Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 19:48

Сергій Фоменко: «Є ще ділянки в житті, які залишаються світлими і чистими. І їх треба оберігати...»


СергІй Фоменко

Дійова особа – Сергій Фоменко, група «Мандри»


– Роман Скрипін: Сьогодні у нас є надзвичайно цікавий гість, нарешті він не політик. Але я не знаю, про що з ним говорити. Знаєте, чому? Тому що сьогодні складний день, сьогодні день перед вибором – 16 січня, завтра день голосування, агітація заборонена і контрагітація так само. Я не знаю, про що можна говорити в цій державі, як не про політику. Гість програми – Сергій Фоменко, він же Фома, група «Мандри». Що робитимемо? Давай порядок денний визначимо.

– Сергій Фоменко: Про що говоритимемо? Я думаю, що, насправді, про політику так багато говорять, що краще про неї не говорити. Можемо говорити про культуру, про мистецтво.

– Про культуру політиків можна говорити. Про політику все одно доведеться говорити, тому що в минулі президентські вибори ви брали активну участь. А тут вас нема, нема і нема.

– То була така позиція.

– А тепер нема позиції? Тепер в голові пісок?

– Чому пісок? Ні, нам поступали пропозиції і дуже багато пропозицій. Просто немає бажання брати участь абсолютно.

– Про це теж поговоримо. Але зараз ми знайомимось з Сергієм Фоменком ближче, якщо хтось не знає, це – лідер гурту «Мандри». І його біографія.


Про Сергія Фоменка. Довідка

Сергій Фоменко
Сергій Фоменко на прізвисько Фома є фронтменом, лідером та вокалістом – українського музичного гурту «Мандри». У своїх піснях вони поєднали багато різноманітних музичних стилів, зокрема реггей, рок, блюз та певні елементи романсу.

Сам про себе Сергій Фоменко каже так: «Народився під сузір’ям Риб в рік Щура в березні 1972 року». У підлітковому віці навчився грати на баяні та гітарі, співав, писав пісні та оповідання, мандрував автостопом по великих містах України, Прибалтики та Росії. Після кількарічних мандрів повернувся до Києва.

Сергій Фоменко працював двірником у Києві-Печерській лаврі, Софійському соборі, гардеробником археологічного музею, працівником сцени у театрі, ведучим радіопрограм. Серед захоплень – творчість Гоголя, Булгакова, Георга Тракля, Шагала, Піросманішвілі, Марії Приймаченко, Параджанова, Бергмана, Віма Вендерса. Улюблені історичні постаті – Будда, Григорій Сковорода, Олександр Вертинський. Улюблені герої з книжок – Гекльберрі Фінн та Дон Кіхот. Сергій Фоменко інколи малює наївні сюжети. Живе і працює в Києві. Хобі – велосипед та малювання.

– Отакий Сергій Фоменко. Така смішнувата біографія. Чого ти не викреслив, що ти двірником працював? Це ж можна приховати, як деякі кандидати в Президенти дещо приховують.

– Але мені нема чого стидатися. Це круто було – бути в 1989 році двірником в лаврі чи Софійському соборі. Це ж не двірник на задньому дворі птахофабрики. Це трошки інше.

– Так поділися враженнями, що ти там бачив такого?

– По-перше, це був ще Радянський Союз, мені треба було мати роботу. Але хотів я мати роботу таку, щоб займала якнайменше часу і щоб навколо було якнайбільше приємного пейзажу. Відповідно Києво-Печерська лавра – найгарніше місце в Києві, де можна побачити дуже приємний пейзаж і якось надихнутися старовиною чи щось таке. От відповідно з шостої до восьмої я був зайнятий, це не дуже складно, це взимку сніг, лід…

– З шостої ранку?


– З шостої ранку. А о восьмій ти вже вільний, п’єш каву. Зарплата була десь 80 радянських карбованців.

– Нічого так, нормальна зарплата. Це зрозуміють лише ті, хто жив в той час і хто пам’ятає. Бо Сергій народження 1972 року, це сказала вже Наталка в біографії. Питання елементарне, з нього сам Бог велів почати: з яким передчуттям у переддень виборів ти прийшов сюди? Можливо, це нервовий сміх, не схоже, що нервовий, можливо, це якісь важливі роздуми, може, це апатія або депресія?

– Іноді, звичайно, пробиває, коли починаєш занадто багато думати, пробиває на якусь депресію, але це не дуже довго триває, тому що я вже звик трохи звичайно до того бардаку, який відбувається в Україні останні скількись-то років, десять років, наприклад. Я як свідома людина 10 років відчуваю, що відбувається повний бардак. Але зараз я якось налаштувався на роботу, яку я роблю зараз. А в мене дуже багато зараз цікавої творчої роботи. І це мене абсолютно спокійно відводить від думок про політику, про те, за кого голосувати, бо думки мої скачуть.

– Прекрасна відповідь. От Чубай був на твоєму місці, між іншим, і теж така внутрішня міграція в роботу відбулася в людини, він такий: «А я просто працюю, більш нічого, просто працюю». Я його так, і з іншого боку, і з того, і з того: «А я працюю».

– Ти кажи якісь «наводящі» питання.

– Я бачу, що ви всі пішли кудись в себе, почали займатися творчістю і не хочете займатися тим, чим займаються ваші колеги. Скажімо, коли вони їздять, оцей співочий колгосп по Україні, агітує за певного кандидата в Президенти. Або деякі оперні співаки, скажімо, поміняли свої преференції і стали іншого кольору.

– Я одразу скажу, що я отримував пропозиції співати в першій частині того, що ти сказав. Я не бачив цікавої концепції в тому, це по-перше, по-друге, тоді в 2004 це був справді поклик душі, абсолютно чітко, чесно. А зараз ніякого поклику я не бачу. Я бачу чистий бізнес.

– А чому б грошей не заробити?

– В мене є декілька пісень, за які я маю розписатися. І якщо мої думки я не поділяю з тими якимись подіями, які відбуваються, то я маю сказати, що я не писав такі пісні, або це не є. Я не можу такі речі робити. Тобто, якщо ти щось сказав – це вже твоє, і з цим ти маєш жити. Я колись написав декілька пісень, не спеціально, пісня «Не спи, моя рідна земля» і пісня «Знову день переходить в ніч» – це ті речі, які просто стримують мене, коли є спокуса заробити бабла, не важливо, на якому політику.

– Дивись, а колеги, вони ж поїхали, і одні, й інші, перейшли в інший табір.

– У кожного є свої переконання.

– Український шоу-бізнес, він аморальний, виходить, і все?

– Можливо, деякі артисти вірять свідомо в ці речі, або розраховуючи на те, що за допомогою тих можливостей, які надаються через деякий час, вони отримають можливість донести свою творчість якомога ширше, і маючи певні гарантії поступу вперед. Це абсолютна реальність бізнесу. І якщо деякі люди мислять стратегічно: «Ось має хтось стати Президентом, відповідно, якщо я буду йому допомагати це робити, в мене будуть преференції». І це, в принципі, працює.

– Це нагадує анекдот, коли міліціонер український, який не знає іноземних мов: «Schprechen Sie Deutsch? Do you speak English?» І потім коло покарання: «І що, допомогло йому це знання іноземних мов?» Дивись, в 2004 багато хто співав за когось, але я не помітив, щоб хтось дістав якісь преференції потім. Була спроба у Руслани, у Вакарчука піти в політику. Але звідти вони вилетіли як пробки з величезним задоволенням.

– Є преференції. Наприклад, якщо деякі власники телеканалів, ефір в яких коштує багато грошей, дають тобі можливість отримати широкий вихід в безкоштовний ефір, то це і є твої гроші по суті.

– Натяками ми говоримо, звертайте увагу на певні речі. З цієї причини нема на музичних каналах в ротації вас, виходить?

– Ми є в тій мірі, в якій ми можемо залишатися вільними і незалежними. Справа в тому, що будь-який артист, якого дуже багато є на екрані, він або має серйозні вливання коштів через якихось людей, в основному, це політики, бо великий бізнес не цікавиться культуру аніякою в Україні, насправді, це дуже рідко. Або ти є частиною холдингу, і це в принципі нормальна ситуація.

– Виходить, що у замовників теж смаку немає? Фактично, те, що я бачу, те, що доводиться бачити на екрані, то це не те що несмак, це іноді навіть і кіч. «Что ж за Новый год без даты?» – є така пісня. І там, чесно кажучи, матюччя читається всю пісню.

– Це проблема, тому що за останні декілька років, 7-8, на мій погляд, відбулася серйозна мутація в тому, що ми дивимось з екранів телевізорів. І в першу чергу, вона відбулася через те, що тут, в Україні, мало хто виробляє свій власний продукт.

