Доступність посилання

ТОП новини

Державна жалоба у Словаччині: що стоїть за загибеллю 8 осіб


Медики надають першу допомогу пораненому поліцейському, пораненому у передмісті Братислави, 30 серпня 2010 року
Медики надають першу допомогу пораненому поліцейському, пораненому у передмісті Братислави, 30 серпня 2010 року

Сьогодні у Словаччині виголошено день державної жалоби. Словаки поминають восьмеро загиблих, яких у понеділок розстріляв у Братиславі 48-літній чоловік. Подія, якої не знає історія Словацької Республіки, розбурхала суспільство. Усі – від школярів до дорослих – знову заговорили про співжиття словаків із ромами, бо із восьми загиблих осіб шестеро – роми, а також про недосконалість законів, які регулюють права власності на зброю.

Вранці у понеділок озброєний автоматом і двома пістолетами чоловік, вийшов зі своєї квартири, зайшов до квартири своїх сусідів-ромів і розпочав стрілянину. Ïї жертвами стала мати, її дві доньки і син, приятель доньки і онук – 12-літній хлопчик, про якого говорили як про перспективного бейсболіста.

Вийшовши з квартири ромів, він продовжував стріляти в усіх, хто стояв на дорозі. Жертвою стала ще одна сусідка, ще 13 поранених відвезли до братиславських шпиталів. Там від поранень померла ще одна жінка, на сьогодні троє осіб перебувають у тяжкому стані, в тому числі один громадянин Чехії.

Як повідомила поліція, 48-літній Любомір Гарман мав давній конфлікт із ромською родиною, яку її сусіди характеризують як надто голосну – крики і гості до пізньої ночі.

Сам убивця останні два роки був безробітним і весь вільний час віддавав улюбленій справі – стрільбі. Він записався до Клубу колишніх вояків і як його член мав право тримати у себе вогнепальну зброю, включно з автоматом, переобладнаним лише на поодинокі постріли.

Коли в перестрілці з поліцією нападник був загнаний у глухий кут, він наклав на себе руки.

У пошуках причини трагедії

Словаки заповнили вулиці Братислави, в районі Дєвінска Нова Вес перед будинком, де сталась трагедія, запалюють свічки, запитуючи: чому? Трагедія збурила суспільство, яке знову заговорило про протистояння словацької більшості й ромської меншини.

Конфлікт існує, стверджує, зокрема, Amnesty International, яка напередодні нового навчального року знову наголосила на потребі об’єднувати ромських і словацьких дітей в одному класі, а не розділяти їх за національною ознакою.

Поліція розглядає різні версії причини трагедії, расову – як одну із них.

Потрібний час, зауважує аналітик братиславського щоденника Sme Іван Штулайтер. «Звичайно, якщо убивцею є не ром, а жертвами – роми, то кожний подумає, що расовий мотив тут може бути, – каже він. – Але на сьогодні за офіційною версією причина трагедії невідома. Тут усі від цього в шоку. Дехто у Словаччині має тяжке життя, якщо їхніми сусідами є не пристосовані до життя роми, але не всі роми не пристосовані. Це життя справді тяжке. Особливо на сході Словаччині виростають різні стіни, які розділяють ромів від неромів. Це крик безнадії, бо ці люди відчувають себе під загрозою й не мають підтримки держави».

Расовий мотив трагедії не можна виключити, погоджується більшість оглядачів, котрі наголошують на потребі докладного вивчення ситуації. Що насправді стояло за сусідським конфліктом: вендета як на Сицилії чи не зовсім здоровий психічно стрілець?

Без сумніву одне: на поверхню з новою силою випливла стара проблема: співжиття словацької більшості з близько півмільйонною ромською меншиною. Доки існуватимуть окремі ромські класи, стіни, що відділяють ромські ґето, словом, усе те, на чому вже не один рік наголошує Amnesty International, Словаччина проблему не подолає.

Загинули не роми, а громадяни Словаччини, заявила словацький прем’єр Івета Радічова і висловила сподівання, що словаки більше ніколи такої трагедії не допустять. Однак не всі у Словаччині підтримали виголошений урядом день жалоби.
  • Зображення 16x9

    Оксана Пеленська

    Авторка матеріалів для Української редакції Радіо Свобода впродовж багатьох років. Займаюсь історією української еміграції в міжвоєнній Чехословаччині. Закінчила славістику у Львівському університеті імені Івана Франка (1970 рік, диплом з відзнакою), протягом 1986–1989 років навчалась в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України. У 1992 році – стипендія Гетті Фундації (Getty Foundation, USA). До 1992 року працювала вченим секретарем Львівської національної галереї мистецтв. Протягом 1993–1995 років – керівник канцелярії посольства України в Чеській Республіці.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG