Доступність посилання

14 Грудень 2017, Київ 12:54
Чарльз Кроуфорд

Невдовзі після перемоги братів Качинських та їхньої партії «Закон і Справедливість» на президентських та парламентських виборах 2005 року, мені довелося бути на прийомі. Зібрана варшавська інтелігенція була обурена цією перемогою. Вони вважали Качинських частиною тієї політичної братії, до якої входять патологічні екстремісти, гірші за антихриста. «Польща котиться в прірву, – плакали вони, – навіть може докотитися й до диктатури».

Атаки на Качинських з боку поляків різних мастей (у тому числі й колег із часів «Солідарності») скоро перетворилися в улюблену тему міжнародних ліберальних медіа з використанням цілої палітри неввічливих прикметників, які до речі знову появляються в некрологах Президента Качинського: екстреміст, націоналіст, гомофоб, антинімецький, антиєвропейський, ультра католик, ксенофоб, реакційний, розкольник, популіст, правий.

Але найгірший прикметник, яким варшавська еліта оцінила Качинських, мав унікально-польський відтінок: «вони були надзвичайно провінційними». Вони були іншими, не такими, як ми, вони були занадто дрібними, надміру педантичними, дуже різкими, надто самовдоволеними, зокомплесовані польськими міфами, забагато переймалися тими неосвіченими поляками. Словом, вони були занадто польськими, не такими, як треба.

Впродовж чотирьох років праці у Варшаві, після багатьох зустрічей із сім’єю Качинських, у тому числі і з їхньою матір’ю Ядвіґою, я дійшов дещо інших висновків про Качинських. Вони мені видалися мудрими, дотепними, приватними людьми і далекоглядними польськими патріотами, з конкретними позиціям щодо певних питань, хоча не обов’язково з конкретними політичними платформами.

Для Качинських головним було, щоб Польща була міцною. (Для не-поляків така мета може звучати дивно, але слід тут пам’ятати, що від 1795 року Польща була вільною і незалежною всього лише 40 років). Качинські безкомпромісно дивилися на польські слабкості та ідентифікували в цих слабкостях три напрямки.

Корумпована спадщина комунізму

Страшна моральна та інституційна спадщина комунізму була однією з цих слабкостей. Покласти край комуністичній владі обійшлося дорого. Поляки доносили один на одного, зраджували один одного. Ключові державні інституції були пронизані людьми, які отримували свою зарплату з Москви. Після краху комунізму занадто багато людей розбагатіло нечесно. Іноземні інвестиції, які вливалися в Польщу, спокушали уникати прозорості й чесності.

Навіть лідери «Солідарност», в тому числі і Лех Валенса, пішли на поступки, коли скрахувала червона влада і дозволили комуністичним негідникам уникнути розправи за свої вчинки. Ці шахраї пізніше повернулися на політичну арену в дорогих костюмах, перепакувавши себе в європейських соціал-демократів. Саме це питання найбільше злостило колишніх лідерів «Солідарності», «як сміють Качинські ставити під сумнів моральну перемогу «Солідарності» в мирному поваленні комунізму? Єресь!».

Мені видається, що Лех Качинський хотів виграти президентські вибори 2005 року зокрема тому, щоб виправдати своє бачення недавньої історії. Під час його президентства не було відкрито всі комуністичні архіви, деякі коментатори, близькі до Качинських, мені розповідали, що цього не сталося, бо в архівах є компрометуючі дані про багатьох ключових осіб із «Солідарності» та Католицької церкви.

Тоді, коли польські посткомуністичні ліві борсалися від скандалу до скандалу, Лех Качинський воював проти корупції, спочатку в ролі міністра юстиції, пізніше, як мер Варшави.

Ставши мером, Качинський запровадив новий спосіб урядування. Почали дотримуватися і поважати офіційні ритуали. Не було гучних заяв чи справ, але корупція поступово зменшувалася. Цей спокійний, майже нудний стиль правління людям подобався.

Так, мер Качинський двічі заборонив проводити паради геїв. Не тому, що він був проти гомосексуалістів (Польща декриміналізувала гомосексуалізм раніше, ніж Великобританія), а тому, що він вважав такий парад не дуже пристойним. А те, що активісти за права гомосексуалістів із Німеччини та інших країн хотіли використати ці паради для своїх цілей, лише спонукало Качинського бути більш завзятим у своїх переконаннях.

Політична нестабільність

Качинські не хотіли, щоб Польща повернулася до руйнівних чвар 1930-х років. До 2000 року безкінечна кількість польських політичних партій та блоків, що виринули після краху комунізму, зменшилася до десяти. Однак більше ніж чверть виборців часто голосували за популістських лідерів червоно-коричневого спрямування. Багато з цих виборців були переселенцями з України часів Другої світової війни, які, позбавлені свого коріння, опинилися в бідних сільських місцевостях.

Після перемоги партії «Закон і справедливість» на виборах 2005 року, перемога, яка навіть для Качинських була певною несподіванкою, брати-близнюки обрали стратегію, яку багато поляків вважали скандальною: вони створили коаліцію з популістами «Самообороною» та «Польськими сім’ями», партії яких очолювали Анджей Леппер та Роман Ґєртих.

Цей нещасний уряд кульгавив один рік і впав. Вибори 2007 року дали перемогу правоцентриській «Громадянській платформі». Партія Качинських почала виступати за соціальну справедливість, за державну допомогу тим, хто не може сам собі допомогти. «Закон і справедливість» почали перебирати голоси з лівих лав. «Самооборона» та «Польські сім’ї» зазнали величезної поразки, колишні комуністи ледь не щезли з політичної арени.

Спритні махінації Качинських принесли великий успіх як Польщі, так і Європі. Зараз в польському сеймі діють лише 4 політичні сили, всі вони є проєвропейськими, підтримують модернізацію країни. Польська політика та польські інституції працюють стабільно, польська економіка тихо й непомітно тримається, тоді, як решта Європи страждає.

Польща не поміняла Москву на Брюссель

Лех Качинський хотів бачити міцну Польщу в Європі. Але водночас він прагнув, щоб Європа зрозуміла: тоді, коли вся повоєнна Європа процвітала і зростала, в Ялті кинули Польщу на поталу, щоб вона гнила під радянсько-російською владою. Качинський наполягав на тому, що цінності модерної Європи формувалися без польської участі, отож Польща не повинна цим цінностям автоматично підкорятися. Так, Польща стане членом Європейського Союзу, але Польща скинула з себе ярмо московського комунізму не для того, щоб підкорятися дрібній бюрократії Брюсселя.

Тому Польща так завзято обстоювала свою позицію щодо Лісабонського договору та європейського бюджету 2005 року. Інші європейці вважали Качинських хвалькуватими аматорами, які скоро здадуть позиції. Я тоді попереджав Лондон, що Качинські будуть впертими і здібними у цих переговорах, я навіть підказував тодішньому прем’єрові Тоні Блеру, як з ними працювати.

Качинський використав ситуацію і виборов для Польщі сильні позиції щодо голосування в Європейській комісії, які є дійсними аж до 2014 року. Саме це дає Польщі більше ваги у майбутніх бюджетних переговорах в 2012-13 роках. Польський президент також відсунув вступ Польщі до єврозони на дальній план. Враховуючи сучасну економічну кризу в деяких країнах єврозони, Польща на цьому лише виграла.

Лех Качинський мені нагадує лідера американських консерваторів Білла Баклі, який хотів, щоб консерватори «стояли супроти історії і кричали СТОП!» Йому було важко перетворювати свої позиції в тих чи інших питаннях у конкретну політику. Зокрема, коли йшлося про закордонну політику, він висловлював свою позицію крилато й гучно, але з цього часто нічого не виходило.

Позиції та політики приходять і відходять. А тим часом будемо пам’ятати та шанувати те, що протягом 30 років Лех і Марія Качинські зробили для того, щоб збудувати міцну і чесну Польщу. Вчора, під час виступу на BBC та CNN мене запитали, чи не зсунеться Польща в нестабільність, оскільки країна втратила так багато ключових людей. «Звичайно, що ні», – відповів я.

Польща перебуває в глибокій жалобі. Але вона справляється з цим горем рішуче і демократично. Це є великим моральним і політичним досягненням, як для Польщі, так і для Європи. До цього досягнення приклав чимало зусиль Лех Качинський.

Чарльз Кроуфорд відпрацював 30 років в британській дипломатичній службі. Зокрема, був британським послом в Сараєві (1996-1998), Белграді (2001-2003) та Варшаві (2003-2007).

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG