Михайло, 52 роки, таксист, «ВАЗ-2105»:
«Через Олімпіаду все моє життя пішло шкереберть. Взимку я завжди підпрацьовую, підвозячи людей, а влітку – розміщаю вдома у себе відпочивальників. Але тепер мій старий будинок зносять. Я все життя прожив на березі моря в Імеретинці (Імеретинській долині, де будують основні спортивні об’єкти Олімпіади-2014), а тепер доведеться переїхати в селище Некрасова, що в кількох кілометрах звідси. Там для нас, прямо на пустирі, в кількох метрах один від одного, майже вікно в вікно, ліплять двоповерхові коробки за кількома типовими проектами. Кажуть, що будують за новими технологіями, що у будинках не буде сирості та плісняви, але хіба можна наперед щось передбачити – це ж поселення на воді. Величезну калюжу засипали глиною, морським піском, щебенем і сміттям – і будують. За правилами, їхнє будівництво має тривати щонайменше 8 місяців, але будівельники поспішають і зводять будинки лише за два. Куди вони так поспішають?! Я не розумію.
Як я буду жити далі, теж не розумію. Я втратив свій стабільний дохід від відпочивальників. У багатьох в бухті (в Імеретинській долині) залишились добрі будинки, де можна без шкоди для власного комфорту розселяти «бздихів» (відпочивальників), а у цій бетонній коробці нам разом із курортниками уже не розвернутися. Та й хто ж захоче жити й відпочивати поряд із будівництвом, на спеці, де навколо ні куща, ні травинки?! Навколо нас голий пустир, без дерев, без кущів, купи бруду та сміття, а неподалік від будинку – величезна калюжа. Але ж будівельникам до цього діла немає!
Досі, багато хто з імеретинців майже цілий рік жили за рахунок своїх городів, а тут ми навіть нічого посадити не зможемо – на цій землі нічого не росте. І таких, як я, – кілька сотень людей, але буде ще більше. В Адлері цілі вулиці зносять через розширення доріг і будівництво нових розв’язок.
Тим, хто залишається в Імеретинці, теж не краще. Раніше там були поля радгоспу «Росія». Теплиці, свинарники, корівники. Тепер все знищили. Поля й городи залили бетоном під олімпійські об’єкти, а на ринках торгують тепер турецькими овочами та фруктами. От відпочивальники й дивуються, чому у таке все дороге. Чому дивуватися – у Сочі вже нічого свого не залишилося. Пивзавод знесли, молокозавод знесли, птахофабрика і рибзавод в Адлері розвалилися самі. А скільки в Сочі садів було! Хурма, груша, слива, яблуня, горіхи… Замість них тепер кам’яні джунглі.
Тепер в Імеретинці за сто метрів від житлових будинків у три зміни працюють будівельні заводи з виробництва цементу та асфальту. Все навколо у цьому цементі та пилюці. А за документами на їхньому місці має бути орнітологічний парк для перелітних птахів. Раніше пташки гніздилися в центрі долини, на колхидських болотах, які вважаються природним пам’ятником, – ніде у світі більше таких немає. Тепер там будують олімпійський парк. Виходить, що птахам тепер сідати вже немає де, а їх тут під час перельотів по 300 штук на квадратний метр. Орнітологи вмовляли будівельників змінити планування, але їх ніхто не послухав. І от де тепер пташки будуть сідати? Для них, що вказівник поставлять – летіть за Кавказький хребет, а сюди не можна – тут будівництво. Я одного льотчика підвозив, так він розповів, що екіпажі готуються до польотів у Сочі уже як до бойових вильотів. Пташок у зоні аеропорту стало так багато, що вони весь час б’ються об фюзеляжі. Це щастя, що в двигун поки не потрапляли. Або ми просто про це не знаємо».
