Минулого тижня грузинський парламент вніс поправки до Конституції Грузії, яка наближує країну до парламентської республіки і перетворює прем’єр-міністра, а не президента, на найсильнішу посаду у виконавчій владі.
Думки, які висловлюють з приводу змін як у самій Грузії, так і за кордоном виходять з двох радикально протилежних міркувань. Одна сторона більше зацікавлена у політичному майбутньому президента Михеїла Саакашвілі, іншу цікавлять зміст самих змін. Критики наголошують, що нова Конституція дає можливість Саакашвілі, (який 2013 року, коли завершиться другий термін його повноважень, матиме 46 років) продовжувати керувати країною як прем’єр-міністр. Звичайно, напрошується порівняння з колишнім російським президентом Володимиром Путіним, який нині є прем’єр-міністром. Він, достатньо молодий та енергійний, не міг просто так піти з посади і вирішив залишитися прем’єром. Критики кажуть, що Саакашвілі планує подібний сценарій.
Важко заперечувати, що нова версія Конституції дає йому таку можливість, якщо його партія, Об’єднаний Національний Рух, виграє парламентські вибори, що виглядає досить ймовірно. Та і сам Саакашвілі на запитання про те, чим він буде займатися після 2013 року, відповідав туманно, що лише підсилювало підозри на користь такого сценарію.
Більш демократична
Тим не менше, порівняння з Путіним є щонайменше несправедливі, тому що Путін не змінював Конституцію до того, як він став прем’єр-міністром. Навпаки, пізніші зміни до російської Конституції зробили супер-президентську систему ще міцнішою, зокрема, збільшили термін повноважень з чотирьох до шести. Зміни, які були зроблені в Грузії, відзначають зсув до президентсько-парламентської республіки, де переважає законодавча влада. Порівняння між Путіним і Саакашвілі передбачають, що зміст Конституції не має значення.
А з цим уже важко погодитися. Демократична Конституція не гарантує демократію, але є її передумовою. Більшість оглядачів погоджуються, що зміни наближають супер-президентську республіку до європейської парламентської моделі і роблять Конституцію більш демократичною. Найбільша критика полягає в тому, що посада прем’єр-міністра є занадто захищеною, тобто обмежує її контроль з боку парламенту. Після затвердження прем’єр-міністра та уряду парламент має дуже мало можливостей його змінити. Парламенту буде потрібно 3/5 голосів для того, щоб підтримати нового прем’єра, і цю більшість потрібно буде втримати для проходження різних складних процедур, включно з можливим президентським вето.
Головний аргумент на користь цієї системи – Грузія не має стабільних політичних партій, тож такій моделі будуть загрожувати часті політичні кризи. Але навіть, якщо це правда, складні процедури висловлення недовіри будуть нахиляти шальки терезів у бік виконавчої влади, що послаблює демократичний характер нової моделі. Однак це не спростовує загальної оцінки, що нова система є демократичнішою, ніж стара.
Слабкі дебати
Політичний процес, яким проходило ухвалення змін все ж продемонстрував не лише слабкі аспекти демократії в Грузії, а й ознаки надії. Хоча правляча партія має конституційну більшість у парламенті, зміни готувалися в перебігу широких консультацій. Конституційну комісію було створено в червні 2009 року і впливові політичні партії були запрошені до участі. Хоча більшість опозиційних партій гонорово відмовилась, ймовірно тому, що вони не знали, яку конституційну модель підтримати. Вони стверджували, що демократія в Грузії гальмувалася через сильну президентську владу, але тепер, коли вони усвідомили, що парламентська система може зіграти на руку Саакашвілі, це їх збило з пантелику.
Після того, як у травні стало очевидно, яку модель буде ухвалено, дискусія була дуже несміливою. За винятком двох чи трьох експертів, більшість критиків тільки повторювали, що зміни пишуться під Саакашвілі і що влада не має ніякого морального авторитету затверджувати будь-які зміни. Виявилося, що головні дебати щодо Конституції відбувалися не серед опозиції чи громадськості, а всередині Венеціанської комісії, що є консультативним органом Ради Європи. І хоча комісія виступила з серйозною критикою, включно з тією, що вже була наведена, вона загалом наголошувала на позитивному характері змін.
Треба, однак, віддати належне парламентській опозиції, яка стала проявляти активність і досягла певних важливих поступок. Але головна опозиція, яка нині є поза парламентом, нагадувала, що не всі пропозиції Венеціанської комісії були враховані. Хоча пізніше вона розкритикувала комісію, коли та дійшла висновків, із якими не погоджувалася опозиція.
Зі свого боку, правляча партія допустилася невиправданої впертості, відмовившись продовжити дискусію ще впродовж одного-двох місяців. Це навряд чи змінило б ситуацію. Але підірвало б аргументи про те, що Конституцію ухвалювали поспіхом і що це навмисно планувалося на серпень, місяць відпусток, і що уряд навіть не подбав про те, щоб зачекати на кінцеве рішення Венеціанської Комісії, яке було представлене в день голосування.
Ґія Нодія – професор політології в державному Університеті імені Іллі Чавчавадзе.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Думки, які висловлюють з приводу змін як у самій Грузії, так і за кордоном виходять з двох радикально протилежних міркувань. Одна сторона більше зацікавлена у політичному майбутньому президента Михеїла Саакашвілі, іншу цікавлять зміст самих змін. Критики наголошують, що нова Конституція дає можливість Саакашвілі, (який 2013 року, коли завершиться другий термін його повноважень, матиме 46 років) продовжувати керувати країною як прем’єр-міністр. Звичайно, напрошується порівняння з колишнім російським президентом Володимиром Путіним, який нині є прем’єр-міністром. Він, достатньо молодий та енергійний, не міг просто так піти з посади і вирішив залишитися прем’єром. Критики кажуть, що Саакашвілі планує подібний сценарій.
Важко заперечувати, що нова версія Конституції дає йому таку можливість, якщо його партія, Об’єднаний Національний Рух, виграє парламентські вибори, що виглядає досить ймовірно. Та і сам Саакашвілі на запитання про те, чим він буде займатися після 2013 року, відповідав туманно, що лише підсилювало підозри на користь такого сценарію.
Більш демократична
Тим не менше, порівняння з Путіним є щонайменше несправедливі, тому що Путін не змінював Конституцію до того, як він став прем’єр-міністром. Навпаки, пізніші зміни до російської Конституції зробили супер-президентську систему ще міцнішою, зокрема, збільшили термін повноважень з чотирьох до шести. Зміни, які були зроблені в Грузії, відзначають зсув до президентсько-парламентської республіки, де переважає законодавча влада. Порівняння між Путіним і Саакашвілі передбачають, що зміст Конституції не має значення.
А з цим уже важко погодитися. Демократична Конституція не гарантує демократію, але є її передумовою. Більшість оглядачів погоджуються, що зміни наближають супер-президентську республіку до європейської парламентської моделі і роблять Конституцію більш демократичною. Найбільша критика полягає в тому, що посада прем’єр-міністра є занадто захищеною, тобто обмежує її контроль з боку парламенту. Після затвердження прем’єр-міністра та уряду парламент має дуже мало можливостей його змінити. Парламенту буде потрібно 3/5 голосів для того, щоб підтримати нового прем’єра, і цю більшість потрібно буде втримати для проходження різних складних процедур, включно з можливим президентським вето.
Головний аргумент на користь цієї системи – Грузія не має стабільних політичних партій, тож такій моделі будуть загрожувати часті політичні кризи. Але навіть, якщо це правда, складні процедури висловлення недовіри будуть нахиляти шальки терезів у бік виконавчої влади, що послаблює демократичний характер нової моделі. Однак це не спростовує загальної оцінки, що нова система є демократичнішою, ніж стара.
Слабкі дебати
Політичний процес, яким проходило ухвалення змін все ж продемонстрував не лише слабкі аспекти демократії в Грузії, а й ознаки надії. Хоча правляча партія має конституційну більшість у парламенті, зміни готувалися в перебігу широких консультацій. Конституційну комісію було створено в червні 2009 року і впливові політичні партії були запрошені до участі. Хоча більшість опозиційних партій гонорово відмовилась, ймовірно тому, що вони не знали, яку конституційну модель підтримати. Вони стверджували, що демократія в Грузії гальмувалася через сильну президентську владу, але тепер, коли вони усвідомили, що парламентська система може зіграти на руку Саакашвілі, це їх збило з пантелику.
Після того, як у травні стало очевидно, яку модель буде ухвалено, дискусія була дуже несміливою. За винятком двох чи трьох експертів, більшість критиків тільки повторювали, що зміни пишуться під Саакашвілі і що влада не має ніякого морального авторитету затверджувати будь-які зміни. Виявилося, що головні дебати щодо Конституції відбувалися не серед опозиції чи громадськості, а всередині Венеціанської комісії, що є консультативним органом Ради Європи. І хоча комісія виступила з серйозною критикою, включно з тією, що вже була наведена, вона загалом наголошувала на позитивному характері змін.
Треба, однак, віддати належне парламентській опозиції, яка стала проявляти активність і досягла певних важливих поступок. Але головна опозиція, яка нині є поза парламентом, нагадувала, що не всі пропозиції Венеціанської комісії були враховані. Хоча пізніше вона розкритикувала комісію, коли та дійшла висновків, із якими не погоджувалася опозиція.
Зі свого боку, правляча партія допустилася невиправданої впертості, відмовившись продовжити дискусію ще впродовж одного-двох місяців. Це навряд чи змінило б ситуацію. Але підірвало б аргументи про те, що Конституцію ухвалювали поспіхом і що це навмисно планувалося на серпень, місяць відпусток, і що уряд навіть не подбав про те, щоб зачекати на кінцеве рішення Венеціанської Комісії, яке було представлене в день голосування.
Ґія Нодія – професор політології в державному Університеті імені Іллі Чавчавадзе.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
