| Біографічна довідка: Ар’єв Володимир Ігорович народився у Києві 31 березня 1975 року. За фахом – журналіст. Закінчив Інститут журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Трудову діяльність Володимир Ар’єв розпочинав асистентом кореспондента ВВС. Потім був спеціальним кореспондентом та ведучим програми «Вікна-новини» Міжнародного медіа-центру «Internews»; спеціальним кореспондентом ТІА «Вікна»; ведучим блоку новин програми «Доброго ранку, Україно!» на УТ-1; спеціальним кореспондентом інформаційно-аналітичної служби телеканалу «Інтер»; журналістом Телевізійної служби новин студії «1+1». Потім Володимир Ар’єв став незалежним журналістом, був позаштатним автором тижневика «Дзеркало тижня», а також автором програми «Не-провінція» на СТБ. Володимир Ар’єв – керівник та автор програми «Закрита зона» на «5 каналі». Є продюсером перших українських документальних фільмів «Остання зміна» і «День сьомий». Володимир Ар’єв – заслужений журналіст України. З листопада 2007 року – народний депутат України VI скликання від Блоку «Наша Україна – Народна самооборона», голова підкомітету з питань контролю за реформуванням, кадровим та ресурсним забезпеченням органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. |
– Ось такий наш гість, такий творчий шлях і навіть життєвий.
Фракції як такої НУНС…
– Немає фактично.
– Я не знаю, чи здохла вона, чи не здохла, чи можна так говорити про фракцію, але якщо простою народною мовою, то здохла.
– Я ще два роки тому у статті «Дзеркала тижня» написав: «Пацієнт швидше мертвий, ніж живий».
– То ще два роки. Вже поминки можна відмічати. Я до «Народної самооборони», тому що Ваш колега у фракції Геннадій Москаль нібито був такий вірний соратник Юрія Луценка за роботою в міліції, і ось він тепер говорить, що «Народної самооборони» немає.
– Те, що групи «Народної самооборони» в парламенті фактично немає, про це заявляв ще сам Юрій Луценко влітку чи восени минулого року. Тобто формалізованих об’єднань під назвою «Народна самооборона» чи щось інше, пов’язане з «Самообороною», вже немає, особливо після того, як більшість колишньої групи «Народна самооборона» перейшла до коаліції. Але є група депутатів, які зі старої «Самооборони» залишилися на своїх поглядах і сьогодні перебувають…
– Хто?
– Володимир Ар’єв перед Вами, Олесь Доній, Тарас Стецьків, Юрій Стець, Юрій Гримчак, сподіваюся, Геннадій Москаль.
– Як? Він так різкенько виступає.
Зараз ми фактично займаємося тим, що захищаємо Юрія Луценка… Хоча на сьогоднішній день ми чітко усвідомлюємо те, що це є політичними репресіями, і ні про яку боротьбу з корупцією, як заявляє нинішня влада, тут не йдеться
Зараз ми фактично займаємося тим, що захищаємо Юрія Луценка і намагаємося зробити все, щоб ця несправедливість стосовно нього, коли його арештували, все ж таки була, назвемо так, виправлена. Хоча на сьогоднішній день ми чітко усвідомлюємо те, що це є політичними репресіями, і ні про яку боротьбу з корупцією, як заявляє нинішня влада, тут не йдеться.
– Отак відразу розповів Володимир Ар’єв. На цьому ми ефір завершуємо.
Чому я за «Народну самооборону» запитую? Якщо Геннадій Москаль говорить, що її немає, значить, оця «могутня шістка» де-факто, якщо Москаль дрейфує кудись, в якийсь бік, а це йому властиво, якщо подивитися на його біографію, то вас лишиться п’ятеро, а там, де п’ятеро, може лишитися четверо. Скажімо, різні бувають життєві ситуації. Луценка немає в парламенті, тому, власне, вона й розпалася.
Що ж такого зробив Жванія з Луценком? Або Луценко зі Жванією?
– Сама проблема почалася не в 2010 році, не з приходом до влади Януковича. Вона почалася значно раніше, тому що, напевне, якщо б зберігати парламентську групу «Народної самооборони», якщо мету таку ставити, то, напевне, Юрієві Віталійовичу Луценку не треба було би йти в МВС, другий раз займати посаду міністра. Ми, до речі, дуже багато дискутували, в тому числі й разом з ним, сперечалися, чи правильно він робитиме, потім – чи правильно він зробив? Вже коли зроблено, то було зроблено. Але дійсно відсутність Луценка в парламенті відіграла свою роль.
Щодо того, що інші пішли, я не хочу судити. От Бог кожному суддя. Я не хочу оцінювати, чи були там меркантильні інтереси, чи були там якісь політичні інтереси, щось інше, третє, четверте, п’яте. Я знаю для себе, що для мене ніколи не було прийнятним перебувати у будь-якому альянсі з Партією регіонів або з нинішньою більшістю, тому я знаю, що я, а також можу чітко абсолютно сказати за своїх колег, чиї прізвища я щойно називав, що у співпраці з Партією регіонів вони помічені як не були, так і не будуть.
– Я не запитую про осуд панові Жванії. Мені просто цікава логіка, за якою будувалися взаємини, скажімо, Жванії – Луценка. Коли Жванія говорить, що він фінансує «Народну самооборону», навіщо було брати це фінансування і робити за гроші олігархічні, якщо відносити Жванію до певної категорії олігархів, для того, щоб воно потім просто розпалося?
Я просто намагаюся мотивацію знайти і знайти причину, чому посварилися нарешті Жванія з Луценком.
– Як такої сварки особливої, скандалу з грюканням дверима сильним не було. Вони розійшлися.
– Як у Гримчака зі Стогнієм? 100 відсотків.
– Так. Я саме те й мав на увазі. Але якщо брати позицію Давида Жванії і позицію Юрія Луценка у 2007 році, коли вони затівали проект «Народна самооборона», то тоді у Жванії і Луценка були спільні позиції. Потім у Жванії позиції змінилися. У Луценка, наскільки я знаю, наскільки я потім бачив, – ні.
Неважливо, що Жванія фінансував певний час. Значить, у нього були якісь для цього міркування. Але це, з іншого боку, не означало, що всі мають танцювати під одну дудку і виконувати команди того, хто фінансує. В цьому політика і полягає. Якщо є тимчасові спільні позиції, то чому відмовлятися?
– Я так розумію, що свого часу Жванія сказав: хлопці, я вас фінансую, тому давайте робити так, як я сказав.
– Я при цій розмові присутній не був. Я знаю одне те, що дійсно Жванія домовлявся у 2007 році про підтримку політичної сили, на чолі якої буде Юрій Луценко. Але зі мною про фінансування проекту «Народна самооборона» чи при мені ніхто не розмовляв.
– Я не запитував: чи розмовляли з Вами? Я запитую, чи в один момент він сказав: хлопці, я вас фінансував, давайте робити так, як я сказав?
– Ні, такого не було ніколи. Давид Жванія розмовляв з усіма членами групи «Народна самооборона» щодо того, щоб переходити ще тоді до коаліції, але жодного разу не було нагадано, що він витратив гроші, тому треба йти. По-перше, це неефективно було б навіть із тієї точки зору. А по-друге, некрасиво.
У нас, коли ми створювали «Народну самооборону», від початку йшлося не про фінансові речі, а йшлося перш за все про принципи найголовніші. Я дав свою згоду входити до «Народної самооборони» в частині списку входу до парламенту (я – позапартійний, був завжди і зараз залишаюся) на певних умовах. Це були дві найголовніші умови. Перша – це ніякого альянсу з Партією регіонів за будь-яких обставин. І друге – це я працюю в комітеті, коли проходимо в парламент, якщо проходимо у парламент, по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією.
Друга умова була виконана, як тільки був сформований новий парламент. Але першу умову? Ну, намагалися мене перетягнути, але я тоді згадав цю розмову і на цьому закінчилося.
– І маємо дзвінок.
Слухачка: Пане Володимире, де працюють ваші парламентарі, в якій державі вони працюють? Мені соромно, що депутати розмовляють російською мовою, вони зобов’язані знати рідну мову. Нехай вдома вони іспанською, французькою, англійською спілкуються, але в закладі, котрий належить державі нашій Україні, мені соромно!
– А їм не соромно.
Слухачка: У мене дуже велике до Вас прохання. Єфремов. Передайте йому мої побажання: якщо він не знає української мови, я йому можу запозичити, я йому можу викладати.
– Безкоштовні курси для всіх, хто не може. Ви ще б Азарову запропонували.
Слухачка: Азаров? Ви мені вибачте, але ця людина не буде ніколи розмовляти українською мовою. Ніколи!
– Чому?
Слухачка: Ну, буває ж таке. І у нього це не вийде.
– Я помічав, що навіть іноземці, які приїжджають в Україну, різних національностей і різних рас, вони з успіхом вивчали за рік-півтора або навіть два роки українську мову без проблем. Причому серед цих людей є й росіяни.
– Я, напевне, колись вдамся до такого експерименту, і коли буде обговорюватися питання, пов’язане з мовою, і хтось виступить російською мовою, я візьму слово і виступлю англійською. Англійську мову я знаю добре, і хай тоді перекладають для інших. Це буде такий показовий приклад.
Слухачка: Пане Володимире, я Вам дуже вдячна! Хай вам щастить! Хлопці, я вас обожнюю! Романе і Володимире, Я вас обожнюю!
– Прекрасно. Як рідні діти.
В принципі можна передати це побажання панові Єфремову. І там ще знайдеться не один десяток депутатів, між іншим, колишній «народносамообороновець», якщо можна так сказати, Куликов. Йому теж не завадило б підтягнути українську. Ну, і багатьом.
– Якщо за 20 років люди вивчають китайську мову, при цьому не відвідуючи Піднебесну, то, живучи в Україні, я думаю, не так складно вивчити українську мову. Принаймні з почуття поваги до землі, на якій людина мешкає.
Як мої батьки. Приїхали в Україну з Ростовської області, а це Росія. Хоча там говорять українською мовою дуже багато, вони самі вивчили українську мову і мене навчили, тому що перш за все це земля, на якій ти живеш.
– Пригадую ті часи, коли Ар’єв спілкувався у побуті російською.
– Власне, я можу спілкуватися трьома мовами.
– Ні, я кажу, що пригадую такі часи. Зараз, якщо взяти останні події, я тут можу згадати про цей доньчин твір, який з’явився на «Українській правді». Але зараз не про це насправді.
В нас є наступний слухач.
Слухач (переклад): Чи не здається вам, що останнім часом у нас склалося таке враження, що Україна все-таки переживе двопартійну систему?
– Або не переживе.
Слухач: З одного боку, склалася така ситуація, що комуністи і Партія регіонів – це один електорат, який не міняється. А щоб протистояти цьому адмінресурсові і тій потузі, яка наразі утворилася, все-таки слід об’єднатися навколо найсильнішого. Тоді доведеться вибирати і виборцю, і вам. У нас немає вибору. Альтернативи немає і найближчим часом…
– Навколо кого? Симоненка, Януковича чи Ви маєте на увазі когось іншого?
Слухач: Я маю на увазі помаранчевий електорат.
– Його важко назвати «помаранчевим». А довкола кого об’єднуватися?
Слухач: Навколо найсильнішого.
– А хто у нас? Я не знаю. Довкола Яценюка або Тимошенко? Ну, це останні рейтинги показують, вони десь там…
Слухач: У нас немає вибору. І найближчим часом він просто не передбачається.
– Вибір є завжди.
– Уточнювати треба по персоналіях. Хто уособлює цей світогляд проєвропейський, мене цікавить?
– Я думаю, що сьогоднішня опозиція все ж таки уособлює…
– Хто?
– Я вважаю, що це Юлія Тимошенко. Це…
– Чому ж вона діяла радянськими методами так само, як і Азаров на посаді прем’єра? Де ж це інший світогляд, якщо це світогляд той самий?
– Давайте порівняємо просто умови, в яких правила урядом Тимошенко і Азаров. У Азарова є підтримка Президента суцільна, є абсолютно слухняна у більшості, у 99% випадків більшість парламентська. Щодо Тимошенко, у неї був опір Президента і часто опір тих сил, які йшли в парламент у 2007 році разом, тобто частина нашої фракції замість того, щоб об’єднатися, а більшість у нас була, Ви пам’ятаєте, дуже хиткою – перевага у два голоси.
– Але справа в іншому. Тут не треба зараз повертатися і говорити, що було протистояння. Було. Методи роботи однакові у двох прем’єрів, на жаль. У Азарова пропадає гречка і борошно, у Тимошенко пропадала курятина, свинина, яловичина і цукор, тому що вони бралися за це двома руками. Як Азаров за гречку, так Тимошенко бралася за курятину. Не треба братися за це, треба розумніше робити. І багато інших речей теж є тотожними насправді.
– Перш за все для того, щоб не братися двома руками, а давати вільно підприємцям працювати, для цього треба зробити справжні реформи і давно. Я згоден з тим, що наша команда цього не зробила через ці чвари, які були у стані, так би мовити, помаранчевих. Дійсно, були чвари, але очищення має врешті-решт прийти.
– Але зараз поточний уряд – якщо назвати Азарова «реформатором», а уряд «урядом реформаторів», то це теж не буде неправильно.
– Окрім адміністративної так званої, тому що це важко назвати реформою. І Податкового кодексу…
– Яка ж це реформа? Це переназвали міністерства, перевели їх у комітети. І все.
– …народженого в муках величезних.
– Це не реформа, це антиреформа!
– Наближається пенсійна реформа. Якщо говорити про все, що можна перерахувати… У нас вчора ж було «свято подяки» українське, тобто річниця інавгурації Януковича, як йому щиро дякували – ми це бачили по телеекранах.
– Ця сервільна історія з ефіром? Ніхто не очікував іншого. Просто тупо взяли змавпували те, що робиться для Путіна, зробили непоганою копією.
– Нехай роблять, якщо вони вважають, що в цьому сила. Між іншим, Юлія Володимирівна теж робила певні шоу на «Першому національному телеканалі», так як і Віктор Ющенко робив певні шоу. Тут ні у тих, ні у тих сумління не прокидалося, що так не треба робити, що це є удавана потуга і удаваний вплив на людей, які вже давно телевізор не дивляться насправді.
– Романе, Ви хочете мені сказати, що Юлія Тимошенко не мала рації? Я абсолютно згоден…
– Ні, я кажу про методи. Ми зачепилися за що? Що є у нас опозиція, яка дивиться проєвропейськи. Я не бачу в методах роботи і у кроках цієї проєвропейської так званої опозиції нічого європейського взагалі світоглядного, тому що це люди «по крові» однакові.
– Гаразд. Спробуємо все ж таки подивитися: хто однакові? Якщо у нас мають бути прорадянські методи, то що, ми зараз маємо, як Ленін на броньовик і вперед йти на штурм Банкової? Отоді це прорадянський фактично світогляд. А у нас сьогодні опозиція бореться проти того, що робить нинішня влада, фактично знищуючи абсолютно країну, цивілізованими все ж таки засобами і апелює поки що.
– У нас є дзвінок.
Слухачка (переклад): Романе, скажіть, будь ласка, що зробила помаранчева влада…
– Чекайте, чому Ви до мене? Ви до Володимира ставте запитання.
Слухачка: …поливати брудом! Як Вам не соромно!!! Як можна бруд лляти?! Як Вам не соромно?!. Що ти робиш, Романе?!. Йди звідси!!! Піди з «Мелодії»!!! Як тобі не соромно?!. Всю Україну ставить на вуха!!!
– Хто ставить?
– Романе, зрозумів, встав і пішов зі студії.
– В принципі я розумію, що ми вступаємо у певний дисонанс з учорашньою трансляцією у спілкуванні Януковича з народом. Але якщо Вам подобається, Ви можете дивитися подібні речі і голосувати далі за того, за кого Ви голосуєте.
Я можу Вам так само сказати: не дзвоніть більше в ефір. Розумієте? У нас рівні права. Або зробіть свою передачу на радіо, або будьте ведучою і ведіть.
– Власне, свободу слова поки що остаточно ще ніхто не скасовував.
– За Вашими словами, зараз опозиція робить все, щоб не дати владі знищити Україну. А що ж ви таке робили, щоб не дати цій владі? Ваш колега сидить у СІЗО, тобто він не ув’язнений повноцінно за злочини – не було рішення суду, його ув’язнили в СІЗО так само, як колись ув’язнили Колесникова. Багато хто порівнює ці дві ситуації. Як же ви його захищаєте? Оголосили голодування безстрокове під стінами СІЗО? Розбили намети? Рвете на собі сорочку, оці шестеро людей, його колег?
– У нас сорочки-вишиванки вже на собі рвали. І ні до чого хорошого це не призвело. Але на сьогоднішній день ми бачимо, що вже вичерпалися абсолютно внутрішні можливості наші добитися якось справедливості, адже ні суди, ні прокуратура не реагують ні на що, окрім, очевидно, дзвінків з Банкової, як я розумію і бачу. Вчорашнє рішення суду про продовження Луценкові на два місяці терміну перебування у в’язниці було зроблено на основі відвертих порушень, які були очевидні, надані адвокатом, повністю, абсолютно чітко, відверто, там навіть не було двоякого читання. І все одно суд сказав: все нормально, добре, хай сидить у тюрмі.
– Це СІЗО. Інша річ, що тепер Юрій Віталійович знає, як виглядає СІЗО зсередини, тому що коли він був міліціонером, він, очевидно, цього не знав. Але Юлія Володимирівна знає.
– Я думаю, що в даному разі нікому б не хотів, до речі, я ніколи й не радів з того, що був у СІЗО Колесников. Я нікому не буду бажати потрапити в таке місце.
– В український слідчий ізолятор, який мало схожий на нормальне місце перебування.
Що ми робимо? Ми сьогодні підключили міжнародні правозахисні організації. Ми говоримо і з нашими колегами-парламентарями з інших країн європейських, з американськими парламентарями, зокрема, конгресменами, сенаторами. Ми розповідаємо їм про ситуацію, яка сьогодні склалася в Україні – порушення прав і свобод громадянин України, політичні репресії, релігійні репресії.
На сьогоднішній день влада, принаймні, я так бачу, якщо зсередини вона нікого не чує, то із-за кордону вона ще нібито прислухається, що їй говорять. Вони не хочуть, за моїми спостереженнями, опинитися серед країн-вигнанців і людей, яких нікуди в нормальну країну просто не пускають, не видають візи.
– Є дзвінок наступний.
Слухач (переклад): Панове, я так зрозумів, що ви всі помаранчеві, особливо ведучий! Скажіть, що ж ваш помаранчевий Ющенко зробив за 5 років?!. Відкривав музеї Голодомору?!.
– Ви хочете, щоб я з Вами в дискусію вступав? Я можу.
Слухач: Збирав трипільські черепки?!. А у передвиборчій тусовці через ЗМІ бомбував усіх своїми проектами Конституції, щоб отримати статус довічного сенатора?!. А на Майдані обіцяв, що багаті поділяться з бідними…
– Давайте все розставимо на свої місця. Я не є адвокатом, прихильником Ющенка.
Слухач: Або ж тупо «розвів» помаранчеву масовку своїми «чистими руками»!
– Так Ви будете до гостя ставити питання? Чи як?
Слухач: Яким милом він мив руки через своїх людей?!
– Ну, милом, напевне, мив руки. Я не знаю, «Дуру».
– Це заздалегідь підготовлений виступ.
– Я просто не знаю, питання в чому? Я не знаю, на що відповідати? Я хотів би тут припинити. Не дзвоніть. Якщо у Вас є до мене претензії, то я позапартійний і не симпатизую жодній політичній силі.
Слухач: Досить фашизувати Україну через ЗМІ!!!
– Досить телефонувати в ефір. Фашизувати. Мені подобаються ці фашиствуючі молодчики, які не хочуть знати ні державної мови, ні України, і вони дзвонять в ефір і поливають усіх брудом. Кого? Мене? Для чого? Хочете щось сказати Ющенкові? Йдіть і скажіть. На цьому я крапку поставлю.
Володимире, чому ніколи не хотілося в альянс із Партією регіонів?
– Мені?
– Так.
– А з ким?
– А що в цьому поганого?
– Як можна йти в альянс з партією, яка фактично веде нас у минуле? Не у майбутнє.
– Там різні люди є.
– Є різні люди. Є з них багато людей, з якими можна принаймні спілкуватися. Кожен окремо, можливо, навіть хороші і дуже приємні особи. Але коли збираються разом і виробляють певні рішення для своїх дій – вибачте, мені з цими людьми не по дорозі.
– Так з якими саме? Не всі там Чечетови. Правильно? Не всі там родина Януковичів. Скажімо, є люди, які дійсно як талановиті менеджери існують в цій партії, які займаються бізнесом, у яких є нормальні погляди.
– Скажіть, будь ласка, а навіщо бізнесменові йти у народні депутати?
– А навіщо журналістові йти у народні депутати?
– Сказати «Б» після того, як сказав «А» у програмі «Закрита зона», коли робив антикорупційні матеріали. Далі я зрозумів, що якщо є можливість працювати в Антикорупційному комітеті після цього, то це можливість сказати «Б». Для журналіста що? Він відкрив матеріал, він показав його суспільству, і на цьому фактично його функція закінчилася. Але мені цікаво було зрозуміти, чи здатний буду я для того, щоб перейти, коли у мене є така можливість, в іншу якусь площину, де є можливість працювати над антикорупційним законодавством.
– Так воно ж не ухвалене в Україні.
– Воно було ухвалене в 2009 році. Якраз наш комітет дуже добре над ним попрацював. І мою роботу, в тому числі там частка моєї роботи є з 2007-го по липень 2009 року, коли ми підготували ці антикорупційні проекти трьох законів, і вони були ухвалені парламентом, то якість цих антикорупційних законів була дуже високо оцінена експертами і європейськими, і американськими. І як всі вважають, абсолютно всі впевнені, що скасування цих законопроектів відбулося саме через те, що вони справді могли побороти корупцію по своїй суті, бо в них були закладені такі речі, як не тільки декларування доходів, а й декларування витрат. Тут я можу годину розповідати, що там було закладено.
– Зараз Бродський обстоює знову цю ідею, що треба повернути цю норму щодо декларування витрат.
– А навіщо її тоді скасовували? Вона мала запрацювати ще з 1 січня 2010 року. Її двічі переносили, а потім у грудні за тиждень чи за два до Нового року взагалі скасували всі законопроекти. У нас на сьогоднішній день, от з 1 січня і до цього моменту, взагалі немає поняття «корупція» офіційно визначеного законодавчо. У нас корупція в країні не визначена, тобто немає юридичного визначення, що таке корупційні дії. У нас жодного закону для боротьби з корупцією немає. А той, що нам Президент приніс законопроект, на 90% здублював один з пакету, який ми ухвалювали, розробляли, і суттєво послабив його в плані покарання за корупційні правопорушення. У нас покарання за корупційні дії були значно сильнішими, в наших законах, але їх скасували.
Плюс ще давно висить два законопроекти про «Кодекс поведінки державного службовця» і «Про форму заповнення декларації державними службовцями». Їх просто не виносять на засідання Верховної Ради.
Ось для чого я йшов і ставав народним депутатом. Власне, я знаю одне: що одне із того, що я собі планував, мені вдалося зробити. Інша справа, що все ж таки Верховна Рада – колективний орган, тому голос одного або 150 – це ще не вирішує нічого.
– Наостанок я маю запитати, що ж там за історія з карткою, очевидно?
Для тих, хто не знає, нагадаю. Голосували, картка Ар’єва проголосувала. Він був в Америці, він сфотографувався, потім показав квитки на літак на ці дати, повернувся в Україну, намагався цією карткою проголосувати, її система «Рада» не приймала. Правильно?
– Так.
– І ця вся історія тягнеться, чому депутати не голосують власноручно своєю карткою. Пан Москаль згаданий сказав, що карткою Ар’єва проголосувала «якась скотина».
– Це не карткою, а дублікатом, який був виданий тому, хто проголосував за мене, незаконно, тому що я жодної заяви не писав про те, що комусь видати дублікат.
– А хто ця «скотина», відомо чи ні?
– Мені називали кілька прізвищ. А тому жодного не хочу оприлюднювати, оскільки не знаю достеменно, бо це буде несправедливо. Я можу помилитися. Так некрасиво буде. Але приблизно мені назвали кілька прізвищ.
– З яких фракцій ці люди?
– Назвали і з нашої фракції – НУНС. І з фракції Партії регіонів мені називали. Я на сьогоднішній день сказати всього не можу.
Єдине, що я написав заяву до Регламентного комітету, оскільки від Литвина, якому я написав заяву одразу ж, коли ця сталася історія, за два тижні до Регламентного комітету моя заява так і не прийшла, або в неї виросли ноги, і вона по дорозі десь втекла.
Я передав всі документи, які підтверджують абсолютно те, що моя діюча картка, яку я давно ношу з собою і нікому не передаю за себе голосувати, в момент голосування була в літаку в США.
І друге – немає заяви про видачу дубліката. Тобто дублікат видали, хтось в секретаріаті це зробив незаконно, за моєю спиною, попри моє бажання. Те, що відбулося у Верховній Раді, – це називається просто і чітко: крадіжка голосу.
– Ми маємо дзвінок від слухача.
Слухач (переклад): Я впродовж 20 років слухаю ці всі речі. У мене, врешті-решт, претензії до таких, як я, простих наших співгромадянам. Голосували за ринок, попит, пропозицію, товари-ринок-товар. Але виявилися хлопці спритнішими. І забули одну дрібничку, що будуть безхатьки і олігархи. А тепер, коли кинулися і почали рахувати гроші у Порошенка, у Коломойського, у Ахметова і інших, сидять і хникають на лавках.
Щодо БЮТ: у нас є закон щодо підприємництва, в нас є закон про приватну власність, в Конституції записано. Раніше спекуляція, в радянські часи, переслідувалася, а зараз це звучить гордо: комерція! Створили фірму комерційну, підписали з «Газпромом» договір, за гривну купують, закачують газ, а по 2 продають. Комерція! Все чисто зроблено, законно. І Юлія Тимошенко хотіла ніби для народу зробити, але це треба було зробити через закони. Але через те, що у неї з Ющенком були справи не дуже добрі, у Верховній Раді в неї не було більшості, вона перейшла на ручне керування – на цьому вона і попалася. Там шведський суд, туди-сюди і так далі. Загалом ось такі пиріжки.
І слухаю ці передачі, особливо коли телефонують і плачуться в жилетку, що, мовляв, такі-сякі депутати, і так далі. А ці депутати, вони що, з неба падають? З космосу? Знаєте, я дивлюся на цих наших рядових людей: дивуються, а потім пішов, вкрав, обманув і так далі. А цей же депутат виходить з таких же самих.
– В принципі немає що додати, немає, що забрати з того, що Ви сказали. Лише фактично можна додавати певні речі.
– Браво!
Слухач: Є категорія, які сильні заднім числом і заднім умом. Ось такий у мене підхід до цих речей.
– Парламент у нас дійсно нізвідки не взявся, є врешті віддзеркаленням того суспільства, яке ми сьогодні маємо.
– Я хотів би історію з карткою завершити. Якщо така ситуація у Верховній Раді, Ви у Комітеті по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, є пряме порушення статті Конституції. Це навіть не порушення регламенту.
– Є.
– Чому тоді немає звернення в ГПУ?
– Є. Від 2 лютого, відповіді на яке я так і не отримав. Значить, буду подавати до суду на бездіяльність ГПУ. А тільки таким чином.
– А чи можуть звичайні громадяни оскаржувати у такий спосіб рішення Верховної Ради, якщо є відеотрансляція, де і як вони голосують, там, де зафіксовано відеотрансляцією порушення Конституції, подавати у прокуратуру заяви в масовому порядку, якщо люди захочуть?
– Можуть вони чи ні?
– Можуть. Я був би щасливий, якби люди це почали робити, тому що ми подаємо час від час дійсно до суду. Але в принципі нам завжди говорять: це ваші внутрішні питання у Верховній Раді, розбирайтеся собі. Це квінтесенція всіх відповідей. Якщо люди почнуть подавати до суду, громадські організації – це було б дуже добре.
