В Україні отець Максим Маурітссен живе вже 16 років. Спочатку читав лекції у Києво-Могилянській академії, писав книжки, допомагав видавати переклади релігійної літератури. Зараз він продовжує працювати над власними творами, шукає спонсорів для видання перекладів, а також інвесторів в українську економіку, бо за однією з освіт він економіст. А ще він організовує гуманітарну допомогу для України і поїздки українських дітей із малозабезпечених родин за кордон.
Незважаючи на шведське походження та громадянство, отець Максим Маурітссен вважає себе українським патріотом. Україною шведський священик зацікавився ще у молодості, у 1953 році. Коли він закінчував богословські студії у Римі, український єпископ запропонував йому служити у Скандинавії для української громади, і той зважився на «авантюру».
Відтоді швед став греко-католицьким священиком, і він не залишається байдужим до проблем України. Він добре вивчив українську мову і звертає увагу, що правильно казати не «справа у тому», бо це калька з російської, а «річ у тому». Говорячи про українське, отець Максим називає його «нашим»: «наші діти», «наші проблеми», «наша держава». Але дещо видає його корені: під час інтерв’ю він щораз виправляє і просить звертатися до нього на «ти». «У Швеції викають лише, коли спілкуються з королем та королевою», – пояснює він.
Україна в Європі, але…
Коли він вперше приїхав до України, згадує отець, в автобусі видавали довжелезні купони, всюди було брудно. Країна з того часу дуже змінилася зовні, каже він, але не ментально.
«Типова ситуація для України: навколо будинку, де я живу, все приватизовано, але двірник залежить від мерії. За кордоном, коли житло приватизоване, все вирішують самі мешканці. Або, наприклад, держава чи мерія дбає про борошно та хліб, тут цей процес централізований, в той час як в Західній Європі кожний пекар незалежний», – порівнює «український швед».
Щоб пришвидшити «європеїзацію» України, її громадянам треба частіше їздити за кордон, вважає отець Максим Маурітссен. Але також українцям слід більше дізнатися і про самих себе. Він навіть хоче видати книжку «Невідоме про Україну».
«Наприклад, хто знає, що тут померли два Папи Римські? – запитує священик. – Ми знаємо лише про Клемента, а про Мартина – ніхто не згадує. Або відомий австрійський письменник Йозеф Рот... Він народився в Україні, потім він писав німецькою мовою, але про нього ніхто не знає! Або про існуючі паралелі між «Руською правдою» Київської Русі і найстарішою «Шведською правдою».
У найближчому майбутньому отець Максим хоче написати статтю про кордони Європи і Азії. «Для мене кордон – це не Урал, це кордон між Україною і Росією, – каже він. – Російську ментальність я вважаю азійською. Ми ж тут європейці. На цих землях із 16-го століття був вплив із Німеччини, томізм (напрямок теології, заснований Томою Аквінським), західна філософія. Наші іконописці вчилися у Західній Європі».
Хоча щодо європейського майбутнього України він менш оптимістичний. І все – через радянську ментальність. Неможливо стати членом ЄС, коли у країні панує така бюрократія та корупція, вважає священик. Але він не втрачає надії.
Отець Максим Маурітссен називає себе «містком» між Україною та Західною Європою. Наприклад, він ініціював видання італійсько-українського та французько-українського розмовників, зараз до друку готується також іспаськномовний розмовник. За його словами, це перші українськомовні розмовники в Україні. Їхня мета – полегшити спілкування дітей, які їздять за кордон.
Крім цього, священик знайшов спонсорів для видання книжки про Трипільську культуру та про першого українського космонавта Леоніда Каденюка.
Аскетичне життя з книжками
Квартира, яку він орендує, заставлена книжками. Колекція нараховує 8 тисяч примірників. Він вже давно не купує собі нічого, крім книжок, навіть харчів. Це йому вдається, бо отець Максим домовився з магазинами, які безкоштовно віддають йому продукти, термін споживання яких близький до кінця.
А всі зекономлені гроші він вкладає у книжки, серед яких є справжні раритети: повна збірка творів Феодора Студита, видана у 17-му столітті, а також усі твори Івана Злотоустого грецькою та французькою мовами, переклад яких був зроблений у французькому місті Ліоні 150 років тому. Свою багату бібліотеку він хоче частково залишити у спадок Києво-Могилянській академії та частково – Івано-Франківській семінарії, де він читав лекції.
Ті вільні місця у квартирі отця Максима, де немає книжок, зайняті ліками. Професійний лікар, отець Максим Маурітссен організовує гуманітарну допомогу для України і всім, хто цього потребує, він безкоштовно надає ліки.
