Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 12:20

Чи може Україна йти за прикладом Грузії, шляхом реформ?


Алекса Чопівська

Алекса Чопівська

Книгарня «Просперо» у Тбілісі розташована на алеї, що відходить від проспекту Руставелі, головної вулиці міста. Така сама книгарня-кав’ярня могла б бути десь у Іст Віллідж у Нью-Йорку або в районі Ноттінґ Гілл у Лондоні. Головна секція цієї книгарні виділена під такі книжки як «Управління для результатів» або «Думай стратегічно: Плануй на майбутнє і здійснюй заплановане» – цілком у дусі західних курсів на ступінь магістра в галузі бізнесу й адміністрації.

Порівняйте це зі становищем у Києві, де на відповідник «Просперо» – книгарню «Сяйво» цього року здійснили рейд люди в масках, які вигнали звідти працівників і заварили двері у, як вважається, суперечці щодо власності. Сьогодні це приміщення стоїть порожнє і забите дошками.

Не дивно, що Світовий банк у звіті «Легкість ведення підприємницької діяльності – 2011» поставив Грузію на 12 місце у переліку 183 країн, що є найвищою оцінкою серед усіх колишніх радянських республік. Країна випередила навіть Фінляндію і Швецію. Тимчасом Україна опинилася на 145 місці – на п’ять сходинок вище від Узбекистану і нижче від усіх інших пострадянських республік, включно з Росією, котра на 123-му місці.

Міхеїл Саакашвілі
Можливо, пострадянським країнам є чому повчитися у Грузії. Коли президент Грузії Міхеїл Саакашвілі прийшов до влади внаслідок безкровної Революції троянд 2003 року, його країна із населенням у чотири з половиною мільйони вважалася однією з найбільш корумпованих із колишніх радянських республік. Саакашвілі почав боротися з корупцією, раціоналізував бюрократію і здійснив успішні економічні реформи. Світ це помітив. 2010 року організація «Transparency International», що здійснює моніторинг рівнів корупції, поставила Грузію на 68 місце серед 178 країн, тоді як 2003 року вона була на 127 місці. Україна ж нині на 134 місці.

У звіті Міжнародної фінансової корпорації (IFC) за 2002 рік зазначалося: 70 відсотків грузинських компаній вважало, що треба заплатити хабара державним службовцям, щоб мати змогу почати справу. 2008 року таких компаній було лише 4 відсотки. Водночас найновіший глобальний звіт «Легкість ведення підприємницької діяльності» ставить Грузію на 8 місце за легкістю відкриття фірми, на 7 – за легкістю одержання дозволу на будівництво і на 2 – за легкістю реєстрації нерухомості.

Як Саакашвілі це зробив?

Частково оглядачі віддають належне кадрам президента Міхеїла Саакашвілі – молодим лідерам, що стали дорослими вже після розпаду Радянського Союзу і в багатьох випадках здобули вищу освіту в інших країнах або працювали у західних організаціях, перш ніж одержати пост у грузинському уряді. Уряд навіть заохочує молодь залишати стару систему і сприяє відкритості до нових ідей, пропонуючи магістерські і докторські ґранти для студентів, молодших 40 років, яких приймають до провідних університетів світу.

Більшість лідерів Грузії говорять кількома мовами. Міністр фінансів 32-річний Каха Байндурашвілі вчився у Вільямс Колледжі у США, народжена в Грузії міністр економіки 29-річна Вера Кобалія провела півжиття в Канаді і студіювала у Технологічному інституті Британської Колумбії, міністр енергетики 34-річний Александр Хетаґурі брав участь у програмах підготовки кадрів при Світовому банку та USAID у США, 38-річний міністр юстиції Зураб Адеїшвілі одержав ступінь магістра права у Нідерландах, 35-річний міністр освіти Димітрій Шашкіні працював у Міжнародному республіканському інституті США, голова центробанку 30-річний Ґіорґій Кадаґідзе має титул бакалавра з одного з найпрестижніших американських університетів – Пристонського.

Сам 42-річний Міхеїл Саакашвілі студіював право у Колумбійському університеті США, Міжнародному інституті прав людини у Страсбурзі та в Університеті Джорджа Вашингтона. Прем’єр-міністр 35-річний Ніколоз Ґілаурі одержав титул магістра менеджменту в Університеті «Темпл» у Філадельфії (США), і вивчав економіку в Університеті міста Лімерика, (Ірландія).

А що Україна?

У порівнянні із цим Україна, яка пройшла подібну продемократичну «кольорову революцію» 2004 року, сьогодні залишається де в чому незмінною від 1990-х років, а в деяких випадках – від радянських часів. Голова Національного банку 71-річний Володимир Стельмах працював у Держбанку СРСР у Москві, а упродовж 5 років у 1980-х був радником Національного банку Куби.

Міністр економіки 47-річний Василь Цушко був директором радянського колгоспу, а відтак недовго побув головою регіональної державної адміністрації, перш ніж стати міністром внутрішніх справ.

60-річний Президент Віктор Янукович 1980 року у 30-річному віці закінчив Донецький політехнічний інститут за спеціальністю інженер-механік. 62-річний Прем’єр-міністр Микола Азаров 1971 року одержав докторський ступінь із геології і мінералогії у Московському державному університеті і лише недавно,1995 року, працював директором Українського державного науково-дослідного інституту гірництва, геології і геомеханіки.

На відміну від Грузії, українські президент, прем’єр і міністри одержали освіту в радянських інститутах, і жоден із них, згідно з їхніми офіційними біографіями, не одержував ніякої підготовки в країнах за межами СРСР або України.

Рецепт реформ по-грузинськи

Політична воля у поєднанні з відкритістю до міжнародного досвіду грає важливу роль у здійсненні реформ.

Перший заступник міністра економіки Грузії 30-річний Арчіл Кекелія, що має ступінь магістра з Лондонської школи бізнесу і працював в іспанському банку, зазначає: «У 2000-х роках я провів багато часу за кордоном. І мої колеги провели за кордоном багато часу. Ми мали можливість спостерігати, як функціонують на Заході такі галузі, як бізнес, банківська справа, юриспруденція, охорона здоров’я. Тепер ми володіємо прикладами, практикою і знаннями того, як робляться ці речі в інших системах, і це дає нам добру комбінацію поглядів і розуміння».

А заступник секретаря Ради національної безпеки 29-річний Іраклій Прчхідзе, який одержав ступінь магістра Колумбійського університету США, розповів: «Щоб здійснити реформи, потрібно створити новий набір правил. Для Грузії це було очевидно. Ми хотіли мати сучасний уряд, уряд, що був би підзвітним, прогресивним, невеликим, швидким і результативним».

Прчхідзе додає, що для здійснення реформ керівники країни спершу мають бути ідеалістами, потім мають продемонструвати політичну волю і наявність об’єднаної політичної еліти, яка підтримує і стоїть за реформами. «Також потрібне бачення того, з чим ви хочете, щоб ваша країна асоціювалася і як виглядала за 5-10 років», – каже грузинський урядовець.

Розрив Саакашвілі зі старою системою Грузії був як символічним (країна змінила гімн, прапор і герб), так і практичним, коли він швидко скористався з ініціативи і довіри, які мав внаслідок Революції троянд. Уряд ухвалив новий податковий кодекс, раціоналізувавши бюрократію і скоротивши число податків із 26 до 6 низьких прямих податків, що 2009 року дало Грузії четверте місце в рейтингу найсприятливіших для бізнесу податкових систем світу, згідно з індексом Forbes.