І мало уваги до свого власного продукту – культурного і медійного продукту. В тому числі, до свого телешоу. Декілька одиниць людей роблять власні телешоу, або робило в Україні. Їх можна порахувати на пальцях однієї руки. Це ті програми, які придумані були тут, зроблені тут, а все інше – це покупка продукту. І коли тобі нема що сказати свого, ти обов’язково будеш годувати чужих людей, які щось виробляють. Відповідно, так само стосується і музичного продукту в трошки зміненій формі.

– Ми ж говоримо про наших виконавців. Яких інших людей, це ж наші виконавців?

– Наші виконавці калькують ситуацію шоу-бізнесу, яку-небудь сталу ситуацію, наприклад, російський шоу-бізнес з його законами, або якісь зразки західного шоу-бізнесу. Насправді ж по-справжньому мають участь лише автентичні артисти на Заході, які роблять свій продукт. І це правда. Насправді, дуже скоро всі ці локальні «звьозди», ім’я яких «легіон» і ніхто не пам’ятає, як їх звати через рік, вони зникають і з’являються, а люди, які займаються музикою, які люблять те, що роблять, справді страждають, переживають, виробляють щось цікаве, вони отримають своє. Це все стане на свої місця. У кожного своя історія.

– У нас є слухач. Пам’ятайте, що сьогодні 16 січня, переддень виборів, не можна говорити про політиків.

– Слухач: Так, будемо культурно в нашій некультурній країні ставити запитання. Анатолій з Полтавщини. Питання таке буде, з повагою до Вас. І сподіваюсь на Вашу відверту відповідь. Ви працювали в Києво-Печерській лаврі. Так от, чи перейнялись Ви віруванням в якого-небудь бога? Я запитую як атеїст. І кого Ви можете охарактеризувати в Україні з політиків, що він має мораль святого. В такому відношенні, якщо він дійсно така людина, можливо, він би став навіть героєм посмертно.

– Jesus Christ – Superstar. Насправді, щодо віри в Бога – це дуже інтимна річ, і кожна людина її вирішує для себе, тому що всі ми смертні, у всіх у нас буде це питання стояти, що там поза тим або як воно відбувається поза цим, поза цією реальністю. І на це відповідь дає внутрішній досвід, який кожен може досягти за допомогою чогось. Деякі люди за допомогою релігії, або віри в Бога. Залежить від того, як ти налаштований.

Я сам не знаю, які відповісти на це запитання. Бог справді єдиний, він скрізь, бо ми всі є теж частина Бога, це все Бог. Але кожен бачить його по-своєму і відчуває, або не відчуває. Інше питання про святого у мене викликає просто сміх, тому я не можу сказати нічого. Вибачте.

– Нема святих у нас в політиці, немає ідеалів. Тому що у кожного є певні скелети в шафі або рильце в пушку. Тут не можна робити винятків. Всі смертні, всі прості.

Я хотів би запитати, чи немає в тебе такого страху певного перед наступними п’ятьма роками, тому що про те, як минули ці 5 років, я потім запитаю, а зараз – чи немає остраху чи певної фобії?

– Іноді в мене з’являються такі думки, але в основаному мене більше інтригує така ситуація. Бо я вже зрозумів, що в певний момент я пережив катарсис з точки зору моральних якихось та інших речей. І це відбулося пару років тому. Зараз я лише такі флеш-беки отримую. І от коли я отримую флеш-бек, тоді у мене з’являються якісь такі певні острахи.

Вони насправді, як показує досвід, не настільки реальні. Справді інтригує, тому що це вже виглядає як спорт: а хто ж що ж зможе зробити, буде тут чемпіон колись, чи буде все-таки оцей «отстой», який, на мій погляд, на одному місці всі топчуться, топчуться.

– Ми взагалі говоримо.

– Це така ситуація, філософське бачення, така собі філософія за кавою. Я б сказав, що інтригує, але не страшить. Тому що може настрашити? Ми ж уже народжені, з цим же треба щось робити.

– Можна Кучму пережити, Кучму пережили і далі вже не страшно. А Кучма 10 років був при владі, між іншим.

– Мені здається, що ми маємо внутрішню якусь енергію, яка не знищує нас, а робить нас сильнішими. Може, цинічнішими, може, впевненішими в тому, що треба робити. Іноді, буває, цинічнішими, тому що коли ти дивишся на те чи на інше, ти бачиш, що нічого, окрім цинізму, ти в тому не бачиш. Але є ще такі ділянки в житті, які залишаються світлими і чистими. Це дуже важливо. І от їх треба оберігати від всього того.

– Це родина, все решта. Я не вперше чую подібні речі зараз перед президентськими виборами, окрім того, що є внутрішня міграція, само втеча в свій внутрішній світ та в творчість, самореалізацію, то всі як один чомусь говорять, що треба цінувати своє, українська суто риса: от моя хата, її треба побілити, а оце є дружина, є діти, треба любити батьків, оберігати від всього цього лайна, умовно кажучи.

– В цьому є народна мудрість.

– Поляки, скажімо, їх ритуал – костел, тому що вони йшли в костел, і там їх комуністична влада не могла дістати. А українці, вони так усамітнюються: зась – і не ходи.

– Слухачка (переклад): Мене звати Марина Юріївна, я з Києва, з Троєщини. Скажіть, будь ласка, чи є якесь майбутнє в України і яке місце України в світі?

– Таке цікаве запитання. Звичайно, в України є майбутнє. Якщо є сьогоднішній день, значить, є і майбутнє, це однозначно. А яке воно – це питання друге. Але залежить від того, як кожен з нас буде жити і будувати своє. Тому що велике майбутнє наше спільне залежить від того, як кожен з нас побудує своє маленьке майбутнє і сьогодні.

От якщо ми приберемо справді в хаті, почистимо в себе всередині душу, якщо ми перестанемо злитися, почнемо хоча б вітатися у дворі з людьми з одного будинку для початку, бо в Україні це теж велика проблема, до речі, коли ти спускаєшся в будинку, кажеш «добрий день», на тебе всі дивляться: «Що ти маєш на увазі? Що це ти таке придумав?»

А місце України тут, де ми живемо? Насправді, ми маємо дуже гарну країну, без тої метушні, яка зараз, я маю на увазі базисно. Це величезна країна з величезним потенціалом. І вона знаходиться в дуже непоганій в геополітичній частині планети, я би сказав, має моря, гори, природу, тільки треба зберігати.

– Знову анекдот згадав: «А тут під помідорчики». Тому що з колегами, західними журналістами спілкувалися, от з ними про Україну, власне. Це закордоном було. Вони кажуть: «Україна така велика, така красива – і така дурна».

– Щось є таке.

– Мені сказали, що всі слов’яни такі. Це не українців риса, це слов’ян, росіян, поляків, чехів, хорватів, словаків, сербів.

– Це з їхньої точки зору.

– Це говорили самі слов’яни так само. Це не була оцінка німця або англійця.

– Я хотів довести, чому є така думка. Тому що, можливо, наша емоційність при ухваленні рішень чи при важливих справах – має працювати ніби чистий мозок, як у німців, а у нас працюють емоції. І оце тому ми ніби дурніші. Але це дуже таке питання риторичне, насправді.

– То можна у відповідь сказати, що німці холодні й фригидні, це одне й те саме.

– Можна говорити й так. Не тільки, взагалі, західні європейці, які живуть нудно, дуже розмірено, ніяких у них нема проривів – народився, виріс, постарів і помер.

– Ти забув додати, один плюс поставити – заможно.

– Вони рахують кожне євро, вони здають пляшки і вони економлять на кожній пляшці. Там працює ціла система. У нас же ніхто не економить ні на яких пляшках.

– Через це у нас засмічені двори.

– Власне. Це цікава дискусія, тут є, про що говорити.

– Насправді, політика – це політика. Я коли по світу так само, як і ти їздиш, ми звертаємо увагу, що ми не робимо елементарних речей.

– От ми говоримо про політику, що новий Президент прийде і все для нас поробить, працюватиме двірником в Лаврі.

– Так не буде, треба кожному працювати на своєму місці.

– Слухачка: Добрий вечір. Я Тамара Іванівна з Харкова. У мене питання до пана Сергія. Пане Сергію, тільки не лякайтесь, якщо Вам здасться, що моє питання притягнуте за вуха. В спорті – є спорт для любителів і є для професіоналів. Так от цю паралель, може, треба у нас в музиці зробити, щоб «Пающіє труси» були, ну будемо казати, любительським, а не займати весь інформаційний музичний простір.

– Я з Вами абсолютно згоден. Насправді, воно так і є. Бо, скажімо так, українська локальна ситуація, от ми ніби живемо тут, ми дивимося цей телевізор, слухаємо це радіо, але як тільки виїжджаєш за межі цього королівства кривих дзеркал, ти одразу бачиш, що світ живе по зовсім інших законах, бо якщо ти щось з себе уявляєш… От я, наприклад, зараз готую сольний проект і я вже мав декілька виступів з цим проектом закордоном і зараз маю запрошення, веду роботу з Великобританією, Австралією, Німеччиною, Італією, Ісландією, Фінляндією і Канадою. Це одразу я отримав запрошення.

І мене не дуже цікавить, які сьогодні «Труси» будуть виступати на місцевому телебаченні Тому що це провінційно, це по-перше, по-друге, це дуже на короткий термін. Проблема в тому, що люди, які формують медіа-простір, це люди, від яких залежить, я розумію, що сегмент слухачів може бути різний, але формування простору залежить від цих людей, директорів, які формують ефір. І від них залежить загальна культура саме в тому, щоб люди хоча б цікавилися, що вони виробляють.

А насправді у нас це виходить так: чим яскравіший одяг з бльостками на певній особі – це артист. А от, наприклад, Джейн Біркін – це велика англійська і французька актриса і співачка, це дружина Сержа Генсбура, це співачка й актриса, яка відома в усьому світі. Вона коли приїжджала сюди в Київ, виступає в чорній маєчці і чорних джинсах на сцені. Але те, що вона робить і що вона співає, що вона подає – це живий звук. Це справжні дорогоцінності, це – як знайти смарагд, це як отримати золотий злиток у руки, але це не блищить.

А те, що блищить, ти сколупуєш і просто бачиш, що це дешеві підробки з Малої Арнаутської. Справа в тому, що люди, які формують медійний простір, видають ці підробки з Малої Арнаутської за те, що це і є мистецтво, що це і є музика, що це є кіно, що це є телепрограми. Насправді, життя справжнє, воно одне і воно справжнє. А те, що нам видається, така розвана, яка відволікає нас від внутрішнього, а хороша музика, хороше кіно, і в тому числі розважальне, його не подають просто.

– Кажуть, що воно комерційно не привабливе, там низька аудиторія, реклама грошей не приносить і так далі.

– Я не кажу, що це має займати весь ефір, я кажу, що це має бути якась частина цього ефіру, цього матеріалу, цього проценту в ефірі. Я розумію, що таке є комерція, що таке є рейтинг, але хоча б якийсь значний процент справжнього матеріалу має отримуватись.

Цього немає, тому що всі фільми цікаві українські, починаючи від фільмів Миколайчука, Олександра Довженка, або історичні, документальні фільми про реальних людей, якій в цій частині землі чогось варті, ідуть чомусь вночі. Дуже багато радіостанцій ставить українську музику теж вночі, це теж така цікава тенденція: ніч української музики з – 12 до 6. З шостої починається день російської попси.

– Я тебе здивую, це навіть в Криму відбувається. Я слухав вночі кримську радіостанцію локальну і вони крутили українську музику, вдень – іншу. А от чому?

– Це комплекс меншовартості. Це означає, що ми себе і, безумовно, люди, які формують радіоефір чомусь так до себе ставляться.

– Це ж ціннісне питання. Тобто люди, які формують, у них інші цінності.

– Я нещодавно був в одному дуже непоганому ресторані київському, дорогому, пафосному, якісному і таке інше, дуже гарна кухня. І ми прийшли тоді вночі, дуже гарна ніч, падав сніг, це десь на Різдво було, надзвичайно приємний був стан. Ми прийшли, сіли, замовили їжу. І поки ми чекали їжу, а там є радіомережа, яка крутить щось.

А там крутилося – це дуже дорогий ресторан, де якісна кухня – там крутилась така дешева московська попса, яка роблена на самограйці одним пальцем, причому вона була дешева, це було не щось якісне, навіть не «Ласковий май», це було щось – Альона Апіна №3. Коли я сказав: «Можна замінити цю музику на Майкла Джексона хоча б?» – офіціант пішов, повернувся і сказав таке: «Ви знаєте, наш арт-директор сам особисто слідкує за тим, щоб цей диск ніколи не змінювався. Я сказав: «Але ж я приходжу, плачу гроші». Він каже: «Це дуже серйозне питання».

– Ми так обговорюємо, це смішно наче, але це правда. Питання наступне випливає з цього: ми маємо людей, які жили при різних імперіях, остання імперія – радянська, яка розвалилася 1991 року. І ці люди розвивалися на певних цінностях. На жаль або на щастя, ми належимо до тих, хто виховувався в Радянському Союзі. І от ці люди з цими цінностями.

І от ці люди, які формують медійний простір, вони, відповідно до своїх смаків, визначають той продукт, який вони нав’язують всім іншим, те, що нібито користується попитом. І от нове покоління, яке з’явилося вже після 1991 року, вони живуть тими самими фактично або частково тими самими цінностями, які жили покоління попереднє. Але зовсім інша система була, інша держава. То як вийти з цього кола?

– Я теж про це думав. Але є багато людей, які мислять інакше. Але я згоден.

– Є багато. Але відсоток не критично великий.

– А чому? Тому що такі люди сприймають те, що чують. Як вийти з кола? Його треба ламати. Це дуже просто.

– Я знову про президентські вибори згадаю. Хтось пожартував, що цю країну врятують тільки масові розстріли. Хоча так цинічно звучить, як чорний гумор…

– На жаль, історія багатьох країн світу, починаючи з Франції, коли відбулася Французька революція, така масштабна перша революція в світі, де було поміняно серйозно суцільний лад, без крові не обійшлося. Але це та певна жертва, яка була принесена. Це історичний факт. І таких фактів дуже багато.

– Знаєш, у нас не те що розстріли, у нас люстрації навіть були.

– Я ж не кажу, що треба розстрілювати. Але справді жорстка система по відношенню до людей, які не здали залік, скажімо так, має бути. Тому що рік у рік, з десятиліттями справа керування кораблем передається неукам і невдахам. І більше того, я би сказав, якимось жлобам навіть на якомусь культурному рівні. Я буду говорити так, як є, бо я не під ким не сиджу, можу висловлюватись так, як хочу, бо це так воно і є, я так вважаю.

І коли ця ситуація переходить в ці руки і весь час народ підтримує так чи інакше, не думаючи, таких самих людей, безумовно, у нас же за народом останнє слово, у нас, у вас, у всіх в руках такий важіль.

– Бачиш, народу подобаються такі лідери, якщо вони за них голосують.

– Поки люди не відчують, що, крім тебе, ніхто не змінить твою судьбу, долю, то так воно і буде тривати.

– Слухачка (переклад): Добрий вечір. Місто-герой Одеса Вас вітає. По-перше, я рада привітати артиста, який не продається, не продався. Я думала, що взагалі все продається у нас зараз в країні.

– Не все, я Вам скажу по секрету. Але те, що не продається, таким попитом шаленим не користується. Не через те, що воно погане, а через те, що воно не хоче продаватися.

– Слухачка (переклад): Ви люди молоді. Я, звичайно, набагато старша за вас, але, можливо, ви слухаєте естраду минулих років. Ту ж Софію Ротару, наприклад. Чи не здається вам, що рівень впав? От навіть вона, ті пісні, які вона співала раніше, за рівнем і майстерністю набагато вищі, ніж зараз.

– Дуже класне питання. Я абсолютно з Вами згоден. Справа в тому, що справді якісна, хороша музика і справді якісний продукт не має можливості потрапити в широку ротацію ЗМІ. Через те, що він занадто ніби елітарний, занадто класний, а те, що зляпано однією рукою, це є форматно. І цей момент дегенералізації, планочка опускається тобто. Можливо, комусь цікаво і вигідно це робити, але справді, це правда. Бо якісна, хороша музика є, але вона не має можливості попасти.

– Я думаю, що ми зараз її послухаємо. Це твоє щось останнє.

– Це пісня «Світ». Це пілотна пісня з нового альбому «Мандрів», який зараз закінчується в студії.

– Останнє питання. Я навіть не буду просити оцінити оці п’ять років, які минули, всі ми жили в цій країні, що ми не знаємо. Чим ти завтра керуватимешся, коли прийдеш на виборчу дільницю для того, щоб зробити свій вибір? Я навіть не прошу сказати слухачам поради. Не треба порад. Поділися, чим ти керуватимешся.

– Напевно, що старою українською традицією – буду голосувати за менше зло, на жаль. На мій погляд, цього разу немає жодного цікавого кандидата, тобто кожен по-своєму щось має, якусь свою перевагу і свої недоліки. І декілька є прикладів людей, яких, на мій погляд, взагалі не можна нікуди допускати. Буду просто найменшим злом керуватися.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG