Своїм ходом величезні відстані долали навіть ті, хто мав можливості їхати, приміром, на підводі. Але цього не робили, бо прийти до святих місць пішака вважалося подвигом смиренності.
Період перебування в Києві не перевищував двох тижнів, і зазвичай маршрут прочан був таким: після Лаври та Микільського монастирів вони вирушали до Михайлівського Золотоверхого, де лежали мощі Святої Варвари, звідти – до Софійського собору, потім Андріївська церква, і далі – на Поділ, де в кількох храмах молилися перед знаменитими чудотворними іконами.
«Малороси» і «великороси»
Газета «Кієвлянін» за 1879 рік подає цікаве спостереження за типами київських богомольців. Автор поділяє їх на «великоросів» та «малоросів».
«Малороси, – пише він, – ходять до святих місць з огляду на свою обіцянку Богові або заради одужання чи позбавлення від нещастя. Ходять вони на свої трудові гроші, які ретельно розподіляють так, щоб вистачило і на дорогу, і на свічки, і на молебень в монастирях. Малороси ходять і старі, і молоді, а після відвідання святих місць вони поспішають повернутися додому».
«Великороси зовсім інакше ходять на прощу, – пише далі автор. – Ідуть переважно старі жінки і чоловіки, яких у сім’ї вважають дармоїдами. До Києва вони прибувають без копійки за душею і розраховують прогодуватися завдяки благодійності киян. Великоруські паломники не лише жебрають хліб та гроші, але й одяг і тому частенько повертаються додому з торбами різних речей».
«Поміж богомольцями-великоросами бувають і такі, які ходять до святих місць за власні гроші, – стверджує автор, – але це переважно заможні люди, і до Києва вони доходять рідко. Щодо малоросів, то межи ними не буває таких, які промишляють ім’ям Христовим і які йдуть з дому на прощу заради позбавлення своєї родини від зайвого їдця», – так завершує своє аналітичне спостереження автор газети «Кієвлянін» за 1879 рік.
Загалом найбільша кількість прочан прибувала до Києва в літній період. За даними 1850 року, впродовж трьох літніх місяців лише у лаврському готелі зупинилось близько 50 тисяч осіб. Починаючи з вересня, їхня кількість поступово зменшувалась, і взимку в монастирських притулках Києва перебувало від 3 до 5 тисяч богомольців.
(Київ – Прага)