, без прізвищ могил. У них спочивають невинні українці, серед яких і львівські актори, які постраждали від сталінських репресій. Сюди ніхто не приходить ані помолитись, ані схилити голову чи запалити свічку. Німці, поляки, фіни приїжджають у Сибір і впорядковують могили невинно загиблих земляків.
Від табору в Абакані залишився тільки фундамент, але на території колишнього пекла тисяч і тисяч людей ніхто не наважується звести нову будівлю. Нічого не збереглося від місця копанки, де люди після ув’язнення, під час примусового поселення копали землянки і там жили у холоді та голоді. Землянки українців легко можна відрізнити від інших через маленькі городики із зеленню та квітами.
(Львів – Київ – Прага)
Лише у гірничому місті Чорногорську з 1942 до 1953 існували 11 таборів різного режиму утримання політичних в’язнів. Як нещодавно з’ясувала Олена Лактіонова, у таборах у шахтарському містечку утримували акторів московських, санкт-петербурзьких театрів, а також зі Львова — за політичною 58-ю статтею. Тут були німці, поляки, українці, фіни, корейці, росіяни, білоруси та інші народи. Вони важко працювали у шахтах по 12-16 годин на добу. Їм видавали їсти протухлий оселедець без хліба (після чого людей мучила спрага, а вода була поганої якості, через що сотні осіб вмирали), перловий суп або ж замерзлу неочищену картоплю, гнилу капусту, тухлу камбалу, з кишок тварин з фекаліями готували суп, а норма хліба на день становила 450 грамів. У такі жахливі умови і прибули у 1942 році львівські актори, яких засудили за буцімто співпрацю з німецькими окупантами.
Львів’янки вимінювали сукні на їжу
За свідченням мешканців Хакасії, зі Львова приїхали митці оперного театру, драматичного, модельєри будинку мод і конструкторського бюро. Радіо Свобода Олена Лактіонова розповіла: «40 тисяч осіб пройшли через табори, але це мізерна цифра, було значно більше. Документи усі знищені, були спалені, важко щось відновити і знайти».
Олена Лактінова приїхала у Львів, щоб у місцевих архівах довідатись інформацію про засуджених львівських акторів. Адже після ліквідації таборів у 1955 році більшість документів були знищені, енкаведисти працювали під псевдо. Скільки львів’ян були засуджені і скільки померли, невідомо.
У Хакасії є ще літні люди, які дещо пригадують про львівських панів та панянок, які так важко працювали у шахтах. Талановиті митці ставили вистави і організовували концерти.Вони знали іноземні мови.А ще привезли з собою крепдешинові та крепжоржетові сукні. Ці плаття львів’янки вимінювали у сибірячок на їжу. Розказують, що львівські модельєри навчили тамтешніх жінок носити білизну, про таку розкіш там ніхто й не чув, і шили її відповідно до кожної жіночої фігури.
До могил загиблих українців ніхто не приходить
На території Хакасії на місцевих цвинтарях є тисячі занедбаних, без прізвищ могил. У них спочивають невинні українці, серед яких і львівські актори, які постраждали від сталінських репресій. Сюди ніхто не приходить ані помолитись, ані схилити голову чи запалити свічку. Німці, поляки, фіни приїжджають у Сибір і впорядковують могили невинно загиблих земляків.
Від табору в Абакані залишився тільки фундамент, але на території колишнього пекла тисяч і тисяч людей ніхто не наважується звести нову будівлю. Нічого не збереглося від місця копанки, де люди після ув’язнення, під час примусового поселення копали землянки і там жили у холоді та голоді. Землянки українців легко можна відрізнити від інших через маленькі городики із зеленню та квітами.
(Львів – Київ – Прага)