Валерій, водій «Волги ГАЗ-2131»:
«Так вийшло, що я, напевне, був одним із перших, хто постраждав від Олімпіади. Влітку 2007-го Сочі палав від підпалів – у нас це перевірений спосіб вирішення проблем. Земля у престижних районах захоплювалася й перепродувалася за шалені гроші – розчищали місце під інвестиційне будівництво. Вартість сотки землі в центрі Сочі доходила до 1 мільйона доларів. Землю на турбазі «Сокіл» під нашим будинком на Первомайській вулиці, де моя сім'я булла прописана й жила, господар турбази продав інвестору разом із домом і нами. Ну і почалося.
Спочатку нас два рази намагалися підпалити – не вдалося. Потім пропонували гроші – 20 тисяч доларів, за які, як ми потім взнали, вони офіційно купили весь будинок! Ми відмовилися. Тоді серед білого дня, поки ми всі були на роботі, бульдозер за півгодини зніс наш будинок разом із нашим майном. Переселенцям в Імеретинці ще везе, бо я ніякого житла взамін не отримав. Довелося судитися. Суд визнав мої права, завели 4 кримінальні справи, але без толку. Рішення суду ніхто не виконує. І що найголовніше – вони не можуть знайти винуватця! Колишній господар турбази ніби розчинився.
Тепер на місці мого будинку – хмарочос, а я став постійним учасником міських акцій протесту, їздив до Москви пікетувати Держдуму, їздив у «Бучарів струмок» (там перед воротами ціла черга із сочинців) і навіть випадково схопив за руку Медведєва, коли той прогулювався у нас по набережній минулого року. Президент уважно мене вислухав, нахмурив брови і пообіцяв розібратися, але щось досі мені ніхто нічого не допоміг. Тепер таких людей, як я – яких позбавляють землі й дому під виглядом олімпійського будівництва – дуже багато.
Недавно опублікували перелік 400 приватних і багатоквартирних будинків, що підлягають знесенню перед Олімпіадою. Один із них, трьохповерховий, у центрі міста, довгі роки будував мій приятель на всю свою велику родину. На початку року до них без попередження прийшла група людей з написами на куртках «Федеральне БТІ» і заявили, що будинок незабаром знесуть. «Тепер ту буде дорога-дублер Курортного проспекту», – сказали вони. Назвали ціну викупу житла – 28 тисяч рублів за квадратний метр, а вартість землі в розрахунок не включили. Але за ці гроші нічого рівноцінного втраченому в Сочі зараз не купиш!
Та що там мій будинок! У грудні вони знесли – не пожаліли – дачу Хлудова, одного із засновників Сочі і засновника санаторію «Кавказька Рів’єра», з якого веде відлік історія нашого міста. Фактично, це був перший будинок, зведений на території сучасного Сочі. Десять років, із тих пір, як цей будинок купив мільйонер Бринцалов, дім повільно обсипався й руйнувався, а напередодні Олімпіади все заворушилося: в листопаді минулого року він на телекамери разом із мером Пахомовим говорив, що будинок переберуть по цеглині, а через тиждень в санаторій пригнали будівельну техніку й ковшами зрівняли будинок із землею. Поряд табличку повісили: «Відтворення пам’ятника архітектури».
Лев, 32 роки, таксист, «Фольксваген пасат»:
«Сочі це місто-пробка. Раніше їздити ним було неможливо лише в «годину пік», тепер воно стоїть і в дощ. «Дякуємо» будівельникам... В грудні, для того, щоб розвантажити дороги, відкрили додатковий в’їзд в Адлер із боку Сочі – «прокол» ( невеликий підземний тунель) під залізницею з боку Авіаційної вулиці на вулицю Ромашок. Поворот, крутий спуск і знову крутий підйом. Так після першого ж дощу, цю асфальтовану яму затопило. Водії, які того дня вирішили їхати через «прокол», навіть не одразу зрозуміли, що відбувається. Не зумів вчасно зорієнтуватися, зменшити швидкість і вже бовтаєшся у воді як поплавок. З’ясувалося, що будівельники не зробили зливних стоків. Або може щось і зробили, але неправильно. Або може це були взагалі не будівельники, а якісь випадкові люди, які нічого не розуміють у тому, що роблять. Враховуючи, що Сочі взагалі стоїть на болотах, близьких ґрунтових водах, то тепер «прокол» заливає майже під час кожного навіть не дуже сильного дощу. Машини-помпи, що відкачують воду, тепер там звична частина пейзажу.
А ось ще приклад. Щоб побудувати нову розв’язку на кільці перед аеропортом, ці розумники засипали стару іригаційну канаву. В результаті після кожного дощу машини там переповзають на животі по воді, а то й взагалі не можуть проїхати. А тут ще здоровенна калюжа на окружній. І в підсумку, місто впадає у величезний транспортний колапс майже через день. Буває, що машини повзуть дорогою з Сочі в Адлер по 5-6 годин. Пробка тягнеться 15 кілометрів. А іншої дороги немає, бо стару трасу, що проходила за 200 метрів вище нової, вже давно перетворили у звалище будівельного сміття. Єдиний варіант, перебиратися на зустрічну смугу і їхати в Адлер заднім ходом. Калюжа, через особливості рельєфу завжди утворюється ближче до моря, тому траса у напрямку на схід завжди забита, а на захід – відносно вільна. У мене пробіг заднім ходом за минулу зиму склав 45 кілометрів.
Дороги й вулиці тепер підмиває по усьому місту. Будівельники тільки й встигають, що до чергового прибуття керівництва засипати у провали тонни гравію. А цей гравій, щебінь та гальку, до слова, вони крадуть в поймах річок Сочі й Мзимти. Їх уже не раз ловили за цією справою. Їм наплювати, що через пару років у нас зовсім пляжів не залишиться. Там же відбувається природний процес: річка перестає виносити гальку на пляж, і пляжна смуга з кожним роком зменшується. Таке вже було в Сочі в 30-х роках під час інтенсивного будівництва. А ще через пару років місто може просто змити в море: через недостатню кількість гальки розмиваються штучні бетоні русла річок і починається ерозія берегів. У березні, наприклад, обвалилося бетонне огородження русла річки Хости, причому без усякого паводку. Роком раніше – прямо в центрі міста – обвалився парапет і частина набережної ріки Сочі. Я вам скажу, будівельники поняття не мають, що таке гірські річки.
Роман, 30 років, «ВАЗ-2115»:
«Я тут підвозив одного щасливчика, який видно з усього, виграв тендер на капремонт будинків у Сочі. Він всю дорогу своїм колегам по мобільному розповідав про бізнес. Жалівся, що 5 його будинків після ремонту міськадміністрація не приймає, й не прийме просто так, тому що недоробок та браку багато. «Треба якось викручуватися, башляти», – каже. А поки будинки не приймають, робітники сидять без зарплати вже три місяці.
Таких субпідрядників, як він, в Сочі зараз немало. Вони завжди одну й ту саму схему використовують – що при капітальному ремонті будинків, що при будівництві житла для переселенців із Імеретинки, – та й скрізь. Спеціально наймають від імені фірм-одноденок немісцевих робітників і обіцяють їм золоті гори. Спочатку платять хороші аванси, а через декілька місяців, коли чергова вахта закінчується, генпідрядники з різних причин (не сумніваюся, що по змові) відмовляються приймати роботу в субпідрядників. Кажуть, наприклад, що якість робіт їх не влаштовує, або документація не в порядку, або завищена вартість виконаних робіт, або строки зірвано. Та що я вам розповідаю?! Ніби то ви самі не знаєте як тендери в країні відбуваються.
Будівельники тим часом замість обіцяних грошей отримують подачки в пару тисяч на місяць, сидять в очікування розрахунку на голодному пайку і в буквальному сенсі працюють за їжу. Хтось не витримує й їде додому, якщо, звісно, рідні грошей на дорогу вишлють. Інші, кому допомоги немає звідки чекати, опиняються у пастці – закладають свої паспорти й мобільні телефони за хліб й ковбасу в сусідніх сільпо – й продовжують тягнути лямку. Живуть у будівельних вагончиках по восьмеро – один одному на головах – сплять на дерев’яних нарах, без води та зручностей – в антисанітарії. Ходять, просячи милостиню, по навколишніх господах, крадуть овочі та фрукти з городів та садків, а ті, хто раніше винаймали житло у сочинців, тепер фактично живуть за їхній рахунок. Я чув, що нещодавно, переселенці з Імеретинки не витримали, наварили картоплі й нагодували тих усіх будівельників – важко дивитися, як люди мучаться.