Завдяки його громадській діяльності у його шведському паспорті стоїть довгострокова українська віза, але раніше при в'їзді до України йому слід було заповнювати анкету. Він пригадує, що на запитання: «Як довго ви хочете перебувати в Україні?», він завжди писав: «до смерті і після смерті». Він свого рішення і досі не змінив.
Незважаючи на шведське походження та громадянство, отець Максим Маурітссен вважає себе українським патріотом. Україною шведський священик зацікавився ще у молодості, у 1953 році. Коли він закінчував богословські студії у Римі, український єпископ запропонував йому служити у Скандинавії для української громади, і той зважився на «авантюру».
Відтоді швед став греко-католицьким священиком, і він не залишається байдужим до проблем України. Він добре вивчив українську мову і звертає увагу, що правильно казати не «справа у тому», бо це калька з російської, а «річ у тому». Говорячи про українське, отець Максим називає його «нашим»: «наші діти», «наші проблеми», «наша держава». Але дещо видає його корені: під час інтерв’ю він щораз виправляє і просить звертатися до нього на «ти». «У Швеції викають лише, коли спілкуються з королем та королевою», – пояснює він.
Україна в Європі, але…
Коли він вперше приїхав до України, згадує отець, в автобусі видавали довжелезні купони, всюди було брудно. Країна з того часу дуже змінилася зовні, каже він, але не ментально.
«Типова ситуація для України: навколо будинку, де я живу, все приватизовано, але двірник залежить від мерії. За кордоном, коли житло приватизоване, все вирішують самі мешканці. Або, наприклад, держава чи мерія дбає про борошно та хліб, тут цей процес централізований, в той час як в Західній Європі кожний пекар незалежний», – порівнює «український швед».
Щоб пришвидшити «європеїзацію» України, її громадянам треба частіше їздити за кордон, вважає отець Максим Маурітссен. Але також українцям слід більше дізнатися і про самих себе. Він навіть хоче видати книжку «Невідоме про Україну».
«Наприклад, хто знає, що тут померли два Папи Римські? – запитує священик. – Ми знаємо лише про Клемента, а про Мартина – ніхто не згадує. Або відомий австрійський письменник Йозеф Рот... Він народився в Україні, потім він писав німецькою мовою, але про нього ніхто не знає! Або про існуючі паралелі між «Руською правдою» Київської Русі і найстарішою «Шведською правдою».
У найближчому майбутньому отець Максим хоче написати статтю про кордони Європи і Азії. «Для мене кордон – це не Урал, це кордон між Україною і Росією, – каже він. – Російську ментальність я вважаю азійською. Ми ж тут європейці. На цих землях із 16-го століття був вплив із Німеччини, томізм (напрямок теології, заснований Томою Аквінським), західна філософія. Наші іконописці вчилися у Західній Європі».
Хоча щодо європейського майбутнього України він менш оптимістичний. І все – через радянську ментальність. Неможливо стати членом ЄС, коли у країні панує така бюрократія та корупція, вважає священик. Але він не втрачає надії.
Отець Максим Маурітссен називає себе «містком» між Україною та Західною Європою. Наприклад, він ініціював видання італійсько-українського та французько-українського розмовників, зараз до друку готується також іспаськномовний розмовник. За його словами, це перші українськомовні розмовники в Україні. Їхня мета – полегшити спілкування дітей, які їздять за кордон.
Крім цього, священик знайшов спонсорів для видання книжки про Трипільську культуру та про першого українського космонавта Леоніда Каденюка.
Аскетичне життя з книжками
Квартира, яку він орендує, заставлена книжками. Колекція нараховує 8 тисяч примірників. Він вже давно не купує собі нічого, крім книжок, навіть харчів. Це йому вдається, бо отець Максим домовився з магазинами, які безкоштовно віддають йому продукти, термін споживання яких близький до кінця.
А всі зекономлені гроші він вкладає у книжки, серед яких є справжні раритети: повна збірка творів Феодора Студита, видана у 17-му столітті, а також усі твори Івана Злотоустого грецькою та французькою мовами, переклад яких був зроблений у французькому місті Ліоні 150 років тому. Свою багату бібліотеку він хоче частково залишити у спадок Києво-Могилянській академії та частково – Івано-Франківській семінарії, де він читав лекції.
Ті вільні місця у квартирі отця Максима, де немає книжок, зайняті ліками. Професійний лікар, отець Максим Маурітссен організовує гуманітарну допомогу для України і всім, хто цього потребує, він безкоштовно надає ліки.
Завдяки його громадській діяльності у його шведському паспорті стоїть довгострокова українська віза, але раніше при в'їзді до України йому слід було заповнювати анкету. Він пригадує, що на запитання: «Як довго ви хочете перебувати в Україні?», він завжди писав: «до смерті і після смерті». Він свого рішення і досі не змінив.
