Упродовж останнього тижня у селах Цілинне, Мирнівка, Побєдне, Ясна Поляна, Пахарівка, Ізумрудне Джанкойського району відкрили меморіальні знаки, присвячені пам`яті жертв Голодомору в Україні.
Маленькі, дуже прості і невибагливі, ці пам‘ятники збудували самі селяни. Деякі з них — повоєнні переселенці з українських регіонів, самі пережили Голодомор чи втратили рідних. А дехто ще пам’ятає, як втікачі з південних областей тодішньої Української РСР, прорвавшись через загороджувальні загони НКВС, сотнями і тисячами помирали на вулицях кримських сіл і міст.
У часи Голодомору Крим був у складі Російської РФСР, і тут голоду дивним чином не було, хоча більша частина півострова перебуває у
тій же кліматичній зоні, що й Одещина, Херсонщина і південь Запоріжжя.
Та все ж тисячі людей у Криму померли від голоду, а оскільки це були немісцеві, то й могили їхні не збереглися, розповів перший заступник постійного представника Президента України Євген Драп’ятий.
Ліві були проти вшанування убитих комуністами людей
За ініціативою Представництва Президента, в Криму побувала Свічка пам’яті, попри те, що місцеві комуністи намагалися зірвати акції зі вшанування жертв Голодомору.
У селі Цілинне їм вдалося вивести на пікет 20 осіб, а в Сімферополі, де у переповненому залі Кримського Українського театру відбулася прем’єра спектаклю «Маршрут товариша Сталіна», комуністи разом із «вітренківцями» на мітинг вивели не більше півсотні прихильників. Стільки ж лівих мітингували проти вшанування пам’яті загиблих і в Севастополі.
Півтисячі севастопольців і моряків українського флоту в суботу провели жалобний мітинг і запалили свічки. Глава Севастопольської адміністрації Сергій Куницин заявив під час заходу, що Голодомор завжди буде страшним нагадуванням: будь-яка політика, яка вимагає людських жертв, – аморальна, антинародна і злочинна. Він закликав не політизувати трагедію, наголосивши, що «голодне лихоліття» 1933-го – не просто історичне минуле, «а незагоєна фізична і духовна рана народу».
У ці дні у християнських храмах усіх конфесій, а також у всіх мечетях півострова пройшли поминальні молебні.
Маленькі, дуже прості і невибагливі, ці пам‘ятники збудували самі селяни. Деякі з них — повоєнні переселенці з українських регіонів, самі пережили Голодомор чи втратили рідних. А дехто ще пам’ятає, як втікачі з південних областей тодішньої Української РСР, прорвавшись через загороджувальні загони НКВС, сотнями і тисячами помирали на вулицях кримських сіл і міст.
У часи Голодомору Крим був у складі Російської РФСР, і тут голоду дивним чином не було, хоча більша частина півострова перебуває у
тій же кліматичній зоні, що й Одещина, Херсонщина і південь Запоріжжя.
Та все ж тисячі людей у Криму померли від голоду, а оскільки це були немісцеві, то й могили їхні не збереглися, розповів перший заступник постійного представника Президента України Євген Драп’ятий.
Ліві були проти вшанування убитих комуністами людей
За ініціативою Представництва Президента, в Криму побувала Свічка пам’яті, попри те, що місцеві комуністи намагалися зірвати акції зі вшанування жертв Голодомору.
У селі Цілинне їм вдалося вивести на пікет 20 осіб, а в Сімферополі, де у переповненому залі Кримського Українського театру відбулася прем’єра спектаклю «Маршрут товариша Сталіна», комуністи разом із «вітренківцями» на мітинг вивели не більше півсотні прихильників. Стільки ж лівих мітингували проти вшанування пам’яті загиблих і в Севастополі.
Півтисячі севастопольців і моряків українського флоту в суботу провели жалобний мітинг і запалили свічки. Глава Севастопольської адміністрації Сергій Куницин заявив під час заходу, що Голодомор завжди буде страшним нагадуванням: будь-яка політика, яка вимагає людських жертв, – аморальна, антинародна і злочинна. Він закликав не політизувати трагедію, наголосивши, що «голодне лихоліття» 1933-го – не просто історичне минуле, «а незагоєна фізична і духовна рана народу».
У ці дні у християнських храмах усіх конфесій, а також у всіх мечетях півострова пройшли поминальні молебні.