У Грузії з корупцією борються системно

Також Грузія боролася з корупцією. У країні, де систематична корупція була способом життя, уряд підвищив ефективність і зменшив бюрократію у громадському секторі. Він започаткував національну систему тестування для вступу до шкіл, де раніше гроші купували місце, а 2005 року за один день звільнив з роботи увесь 30-тисячний корпус просякнутої корупцією дорожньої поліції. Замість цього створили новий орган шляхом відкритого конкурсу, а зарплату новим працівникам збільшили в 10 разів. Якщо попередні уряди вимагали 300 різних ліцензій і 600 дозволів, більшість грузинських урядових агенцій все вирішують миттєво.

Реформаторський дух Грузії виявляється навіть у малих деталях – візьмімо, наприклад, офіційну інтернет-сторінку уряду. На сторінці, де міститься біографія президента, є можливість залишити інформацію про випадки корупції. На вебсайті подано список телефонів і адреса усього складу кабінету міністрів включно із прем’єр-міністром. Кожна сторінка доступна англійською мовою, і там подається інформація на різні теми: від туризму до урядових тендерів та унікальних можливостей для інвестицій.

На противагу до цього, не всі українські урядові інтернет-сторінки доступні мовами іншими, ніж українська (достатньо поглянути на вебсайт Міністерства юстиції), а інформацію часто важко знайти або вона недоступна.

Політичний аналітик із Тбілісі Ґія Нодія каже, що реформи у Грузії були самовмотивованими, а не наслідком західних порад щодо поступових системних змін. «Потрібна була величезна сміливість, щоб навіть поставити таку мету і вірити, що це можливо, – зауважує аналітик. – Молоді люди, дехто з яких жив на Заході і працював у західних організаціях, мали цю сміливість... Грузія в майбутньому може стати прикладом, який показуватиме людям, що це можливо. Якщо це можливо у Грузії, то це можна здійснити і в інших країнах».

Однак саме лише молоде керівництво не є каталізатором змін. «Корупція ніколи не зникне сама собою. Ідея, що наступне покоління виправить це, неправильна. Корумповані батьки передають погані звички дітям, – каже 32-річний Шота Утіашвілі, голова департаменту інформації й аналітики грузинського міністерства внутрішніх справ. – Якщо ви хочете боротися з корупцією, з нею треба боротися скрізь: у поліції, в судах, на митниці – це має бути спільний підхід. В Україні чи Росії іноді відбуваються якісь показові процеси над винними, але кожен знає, що є ще сотні, тисячі таких самих винних, яких ніколи не карають».

Хабарники потрапили в тюрми

Згідно з Утіашвілі, одним із ключових рішень у Грузії було почати арешти корумпованих чиновників, близьких до верхівки, включно із двома депутатами парламенту у 2004-му і 2006 роках за вимагання і дачу хабаря. Це стало прикладом, який потім постійно повторювався. І ці випадки одержували величезну увагу з боку ЗМІ. Сьогодні Грузія розслідує випадки корупції з використанням приманки (що є звичайною практикою в американських правоохоронних органах), коли перевдягнених агентів зі схованими відеокамерами посилають для викриття корупції. У Грузії як пропозиція, так і прийняття хабара, караються як злочини.

Водночас і стара гвардія при владі не виключає реформ. Наприклад, Казахстан, де 70-річний президент Нурсултан Назарбаєв перебуває при владі з 1990 року, цього року найбільше покращив регуляції для бізнесу. У звіті «Легкість ведення підприємницької діяльності – 2011» він піднявся на 15 позицій – на 59 місце зі 183 економік. 45-річний прем’єр Казахстану Карім Масімов вчився і працював у Пекіні та Гонґ-Конґу.

Відхід від кланових зв’язків був ще одним ключовим елементом грузинських реформ. Арчіл Кекелія зауважує: «Коли президент прийшов до влади, він був молодий і незв’язаний зі старими командами. Він був вільним від такого роду дружніх зв’язків і від такої політичної еліти. Це була абсолютно нова команда. Якщо подивитися на сусідні країни, то там не побачити молодого лідера, який прийшов би зі своєю власною командою молоді. Подивіться на Вірменію, Азербайджан, Центральну Азію – більшість із цих хлопців – колишні комсомольці. Те саме з Україною, те саме з Росією – там керує кадебіст».

Молодість – велика сила

Український депутат 35-річна Наталя Королевська каже, що у верхньому ешелоні сьогоднішніх лідерів України дуже мало тих, що не працювали за радянського режиму. Вона вважає це « колосальним недоліком». Під час нещодавнього візиту до Грузії Саакашвілі сказав їй, що вважає головною реформою своєї країни «спроможність створити команду з нового покоління лідерів, які й не думають про хабарі, що не мають обмежених ідей, що здатні здійснювати реформи...». «На жаль, цього немає в нашій країні, бо коли люди, що втілюють реформи, є ті самі, що створили чинну систему, неможливо очікувати справжніх результатів. Головною проблемою України є корупція», – зауважує Королевська.

Прикладом лідера, що є на шляху вгору в Україні, може бути 34-річний Андрій Шевченко – законодавець і колишній журналіст, що певний час учився у Йєльському університеті США й нині очолює парламентський комітет зі свободи слова. Недавно український уряд оголосив про свій намір 2011 року надіслати 300 студентів на навчання до західних університетів.

Незважаючи на успіх реформ, у Грузії політика просування лише молоді наражається і на критику. Зокрема, 36-річний лідер опозиції, голова блоку «Наша Грузія – Вільні демократи» Іраклій Аласанія каже, що призначення молодих лідерів розділило грузинське суспільство і відкинуло на узбіччя тих, кому за 55. На думку Аласанії, Грузії потрібне поєднання молодих освічених людей і досвіду. Він також погоджується з тими, що кажуть, начебто грузинський уряд впроваджує несправедливі виборчі умови і обмежує свободу преси. Він вважає, що тоді як дрібної корупції вдалося позбутися, елітна корупція квітне.

Минулого місяця грузинський парламент проголосував за те, щоб змінити конституцію і дати прем’єр-міністрові більші повноваження, ніж президентові. Критики кажуть, що поправки розраховані, щоб дати перевагу Саакашвілі, другий президентський термін якого завершується 2013 року. Мовляв, відтак він стане прем’єр-міністром, повторюючи шлях Володимира Путіна у Росії.

Ґія Нодія також бачить слабкість чинної системи. «Коли ви настільки сміливі, що призначаєте на високі посади дуже молодих людей, це означає, що ви весь час ризикуєте, – каже він. – Часом це спрацьовує, але іноді – ні. Тож ви весь час змінюєте людей. Звичайно, це є слабкістю».

Чи може грузинська модель бути застосована в Україні? Із 46-ма мільйонами населення на Україну чекає значно більша битва. Так вважає грузинський законодавець 28-річний Ґіорґій Канделакі. «Україна – велика країна. Вона не має територіальних проблем, не має війни. Вона може легше давати собі раду із різними заворушеннями. Та водночас вона повільніше змінюється. У Грузії застій є неможливим. Ти або рухаєшся, або програєш», – зауважує Канделакі.

В Україні молодше покоління менеджерів із міжнародним досвідом ще чекає на просування на найвищі посади, через те, що критики називають «замкненим колом керівництва країни».

Посол Грузії в Україні Ґриґол Катамадзе каже: «Старші люди не дають молоді нагоди змінити Україну. Вони думають, що самі змінять Україну, але я думаю, це складно».

«Є певні обмеження в тому, що молоді політики в Україні можуть робити для руху вперед або для створення достатньо сильних політичних альянсів, – каже фінансовий консультант Микола Максимів, що має досвід роботи в Україні і Грузії. – Багато речей в Україні робляться за допомогою грошей. Є великий водорозділ між політиками, котрі є власниками підприємств і мають гроші, і політиками, які мають відкритий світогляд, західну освіту, але не мають фінансів».

Алекса Чопівська – зараз журналістка у Києві, раніше працювала на NBC News.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG