Як зауважив в інтерв’ю Радіо Свобода співавтор звіту Джеймз Білодо, гроші люблять почуватися комфортно. «Ми розглядаємо такі критерії, як інституційне середовище, наскільки добрим і передбачуваним є законодавче та правове середовище, наскільки реально домогтися виконання контрактів, чи є добре підготовлені фахівці, наскільки активні є банки і фінансові ринки та можливість для фірм та окремих громадян отримати доступ до капіталу», – каже експерт. Від цього, за словами Білодо, залежить те, наскільки стабільною є фінансова система країни і наскільки вона може підтримати економічний розвиток країни в майбутньому.
Цього року, як говорять експерти, Сполучені Штати та Велика Британія зберегли лідерство у фінансовому світі, але в потилицю їм дихають азійські тигри – Гонконг та Сінгапур, які вже можуть побити лідерів у таких категоріях, як бізнес-середовище, податкова система та ефективність банків.
Україна потерпає через дії уряду
Говорячи про Україну, Джеймз Білодо зауважує, що вона має і дуже добрі показники, і дуже погані. Причому останні стосуються тих стовпів стабільності і розвитку, які найбільше залежать від держави і її дій.
«Яскравими частинами рейтингу є небанкові фінансові послуги: перший випуск акцій, злиття і придбання компаній, страхування та сек’юритизація, тобто позабанкові позики. Але фінансова стабільність залишає бажати набагато кращого. З такого показника, як ризик державного дефолту, Україна виявилася на 56-му місці серед 57 країн. Банківська система є трошки сильнішою, валюта – десь посередині. І другою важливою слабкістю є правове і регуляторне поле, в якому оперують українські фінансові інституції та їхні клієнти. Це безпосередньо пов’язано з майбутнім розвитком фінансових ринків», – зауважує експерт.
За словами Білодо, Україні буде важко розраховувати на стабільну і активну фінансову систему, допоки вона буде тримати сумне лідерство в таких категоріях, як нерегулярні оплати за юридичні рішення, поганий захист прав міноритарних власників чи слабка етична поведінка компаній. А ці питання, як і рішення щодо виплати державного боргу, належать, великою мірою, до компетенції держави та її інститутів.