Доступність посилання

ТОП новини
17 Вересень 2019, Київ 22:36

КУЛЬТ-МАЙДАН на Свободі. Ювілей Гоголя. Українсько-німецька премія


Київ – 200-річчя Миколи Гоголя, безперечно, позначилося на всьому пострадянському «культур-мультур» просторі. Зокрема, данину великому землякові віддали й в Україні, провівши урочисті зібрання, вечори, вивісивши біг-борди з довгоносим профілем та навіть відкарбувавши 5-гривенну ювілейну монету.

На одній з виставок у столичному Музеї книги та друкарства побував екс-президент Леонід Кучма. Він взагалі останнім часом «пішов у культуру», то допомагаючи видавати праці академіка Івана Дзюби, а то, разом із Інститутом літератури, сприяючи виходу в світ багатотомного видання творів Гоголя. Оглядаючи на виставці листи Миколи Гоголя, Леонід Кучма принагідно провів графологічну експертизу, зазначивши, що коли Гоголь терзався й непокоївся, букви з-під його пера вистрибували нерозбірливі, натомість умиротвореність спричиняла рівненький гладкопис.

«У мене почерк акуратний, бо я повністю задоволений своїм теперішнім життям», – додав другий президент незалежної України. «Хто б сумнівався», – додаємо подумки й собі. Ось тільки в мільйонів українців від життя, сконструйованого двома Леонідами та «сином Віктором» перо в руках тремтітиме, певно, ще не одне покоління. Якщо взагалі писати не розучаться. Втім, біда не велика, бо все-таки зможуть дивитися фільми. До власних, певна річ, не сподобляться, але дальні й ближні сусіди звично прийдуть на допомогу, запропонувавши малокіношним аборигенам черговий «блокбастер». Штибу російської стрічки «Тарас Бульба», прем’єра якої відбулася в Україні днями. Що можна про неї сказати?

Загалом, режисер Володимир Бортко зняв добротний історичний фільм, в якому хтось знайде, а хтось днем з вогнем не побачить, власне, Гоголя. Вже не кажучи про таку нав’язливу дрібницю, як Україна. Бо яка там Україна? Там «русскій дух», козаки до осатаніння рубаються «за зємлю русскую» та ждуть-виглядають «русского царя», який вигулькне десь із вологодських глибин і зв’яже в баранячий ріг всіх супостатів. Зрештою, дивно було б очікувати чогось іншого з огляду й на нинішню російську політику, і на особу самого Бортка – члена КПРФ і типового «хохльонка», який в інтерв’ю заявляє про «неіснування» українців як окремішньої нації.

Не зрозуміло лишень, чому до нього пішли козачками-гастарбайтерами направду видатні українські митці – Богдан Ступка і Сергій Якутович, котрі тепер, заднім числом, заявляють що, мовляв, працювали на «ворожій території»? Зрозуміло, безгрошів’я й творча незреалізованість і не до такого доводять, а все ж таки... Як не зрозуміло й те, чому за часи всіх трьох президентів Україна так і не спромоглася на власну версію «Тараса Бульби»?

Українсько-німецька премія імені Гончара

Зрештою, все зрозуміло. Звичайна небайдужість вирішить будь-яку справу, незалежно від масштабів і жанрів. Знайшлася ж в німецькому місті Ессен небайдужа людина, письменниця та журналіст, українка Тетяна Куштевська, котра разом із тамтешнім бізнесменом та меценатом Дітером Карренбергом заснувала в 1996 році премію для молодих українських літераторів. Поштовхом для цього стали не урядові постанови чи рішення з’їздів, а кілька телефонних інтерв’ю з Олесем Гончарем, які взяла Тетяна Куштевська для газети «Нойєс Дойчланд» в останній рік життя письменника.

Окрім усього, пані Куштевську вразили слова Гончара про молодих талановитих літераторів, які завжди потребують допомоги, а в сучасній Україні – й поготів. Вже 1997 року в Києві, в Будинку письменників відбувся «дебют» першої недержавної премії, котра, цілком логічно, отримала ім’я автора «Тронки» та «Собору» й вручається в день його народження – 3 квітня.

«В Німеччині понад півтисячі приватних премій. То чому б не заснувати ще одну, спрямовану на підтримку молодих авторів в Україні? – сказала пані Куштевська на цьогорічному, 12-му врученні премії. – В Німеччині якість еліти визначається не кількістю куплених яхт чи футбольних клубів, а коштами, вкладеними в культурні проекти».

Нам для цього, мабуть, теж потрібно кілька поколінь, – подумалося принагідно. Додам насамкінець, що лавреатами цьогорічної Міжнародної українсько-німецької премії імені Олеся Гончара стали дев’ять молодих авторів у п’яти номінаціях. Перекласти їхні твори на німецьку мову вже висловили бажання студенти-славісти Ляйпцизького університету...

(Київ – Прага)

Дивитись коментарі (2)

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG