Русини-українці прибули у Львів, щоб подарувати львівським глядачам своє мистецтво і розповісти про себе. Адже якщо на Закарпатті такі культурні обміни стали доброю традицією, то у Львові їх лише започатковують.
Українці зі Словаччини презентували інсценізацію поеми Тараса Шевченка «Наймичка» за участю вокального фольклорного дівочого гурту «Сердечко», який існує 10 років, і танцювального фольклорного ансамблю «Карпатянин», якому цього року виповниться 50.
Символічно, що закордонні українці презентували галичанам саме поему «Наймичка», де оспівана матір, як образ рідної мами і України водночас. Матері, яка заради щастя сина, віддає усю свою любов. Така жертовність є близькою як для галицьких матерів, так і русинок-українок, з огляду на непросте історичне минуле. Саме батьки, дідусі та бабусі спонукають сьогодні своїх дітей та онуків вивчати і шанувати у Словаччині українську мову і культуру і це у час активних асиміляційних процесів.
Івана Світок і Михайла Мушинка, учениці Пряшівської з’єднаної школи імені Тараса Шевченка, обоє визнають своє українство. Дівчата розповіли, що для них важливо бувати в Україні і більше пізнавати державу та українців у різних регіонах.
«Я вивчаю українську мову і культуру, бо маю українську національність. Моя мама і вся родина русини-українці. Мені подобається українська мова, вона для мене рідна».
«Батьки мене спонукали, привели, щоб я займалась в українському гуртку, щоб знала музику, пісні, бо це наше народне. Мене це цікавить. Це таке почуття, що це щось моє, що я можу презентувати своє. У нас в Словаччині, у Пряшеві, є багато фольклорних ансамблів, колективів. Хтось робить словацький фольклор, ми – український. Наші ровесники ставляться до цього дуже позитивно, приходять на концерти».
Стараннями однієї людини відродилось культурне життя села
Режисер інсценізації поеми «Наймичка», акторка, Евеліна Гвать зазначила, що русини-українці намагаються сьогодні втримати українство попри шалений спротив, прохолоду, яку відчувають з боку словацьких офіційних кіл і спланованим асиміляційним процесам.
Ще 10 років тому у селі Ряшів (округ Бардіїв) не було жодного творчого колективу. Мешканці не вельми визнавали своє українство. За кілька років, відколи Евеліна Гвать мешкає у Ряшеві, вона створила сім колективів художньої самодіяльності, які відвідує половина мешканців села різного віку. Селяни почали признаватись до свого українства і залюбки беруть участь у численних міжнародних фестивалях.
«Це гірське крихітне село. Я від початку вивчала історію русинів-українців, хто вони, як розвиваються, чого хочуть. Ця нелегка справа далі продовжується. Я вступила у Союз русинів-українців, щоб популяризувати і підтримати українськість, постаралась організувати у Ряшеві жіночий і чоловічий хорові колективи, жіноче тріо, квартет, два дитячі колективи, театральний гурток і це все крутиться. Наші колективи співають не лише русинські, лемківські пісні, але й українські. Це оригінально, що в маленькому Ряшеві є художня самодіяльність, яка пропагує три культури: русинську, українську, словацьку. Ці люди не знають української, але знають свою ряшівську, русинську говірку. Ми навіть переклали на цей діалект «Наталку Полтавку».
Данило Галицький заночував у Бардієві
Для русинів-українців, особливо молоді, важливо частіше бувати в Україні, не лише на Закарпатті, але у різних областях, наголошували русини-українці. Після таких поїздок до творчих колективів долучаються нові люди, які хочуть пізнавати українську мову і культуру, духовне багатство русинів-українців. Вони приїхали у Львів, щоб нагадати слова письменника, церковного і громадського діяча Олександра Духновича: «Карпати не розлучать нас... бо свої то за горами – не чужі».
Невипадково для культурного обміну обраний і Львів. Адже у 1241 році повертався з Угорщини до Княжого Галича князь Данило Галицький. Згідно з «Галицько-Волинським літописом», він заночував у містечку Бардієві. І далі попрямував на Галич через Сандомир.
Українці зі Словаччини презентували інсценізацію поеми Тараса Шевченка «Наймичка» за участю вокального фольклорного дівочого гурту «Сердечко», який існує 10 років, і танцювального фольклорного ансамблю «Карпатянин», якому цього року виповниться 50.
Символічно, що закордонні українці презентували галичанам саме поему «Наймичка», де оспівана матір, як образ рідної мами і України водночас. Матері, яка заради щастя сина, віддає усю свою любов. Така жертовність є близькою як для галицьких матерів, так і русинок-українок, з огляду на непросте історичне минуле. Саме батьки, дідусі та бабусі спонукають сьогодні своїх дітей та онуків вивчати і шанувати у Словаччині українську мову і культуру і це у час активних асиміляційних процесів.
Івана Світок і Михайла Мушинка, учениці Пряшівської з’єднаної школи імені Тараса Шевченка, обоє визнають своє українство. Дівчата розповіли, що для них важливо бувати в Україні і більше пізнавати державу та українців у різних регіонах.
«Я вивчаю українську мову і культуру, бо маю українську національність. Моя мама і вся родина русини-українці. Мені подобається українська мова, вона для мене рідна».
«Батьки мене спонукали, привели, щоб я займалась в українському гуртку, щоб знала музику, пісні, бо це наше народне. Мене це цікавить. Це таке почуття, що це щось моє, що я можу презентувати своє. У нас в Словаччині, у Пряшеві, є багато фольклорних ансамблів, колективів. Хтось робить словацький фольклор, ми – український. Наші ровесники ставляться до цього дуже позитивно, приходять на концерти».
Стараннями однієї людини відродилось культурне життя села
Режисер інсценізації поеми «Наймичка», акторка, Евеліна Гвать зазначила, що русини-українці намагаються сьогодні втримати українство попри шалений спротив, прохолоду, яку відчувають з боку словацьких офіційних кіл і спланованим асиміляційним процесам.
Ще 10 років тому у селі Ряшів (округ Бардіїв) не було жодного творчого колективу. Мешканці не вельми визнавали своє українство. За кілька років, відколи Евеліна Гвать мешкає у Ряшеві, вона створила сім колективів художньої самодіяльності, які відвідує половина мешканців села різного віку. Селяни почали признаватись до свого українства і залюбки беруть участь у численних міжнародних фестивалях.
«Це гірське крихітне село. Я від початку вивчала історію русинів-українців, хто вони, як розвиваються, чого хочуть. Ця нелегка справа далі продовжується. Я вступила у Союз русинів-українців, щоб популяризувати і підтримати українськість, постаралась організувати у Ряшеві жіночий і чоловічий хорові колективи, жіноче тріо, квартет, два дитячі колективи, театральний гурток і це все крутиться. Наші колективи співають не лише русинські, лемківські пісні, але й українські. Це оригінально, що в маленькому Ряшеві є художня самодіяльність, яка пропагує три культури: русинську, українську, словацьку. Ці люди не знають української, але знають свою ряшівську, русинську говірку. Ми навіть переклали на цей діалект «Наталку Полтавку».
Данило Галицький заночував у Бардієві
Для русинів-українців, особливо молоді, важливо частіше бувати в Україні, не лише на Закарпатті, але у різних областях, наголошували русини-українці. Після таких поїздок до творчих колективів долучаються нові люди, які хочуть пізнавати українську мову і культуру, духовне багатство русинів-українців. Вони приїхали у Львів, щоб нагадати слова письменника, церковного і громадського діяча Олександра Духновича: «Карпати не розлучать нас... бо свої то за горами – не чужі».
Невипадково для культурного обміну обраний і Львів. Адже у 1241 році повертався з Угорщини до Княжого Галича князь Данило Галицький. Згідно з «Галицько-Волинським літописом», він заночував у містечку Бардієві. І далі попрямував на Галич через Сандомир.
