Доступність посилання

25 Листопад 2017, Київ 14:15
Частина 1. Страх і ненависть у донецькому Моспині

Кривава драма, що розігралася в сусідній із Донбасом Кубані 4 листопада минулого року, змусила здригнутися серця мільйонів росіян. У ту трагічну ніч в будинку одного з фермерів станиці Кущівській Краснодарського краю Російської Федерації жертвами бандитської різанини стали 12 осіб, у тому числі двоє дітей – дев’ять місяців і півтора року. Всі нещасні загинули жахливою смертю від багаточисельних ножових ран і ударів бейсбольними бітами.

Але найбільше громадськість потрясли факти, що розкрилися в ході детального розслідування злочину правоохоронцями й журналістами, які яскраво продемонстрували всю злочинну сутність нинішньої російської політики в масштабах цілої держави. Як з'ясувалося згодом, Кущівка протягом майже двадцяти років була удільним князівством банди братів Цапків, які тримали в страхові не лише 30-тисячну станицю, а й окремі частини Краснодарського краю і Ростовської області. У вотчині злочинного угруповання, що діяло під дахом сановних корупціонерів-чиновників, процвітало абсолютне беззаконня: тамтешні фермерські господарства платили данину бандитам, а вільнонаймані селяни (близько десяти з них – громадяни України – Автор) давно перетворилися на рабів, яких силоміць змушували працювати на одному з найбільших у країні сільськогосподарському підприємстві – ТОВ «Артекс-Агро», що належало ватажкам ОЗУ.

Більше того, пізніше з'ясувалося, що хвиля бандитського беззаконня, що активно покривається владою, поглинула майже всю країну.

Держави різні, а методи управління – однакові

«Угруповання на зразок кущівської сьогодні існують скрізь. І якщо в 90-их роках можна було говорити про те, що кримінал намагається проникнути у владу, то тепер йде процес злиття криміналу і влади. Ми спостерігаємо ситуацію, коли для місцевої влади у низці міст кримінал перетворюється на додатковий важіль впливу на населення.

«Я упевнений, що про ситуацію в Кущівській були прекрасно обізнані і міліція, і прокуратура» – так змалював ситуацію, що склалася, російський експерт, голова Національного антикорупційного комітету Кирило Кабанов.

Цікаво порівняти це висловлювання російського експерта з пам'ятними словами українського екс-міністра МВС. На думку останнього, найбільшу небезпеку для України сьогодні становить «комбінація адміністративного оточення Президента, який вирішує більшість політичних та економічних питань в країні, і кримінального середовища, яке також взяло на себе частину цих питань».

Нам, українцям, важливо знати, що процеси, подібні до вищеописаних, здавна відбувалися і відбуваються у справжній українській Сицилії – Донбасі. Сьогодні у донецького спрута, який обплутав своїми щупальцями всю країну, з'явився відмінний шанс закінчити розпочате, але вже в межах всієї держави. А в важкій справі асиміляції бандитської та адміністративної влади «донецьким» досвіду не позичати. Причому, перша подекуди практично повністю замінила другу. Поки верхівка кримінального айсберга в кінці 90-их – початку 2000-их успішно легалізувала свою могутність у великих містах шахтарського краю з прицілом на цілі області сходу і півдня України, донецьку глибинку віддали на розтерзання свавільникам і «відморозкам».

Стрімкий прихід до влади

Наочним прикладом тому може послужити Моспине «допомаранчевого» періоду – містечко з населенням в 10-12 тисяч осіб, адміністративно підпорядковане Пролетарському району Донецька та Донецькій міськраді. Об'єктом непомірного бандитського інтересу тут, так само як і в краснодарській Кущівці, перш за все були колись колгоспні землі, не так вже й давно розпайовані між місцевими селянами і фермерами.

У 2000-2001 роках у Моспині з'явилася банда, яку місцеві незабаром охрестили «юріками». Кістяк формування складався з жителів Пролетарського і Будьонівського районів Донецька, а звучною назвою бригада спортивних хлоп’яг була зобов'язана двом тезкам-Юркам: ватажкові угруповання Салькову і одному з її членів – Єлістратову.