Мені один пасажир розповів, що на одному з будівництв, робітники, через дефіцит будівельних матеріалів, весь час крали їх один в одного, щоби швидше здати об’єкт. Та все дарма – грошей їм так ніхто і не заплатив. Будівельники намагаються страйкувати, але їхнім наймачам це тільки на руку. Їх спеціально до цього доводять, бо так фірма отримує право звільнити робітників через прогули і не виплатити їм ні копійки.
А знаєте, чому в Сочі не працюють китайські будівельники? Кажуть, що на одному з об’єктів в Імеретинці, китайці зарізали прораба, коли зрозуміли, що їх хочуть кинути із зарплатнею. З тих пір і не наймають – бояться.
Гія, 40 років, водій «Шеврове»:
«Раніше в Імеретинці були найширші й найчистіші пляжі – наша гордість. Я сюди протягом 20 років привозив відпочивальників, розселяв їх по турбазах, де з людини брали не більше, ніж 200 рублів на добу. Було дешево й красиво: не всі ж можуть у готелях в центрі міста жити – за 3-4 тисячі за ніч. А тепер, через будівництво порту, який в грудні штормом практично змило в море разом із прибережною дорогою (попереджали ж, що не можна тут будувати!), від пляжу залишилося лише пару десятків метрів гальки. Решта смуги – довжиною в півкілометра – пішла під воду. Купатися тепер тут не можна, проїзд автомобілів заборонили, а усі дешеві турбази йдуть під знесення – на їхньому місці збираються будувати складські приміщення для вантажів. Тепер це найбрудніше місце в районі. Кому зайшло в голову знищити таку красу?! Хто додумався будувати порт у гирлі гірської річки? Навіщо будувати в руслі гірської річки найдорожчу дорогу в світі (автомагістраль Адлер-Красная Поляна, суміщена із залізницею)?!
Заради прокладання цієї дороги вирізали тисячі дерев, які ніде більше в Росії не ростуть. Раніше ця територія входила у заповідну зону Сочинського національного парку, але перед початком будівництва кордони зони змінили, і тепер вони там творять, що хочуть. У них відпрацьована технологія: дозвіл на вирубування лісу оформляється на одну ділянку, а роботи ведуться на іншій. Коли туди прибігають сочинські екологи і вимахують у них перед обличчями Червоною книгою, вказуючи на трьохсотрічні дерева, за екологами приїжджає міліція і ув’язнює їх за хуліганство. Зрубані стволи будівельники швидко вивозять із ділянки, а пеньки та гілки спалюють. І все – доказів немає, хоч там що не дерево, то кримінальний злочин. Місцевих серед цих лісорубів немає – самі лише гастролери, яким втрачати нічого і які навіть не уявляють, що вони рубають. Минулого року спеціально для журналістів, яких привезли в заповідник, будівельники влаштували на камери показуху – висаджували самшит на місці вирубаного. Понасмикували саджанців у сусідньому лісі і пересадили їх на ті місця, де раніше стояли вікові дерева. Мовляв, ось вам, компенсуємо шкоду, нанесену природі. Цікаво, вони хоча б знають, що самшит підростає усього лише на пів міліметра за рік.
Гірко так, що вони навіть не розуміють, що творять. Це ж водозахисні ліси. Завдяки їм річка не підмиває схили, а тепер під час кожного паводку вона буде нести в море все, що залишилося на лисих берегах. У радянські роки на іншій сочинській річці Мацесті вже була схожа ситуація. Колгоспники вирубали ліс на її берегах, а гирло річки не забетонували. Через пару років, наприкінці 1980-х, санаторій «Нова Мацеста» в результаті паводку повністю затопило. З тих пір, ось уже 20 років стоїть закинутий і нікому непотрібний. Тепер тут, біля Мзимти, одні будівельники, в буквальному сенсі, копають яму іншим і нам заодно. У грудні, перед Новим роком, у горах пройшла злива, і вода у Мзимті піднялася так швидко, що всю будівельну техніку – крани, вантажівки, вагончики – змило за кілька хвилин. Будівельники навіть не встигли опам’ятатися – троє з них пропало без вісти.
Переклад із російського видання журналу «Esquire»
Поля й городи залили бетоном під олімпійські об’єкти, а на ринках торгують тепер турецькими овочами та фруктами.
Як я буду жити далі, теж не розумію. Я втратив свій стабільний дохід від відпочивальників. У багатьох в бухті (в Імеретинській долині) залишились добрі будинки, де можна без шкоди для власного комфорту розселяти «бздихів» (відпочивальників), а у цій бетонній коробці нам разом із курортниками уже не розвернутися. Та й хто ж захоче жити й відпочивати поряд із будівництвом, на спеці, де навколо ні куща, ні травинки?! Навколо нас голий пустир, без дерев, без кущів, купи бруду та сміття, а неподалік від будинку – величезна калюжа. Але ж будівельникам до цього діла немає!
Досі, багато хто з імеретинців майже цілий рік жили за рахунок своїх городів, а тут ми навіть нічого посадити не зможемо – на цій землі нічого не росте. І таких, як я, – кілька сотень людей, але буде ще більше. В Адлері цілі вулиці зносять через розширення доріг і будівництво нових розв’язок.
Тим, хто залишається в Імеретинці, теж не краще. Раніше там були поля радгоспу «Росія». Теплиці, свинарники, корівники. Тепер все знищили. Поля й городи залили бетоном під олімпійські об’єкти, а на ринках торгують тепер турецькими овочами та фруктами. От відпочивальники й дивуються, чому у таке все дороге. Чому дивуватися – у Сочі вже нічого свого не залишилося. Пивзавод знесли, молокозавод знесли, птахофабрика і рибзавод в Адлері розвалилися самі. А скільки в Сочі садів було! Хурма, груша, слива, яблуня, горіхи… Замість них тепер кам’яні джунглі.
Тепер в Імеретинці за сто метрів від житлових будинків у три зміни працюють будівельні заводи з виробництва цементу та асфальту. Все навколо у цьому цементі та пилюці. А за документами на їхньому місці має бути орнітологічний парк для перелітних птахів. Раніше пташки гніздилися в центрі долини, на колхидських болотах, які вважаються природним пам’ятником, – ніде у світі більше таких немає. Тепер там будують олімпійський парк. Виходить, що птахам тепер сідати вже немає де, а їх тут під час перельотів по 300 штук на квадратний метр. Орнітологи вмовляли будівельників змінити планування, але їх ніхто не послухав. І от де тепер пташки будуть сідати? Для них, що вказівник поставлять – летіть за Кавказький хребет, а сюди не можна – тут будівництво. Я одного льотчика підвозив, так він розповів, що екіпажі готуються до польотів у Сочі уже як до бойових вильотів. Пташок у зоні аеропорту стало так багато, що вони весь час б’ються об фюзеляжі. Це щастя, що в двигун поки не потрапляли. Або ми просто про це не знаємо».
Валерій, водій «Волги ГАЗ-2131»:
Спочатку нас два рази намагалися підпалити – не вдалося. Потім пропонували гроші – 20 тисяч доларів, за які, як ми потім взнали, вони офіційно купили весь будинок! Ми відмовилися. Тоді серед білого дня, поки ми всі були на роботі, бульдозер за півгодини зніс наш будинок разом із нашим майном. Переселенцям в Імеретинці ще везе, бо я ніякого житла взамін не отримав. Довелося судитися. Суд визнав мої права, завели 4 кримінальні справи, але без толку. Рішення суду ніхто не виконує. І що найголовніше – вони не можуть знайти винуватця! Колишній господар турбази ніби розчинився.
Тепер на місці мого будинку – хмарочос, а я став постійним учасником міських акцій протесту, їздив до Москви пікетувати Держдуму, їздив у «Бучарів струмок» (там перед воротами ціла черга із сочинців) і навіть випадково схопив за руку Медведєва, коли той прогулювався у нас по набережній минулого року. Президент уважно мене вислухав, нахмурив брови і пообіцяв розібратися, але щось досі мені ніхто нічого не допоміг. Тепер таких людей, як я – яких позбавляють землі й дому під виглядом олімпійського будівництва – дуже багато.
Недавно опублікували перелік 400 приватних і багатоквартирних будинків, що підлягають знесенню перед Олімпіадою. Один із них, трьохповерховий, у центрі міста, довгі роки будував мій приятель на всю свою велику родину. На початку року до них без попередження прийшла група людей з написами на куртках «Федеральне БТІ» і заявили, що будинок незабаром знесуть. «Тепер ту буде дорога-дублер Курортного проспекту», – сказали вони. Назвали ціну викупу житла – 28 тисяч рублів за квадратний метр, а вартість землі в розрахунок не включили. Але за ці гроші нічого рівноцінного втраченому в Сочі зараз не купиш!
Та що там мій будинок! У грудні вони знесли – не пожаліли – дачу Хлудова, одного із засновників Сочі і засновника санаторію «Кавказька Рів’єра», з якого веде відлік історія нашого міста. Фактично, це був перший будинок, зведений на території сучасного Сочі. Десять років, із тих пір, як цей будинок купив мільйонер Бринцалов, дім повільно обсипався й руйнувався, а напередодні Олімпіади все заворушилося: в листопаді минулого року він на телекамери разом із мером Пахомовим говорив, що будинок переберуть по цеглині, а через тиждень в санаторій пригнали будівельну техніку й ковшами зрівняли будинок із землею. Поряд табличку повісили: «Відтворення пам’ятника архітектури».
Лев, 32 роки, таксист, «Фольксваген пасат»:
А ось ще приклад. Щоб побудувати нову розв’язку на кільці перед аеропортом, ці розумники засипали стару іригаційну канаву. В результаті після кожного дощу машини там переповзають на животі по воді, а то й взагалі не можуть проїхати. А тут ще здоровенна калюжа на окружній. І в підсумку, місто впадає у величезний транспортний колапс майже через день. Буває, що машини повзуть дорогою з Сочі в Адлер по 5-6 годин. Пробка тягнеться 15 кілометрів. А іншої дороги немає, бо стару трасу, що проходила за 200 метрів вище нової, вже давно перетворили у звалище будівельного сміття. Єдиний варіант, перебиратися на зустрічну смугу і їхати в Адлер заднім ходом. Калюжа, через особливості рельєфу завжди утворюється ближче до моря, тому траса у напрямку на схід завжди забита, а на захід – відносно вільна. У мене пробіг заднім ходом за минулу зиму склав 45 кілометрів.
Роман, 30 років, «ВАЗ-2115»:
Таких субпідрядників, як він, в Сочі зараз немало. Вони завжди одну й ту саму схему використовують – що при капітальному ремонті будинків, що при будівництві житла для переселенців із Імеретинки, – та й скрізь. Спеціально наймають від імені фірм-одноденок немісцевих робітників і обіцяють їм золоті гори. Спочатку платять хороші аванси, а через декілька місяців, коли чергова вахта закінчується, генпідрядники з різних причин (не сумніваюся, що по змові) відмовляються приймати роботу в субпідрядників. Кажуть, наприклад, що якість робіт їх не влаштовує, або документація не в порядку, або завищена вартість виконаних робіт, або строки зірвано. Та що я вам розповідаю?! Ніби то ви самі не знаєте як тендери в країні відбуваються.
Будівельники тим часом замість обіцяних грошей отримують подачки в пару тисяч на місяць, сидять в очікування розрахунку на голодному пайку і в буквальному сенсі працюють за їжу. Хтось не витримує й їде додому, якщо, звісно, рідні грошей на дорогу вишлють. Інші, кому допомоги немає звідки чекати, опиняються у пастці – закладають свої паспорти й мобільні телефони за хліб й ковбасу в сусідніх сільпо – й продовжують тягнути лямку. Живуть у будівельних вагончиках по восьмеро – один одному на головах – сплять на дерев’яних нарах, без води та зручностей – в антисанітарії. Ходять, просячи милостиню, по навколишніх господах, крадуть овочі та фрукти з городів та садків, а ті, хто раніше винаймали житло у сочинців, тепер фактично живуть за їхній рахунок. Я чув, що нещодавно, переселенці з Імеретинки не витримали, наварили картоплі й нагодували тих усіх будівельників – важко дивитися, як люди мучаться.
Мені один пасажир розповів, що на одному з будівництв, робітники, через дефіцит будівельних матеріалів, весь час крали їх один в одного, щоби швидше здати об’єкт. Та все дарма – грошей їм так ніхто і не заплатив. Будівельники намагаються страйкувати, але їхнім наймачам це тільки на руку. Їх спеціально до цього доводять, бо так фірма отримує право звільнити робітників через прогули і не виплатити їм ні копійки.
А знаєте, чому в Сочі не працюють китайські будівельники? Кажуть, що на одному з об’єктів в Імеретинці, китайці зарізали прораба, коли зрозуміли, що їх хочуть кинути із зарплатнею. З тих пір і не наймають – бояться.
Гія, 40 років, водій «Шеврове»:
Заради прокладання цієї дороги вирізали тисячі дерев, які ніде більше в Росії не ростуть. Раніше ця територія входила у заповідну зону Сочинського національного парку, але перед початком будівництва кордони зони змінили, і тепер вони там творять, що хочуть. У них відпрацьована технологія: дозвіл на вирубування лісу оформляється на одну ділянку, а роботи ведуться на іншій. Коли туди прибігають сочинські екологи і вимахують у них перед обличчями Червоною книгою, вказуючи на трьохсотрічні дерева, за екологами приїжджає міліція і ув’язнює їх за хуліганство. Зрубані стволи будівельники швидко вивозять із ділянки, а пеньки та гілки спалюють. І все – доказів немає, хоч там що не дерево, то кримінальний злочин. Місцевих серед цих лісорубів немає – самі лише гастролери, яким втрачати нічого і які навіть не уявляють, що вони рубають. Минулого року спеціально для журналістів, яких привезли в заповідник, будівельники влаштували на камери показуху – висаджували самшит на місці вирубаного. Понасмикували саджанців у сусідньому лісі і пересадили їх на ті місця, де раніше стояли вікові дерева. Мовляв, ось вам, компенсуємо шкоду, нанесену природі. Цікаво, вони хоча б знають, що самшит підростає усього лише на пів міліметра за рік.
Гірко так, що вони навіть не розуміють, що творять. Це ж водозахисні ліси. Завдяки їм річка не підмиває схили, а тепер під час кожного паводку вона буде нести в море все, що залишилося на лисих берегах. У радянські роки на іншій сочинській річці Мацесті вже була схожа ситуація. Колгоспники вирубали ліс на її берегах, а гирло річки не забетонували. Через пару років, наприкінці 1980-х, санаторій «Нова Мацеста» в результаті паводку повністю затопило. З тих пір, ось уже 20 років стоїть закинутий і нікому непотрібний. Тепер тут, біля Мзимти, одні будівельники, в буквальному сенсі, копають яму іншим і нам заодно. У грудні, перед Новим роком, у горах пройшла злива, і вода у Мзимті піднялася так швидко, що всю будівельну техніку – крани, вантажівки, вагончики – змило за кілька хвилин. Будівельники навіть не встигли опам’ятатися – троє з них пропало без вісти.
Переклад із російського видання журналу «Esquire»