За свідченням джерела автора статті в правоохоронних органах, який побажав залишитися невідомим, запеклі чоловіки з самого початку і не думали приховувати свої більш ніж амбітні наміри, а тому якнайшвидше завітали прямо в Моспинський міськвиконком – до тодішнього мера Юрія Вибойщика, повідомивши тому, що «влада в місті міняється, тепер працюватимеш із нами».

Приголомшений такою зухвалістю, міський голова спочатку «послав» було непрошених гостей, проте пізніше йому дохідливо роз'яснили, хто в домі господар. Одного прекрасного дня Вибойщика, який повертався до рідного міста з робочої поїздки до Донецька, зупинили ДАІшники і настійно порекомендували пересісти в «круту» іномарку, що стояла неподалік. Там мера вже чекав Сальков, а між передніми сидіннями автомобіля як аргумент поблискував металом… автомат Калашникова.

Так чи інакше, але Вибойщик пішов у відставку достроково, а його місце зайняв Михайло Меренков, відомий своєю затятою відданістю ідеям рідної Партії регіонів, та ще на додачу лояльний до новоявлених «хазяїв» Моспина. Саме з приземленням Меренкова в мерське крісло дивним чином збігся розквіт беззаконня, що започаткували в місті «юріки».

Як будувалося нове місто: робота з населенням і новий «трудовий кодекс»

Заволодівши (при усілякому сприянні з боку місцевої влади) майном і більшістю земель колишнього радгоспу «Будьонівський», бандити змусили частину жителів міста (в основному з числа немічних та невдах) і навколишніх селищ працювати на них безкоштовно – «за їжу». Тих, що відмовлявся гнути спини, жорстоко били. Всім іншим забороняли без попиту ловити рибу в місцевих ставках, збирати хмиз в посадці, косити сіно і таке інше. Все це рішуче каралося «юріками» – насильство практикувалося повсюдно. Фактично, більшість жителів Моспина відразу опинилися в становищі кріпаків.

Із заяв потерпілих до правоохоронних органів (переклад з російської – Автор).

Колупаєв В'ячеслав Юрійович, 1959 р.н.:

«З 2000 року я працював в радгоспі «Будьонівський», директором був Пащенко В.Н., потім радгосп перейменували в ТОВ «АПК «Донецький». Пащенко пішов на пенсію, замість нього прийшов з м. Донецька Єлістратов Юрій Іванович, разом з ним прийшов Сальков Юрій Федорович. Єлістратов був директором. Я працював механіком, потім перейшов на ферму ел. слюсарем. У червні 2002 року у вихідний день я прийшов на ферму, щоб доробити насос… Коли я йшов додому, неподалік від ферми побачив автомобіль ВАЗ-2110, на якому їздить наше керівництво... З машини вийшов Микола, який возив Салькова ... Я підійшов до нього, тому що він мене покликав. Не встиг підійти до нього, як він ударив мене в обличчя кулаком, нічого при цьому не говорив. Я впав, втратив свідомість. Мене били гумовим молотком і ногами – Микола і Сальков Юрій Федорович. Як вони мене били, бачили сусіди. Вранці я не міг піднятися, боліла голова, рука і весь тулуб. Викликали «швидку», яка відвезла мене в травматологію 9 міськлікарні. Робили знімки. Були поламані ребра зліва, рука розпухла… всі суглоби боліли, були опухлі і сині. Лікувався у хірурга в Моспині приблизно місяць. Дільничний інспектор (Генадій Кліменко – автор) порадив зажадати відшкодування матеріального збитку, необхідного для лікування. Однак ті, що били, відмовилися це зробити. Звільнили мене заднім числом…

Підприємство повинне мені зарплати приблизно 500 гривень, але не видає. Мені відомо, що били не лише мене. Побили Ткаченка з вулиці Садової, він працював механіком або бригадиром у Верхніх Бирюках (моспинське селище – Автор), Наумчика Віталія (йому поламали руку, лікувався в лікарні), Задонського Михайла – ветлікаря, скотаря Віктора. На фермі в основному працювали без зарплати, за годування. Хто не хотів працювати, били».

Руденко Євгенія Миколаївна, 1954 р.н., різноробочий шахти «Моспинська»:

«10 листопада 2002 року увечері, приблизно о 17 годині я, разом із сином Віталієм, 1980 р.н., йшли по вул. Гагаріна, як в цей час з боку виконкому в нашу сторону на великій швидкості рухався легковий автомобіль, син не встиг відскочити убік... Я стала шукати сина в темряві. Потім з'явилася та машина, яка його збила... «Швидка» відвезла його в 9 міськлікарню, де він і помер… За кермом автомобіля, що збив сина, як мені відомо, сидів нібито Петров Ігор і з ним було ще двоє – вони з ВАТ «Донецький» (тут і далі мається на увазі ТОВ «АПК «Донецький» - Автор)… Мені вони дали 300 гривень на похорони сина і трохи м'яса… Автомобіль був ГАЗ-«Бобік», рухався з великою швидкістю і навіть не пригальмував… Потім під'їхав до нас. У міліції я була, мене опитували, але мій стан у зв'язку з тим, що сталося з сином, був жахливий, тому мене обіцяли викликати в інший день, але так більше ніхто і не викликав».

Осипова Віра Павлівна, 1949 р.н.:

«У грудні місяці 2002 року я випадково знайшла в лісопосадці недалеко від ферми ВАТ «Донецьке» старий, іржавий шматок транспортера. Я прийшла додому і сказала чоловікові, щоб піти узяти його і здати на металобрухт, оскільки удома не було грошей. Я і чоловік на санках привезли його додому, наступного дня здали його приймальникові на 30 грн. Цього ж дня блатні керівники ВАТ «Донецьке» зловили мого чоловіка на вулиці і побили… Я викликала швидку допомогу, приїхав доктор… Оглянув чоловіка і сказав, що у нього поламані 3 і 4 ребро. Коли йому сказали, що чоловіка побили блатні, доктор став на нас кричати. Був невдоволений… За цей метал мій син Євгеній, 1975 р.н. відпрацював безкоштовно на фермі скотарем. Більше вони мого чоловіка не били. Мені загрожували, але до побиття не дійшло».

І подібних випадків в Моспині зразка 2002-2003 років було багато. Частина з них мала смертельні наслідки. Лише у розпорядженні автора статті і редакції видання набереться добрий десяток копій заяв потерпілих. Адже не всі знаходили в собі мужність скаржитися в органи.

До речі, Анатолій Кирилович Бєлодєд – старий, 1941-го року народження, що також працював механіком на ТОВ «АПК «Донецький», остаток своїх днів провів на території місцевої лікарні, побоюючись помсти «братків», які розлютилися на нього за звернення до міліції. Перед тим «господарі» жорстоко побили діда з метою «профілактики» (!), і в підсумку лікарям довелося ампутувати обидві ноги нещасного – через гангрену!

«Податкова» реформа

Нападок бандитів зазнавали також нечисленні моспинські фермери, що мали власні наділи землі. Тим із них, хто не бажав ділитися, «юріки» не тільки погрожували, а й неодноразово підпалювали господарське майно. Зокрема, від підпалів у свій час натерпілося підприємство місцевого аграрія Володимира Орлова. А на ділянку його колеги Віктора Демченка одного разу посеред білого дня заїхали відразу два комбайни, що належали хижому АПК, і зібрали чужий врожай соняшника.

«Поняття» як основа нової моспинської «конституціі»

Віктор Демченко
До речі, Володимир Демченко – відставний міліціонер, який у 80-ті роки минулого століття очолював управління карного розшуку Донецької міліції. Конфлікт із «юріками» змусив його кинути бандитам виклик і навіть почати допомагати жертвам бандитського свавілля домагатися реакції правоохоронців на їхні звернення, хоча йому самому погрожували вбивством.

На жаль, радянський досвід боротьби зі злочинністю в теперішніх умовах виявився абсолютно марним. Єдиним тимчасовим (до судових розглядів не дійшло) досягненням Демченка стала хіба що більш-менш позитивна реакція Донецького міськуправління міліції на факти, викладенні у одной із його заяв, вже після Помаранчевої революції, у 2005 році.



Заради справедливості відзначимо, що деяким особам вдавалося поставити «юріків» на місце. Але, попри те, що один із цих «героїв» був співробітником міліції, сина якого бандити одного разу силоміць скупали в ставку, а другий – відставним військовим, обидва вони вважали за краще вирішити конфліктні ситуації за допомогою методів, аналогічних тим, до яких вдавалися аграрні рекетири з Моспина. Місцеві жителі з погано прихованим задоволенням згадують ці два випадки, коли в гості до їхніх катувальників наїжджали міцні хлопці у формі міліцейських спецпідрозділів і жорстоко били «юріків» прямо на вулиці.

Активна діяльність керівників ТОВ «АПК «Донецький» на ниві криміналу не була для правоохоронців секретом, але співробітники Моспинської міліції і прокуратури Пролетарського району Донецька незмінно відмовляли в допомозі жертвам банди. Стражі закону наполегливо відмовлялися вбачати склад злочинів у діях мародерів.

Команда професіоналів

Практично всі потерпілі у своїх зверненнях до органів серед своїх мучителів згадували імена Салькова й Єлістратова. Але, якщо в Моспині ці персони були відомі під ім'ям «юріків», то жителі Пролетарського і Будьонівського районів Донецька називали їх інакше – «гівчиками». Один і другий, за версією екс-начальника міліції Донецької області Михайла Клюєва, входили до складу могутнього ОЗУ Гіві Немсадзе, діючого під дахом держслужбовців найвищого рангу. Оперативною розробкою бандформування у 2005-му році всерйоз займалися міліцейські шукачі.

За матеріалами слідства, до складу цього угруповання входив і Микола Іванович. Із заяв моспинців, його в місті боялися більше за інших і називали не інакше як «молотобійником» і Колєю Молотком – через велику любов останнього до перевірки кісток своїх жертв на міцність за допомогою однойменного інструменту, що у цивілізованому світі використовують для рихтування автомобілів. Ментам цей донецький «брат-близнюк» кущівського Вови Бєспрєдєла був відомий під ім'ям Миколи Дунайцева, який, разом із Сальковим, Кочетовим та Єзіком, був віднесений слідчими до розряду особливо небезпечних членів ОЗУ Немсадзе. У свою чергу, Єлістратов, за матеріалами справи, проходив як один із «зброєносців» банди: у нього оперативники вилучили величезний арсенал зброї, який обчислювався не лише автоматами Калашникова, про які згадував у своїх зверненнях до невіруючих «фомів» із місцевої міліції Віктор Демченко.

Моспине і Донецьк
для Людей. Стабільність і «баблобут»

Але все це, як кажуть, «було давно і неправда», а з приходом Вождя «регіоналів» до влади найгуманніші в світі Київський районний та обласний апеляційний суди у Донецьку повністю виправдали більше ніж два десятки «братків» з ОЗУ Немсадзе, включно з «ватажком банди», Немсадзе-середнім, Дунайцевим та Єлістратовим, з легкістю повісивши численні замовні вбивства бригади на їхніх вже покійних подільників.

Сьогодні «білі та пухнасті» не тільки насолоджуються свободою, а й вважаються визнаними жертвами «помаранчевих політрепресій». Коля Молотобійник, зокрема, спокійно собі торгує будматеріалами на ринку «Об'єднаний», а Єлістратов радіє життю, спостерігаючи, як обидва його сини колесять по району на «крутих» іномарках.

Сальков, мабуть, єдиний із них, хто на сьогоднішній день, з невідомих причин, не одержав відпущення гріхів від донецької Феміди. Але...
За твердженням Віктора Демченка, Юрія Федоровича, який начебто досі значиться в міждержавному розшуку (№ РД 00-12 від 12.08.2005 року), за останній час не раз бачили, зокрема в Моспині. Судячи з усього, поквапилися ЗМІ його поховати.

На закінчення варто відзначити, що на минулих виборах до органів місцевого самоврядування нищівну перемогу в Моспині отримала Партія регіонів. Мером міста в черговий раз став Михайло Меренков, зображений на передвиборних блакитних агітках в обнімку з Донецьким міським головою Олександром Лук'янченком, а їхні однопартійці одержали 90% мандатів у оновленій міськраді.

Тобто, на східних фронтах країни без демократичних змін. Повна стабільність, кажучи мовою Віктора Януковича і його команди, а точніше – тихий вир. Що поступово засмоктує всю Україну...

(Далі буде)

У наступній частині циклу статей про донбаські «кущівки» мова піде про ще один куточок Донецької області, де бандитська політика влади досягла не меншого розквіту, аніж в Моспині.

Артем Фурманюк, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG